Київ – Гарна пісня та гумор – зброя проти тотальної анти-українізації, вважає київський актор і музикант Антін Мухарський. Він – автор музичного проекту «Лагідна українізація», який лідирує в українському сегменті YouTube. Одне із завдань проекту – зробити українське слово й українську пісню модною насамперед серед молоді, розповів співак в інтерв’ю Радіо Свобода. У проекті Мухарський виступає в образі професора антропології Ореста Лютого.
– Існує два напрямки проекту, один з яких ми активно зараз розвиваємо, – це «Лагідна українізація. Але є вже багато пісень, які увійдуть до проекту «Сувора українізація». Отже, якщо наші опоненти не прислухаються до «Лагідної українізації», ми перейдемо до «Суворої українізації». Наразі користується попитом саме перша частина цього проекту, ми навіть не чекали такої кількості переглядів у Youtube: коли ми виклали перший ролик, це було 1 лютого, то за два тижні він набрав 50 чи 60 тисяч переглядів. І це при тому, що, якщо чесно, попервах я уявляв цей проект як жартівливий, стьобний, наші слухачі – це люди з почуттям гумору, здоровим глуздом і здоровим цинізмом. Тож ми не очікували такої популярності!
Зараз ми готуємо для запису альбом, який буде називатись «А я – не москаль». Деталізую: «Професор Орест Лютий у супроводі антитоталітарного гурту «Сталін унд Гітлер капут» виконує пісні з проекту «Лагідна українізація». Сподіваємось, альбом буде виданий на початку вересня. Крім того, на львівському Форумі видавців я презентуватиму свій роман, тож запрошую до файного міста Львова!
– Чи не звинувачують Вас люди, які називають себе патріотами України, що Ви скидаєте героїв, кумирів із п’єдесталів? Маю на увазі Ваші пісні про Романа Шухевича і Степана Бандеру, в яких їхні образи геть незвичні?
– Герой не може бути усталеним, таким, якому обсікли усі живі мотузки та м’язи – тобто, героїзували, а точніше, стерилізували. Вони ніби ніколи не були живими, а завжди стояли на своїх п’єдесталах. Вічні гранітні або бронзові монументи!
Це призводить до того, що молодь, яка має долучатись до вивчення історії, до пошуку національних героїв та національних ідеалів, ставиться до цих «забронзовілих товаришів» із упередженням або й цинізмом. Це радянська традиція, а я не хочу, щоб українські герої (а вони ж були живі, справжні) підпадали під цю радянську героїзацію – монументальну, сталу, дебільну й заскорузлу!
Тому я розхитую певні важелі, відмовляюсь від застарілої героїзації і натомість шукаю певні мотузочки, які пов’язують цих героїв, які роблять із них живих людей. Вони розмовляють, переживають, страждають. Або навпаки: радіють сонцю, небу. Я вважаю за потрібне познайомити молодь із цими живими людьми, а не зі сталінсько-геббельсівськими пропагандистськими стерильними «ляльками».
– Зізнайтесь, хто чи що надихнув Вас на «Лагідну українізацію»?
Ви знаєте, на концертах я завжди кажу: я дуже дякую своїм ворогам – не своїм особисто ворогам, а ворогам України (українофобам), за те що вони спонукали мене зайнятися цим проектом! Отже, цей проект ми присвячуємо: Табачнику, Колесніченку, Бондаренку, Ківалову, ну і так далі. Бо без їхньої діяльності цей проект був би неможливий. У певний час вони «відкрили клямку», коли я свою діяльність спрямував у творчий бік.
– До речі, розкажіть про музикантів – членів антитоталітарного гурту «Сталін унд Гітлер капут»...
– Це чудовий музичний колектив! І хлопці, до речі, двійко з них мають консерваторську освіту. Один із них – доцент, викладач консерваторії. Інший – лауреат міжнародних конкурсів акордеоністів. Микола Воробйов пройшов народні університети і має професійну освіту: таких, як він, називають «музикантом від Бога», він може грати все і за будь-яких умов та обставин. Я називаю його українським варіантом Кустуріци. Також назву Орсуна Уелша – це наш ударник, людина з британським корінням, яка живе тривалий час в Україні, часто їздить на гастролі з різними колективами. У нього високий IQ, це справжній інтелектуал, із яким я люблю дискутувати як на музичні, так і філософські проблеми.
– Звідки навіяний мотив та образ пісні «Шахтьорская народная», яку чи не найчастіше прослуховують в YouTube?
– До речі, коли ми виклали її в інтернеті, першими зреагували користувачі з Донбасу. Їм сподобався образ такого собі народного месника, який виходить боротися проти зажерливих олігархів, хоче помститися за шахтарських вдів і сиріт. Багато у чому цей образ з’явився у результаті мого спілкування з мешканцями Донбасу. Мої тамтешні друзі кажуть, що та інформація, яка «гуляє» Україною про Донбас, і та інформація, яка надходить з офіційних ЗМІ Донбасу, аж ніяк не є правдивою. Донбас не такий однозначний, яким його хочуть показати. На Донбасі вистачає інтелігентних, думаючих, вихованих, цивілізованих людей. І водночас, Донбас є типовою післятоталітарною територією, якій притаманний страх, який навіть на відстані відчувається! Спершу це був страх втікачів, які утікали на Донбас і там ховались або ж переховувались від влади, від кари тощо.
А потім, у 1990-ті роки, прийшов інший страх: бути скинутим у шахту або бути вбитим під час розборок. Більшість людей на Донбасі з острахом згадує ті роки, коли бандити, мафія влаштовували там бійню, коли люди зникали, коли вбивали, серед іншого, вбивали і за слово. Мені казали, що чи не у кожній родині на Донбасі є родич, який постраждав у 90-ті роки.
Але усе частіше відчутно, помітно, через якісь фібри душі передається там думка, що час Донбасу вставати з колін. Час вичавлювати з себе раба, бо жити далі у тому рабському стані, в який, за великим рахунком, нас усіх, всю Україну, загнали, так жити неможливо! Я проглядаю форуми в інтернеті, спілкуюся з людьми – протестні настрої наростають. І «Шахтарська народна» є, сказав би, озвученням таких настроїв. Фактично, у ній ідеться про культурологічну війну, яка іде на Донбасі, – війну двох світів: війна азіатчини, пострадянського, постсовкового, тоталітарного ідіотизму та індивідуальної діяльності людей, які більше не хочуть жити у стані рабів.
– А кого Ви вважаєте своєю аудиторією?
– Це люди різного віку, хоча проект «Лагідна українізація» і розрахований на молодь. Наші друзі і відтак наші слухачі – це люди різного віку, яких об’єднує справжня, дієва любов до України. Ми нещодавно грали концерт на фестивалі «Бандерштадт» у Луцьку, наш виступ відбувся відразу після промов ветеранів УПА. Серед них був і офіцер УПА, який 30 років просидів у радянських таборах, а наприкінці 1940-х років він командував загоном, котрий знищив роту енкаведистів. Нині йому вже 96 років, і він уважно слухав наші пісні, жваво реагував на них, йому сподобалось! Так само наш виступ припав до вподоби й іншим воякам УПА! І це люди літнього віку, поруч із якими сиділи слухачі середнього віку – це моє покоління, яке пам’ятає і брало участь у подіях початку 1990-х років, у процесі становлення української держави. І це покоління теж позитивно сприймає «Лагідну українізацію». Тоді ж відбулось і відродження українського духу, який тепер ми пробуємо підняти з допомогою нашого проекту.
А отже, мої друзі (відповідно й аудиторія) – це всі, хто любить, шанує, знає, розуміє Україну та відчуває український дух!
Якщо наші опоненти не прислухаються до «Лагідної українізації», ми перейдемо до «Суворої українізації»
– Існує два напрямки проекту, один з яких ми активно зараз розвиваємо, – це «Лагідна українізація. Але є вже багато пісень, які увійдуть до проекту «Сувора українізація». Отже, якщо наші опоненти не прислухаються до «Лагідної українізації», ми перейдемо до «Суворої українізації». Наразі користується попитом саме перша частина цього проекту, ми навіть не чекали такої кількості переглядів у Youtube: коли ми виклали перший ролик, це було 1 лютого, то за два тижні він набрав 50 чи 60 тисяч переглядів. І це при тому, що, якщо чесно, попервах я уявляв цей проект як жартівливий, стьобний, наші слухачі – це люди з почуттям гумору, здоровим глуздом і здоровим цинізмом. Тож ми не очікували такої популярності!
Зараз ми готуємо для запису альбом, який буде називатись «А я – не москаль». Деталізую: «Професор Орест Лютий у супроводі антитоталітарного гурту «Сталін унд Гітлер капут» виконує пісні з проекту «Лагідна українізація». Сподіваємось, альбом буде виданий на початку вересня. Крім того, на львівському Форумі видавців я презентуватиму свій роман, тож запрошую до файного міста Львова!
– Чи не звинувачують Вас люди, які називають себе патріотами України, що Ви скидаєте героїв, кумирів із п’єдесталів? Маю на увазі Ваші пісні про Романа Шухевича і Степана Бандеру, в яких їхні образи геть незвичні?
Я не хочу, щоб українські герої ( а вони ж були живі, справжні) підпадали під радянську героїзацію – монументальну, сталу, дебільну й заскорузлу!
– Герой не може бути усталеним, таким, якому обсікли усі живі мотузки та м’язи – тобто, героїзували, а точніше, стерилізували. Вони ніби ніколи не були живими, а завжди стояли на своїх п’єдесталах. Вічні гранітні або бронзові монументи!
Це призводить до того, що молодь, яка має долучатись до вивчення історії, до пошуку національних героїв та національних ідеалів, ставиться до цих «забронзовілих товаришів» із упередженням або й цинізмом. Це радянська традиція, а я не хочу, щоб українські герої (а вони ж були живі, справжні) підпадали під цю радянську героїзацію – монументальну, сталу, дебільну й заскорузлу!
Тому я розхитую певні важелі, відмовляюсь від застарілої героїзації і натомість шукаю певні мотузочки, які пов’язують цих героїв, які роблять із них живих людей. Вони розмовляють, переживають, страждають. Або навпаки: радіють сонцю, небу. Я вважаю за потрібне познайомити молодь із цими живими людьми, а не зі сталінсько-геббельсівськими пропагандистськими стерильними «ляльками».
– Зізнайтесь, хто чи що надихнув Вас на «Лагідну українізацію»?
Ви знаєте, на концертах я завжди кажу: я дуже дякую своїм ворогам – не своїм особисто ворогам, а ворогам України (українофобам), за те що вони спонукали мене зайнятися цим проектом! Отже, цей проект ми присвячуємо: Табачнику, Колесніченку, Бондаренку, Ківалову, ну і так далі. Бо без їхньої діяльності цей проект був би неможливий. У певний час вони «відкрили клямку», коли я свою діяльність спрямував у творчий бік.
– До речі, розкажіть про музикантів – членів антитоталітарного гурту «Сталін унд Гітлер капут»...
– Це чудовий музичний колектив! І хлопці, до речі, двійко з них мають консерваторську освіту. Один із них – доцент, викладач консерваторії. Інший – лауреат міжнародних конкурсів акордеоністів. Микола Воробйов пройшов народні університети і має професійну освіту: таких, як він, називають «музикантом від Бога», він може грати все і за будь-яких умов та обставин. Я називаю його українським варіантом Кустуріци. Також назву Орсуна Уелша – це наш ударник, людина з британським корінням, яка живе тривалий час в Україні, часто їздить на гастролі з різними колективами. У нього високий IQ, це справжній інтелектуал, із яким я люблю дискутувати як на музичні, так і філософські проблеми.
– Звідки навіяний мотив та образ пісні «Шахтьорская народная», яку чи не найчастіше прослуховують в YouTube?
Жити далі у тому рабському стані, в який, за великим рахунком, нас усіх, всю Україну, загнали, так жити неможливо!
А потім, у 1990-ті роки, прийшов інший страх: бути скинутим у шахту або бути вбитим під час розборок. Більшість людей на Донбасі з острахом згадує ті роки, коли бандити, мафія влаштовували там бійню, коли люди зникали, коли вбивали, серед іншого, вбивали і за слово. Мені казали, що чи не у кожній родині на Донбасі є родич, який постраждав у 90-ті роки.
Але усе частіше відчутно, помітно, через якісь фібри душі передається там думка, що час Донбасу вставати з колін. Час вичавлювати з себе раба, бо жити далі у тому рабському стані, в який, за великим рахунком, нас усіх, всю Україну, загнали, так жити неможливо! Я проглядаю форуми в інтернеті, спілкуюся з людьми – протестні настрої наростають. І «Шахтарська народна» є, сказав би, озвученням таких настроїв. Фактично, у ній ідеться про культурологічну війну, яка іде на Донбасі, – війну двох світів: війна азіатчини, пострадянського, постсовкового, тоталітарного ідіотизму та індивідуальної діяльності людей, які більше не хочуть жити у стані рабів.
– А кого Ви вважаєте своєю аудиторією?
Наші друзі і відтак наші слухачі – це люди різного віку, яких об’єднує справжня, дієва любов до України
– Це люди різного віку, хоча проект «Лагідна українізація» і розрахований на молодь. Наші друзі і відтак наші слухачі – це люди різного віку, яких об’єднує справжня, дієва любов до України. Ми нещодавно грали концерт на фестивалі «Бандерштадт» у Луцьку, наш виступ відбувся відразу після промов ветеранів УПА. Серед них був і офіцер УПА, який 30 років просидів у радянських таборах, а наприкінці 1940-х років він командував загоном, котрий знищив роту енкаведистів. Нині йому вже 96 років, і він уважно слухав наші пісні, жваво реагував на них, йому сподобалось! Так само наш виступ припав до вподоби й іншим воякам УПА! І це люди літнього віку, поруч із якими сиділи слухачі середнього віку – це моє покоління, яке пам’ятає і брало участь у подіях початку 1990-х років, у процесі становлення української держави. І це покоління теж позитивно сприймає «Лагідну українізацію». Тоді ж відбулось і відродження українського духу, який тепер ми пробуємо підняти з допомогою нашого проекту.
А отже, мої друзі (відповідно й аудиторія) – це всі, хто любить, шанує, знає, розуміє Україну та відчуває український дух!