Одеса – Хто відпочивав на Одещині, добре знає про цілющі властивості грязей Куяльницького лиману. Нині одеські екологи б’ють на сполох: уже за рік-другий Куяльницький лиман може припинити своє існування як джерело цілющих грязей. Цього року через аномальну спеку та безконтрольне споживання водних ресурсів лиман обмілів на 20 сантиметрів. Вперше за сто років узбережжя водоймища вкрилося сіллю.
Прямо над Одеською об’їзною дорогою нині можна бачити ледь не інопланетний ландшафт. Порепаний чорний ґрунт, присипаний кристаликами солі, незвична для інших місць рослинність. А ще численні кілки, що вигулькнули з-під води через обміління – це рештки пристосувань, які колись використовували для видобування солі.
Незвичність цієї місцини привабила двох дівчат із мольбертом. Карина – студентка академії архітектури. «Гарний захід сонця. Дзеркало води таке рівне, – каже вона. – Там гарний колір, він взагалі якийсь незрозумілий, чужорідний. Незважаючи на те, що води мало, все одно гарно».
Часи, коли води було багато, пам’ятає тутешній старожил Галина Кіндратівна. «Купалися у чистенькій водичці і грязь діставали, – пригадує вона. – Скільки живемо, усе їздимо сюди».
Зараз жінка водичку тримає у мисці. Йти, де глибоко, це вже для молодших. Вони кажуть, що наразі і куяльницькі грязі, і тутешнє йодоване повітря властивостей не втратили, але мала кількість води. Припускають, що це через вантажівки з піском, що регулярно проїжджають повз лиман. Порожні кар’єри забирають воду, котра мала б потрапити до водоймища.
Ректор Одеського екологічного університету Сергій Степаненко вважає цю причину не головною, ба, навіть вторинною.
Коли б річка Великий Куяльник, що живить лиман, не обміліла через численні несанкціоновані загати, то браконьєрський видобуток піску був би просто неможливим. На думку науковця, різке обміління лиману зумовлене як регіональними змінами клімату, так і неконтрольованим використанням водостоку. Поєднання цих факторів якраз і ставить лиман на межу катастрофи.
«Якщо не вживати заходів, якщо жити так, як ми жили останні 20 чи 30 років, то, за моїми прогнозами, до 2013-2014 років Куяльницький лиман, як бальнеологічний ресурс, просто зникне», – заявляє Сергій Степаненко.
Ситуація, на його думку, потребує невідкладних заходів. «Для того, щоб гасити цю пожежу, ми пропонуємо з’єднати Куяльницький лиман із водами Одеської затоки», – каже ректор Одеського екологічного університету.
Голова Одеської обласної ради Микола Пундик вважає, що область самотужки такий проект не потягне.
«Він потребує досить великих коштів, бо треба робити три переходи: через Миколаївську магістраль, через окружну дорогу і через залізницю. Це дуже недешево, тому ми повинні звертатися з цією програмою до держави, але до держави треба звертатися з готовим проектом», – зазначає Микола Пундик.
Гроші на розробку готового проекту планують виділити вже на найближчій сесії облради.
Тим часом народний депутат Сергій Гриневецький, який упродовж семи років був головою Одеської облдержадміністрації і вже у статусі народного депутата не раз звертався до уряду з питаннями, що стосуються одеських лиманів, вважає, що можна обійтися і без труби між морем та лиманом.
Посилаючись на понад столітні наукові дослідження, він каже, що різкі коливання рівня лиману траплялися й раніше. Відтак для того, щоб врятувати лиман, достатньо лише зробити інвентаризацію господарської діяльності і привести до нормального стану русла тамтешніх річок.
«А тут не великих грошей треба, тут розуму треба і політичної волі», – каже Сергій Гриневецький.
У політичній волі дуже сумнівається одеський громадський діяч Сергій Гуцалюк. Він уже багато років переймається проблемами лиману, і подібні заяви місцевої влади не викликають у нього ані крихти оптимізму.
«Усі ці рішення були ухвалені два роки тому, рік тому – ніхто нічого не робив. Було ухвалене рішення про створення національного парку Куяльницький – ще 2009 року. За цей проект з’єднання вже говорять так само десь років два. Це все окозамилювання. Воно до цих пір, як мокре горить», – зауважує Гуцалюк.
На простій констатації цього факту громадські активісти спинятися не збираються.
«Ми зараз плануємо низку громадських масових заходів, це будуть флешмоби, це будуть мітинги, це будуть пікети, якими ми для влади не залишимо шансу цю тему замилити», – зазначає Сергій Гуцалюк.
За його словами, акції на захист Куяльника мають вийти на загальнонаціональний чи навіть міжнародний рівень. Відтак занедбане цілюще водоймище стане соромом не лише для місцевої влади, але й для очільників держави.
Прямо над Одеською об’їзною дорогою нині можна бачити ледь не інопланетний ландшафт. Порепаний чорний ґрунт, присипаний кристаликами солі, незвична для інших місць рослинність. А ще численні кілки, що вигулькнули з-під води через обміління – це рештки пристосувань, які колись використовували для видобування солі.
Незвичність цієї місцини привабила двох дівчат із мольбертом. Карина – студентка академії архітектури. «Гарний захід сонця. Дзеркало води таке рівне, – каже вона. – Там гарний колір, він взагалі якийсь незрозумілий, чужорідний. Незважаючи на те, що води мало, все одно гарно».
Часи, коли води було багато, пам’ятає тутешній старожил Галина Кіндратівна. «Купалися у чистенькій водичці і грязь діставали, – пригадує вона. – Скільки живемо, усе їздимо сюди».
Зараз жінка водичку тримає у мисці. Йти, де глибоко, це вже для молодших. Вони кажуть, що наразі і куяльницькі грязі, і тутешнє йодоване повітря властивостей не втратили, але мала кількість води. Припускають, що це через вантажівки з піском, що регулярно проїжджають повз лиман. Порожні кар’єри забирають воду, котра мала б потрапити до водоймища.
Ректор Одеського екологічного університету Сергій Степаненко вважає цю причину не головною, ба, навіть вторинною.
Куяльник
Сама по собі спека не фатальна
Коли б річка Великий Куяльник, що живить лиман, не обміліла через численні несанкціоновані загати, то браконьєрський видобуток піску був би просто неможливим. На думку науковця, різке обміління лиману зумовлене як регіональними змінами клімату, так і неконтрольованим використанням водостоку. Поєднання цих факторів якраз і ставить лиман на межу катастрофи.
Якщо не вживати заходів, до 2013-2014 років Куяльницький лиман, як бальнеологічний ресурс, просто зникнеСергій Степаненко
«Якщо не вживати заходів, якщо жити так, як ми жили останні 20 чи 30 років, то, за моїми прогнозами, до 2013-2014 років Куяльницький лиман, як бальнеологічний ресурс, просто зникне», – заявляє Сергій Степаненко.
Ситуація, на його думку, потребує невідкладних заходів. «Для того, щоб гасити цю пожежу, ми пропонуємо з’єднати Куяльницький лиман із водами Одеської затоки», – каже ректор Одеського екологічного університету.
Голова Одеської обласної ради Микола Пундик вважає, що область самотужки такий проект не потягне.
«Він потребує досить великих коштів, бо треба робити три переходи: через Миколаївську магістраль, через окружну дорогу і через залізницю. Це дуже недешево, тому ми повинні звертатися з цією програмою до держави, але до держави треба звертатися з готовим проектом», – зазначає Микола Пундик.
Гроші на розробку готового проекту планують виділити вже на найближчій сесії облради.
Тим часом народний депутат Сергій Гриневецький, який упродовж семи років був головою Одеської облдержадміністрації і вже у статусі народного депутата не раз звертався до уряду з питаннями, що стосуються одеських лиманів, вважає, що можна обійтися і без труби між морем та лиманом.
Посилаючись на понад столітні наукові дослідження, він каже, що різкі коливання рівня лиману траплялися й раніше. Відтак для того, щоб врятувати лиман, достатньо лише зробити інвентаризацію господарської діяльності і привести до нормального стану русла тамтешніх річок.
Не великих грошей треба – тут розуму треба і політичної воліСергій Гриневецький
«А тут не великих грошей треба, тут розуму треба і політичної волі», – каже Сергій Гриневецький.
Громада обіцянкам уже не вірить
У політичній волі дуже сумнівається одеський громадський діяч Сергій Гуцалюк. Він уже багато років переймається проблемами лиману, і подібні заяви місцевої влади не викликають у нього ані крихти оптимізму.
«Усі ці рішення були ухвалені два роки тому, рік тому – ніхто нічого не робив. Було ухвалене рішення про створення національного парку Куяльницький – ще 2009 року. За цей проект з’єднання вже говорять так само десь років два. Це все окозамилювання. Воно до цих пір, як мокре горить», – зауважує Гуцалюк.
На простій констатації цього факту громадські активісти спинятися не збираються.
«Ми зараз плануємо низку громадських масових заходів, це будуть флешмоби, це будуть мітинги, це будуть пікети, якими ми для влади не залишимо шансу цю тему замилити», – зазначає Сергій Гуцалюк.
За його словами, акції на захист Куяльника мають вийти на загальнонаціональний чи навіть міжнародний рівень. Відтак занедбане цілюще водоймище стане соромом не лише для місцевої влади, але й для очільників держави.