Київ – У парламенті наступного скликання партія «Наша Україна» не має наміру об’єднуватися ані з опозицією, ані з владою. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявила Ірина Ванникова, четвертий номер виборчого списку «Нашої України». За її словами, враховуючи попередній політичній досвід, можна припустити, що під час передвиборної кампанії найбільше проблем може виникнути саме у відносинах із опозицією.
– У першу чергу, я хотів би поцікавитися особливостями формування виборчого списку «Нашої України» і, зокрема, чому в процесі формування списку так багато людей пішло з «Нашої України»?
– Ми починаємо з особливостей формування виборчого списку чи чому багато людей пішло? Я хочу зрозуміти. Чи послідовно будемо?
– А це ніяк не впливало одне на одне? Можливо, так формували список, що дехто подумав: «Ой!»…
– Усі так кажуть. Я ще не бачив людину, яка б сказала: нам соромно за список. Цікаво подивитися на політика, який би сказав, що йому за список соромно.
– Головне, щоб українському народові не було соромно за ці списки. Тому що кожна політична сила, яка себе поважає, запрошує в свої списки зірок, у першу чергу політичних зірок, зірок спортивних, зірок шоу-бізнесу. Але це сила, яка не поважає свого виборця, тому що парламент – це все-таки не місце для шоу. І я, наприклад, воліла б, щоб Андрій Шевченко, якого я страшенно поважаю і пишаюся ним, як будь-який українець або українка, наприклад, свої сили спрямував на те, щоб виховувати молодих футболістів, молодих спортсменів і нарешті досяг того рівня футболу, який був за часів Лобановського. А я не розумію, наприклад, що буде робити політик Шевченко у парламенті!
– Там є комітет сім’ї, молоді та спорту. Буде займатися законодавчим забезпеченням дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
– Не скажіть! Ми ж без іронії чи з іронією говоримо? Якщо без іронії, то парламентар – це абсолютно окрема професія, це рутинна робота. Чи готова Таїсія Повалій ночами сидіти, коптіти над законопроектами разом зі своїми юристами-радниками, сидіти на безкінечних нарадах і консультаціях? Це дуже важка робота. І якщо зірки ідуть у політику, вони займають чиєсь місце, вони займають місце інших професійних людей.
У парламент повинні прийти менеджери-професіонали, юристи, економісти, і, до речі, можливо, журналісти. Тому що парламент – це місце для великої законодавчої роботи, там, де ти впливаєш на системні державні процеси.
І в цьому контексті, повертаючись до нашого списку, я хочу сказати, що наш список абсолютно складається з людей професійних. У нас немає мегазірок. Мегазірка у нас – Ющенко, це зірка № 1 нашого списку. Всі інші люди – це, дійсно, менеджери. Наприклад, Юрій Іванович Костенко – інтелектуал, інженер, рухівець, людина, яка має 30 інтелектуальних запатентованих винаходів. Сергій Бондарчук – Герой України, людина, яка керувала величезним військовим комплексом «Укрспецекспорт» 5 років. Микола Васильович Оніщук – двічі міністр юстиції, професіонал, блискучий юрист, освічена людина. Григорій Омельченко – це теж Герой України, афганець, учасник бойових дій. Скажіть мені будь ласка, хіба це список, яким ми можемо не пишатися?
– Ви знаєте, чим мені сподобався з’їзд «Нашої України»? Я без іронії скажу: всі затверджували кандидатів, не надто їх обговорюючи, без суперечок. «Удар» за кожного кандидата голосував, але там не було жодної дискусії щодо жодного кандидата. А от у вас під час обговорення списку були такі випадки, коли людину виключали зі списку. Хотів запитати щодо принципів формування списку. За яким принципом підбирали всіх цих людей?
– Принцип водночас простий і складний. По-перше, безумовно, дуже важливий чинник – професіоналізм. Людина мала б бути професійною. Людина, яка віддана українським цінностям. Людина, яка не зрадила, бо, знаєте, в наш час це дуже теж важливо – це принцип відданості. Людина, яка не зрадила, яка не пішла манівцями, яка все-таки витримувала лінію і Президента Ющенка, і українську лінію. Ось такі я б сказала принципи, якими користувалися під час затвердження списку.
– Чому тоді Віра Ульянченко зі списку «випала»?
– Це якраз прикрий особисто для мене випадок. Тому що особисто я була проти того, щоб Віру Іванівну (Ульянченко) виключали. Я досі не згодна з рішенням з’їзду, я голосувала проти виключення. Мені здається, що це був саме той випадок, коли спрацювали, можливо, якісь не найкращі якості людей, суб’єктивні чинники, можливо, заздрість, можливо, суб’єктивна нелюбов. Це було суб’єктивне, на мій погляд, рішення і неправильне. З Вірою Іванівною не треба було таким чином поступати.
– Я чомусь думав, що формування списку і відхід людей з «Нашої України» – це був один процес, а виявилося, що два різні. Все-таки, чому значна кількість соратників Ющенка пішла? Як ті, хто лишився, сприйняли відхід Наливайченка, Огризка, Парубія?..
– У кожного, про кого Ви говорите, – історія індивідуальна, мотиви індивідуальні. Знаєте, в мене прекрасні стосунки з Володимиром Станіславовичем (Огризком). Я його дуже поважаю як міністра і українського дипломата, як просто українську людину. З Валентином Олександровичем Наливайченком маю теж достатньо довгу історію взаємин і спільної роботи в партії. Я буду завжди вважати і наголошувати на цьому, що Наливайченко відкрив Службу безпеки для українців. За Наливайченка люди вперше перестали боятися КДБ. Наливайченко дуже багато зробив для того, щоб розсекретити архівні матеріали. Це був перший український голова СБУ. Сподіваюся, що в парламенті, коли ми зустрінемося, будуть спільні теми, над якими ми будемо спільно працювати. Ці люди не є нашими опонентами, не є нашими ворогами.
– Чому ж так сталося, що перший український голова СБУ пішов, якщо продовжувати це порівняння, від першого українського Президента України?
– Абсолютно точно. Тим-то й відрізняється партія «Наша Україна» на чолі з демократичним, як Ви правильно сказали, українським Президентом, що це – партія демократична, де царює демократія, де є дискусія, і вона відкрита. Ми цього не соромимося. І якщо у Наливайченка була дискусія з якихось питань і було своє бачення розвитку політичної сили «Наша Україна», яке не збігалося, наприклад, із думкою політради, бо в нас ухвалює рішення політрада і президія партії – Наливайченко ухвалив єдине вірне і, я вважаю, достойне рішення: він пішов з цієї посади для того, щоб партія могла розвиватися в тому напрямку, в якому вважає за потрібне. Я вважаю, що це абсолютно нормально і, більше того, це приклад правильного демократичного розвитку.
– Хто для «Нашої України» більший опонент: чинна влада чи опозиція? Бо ви і не там, і не тут. У нас зараз така політика: є влада, є опозиція, а Ви себе ні з тими, ні з тими не асоціюєте. Чому так сталося і хто для Вас – потенційний союзник, а хто – потенційний супротивник у Верховній Раді наступного скликання, якщо Ви туди потрапите?
– Я б сказала так, що ми – патріотична опозиція № 1. Ми, дійсно, третя політична сила. І ми вважаємо, що і так звана Об’єднана опозиція, і партія влади – це технологічні бізнес-угруповання, угруповання за інтересами. Це не є сили, які будуть відстоювати український інтерес. І ми це бачимо зараз – після підписання «мовного» закону і після квазі-протестів опозиції так званої у парламенті.
Тому для нас неможливо об’єднуватися з силами, які не є справжніми, тому що опозиція у нас несправжня. Я вам скажу більше, і влада у нас скоро буде несправжня. Петро Симоненко, головний комуніст, зробив заяву про те, що у нього до українського гімну, виявляється, вже є питання. Це логічні кроки, після підписання Президентом Януковичем «мовного» закону. Це говорить лише про одне, що у нас скоро не буде держави, не буде гімну, не буде нашого прапора і нашого герба, що ми втрачаємо країну. І нічого не робиться для того, щоб зупинити цей страшний розвиток страшного сценарію. От і все! Наші союзники – це українські сили, які відстоюють українські інтереси, українську політику, а не політику Кремля.
– За яким параметром ця українська політика буде вимірюватися в парламенті наступного скликання?
– Я зараз серед політичних сил не бачу програми розвитку країни. Наприклад, Об’єднана опозиція пропонує програму війни. Ми пропонуємо все-таки програму творення. Ми б хотіли пропонувати людям програму економічного націоналізму. Знаєте, що це таке? Це коли ви купуєте яблуко, а воно не китайське і не аргентинське, а воно вирощене черкаськими фермерами. Або відкриваєте щоденник, а там не портрет Сталіна, а Тараса Григоровича Шевченка і український гімн. Це коли ми даємо розвиватися українському виробникові, коли ми розвиваємо національну економіку, коли ми даємо нові робочі місця, активізуємо внутрішній ринок і формуємо середній клас.
– Ви не бачите, хто може стати вашим спільником, союзником?
– На даний момент я не бачу, чесно Вам скажу. Шкода. Про це, до речі, так само ми дискутуємо і думаємо багато, але поки що на даному етапі не бачимо. Але там, де наші інтереси будуть збігатися в сфері соціального захисту, мовного захисту українця – безперечно, ми будемо знаходити союзників. Найбільш близька нам за ідеологією – це партія «Свобода». Але вони все-таки, погодьтеся, занадто радикальні, на мій погляд.
– Бачите, «Свобода» з опозицією ніби порозумілися. Вони принаймні поділили округи, збираються співпрацювати. А вам що заважає?
– А нам нічого не заважає! Ми, власне, і не ворогуємо, якщо ви зауважили. Просто я хочу нагадати: хто створив Комітет опору диктатурі? Ініціатором його створення була «Наша Україна», її львівський осередок. Хто ще кому створював спротив?
– Тут нещодавно був Валентин Наливайченко, то казав, що це він створював.
– Так, це правда. Дійсно, він же був тоді головою політради «Нашої України».
– Бачите, і пішов уже.
– Пішов. Це такі процеси.
– Тобто, союзники у вас можуть бути, я так зрозумів, ситуативні в наступному парламенті?
– Я б не робила зараз такі чіткі прогнози і не конкретизувала це питання. Все-таки хочеться дочекатися 28 жовтня і подивитися на майбутній розклад формування пропорцій парламентських сил, почитати їхні програми, почути передвиборчу риторику. Тоді ми будемо говорити. Це все покаже час.
– Риторика у всіх чудова, більш-менш.
– Не скажіть!
– Навіть багато в чому подібна. А, наприклад, коли триватиме виборча кампанія, то від кого Ви чекатимете більше неприємностей? Адже очевидно, що завжди є хтось, хто воює за спільний електорат. Ви з чийого боку відчуваєте більше небезпеку і хто вам може спричинити більше неприємностей?
– Я б почала трішечки здалеку, як підказує мені мій політичний досвід під час перебування на посаді прес-секретаря Президента Віктора Ющенка: найбільший спротив і найбільші перешкоди, на жаль, чинилися з табору наших соратників і так званих соратниць – людей, які мали б бути нашими однодумцями. Ми навіть не мали такого спротиву і перешкод ні з боку Партії регіонів, ні навіть комуністів, які, безумовно, шкодили, але вони за суттю своєю шкодять. Тому мені здається, що, на жаль, як показує практика, найбільші перешкоди створюють твої потенційні соратники. Але, звичайно, вибори – це є вибори. Це змагання, конкуренція. Тому зрозуміло, що конкуренція буде і з партією влади, і з Об’єднаною опозицією. Говорити про те, що хтось буде білий і пухнастий – так не буває. Ми ж уже переживаємо не перші вибори, і це достатньо суворий випробувальний марафон.
– А коли створювався фактично блок – тобто зараз блоки не можна на вибори висувати, але ж фактично це блок, – то довкола чого йшли основні дискусії: довкола кадрового складу списку, чи довкола, можливо, якихось принципів?
– Як не дивно, у нас дискусії взагалі не було. Було єдине бачення нашої спільної перспективи, є єдине бачення нашої стратегії, є єдине бачення роботи Центрального штабу на виборах.
– Тобто, не було ніяких суперечок при формуванні цього списку? Просто ми приблизно уявляємо, про що сперечалися Турчинов із Яценюком. А от довкола чого у вас була дискусія?
– У нас була, можливо, дискусія перша і, напевно, остання – момент, коли ми виписували Декларацію про наміри. Але вона, безумовно, точилася щодо ідеології, щодо змісту, щодо суті наповнення Декларації. Це, очевидно, була перша і остання дискусія, але вона не була, я б сказала, корислива. Це була, швидше за все, ідейна за змістом дискусія.
– А щодо квот – «Українська народна партія», «Наша Україна», «Конгрес українських націоналістів»?
– Тут розібралися якраз дуже швидко і без зайвих дискусій, відповідно до внеску партії, тому що партія-засновник – це «Наша Україна», а відтак партії-партнери мають свої квоти, вони абсолютно справедливі у цьому всьому. І тут дискусій ніяких і образ не виникало.
– Ви дорікнули опозиції, що вона недостатньо активно працювала під час ухвалення закону «Про засади державної мовної політики».
– Вона не просто не працювала, вона просто це саботувала.
– Але ж у вас теж є депутати, і ми не бачили їхньої особливої активності, скажімо, В’язівського.
– Це питання, я думаю, до Володимира В’язівського, я б воліла все-таки говорити про конфігурацію майбутнього парламенту.
– Просто Ви дорікнули чинній опозиції, а депутати-нашоукраїнці також не були найактивнішими.
– Так. Очевидно, і в цьому теж їхня провина. Очевидно, в цьому наша проблема, що ми не змогли відстояти українську мову. Ви розумієте, що те, що підписав Янукович, – абсолютно російський сценарій. І це тільки на розігріві! Потім Віктор Федорович збирав українську інтелігенцію в найкращих радянських телетрадиціях, вивчав уважно закон, дав зрозуміти, що він його, напевно, не підпише в цій редакції – і за ніч підписав. Ви думаєте, це випадково? Ні, це не випадково. Це системний проросійський сценарій. Більше того, дуже символічно, що закон Янукович підписав 8 серпня, я хочу нагадати, що війна в Грузії, російська агресія в Грузії почалася 8 серпня 2008 року.
– Ви сказали, що інтелігенцію зібрали і використали як ширму…
– Дуже шкода, там є дуже порядні люди.
– Але ж часто Янукович теж зустрічається і з попередніми Президентами України.
– Кого Ви маєте на увазі?
– Маю на увазі Кравчука, Кучму і Ющенка.
– А Ви вважаєте, що Президенти не мають спілкуватися? Я вважаю, що це – абсолютно європейська, більше того, світова традиція. Скажімо, в Америці президенти між собою зустрічаються і спілкуються безпосередньо, з Клінтоном, із Обамою.
– Ми також не бачили, щоб активно Віктор Ющенко критикував діяльність чинної влади. Тобто, не можна сказати, що він найбільш затятий опонент чинної влади.
– Тут, я думаю, що ви не зовсім маєте рацію, тому що якраз Ющенко – опонент цієї влади, Ющенко не поділяє політики нинішньої влади. Більше того, Ющенко про це постійно публічно говорить. Я хочу звернути Вашу увагу, що за Президента Ющенка, за прем’єра Ющенка питання української мови навіть не могло виникнути.
– Багатьох людей цікавить Віктор Ющенко. Багато людей його спочатку дуже сильно підтримували, потім, погодьтеся, багато людей розчарувалося у цьому виборі й проголосувало за інших політичних діячів. Очевидно, людям, які знову йтимуть на вибори, хочеться і необхідно знати, як за цей час змінився Віктор Ющенко. І це не пустий інтерес, як до світських новин. Ви зараз є одним із найближчих соратників Віктора Ющенка – могли б розповісти, як він змінився за роки, які минули з останніх президентських виборів?
– А Ви думаєте, Вікторові Андрійовичу треба складати іспит щодо своїх змін? Я хочу просто зрозуміти суть Вашого питання.
– Ніхто не повинен ніяких іспитів складати. Просто людина балотується, і виборцям хочеться знати, як ця людина змінилася чи не змінилася.
– А Ви впевнені, що Віктору Ющенкові треба змінювати свої погляди і свої цінності? Ви впевнені, що людина, яка відстоює український напрямок, має змінюватися? Тоді він непослідовний, тоді він людина не чітка. Що Ви маєте на увазі, говорячи про зміни? Ви маєте на увазі зміну його політичної платформи, його поглядів, його цінностей, його політики, знову ж таки? Вона не змінилася. Він так само вважає, що євроінтеграція і НАТО – це найкращий напрямок розвитку.
– Як людина він якимось чином змінився? Його уявлення про співвітчизників…
– Це не зовсім коректне запитання до мене. Я вважаю, що на таке запитання повинен сам Президент Ющенко відповідати. Варто було б у нього про це запитати. Але я хочу відповісти цитатою з самого Віктора Ющенка: «Не змінюються тільки дурні, а я змінився, я ж розумний чоловік». А висновки робіть самі.
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
– У першу чергу, я хотів би поцікавитися особливостями формування виборчого списку «Нашої України» і, зокрема, чому в процесі формування списку так багато людей пішло з «Нашої України»?
– Ми починаємо з особливостей формування виборчого списку чи чому багато людей пішло? Я хочу зрозуміти. Чи послідовно будемо?
– А це ніяк не впливало одне на одне? Можливо, так формували список, що дехто подумав: «Ой!»…
Ірина Ванникова
– Це були паралельні процеси. Я хочу сказати, що список «Нашої України» – такий, за який абсолютно не соромно. Це список професійних політиків, професійних менеджерів.– Усі так кажуть. Я ще не бачив людину, яка б сказала: нам соромно за список. Цікаво подивитися на політика, який би сказав, що йому за список соромно.
– Головне, щоб українському народові не було соромно за ці списки. Тому що кожна політична сила, яка себе поважає, запрошує в свої списки зірок, у першу чергу політичних зірок, зірок спортивних, зірок шоу-бізнесу. Але це сила, яка не поважає свого виборця, тому що парламент – це все-таки не місце для шоу. І я, наприклад, воліла б, щоб Андрій Шевченко, якого я страшенно поважаю і пишаюся ним, як будь-який українець або українка, наприклад, свої сили спрямував на те, щоб виховувати молодих футболістів, молодих спортсменів і нарешті досяг того рівня футболу, який був за часів Лобановського. А я не розумію, наприклад, що буде робити політик Шевченко у парламенті!
– Там є комітет сім’ї, молоді та спорту. Буде займатися законодавчим забезпеченням дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
Якщо зірки ідуть у політику, вони займають чиєсь місце, вони займають місце інших професійних людей
У парламент повинні прийти менеджери-професіонали, юристи, економісти, і, до речі, можливо, журналісти. Тому що парламент – це місце для великої законодавчої роботи, там, де ти впливаєш на системні державні процеси.
І в цьому контексті, повертаючись до нашого списку, я хочу сказати, що наш список абсолютно складається з людей професійних. У нас немає мегазірок. Мегазірка у нас – Ющенко, це зірка № 1 нашого списку. Всі інші люди – це, дійсно, менеджери. Наприклад, Юрій Іванович Костенко – інтелектуал, інженер, рухівець, людина, яка має 30 інтелектуальних запатентованих винаходів. Сергій Бондарчук – Герой України, людина, яка керувала величезним військовим комплексом «Укрспецекспорт» 5 років. Микола Васильович Оніщук – двічі міністр юстиції, професіонал, блискучий юрист, освічена людина. Григорій Омельченко – це теж Герой України, афганець, учасник бойових дій. Скажіть мені будь ласка, хіба це список, яким ми можемо не пишатися?
– Ви знаєте, чим мені сподобався з’їзд «Нашої України»? Я без іронії скажу: всі затверджували кандидатів, не надто їх обговорюючи, без суперечок. «Удар» за кожного кандидата голосував, але там не було жодної дискусії щодо жодного кандидата. А от у вас під час обговорення списку були такі випадки, коли людину виключали зі списку. Хотів запитати щодо принципів формування списку. За яким принципом підбирали всіх цих людей?
– Принцип водночас простий і складний. По-перше, безумовно, дуже важливий чинник – професіоналізм. Людина мала б бути професійною. Людина, яка віддана українським цінностям. Людина, яка не зрадила, бо, знаєте, в наш час це дуже теж важливо – це принцип відданості. Людина, яка не зрадила, яка не пішла манівцями, яка все-таки витримувала лінію і Президента Ющенка, і українську лінію. Ось такі я б сказала принципи, якими користувалися під час затвердження списку.
– Чому тоді Віра Ульянченко зі списку «випала»?
Я була проти того, щоб Віру Іванівну (Ульянченко) виключали. Я досі не згодна з рішенням з’їзду
– Я чомусь думав, що формування списку і відхід людей з «Нашої України» – це був один процес, а виявилося, що два різні. Все-таки, чому значна кількість соратників Ющенка пішла? Як ті, хто лишився, сприйняли відхід Наливайченка, Огризка, Парубія?..
Буду завжди наголошувати, що Наливайченко відкрив Службу безпеки для українців
– Чому ж так сталося, що перший український голова СБУ пішов, якщо продовжувати це порівняння, від першого українського Президента України?
– Абсолютно точно. Тим-то й відрізняється партія «Наша Україна» на чолі з демократичним, як Ви правильно сказали, українським Президентом, що це – партія демократична, де царює демократія, де є дискусія, і вона відкрита. Ми цього не соромимося. І якщо у Наливайченка була дискусія з якихось питань і було своє бачення розвитку політичної сили «Наша Україна», яке не збігалося, наприклад, із думкою політради, бо в нас ухвалює рішення політрада і президія партії – Наливайченко ухвалив єдине вірне і, я вважаю, достойне рішення: він пішов з цієї посади для того, щоб партія могла розвиватися в тому напрямку, в якому вважає за потрібне. Я вважаю, що це абсолютно нормально і, більше того, це приклад правильного демократичного розвитку.
– Хто для «Нашої України» більший опонент: чинна влада чи опозиція? Бо ви і не там, і не тут. У нас зараз така політика: є влада, є опозиція, а Ви себе ні з тими, ні з тими не асоціюєте. Чому так сталося і хто для Вас – потенційний союзник, а хто – потенційний супротивник у Верховній Раді наступного скликання, якщо Ви туди потрапите?
І так звана Об’єднана опозиція, і партія влади – це технологічні бізнес-угруповання, угруповання за інтересами
Тому для нас неможливо об’єднуватися з силами, які не є справжніми, тому що опозиція у нас несправжня. Я вам скажу більше, і влада у нас скоро буде несправжня. Петро Симоненко, головний комуніст, зробив заяву про те, що у нього до українського гімну, виявляється, вже є питання. Це логічні кроки, після підписання Президентом Януковичем «мовного» закону. Це говорить лише про одне, що у нас скоро не буде держави, не буде гімну, не буде нашого прапора і нашого герба, що ми втрачаємо країну. І нічого не робиться для того, щоб зупинити цей страшний розвиток страшного сценарію. От і все! Наші союзники – це українські сили, які відстоюють українські інтереси, українську політику, а не політику Кремля.
– За яким параметром ця українська політика буде вимірюватися в парламенті наступного скликання?
Ми б хотіли пропонувати людям програму економічного націоналізму
– Ви не бачите, хто може стати вашим спільником, союзником?
Найбільш близька нам за ідеологією – це партія «Свобода»
– Бачите, «Свобода» з опозицією ніби порозумілися. Вони принаймні поділили округи, збираються співпрацювати. А вам що заважає?
– А нам нічого не заважає! Ми, власне, і не ворогуємо, якщо ви зауважили. Просто я хочу нагадати: хто створив Комітет опору диктатурі? Ініціатором його створення була «Наша Україна», її львівський осередок. Хто ще кому створював спротив?
– Тут нещодавно був Валентин Наливайченко, то казав, що це він створював.
– Так, це правда. Дійсно, він же був тоді головою політради «Нашої України».
– Бачите, і пішов уже.
– Пішов. Це такі процеси.
– Тобто, союзники у вас можуть бути, я так зрозумів, ситуативні в наступному парламенті?
– Я б не робила зараз такі чіткі прогнози і не конкретизувала це питання. Все-таки хочеться дочекатися 28 жовтня і подивитися на майбутній розклад формування пропорцій парламентських сил, почитати їхні програми, почути передвиборчу риторику. Тоді ми будемо говорити. Це все покаже час.
– Риторика у всіх чудова, більш-менш.
– Не скажіть!
– Навіть багато в чому подібна. А, наприклад, коли триватиме виборча кампанія, то від кого Ви чекатимете більше неприємностей? Адже очевидно, що завжди є хтось, хто воює за спільний електорат. Ви з чийого боку відчуваєте більше небезпеку і хто вам може спричинити більше неприємностей?
– Я б почала трішечки здалеку, як підказує мені мій політичний досвід під час перебування на посаді прес-секретаря Президента Віктора Ющенка: найбільший спротив і найбільші перешкоди, на жаль, чинилися з табору наших соратників і так званих соратниць – людей, які мали б бути нашими однодумцями. Ми навіть не мали такого спротиву і перешкод ні з боку Партії регіонів, ні навіть комуністів, які, безумовно, шкодили, але вони за суттю своєю шкодять. Тому мені здається, що, на жаль, як показує практика, найбільші перешкоди створюють твої потенційні соратники. Але, звичайно, вибори – це є вибори. Це змагання, конкуренція. Тому зрозуміло, що конкуренція буде і з партією влади, і з Об’єднаною опозицією. Говорити про те, що хтось буде білий і пухнастий – так не буває. Ми ж уже переживаємо не перші вибори, і це достатньо суворий випробувальний марафон.
– А коли створювався фактично блок – тобто зараз блоки не можна на вибори висувати, але ж фактично це блок, – то довкола чого йшли основні дискусії: довкола кадрового складу списку, чи довкола, можливо, якихось принципів?
– Як не дивно, у нас дискусії взагалі не було. Було єдине бачення нашої спільної перспективи, є єдине бачення нашої стратегії, є єдине бачення роботи Центрального штабу на виборах.
– Тобто, не було ніяких суперечок при формуванні цього списку? Просто ми приблизно уявляємо, про що сперечалися Турчинов із Яценюком. А от довкола чого у вас була дискусія?
– У нас була, можливо, дискусія перша і, напевно, остання – момент, коли ми виписували Декларацію про наміри. Але вона, безумовно, точилася щодо ідеології, щодо змісту, щодо суті наповнення Декларації. Це, очевидно, була перша і остання дискусія, але вона не була, я б сказала, корислива. Це була, швидше за все, ідейна за змістом дискусія.
– А щодо квот – «Українська народна партія», «Наша Україна», «Конгрес українських націоналістів»?
– Тут розібралися якраз дуже швидко і без зайвих дискусій, відповідно до внеску партії, тому що партія-засновник – це «Наша Україна», а відтак партії-партнери мають свої квоти, вони абсолютно справедливі у цьому всьому. І тут дискусій ніяких і образ не виникало.
– Ви дорікнули опозиції, що вона недостатньо активно працювала під час ухвалення закону «Про засади державної мовної політики».
– Вона не просто не працювала, вона просто це саботувала.
– Але ж у вас теж є депутати, і ми не бачили їхньої особливої активності, скажімо, В’язівського.
– Це питання, я думаю, до Володимира В’язівського, я б воліла все-таки говорити про конфігурацію майбутнього парламенту.
– Просто Ви дорікнули чинній опозиції, а депутати-нашоукраїнці також не були найактивнішими.
Наша проблема, що ми не змогли відстояти українську мову. Те, що підписав Янукович, – абсолютно російський сценарій
– Ви сказали, що інтелігенцію зібрали і використали як ширму…
– Дуже шкода, там є дуже порядні люди.
– Але ж часто Янукович теж зустрічається і з попередніми Президентами України.
– Кого Ви маєте на увазі?
– Маю на увазі Кравчука, Кучму і Ющенка.
– А Ви вважаєте, що Президенти не мають спілкуватися? Я вважаю, що це – абсолютно європейська, більше того, світова традиція. Скажімо, в Америці президенти між собою зустрічаються і спілкуються безпосередньо, з Клінтоном, із Обамою.
– Ми також не бачили, щоб активно Віктор Ющенко критикував діяльність чинної влади. Тобто, не можна сказати, що він найбільш затятий опонент чинної влади.
– Тут, я думаю, що ви не зовсім маєте рацію, тому що якраз Ющенко – опонент цієї влади, Ющенко не поділяє політики нинішньої влади. Більше того, Ющенко про це постійно публічно говорить. Я хочу звернути Вашу увагу, що за Президента Ющенка, за прем’єра Ющенка питання української мови навіть не могло виникнути.
– Багатьох людей цікавить Віктор Ющенко. Багато людей його спочатку дуже сильно підтримували, потім, погодьтеся, багато людей розчарувалося у цьому виборі й проголосувало за інших політичних діячів. Очевидно, людям, які знову йтимуть на вибори, хочеться і необхідно знати, як за цей час змінився Віктор Ющенко. І це не пустий інтерес, як до світських новин. Ви зараз є одним із найближчих соратників Віктора Ющенка – могли б розповісти, як він змінився за роки, які минули з останніх президентських виборів?
– А Ви думаєте, Вікторові Андрійовичу треба складати іспит щодо своїх змін? Я хочу просто зрозуміти суть Вашого питання.
– Ніхто не повинен ніяких іспитів складати. Просто людина балотується, і виборцям хочеться знати, як ця людина змінилася чи не змінилася.
– А Ви впевнені, що Віктору Ющенкові треба змінювати свої погляди і свої цінності? Ви впевнені, що людина, яка відстоює український напрямок, має змінюватися? Тоді він непослідовний, тоді він людина не чітка. Що Ви маєте на увазі, говорячи про зміни? Ви маєте на увазі зміну його політичної платформи, його поглядів, його цінностей, його політики, знову ж таки? Вона не змінилася. Він так само вважає, що євроінтеграція і НАТО – це найкращий напрямок розвитку.
– Як людина він якимось чином змінився? Його уявлення про співвітчизників…
– Це не зовсім коректне запитання до мене. Я вважаю, що на таке запитання повинен сам Президент Ющенко відповідати. Варто було б у нього про це запитати. Але я хочу відповісти цитатою з самого Віктора Ющенка: «Не змінюються тільки дурні, а я змінився, я ж розумний чоловік». А висновки робіть самі.