Гімн України виконують люди на стадіоні під час футбольного матчу у Львові
Ірина Штогрін: Так співали гімн України вболівальники у Львові. Так не співають гімн України ті, хто зневірився, ті, кому все рівно, що буде, і ті, для кого Україна лише частина планети Земля, де вони можуть збагачуватися, не будуючи, а руйнуючи.
Сьогодні день особливий і для тих, хто справді, можливо, думає, що їхні діти і онуки житимуть у цій країні.
Пані Зинківська, кажуть, що у Вас багато дітей?
Наталя Зинківська: Так. П’ятеро.
– Вітаю Вас!
Найстаршому скільки?
Наталя Зинківська: Найстарша дівчинка. 10 років їй.
– А молодшому чи молодшій?
Наталя Зинківська: Молодша також дівчинка. 11 місяців.
– І що, мама вирішила кинути дітей і піти у політику? Чому Ви це робите?
У мене є підстав більше це робити (балотуватися – ред.), тому що у мене п’ятеро дітей. Мені не байдуже, в якій країні вони будуть рости
Наталя Зинківська: Я політикою цікавилася з самого дитинства, тому що у мене сім’я, яка завжди переймалася долею України. І у мене є підстав більше, ніж у інших це робити (балотуватися – ред.), тому що у мене п’ятеро дітей, тому що я турбуюся про їхнє майбутнє. Мені не байдуже, в якій країні вони будуть рости, в якій країні будуть рости мої внуки, які, я сподіваюся, будуть. Я хочу бачити цю країну такою, якою можна гордитися, а не в такому стані, в якому вона зараз існує.
– А що Вам найбільше не подобається з того, що є?
Незалежності так і не було в нас. У 1991 році була зроблена велика помилка демократами. Пішли на угоду з партноменклатурою. Наша країна так і залишилася однією з республік СРСР
У нас партноменклатура злилася з криміналітетом. Мабуть, це єдина ситуація у світі, де мафія прийшла до влади
Наталя Зинківська: Я хочу почати з того, шановні панове, що сьогодні не буду вітати вас з Днем Незалежності. Тому що насправді, я вважаю, незалежності так і не було в нас. У 1991 році була зроблена велика помилка нашими демократами, дисидентами. Вони пішли на угоду з партноменклатурою. Вони не провели жодних реформ. Вони нас залишили у стані неоколонії Російської імперії. Наша країна так і залишилася однією з республік СРСР, яка просто відкололася від імперського центру.
У нас залишилася та ж сама радянська система державного управління. У нас залишилися ті ж самі каральні органи у вигляді правоохоронних органів, адже вони себе поводять з нами так, начебто це окупаційна армія. Скільки людей гине в СІЗО, РУВС? За ці роки незалежності України скільки їх вже загинуло?
І у нас абсолютно нічого не помінялося в державі з часів СРСР. Плюс ще й партноменклатура злилася з криміналітетом. Адже у нас виходить така унікальна ситуація на сьогодні. Мабуть, це єдина ситуація у світі, де мафія прийшла до влади.
– Андрію, кажуть, що найменша сума, яка потрібна для того, щоб пройти, – це 100 тисяч доларів. У Вас є такі гроші?
Сума, яка потрібна, щоб зареєструватися, 13 224 гривні. Я за рік склав ці гроші
Андрія Волошин: Таких грошей поки що немає. Але сума, яка потрібна, щоб зареєструватися, це 13 224 гривні. І я за рік склав ці гроші. І мені казали деякі знайомі і деякі люди, які займаються політикою довше, навіть більші суми називали.
Але що робити? Звісно, можна чекати і працювати, починати бізнес, збирати ці кошти. Але я думаю, що гроші – це не головне. Бо голос – він один, у кожного один голос. І відповідно підкуп заборонений. І я сподіваюся, що кияни і українці будуть робити саме свій вибір.
– Я лише нагадаю, щоми з вами в прямому ефірі під час хочу виборчої кампанії, і жоден з вас не може агітувати в ефірі за себе. Ми говоримо про наше бачення, як громадяни цієї країни.
Андрія Волошин: Так-так. Я мав на увазі, що я сподіваюся, що ті люди, в яких менше коштів, будуть у більш-менш рівних умовах з тими людьми, які давно відомі, давно розкручені. Бо по суті на кожній дільниці буде висіти програма, біографія, портер кандидата, можна дізнатися інформацію з інтернету, якщо зацікавив якийсь кандидат, поспілкуватися, бо ще є два місяці, і зробити свій вибір. Власне, на це я і сподіваюся.
– А для чого Ви йдете у парламент? Є, скажімо, якийсь законопроект, який вже, можливо, вимріяли, Ви думаєте, що його обов’язково треба зробити і провести через парламент?
Андрія Волошин: Так, є ціла низка законопроектів, які я придумав. І, напевне, перший законопроект, над яким я працюватиму, стосується інформаційної сфери, сфери високих технологій. Цей законопроект має відкрити «зелене світло» для всіх ІТ-компаній комп’ютерних, зробити з України провідну країну по інформаційних технологіях і по всіх дотичних сферах.
Звісно, це буде комплексний законопроект, тому його треба буде ще доопрацьовувати і радитися, щоб його з ідеї перенести в площину закону. Але він в мене є готовий. І для цього потрібна тільки політична воля. І я навіть впевнений, що люди з інших фракцій теж підтримають цей законопроект. І також, оскільки я працюю у цій сфері, я думаю, що це найбільш така сфера, де я зможу проявити свій досвід.
– Експерти кажуть, що 20 років – це такий рубіж, коли свідомі люди, люди, які свідомо ставляться до свого життя і роблять весь час вибір не під тиском обставин, а самі часто змінюють ці обставини, можуть осягнути думкою, чи справді вдалося чогось досягнути, чи є якісь підсумки.
І от Ліна Костенко, яка, усі так кажуть, є «совістю нашої нації», звернулася до усіх українців через газету «День» у своєму звернені, яке вона назвала «Ніччю державності». Зокрема вона нас запитує:
Це за таку Україну ви гинули, поети й герої?! Чи, може, нація спить і їй під ранок сняться кошмари?
Ліна Костенко: Це – земля, це та країна, за яку ви боролися, і за яку ви загинули. У повстаннях і війнах, у в’язницях і депортаціях, у Сибіру, на Колимі, на Соловках, у Сандармосі. Скрізь, де зрівняні ваші могил. Це Україна, яка була вам дорожча від вашого життя.
Тільки чому ж вона тепер така занехаяна? Чому така зневажена, окрадена і залежна на 21-му році Незалежності? Де поділися люди, було ж 52 мільйони! Чому тривалість життя менша, ніж у Гондурасі? Чому молодь полишає Україну? Коли це було в Україні, щоб безпритульні діти тинялися по вокзалах, ночували у підвалах і каналізаціях? Щоб розцвітала наркоманія і проституція, торгівля людьми та їхніми органами?
Чому правоохоронці рекрутуються у бандити? Чому вбивають журналістів? Чому й досі не покарані вбивці Гонгадзе?! Чому «шарикови» засіли в парламенті і прикидаються депутатами? Чому силові міністерства в руках людей, які без году неділя громадяни України? Чому державні інституції здійснюють антидержавну політику? Хто пускає під укіс нашу культуру, освіту, наш рух до Європи? Чому опозиційні політики опинилися за гратами? Чому по наших вулицях крокує той самий Ленін? Чому так густо Героїв України, коли Україна в такому занепаді?!
Це за таку Україну ви гинули, поети й герої?! Чи, може, нація спить і їй під ранок сняться кошмари?
– Пані Зинківська, дуже легко звинувачувати когось, що хтось не зробив твоє життя або твою країну, або твою вулицю, або твоє місто кращим.
Чи є у Вас особисто якийсь приклад того, що Вам вдалося змінити хоч маленьку частинку простору, який називається Україна, на краще?
Українці зараз слабкі. Нам потрібно стати сильнішими
Наталя Зинківська: Я прийшла у політику не просто з вулиці. Я – член гурту «Самостійна Україна». І я разом зі своїми однодумцями у 2000 році робили акцію політичну блокування ЦК офісу КПУ у місті Києві. Ми висували ще тоді вимоги з деколонізації України, які й до сьогодні так і не були виконані. І на тоді політики їх не сприйняли.
І я думаю, що сьогодні ці вимоги повинні сприйняти люди, тому що, якщо ми не змінимо державну систему керівництва, управління, в якій ми зараз живемо, в України не буде майбутнього. Українці зараз слабкі. Нам потрібно стати сильнішими. Ми повинні боротися за своє право домінувати на цій землі.
– Домінувати над ким? Українці домінувати повинні над ким на своїй землі?
У нас немає іншої держави, окрім цієї України. Ми розкидані по всьому світу, по всіх усюдах завдяки історії 20 століття
Наталя Зинківська: Українці – титульна нація. У нас немає іншої держави, окрім цієї, окрім цієї України, тут. Ми розкидані по всьому світу, по всіх усюдах завдяки історії 20 століття. Закордоном українців проживає не менше, ніж тут.
Я учора читала статтю Портникова. Дуже сподобалася та стаття.
– Я її буду цитувати.
Наталя Зинківська: Можливо, ми про одну і ту ж саму розмовляємо.
– Якщо в журналі «Кореспондент», то так.
Наталя Зинківська: Де він каже, що я не уявляю свого життя, як єврей, без Ізраїлю. Чому ж ви, українці, не боретеся за свою Україну?!
– Нам лишається лише процитувати нашого колегу Віталія Портникова, оскільки Ви вибрали саме ту фразу, яку і я обрала для того, щоб продовжити нашу розмову.
Не розумію українців. У них, крім України, нічого немає і не буде. Не побудують вони її, втратять – і навіки стануть прислугою в чужому домі, як уже були практично всі роки свого національного існування. Невже немає розуміння того, що саме в цій країні – і ні в якій іншій – полягає їхнє майбутнє і перспективи їх дітей та онуків? Не просто багато жити і ситно їсти, але і відчувати себе людиною
Віталій Портников: Я не уявляю собі світу без України, але я не уявляю його і без Ізраїлю. Більш того, я ламаного гроша не дам за своє життя, безпеку і почуття власної гідності в світі, де не буде Ізраїлю.
Мій народ жив без національного уряду 2 000 років. Так, це були роки великого духовного злету, але це були і роки приниження, зневаги і смерті. Саме тому я – зізнаюся в цьому чесно – не розумію українців. Адже у них, крім України, нічого немає і не буде. Не побудують вони її, втратять – і навіки стануть прислугою в чужому домі (навіть і на своїй землі), як уже були практично всі роки свого національного існування, аж до 1991-го.
Невже почуття особистісного гідності може так трагічно не збігатися з національним? Невже немає розуміння того, що саме в цій країні – і ні в якій іншій – полягає їхнє майбутнє і перспективи їх дітей та онуків? Перспективи не просто багато жити і ситно їсти, але і відчувати себе людиною.
– Пане Андрію, чому почуття власної гідності дозволяє українцю кидати сміття на узбіччя доріг, розкидати його біля озер і просто отут, на Хрещатику, просто під ногами? Це ж те, для чого не треба боротися з політиками чи з владою.
Андрія Волошин: Це така річ, що тут почуття власної гідності ні до чого. Це просто їх банальна некультурність і недбайливість. Я думаю, що треба змінювати свідомість. Але її важко змінити саме в цьому випадку якось згори. Це кожен має замислитися і подивитися, де він живе, і як він хоче жити надалі.
– То чи вважаєте Ви, що насправді ми заслужили те, що ми маємо?
Ми заслужили бідність 99,9% усього населення України і величезне багатство 1% цієї країни? Ми заслужили розбиті дороги? Ми заслужили неприбрані парки? Ми заслужили те, що у нас є безпритульні люди похилого віку і діти? Ми заслужили те, що у нас трапляються такі страшні історії, як з Оксаною Макар чи з цими дітками, яких всиновили і вбили батьки на Луганщині? Ми заслужили того, що ми виїжджаємо закордон і там працюємо, полишаючи своїх дітей без догляду, або залишаючи на старих батьків?
Може, ми заслуговуємо на це своєю поведінкою?
Андрія Волошин: Ні, ми на це не заслуговуємо. Українці заслуговують на краще. Просто кожна з цих проблем в принципі вирішується. Їх потрібно вирішувати. І кожен має про це задуматися безвідносно, має він або вона стосунок до політики і до політичного життя чи ні.
Звісно, як це вже згадували, після набуття незалежності Україну прибрали до рук, можливо, не ті люди, які мають нею правити. Але я в ті роки був ще дуже маленький, щоб щось бачити на власні очі і якось робити вплив. І я думаю, що всім патріотам зараз треба об’єднуватися, об’єднуватися локально, об’єднуватимуся глобально і міняти цю систему.
– А патріот може бути російськомовним?
Андрія Волошин: Так, може.
– А говорити кримськотатарською? А говорити болгарською? А польською?
Андрія Волошин: Навіть таке буває.
– Звісно, абсолютно. Я теж тут з Вами згоджуюся.
Ми маємо запитання радіослухача.
Слухач: Я написав програму-доктрину «Заможне життя». І в ній говорю: подивися, якого ти роду, живи на території геносу роду. Якщо ти українець – живи в Україні, росіянин – живи в Росії, єврей – живи в Ізраїлі.
Але якщо ти вже єврей і живеш в Україні, визнай, що українська нація – це основа і себе признай українцем. І тоді буде все в порядку. І тоді подай заяву до влади, що тобі потрібне матеріальне: машина, квартира, трактор, гараж. І вимагай від влади виконання. Це твоя заявка на життя.
Від влади вимагай того, що тобі потрібно. А владу треба змусити працювати для людей.
– Цікаво тільки б було, як змусити? Дякуємо за Вашу думку. Вона навіть звучить поетично.
Але дозвольте, я лише нагадаю вам, що ми з вами живемо у 21 столітті, і в Україні живе дуже багато національностей. А це означає, що всі, хто живе тут, є громадянами цієї країни. І вони мають рівні права, абсолютно рівні. І люди можуть жити там, де вони хочуть жити, де вони народилися.
Пані Зинківська, Ви теж казали про те, що українці – це титульна нація. Я хочу уточнити. Чи означає це, що Ви будете вважати, що люди інших національностей, от як чоловік, який щойно до нас дзвонив, мають їхати десь собі жити деінде, там, де є їхні країни, скажімо?
Наталя Зинківська: Якщо вони поважають цю землю, якщо вони її люблять, вони можуть користуватися всіма тими благами, якими користуються і українці. Просто, розумієте, у нас немає іншої землі, іншого вибору в українця немає.
Я знайома з багатьма людьми, котрі росіяни за національністю, татари за національністю. Вони роблять для України зараз більше, ніж деякі українці, які не усвідомлюють себе українцем. Я зустрічалася і з такими випадками. Але є деякі національності, які у своїй масі вороже ставляться до ідеї української державності.
– Я такого не зустрічала. І, як на мене, це дуже небезпечна думка. Тому що, коли політики не можуть нагодувати свій народ, вони починають їм розказувати проте, що у вас є етнічні і національні проблеми у стосунках.
Пане Андрію, якщо Ви пройдете до парламенту і Вам запропонують великі гроші за те, щоб Ви проголосували за той законопроект, який буде потрібний якійсь певній політичній силі (я лише озвучую ті реалії, які ми бачимо у Верховній Раді), що Ви будете робити?
Андрія Волошин: Я думаю, що тут кожен кандидат сказав би: ні, звісно, я відмовлюся. Тому ніхто ж не скаже так, що от: ну, чому – я візьму гроші! Так ніхто не скаже. І я скажу, що, звісно, я не буду брати гроші за свої голосування. Я буду так голосувати, як підказує мені мій розумі і моє серце.
– Карткою особисто чи передаватимете комусь?
Андрія Волошин: Карткою особисто.
– Як Ви ставитеся до того, що в нас відбувається у парламенті, коли збирають картки пачками, потім один депутат по ряду пройшов – так проголосували? Зокрема, так «мовний» закон ухвалювався. Є регулювальники, які показують, як треба голосувати.
Можливо, це впорядковує політичне життя? А то там не прочитав законопроект, не знаєш, що там написано, а сказали голосувати – проголосував?
Ознайомлення депутатів з законопроектами. Дають отаку пачку і кажуть: такий, такий, такий номер ви голосуєте. Навіть їх не читає, той депутат!
Наталя Зинківська: Те, що відбувається у парламенті, – це справжній хаос. Я у свій час була помічником депутата і знаю, як перед початком пленарного тижня, сесії відбувається ознайомлення депутатів з законопроектами. Дають отаку пачку і кажуть: такий, такий, такий номер ви голосуєте. Він навіть їх не читає, той депутат!
Законодавство потрібно міняти, підхід сам до законотворчості потрібно міняти, закони повинні писати дійсно спеціалісти, професіонали, котрі розбираються у цих питаннях бездоганно. А депутат, який працює з людьми, який працює тим більше з округом, повинен дізнаватися на місцях, як ці закони працюють, радити, повинен визначати, чи корисний цей закон насправді для українського населення, для самих українців, чи діє він, цей закон, взагалі.
Тобто вони повинні у більшій мірі займатися такими питаннями, а не, я не знаю, бути спеціалістами, як кажуть, «околовсячєских» наук. Не можна розбиратися у кримінальному праві, в медичних якихось питаннях, в екологічному праві…
– Тоді, можливо, не треба йти в депутати? Бо все рівно, якщо Ви туди потрапите, Ви будете ухвалювати і законопроекти, які будуть стосуватися медицини, права, мови і так далі.
Наталя Зинківська: А я збираюся міняти систему державного управління з допомогою свого балотування, з допомогою пропаганди своїх ідей. Я не збираюся працювати так, як до сьогодні працюють у парламенті. І взагалі.
– Запитання ще одного слухача.
Слухач: От Ви тут добре поставили запитання: як змусити владу працювати на людей, на народ? Треба обирати тих, з кого можна дійсно спитати, а не боятися їх, як оце зараз люди бояться цих, хто при владі.
А питання у мене таке. Панове, дійсно, з кого народ може спитати і дати накази від українського народу, і хто їх виконає?
– Шановні гості, чи справді ви думаєте, що треба запровадити механізм, який дозволяє запитати в депутата, чи виконав він свої обіцянки?
Андрія Волошин: Так. Я, наприклад, готовий цілком нести відповідальність перед своїми виборцями за свої подальші дії. Я вважаю, що кожен обранець має нести відповідальність аж до найсуворішої, найсуворіших мір покарання.
– Пані Зинківська?
Чим вища посада, тим вища відповідальність. Не може бути однакова відповідальність прибиральниці у нашій державі та Президента
Наталя Зинківська: Не тільки у депутата, а й у Президента і в інших можновладців. Чим вища посада, тим вища відповідальність. Не може бути однакова відповідальність прибиральниці у нашій державі та Президента.
– Тобто найбільше Ви збираєтеся запитувати у Президента. А яка відповідальність народних депутатів все ж?
Андрія Волошин: Трохи менше. Але теж дуже висока.
– Шановні гості, а який ваш особистий девіз у житті?
Андрія Волошин: Йти вперед і перемагати!
Наталя Зинківська: Ніколи не здавайся!
– Ви бачите, яких бойових самовисуванців має Україна…? Побачимо, які будуть результати.
І я хочу вас привітати з Днем Незалежності і побажати вам, щоб через 20 років ви вже побачили цю країну іншою! Але це залежить від вас особисто.
