Львів – Щороку Львівщина втрачає кілька унікальних дерев’яних церков, пам’яток архітектури. Причинами пожеж є почасти спеціально організовані підпали, безвідповідальність священиків і вірян, крадіжки. А ще десятки старих церков втратили свою автентичність через втручання селян, які перемальовували ікони та іконостаси, фрески. Однак чимало залежить від позиції священика, його вміння знайти порозуміння з вірними, щоб уберегти сакральну пам’ятку від руйнування.
Мало хто із подорожуючих трасою Київ-Чоп знає, що в трьох кілометрах від Стрия, вбік від автомобільної дороги, у селі Добряни збереглася кам’яна церква з 1880 року. А в ній представлена традиція іконописної школи Галичини кінця ХІХ–початку ХХ століття.
Історія церкви почалась від місцевих мешканців Проця і Процихи, які у Сихівському лісі знайшли кілька мішків грошей. Сушили їх на подвір’ї і збудували за них церкви у Добрянах і в Стрию. Українці були благородні і мислячі, запросили намалювати фрески та ікони у храмі Корнила Устияновича і Теофіла Копистинського, малярів, представників відродження національного мистецтва в Галичині. У церкві Святого Димитрія УГКЦ збереглось 18 ікон Копистинського, які всі відреставровані, і розпис Устиновича.
У радянський час до 1988 року церква була зачинена, але селяни приходили у храм і молитись, потім принесли свої іконки і повісили їх на стінах. Отець Іван Говгера служить парохом у Добрянах із 1989 року. Священик розумів, що зберегти автентичність церкви його завдання, бо це цінність українського народу.
«Стан храму був плачевний, ікони збереглись, але почали лущитись. Іконостас був позолочений, люди його пофарбували, коли храм був зачинений. Я запросив реставраторів зі Львова, за рік вони відреставрували всі ікони, потім я реставрував іконостас», – розповів священик.
Іван Говгера вважає, що багато церков, старих ікон були знищені через те, що церковні комітети, які складаються з вірних, намагались керувати священиками, не слухали порад фахівців.
«Щодо церкви, без мене ніхто не має права тут одного цвяшка забити. Мені ніхто ніколи з парафіян не сказав, що я роблю щось не те, бо раджусь завжди із фахівцями. На Стрийщині немає більш старшого розпису у церкві, ніж у нас», – розповів священик.
Зберігати витоки – свідчення культури народу
Львіський реставратор, науковець Борис Іванів працював у групі фахівців у церкві Святого Димитрія і був захоплений позицією сільського священика відновити автентичність храму, в якому немає ані штучних квіточок, ані ялинкових лампочок.
«Замовити такі розписи старанням тодішнього пароха, благодійників Проця і Процихи – це певна культура того села, яка свідчить про рівень культури ХІХ-ХХ століть, чим жив цей народ, в якому стані був. Це невід’ємно прив’язано до цього села і тому має неоцінненну цінність. Зберігати витоки є найкращим свідченям того, що ми були народом культурним», – зазначив Борис Іванів.
У сусідньому селі, де отець Іван Говгера є парохом, священик разом із селянами врятував від руйнування 400-літню дерев’яну церкву, пам’ятку архітектури, яка вже гнила. Дерев’яний храм є окрасою села і отець мріє, щоб у ній молоді люди вінчались.
В Україні перервана традиція сакрального мистецтва через варварське ставлення людей до нього, тому важливо зберегти бодай те, що ще залишилось завдяки нашому толерантному ставленню, вважає отець Іван Говгера.
Мало хто із подорожуючих трасою Київ-Чоп знає, що в трьох кілометрах від Стрия, вбік від автомобільної дороги, у селі Добряни збереглася кам’яна церква з 1880 року. А в ній представлена традиція іконописної школи Галичини кінця ХІХ–початку ХХ століття.
Історія церкви почалась від місцевих мешканців Проця і Процихи, які у Сихівському лісі знайшли кілька мішків грошей. Сушили їх на подвір’ї і збудували за них церкви у Добрянах і в Стрию. Українці були благородні і мислячі, запросили намалювати фрески та ікони у храмі Корнила Устияновича і Теофіла Копистинського, малярів, представників відродження національного мистецтва в Галичині. У церкві Святого Димитрія УГКЦ збереглось 18 ікон Копистинського, які всі відреставровані, і розпис Устиновича.
Отець Іван Говгера
У радянський час до 1988 року церква була зачинена, але селяни приходили у храм і молитись, потім принесли свої іконки і повісили їх на стінах. Отець Іван Говгера служить парохом у Добрянах із 1989 року. Священик розумів, що зберегти автентичність церкви його завдання, бо це цінність українського народу.
«Стан храму був плачевний, ікони збереглись, але почали лущитись. Іконостас був позолочений, люди його пофарбували, коли храм був зачинений. Я запросив реставраторів зі Львова, за рік вони відреставрували всі ікони, потім я реставрував іконостас», – розповів священик.
Іван Говгера вважає, що багато церков, старих ікон були знищені через те, що церковні комітети, які складаються з вірних, намагались керувати священиками, не слухали порад фахівців.
«Щодо церкви, без мене ніхто не має права тут одного цвяшка забити. Мені ніхто ніколи з парафіян не сказав, що я роблю щось не те, бо раджусь завжди із фахівцями. На Стрийщині немає більш старшого розпису у церкві, ніж у нас», – розповів священик.
Зберігати витоки – свідчення культури народу
Львіський реставратор, науковець Борис Іванів працював у групі фахівців у церкві Святого Димитрія і був захоплений позицією сільського священика відновити автентичність храму, в якому немає ані штучних квіточок, ані ялинкових лампочок.
«Замовити такі розписи старанням тодішнього пароха, благодійників Проця і Процихи – це певна культура того села, яка свідчить про рівень культури ХІХ-ХХ століть, чим жив цей народ, в якому стані був. Це невід’ємно прив’язано до цього села і тому має неоцінненну цінність. Зберігати витоки є найкращим свідченям того, що ми були народом культурним», – зазначив Борис Іванів.
У сусідньому селі, де отець Іван Говгера є парохом, священик разом із селянами врятував від руйнування 400-літню дерев’яну церкву, пам’ятку архітектури, яка вже гнила. Дерев’яний храм є окрасою села і отець мріє, щоб у ній молоді люди вінчались.
В Україні перервана традиція сакрального мистецтва через варварське ставлення людей до нього, тому важливо зберегти бодай те, що ще залишилось завдяки нашому толерантному ставленню, вважає отець Іван Говгера.