Одеситка Оксана Камінська повернулась в Україну, коли зрозуміла, що лишатись у Хомсі неможливо. На очах у дівчини вмирали її друзі, плакали матері та злітали у повітря будинки. Однак нині, перебуваючи вдома в Одесі, вона не втрачає надію, що по закінченні війни вони з чоловіком знову зможуть жити у Сирії.
Оксана вперше відвідала Сирію у 2003 році, а вже у 2007-у повернулася туди як законна дружина громадянина Сирійської Арабської Республіки. Весь цей час подружжя проживало у Хомсі і не надто звертало увагу на назріваючу війну. Вперше тривога з’явилася, коли почалися невеликі обстріли, каже Оксана. Далі ставало ще гірше – регулярні бомбування у четвер та п’ятницю і справжня війна після Нового року. Сім’я вирішила, що продовжувати жити так далі стало неможливо.
«Під час військових дій було багато жертв, серед дівчат були й громадянки України. Однією з перших була Надя, наша подруга. Знаю й тих, кому підірвали будинки і люди повмирали», – згадує українка
«Почалася справжня війна, точнісінько як в фільмах показують»
Шукати порятунку Оксана з чоловіком Тареком вирішили у Дамаску. Там вони прожили 4 місяці, аж доки війна не настигла їх і в цьому місті. У квітні подружжя знову повернулося до Хомса і вже тоді почало думати про те, як би покинути Сирію. Рішення прискорює паніка серед Оксаниних подруг, які хвилюються за життя своїх дітей і шукають бодай якийсь вихід.
«Почалася справжня війна, точнісінько як в фільмах показують. Останній місяць я просто не спала, звуки «калашникова» і вибухів стали наче рідні. Ті, в кого приватні будинки, обкладали дах цеглою, щоб хоч якось зменшити наслідки падіння бомби, і пересиджували обстріли на другому поверсі. Червень-липень стали просто якимось суцільним жахом. Бомбували щопівгодини. Я бачила, як поряд з нашим будинком літав вертоліт, а на ньому з кулемета відстрілювали людей і нищили будинки. До нас у вікно теж потрапила куля», – розповіла Оксана Камінська.
Посольство нічим допомогти українцям не змогло
У посольстві України їй сказали, що евакуації поки що не буде, і єдине, чим тут в змозі їй допомогти, – запропонувати кілька варіантів, як покинути Сирію. Про те, щоб виїхати до України з чоловіком-сирійцем, мови взагалі не було.
«Більшість тих, кого я знаю, виїжджала своїми силами: через Туреччину, Йорданію. Була дуже велика проблема з літаками, прямих рейсів до Києва не було взагалі, відмінили всі рейси, через Туреччину і Дубай вилетіти теж було неможливо. Я готова була їхати навіть через Ліван. Я знайшла чартер із Алеппо до Одеси, але й його 2-3 тижні то відміняли, то відкладали. Врешті-решт подзвонили і сказали, що літак буде», – згадує Оксана.
Втім, дістатися омріяного літака теж коштувало немало зусиль і нервів, згадує жінка. На військових постах її сприймали за терористку, проводили обшук і тримали на сонці по кілька годин, а транспорт, яким вони рухалися до Алеппо, обстрілювали і намагались підірвати.
«По дорозі в Алеппо нас обстрілювали, на автобус ледь не впала бомба. Було дуже страшно. У місті до аеропорту нас не хотів везти жоден водій, хіба що за великі гроші» – каже українка.
Після війни подружжя хоче повернутися до Сирії
На рідну землю Одеси Оксана ступила 25 липня і була дуже здивована, коли вже наступного дня у Борисполі сіли два літаки МЗС із евакуйованими українцями.
«Було дуже неприємно, адже коли я востаннє була у посольстві, здається 15 липня, мені сказали, що літак організовуватись не буде і евакуації теж не планують», – зауважує Оксана Камінська.
Зараз, перебуваючи в безпеці, оточена рідними людьми, вона непокоїться за свого чоловіка-сирійця. Постійного зв’язку з Хомсом вона не має, телефонну та кабельну мережу там тримають під ретельним контролем, тому сподівається тільки на те, що її Тареку якнайшвидше вдасться прилетіти в Україну.
Оксана каже, що, незважаючи на те, що довелося пережити подружжю у Сирії, вони будуть раді повернутися туди, коли закінчиться війна
Оксана вперше відвідала Сирію у 2003 році, а вже у 2007-у повернулася туди як законна дружина громадянина Сирійської Арабської Республіки. Весь цей час подружжя проживало у Хомсі і не надто звертало увагу на назріваючу війну. Вперше тривога з’явилася, коли почалися невеликі обстріли, каже Оксана. Далі ставало ще гірше – регулярні бомбування у четвер та п’ятницю і справжня війна після Нового року. Сім’я вирішила, що продовжувати жити так далі стало неможливо.
Під час військових дій було багато жертв, серед дівчат були й громадянки України. Однією з перших була Надя, наша подруга
«Під час військових дій було багато жертв, серед дівчат були й громадянки України. Однією з перших була Надя, наша подруга. Знаю й тих, кому підірвали будинки і люди повмирали», – згадує українка
«Почалася справжня війна, точнісінько як в фільмах показують»
Шукати порятунку Оксана з чоловіком Тареком вирішили у Дамаску. Там вони прожили 4 місяці, аж доки війна не настигла їх і в цьому місті. У квітні подружжя знову повернулося до Хомса і вже тоді почало думати про те, як би покинути Сирію. Рішення прискорює паніка серед Оксаниних подруг, які хвилюються за життя своїх дітей і шукають бодай якийсь вихід.
Останній місяць я просто не спала, звуки «калашникова» і вибухів стали наче рідні. Я бачила, як поряд з нашим будинком літав вертоліт, а на ньому з кулемета відстрілювали людей і нищили будинки
«Почалася справжня війна, точнісінько як в фільмах показують. Останній місяць я просто не спала, звуки «калашникова» і вибухів стали наче рідні. Ті, в кого приватні будинки, обкладали дах цеглою, щоб хоч якось зменшити наслідки падіння бомби, і пересиджували обстріли на другому поверсі. Червень-липень стали просто якимось суцільним жахом. Бомбували щопівгодини. Я бачила, як поряд з нашим будинком літав вертоліт, а на ньому з кулемета відстрілювали людей і нищили будинки. До нас у вікно теж потрапила куля», – розповіла Оксана Камінська.
Посольство нічим допомогти українцям не змогло
У посольстві України їй сказали, що евакуації поки що не буде, і єдине, чим тут в змозі їй допомогти, – запропонувати кілька варіантів, як покинути Сирію. Про те, щоб виїхати до України з чоловіком-сирійцем, мови взагалі не було.
«Більшість тих, кого я знаю, виїжджала своїми силами: через Туреччину, Йорданію. Була дуже велика проблема з літаками, прямих рейсів до Києва не було взагалі, відмінили всі рейси, через Туреччину і Дубай вилетіти теж було неможливо. Я готова була їхати навіть через Ліван. Я знайшла чартер із Алеппо до Одеси, але й його 2-3 тижні то відміняли, то відкладали. Врешті-решт подзвонили і сказали, що літак буде», – згадує Оксана.
Втім, дістатися омріяного літака теж коштувало немало зусиль і нервів, згадує жінка. На військових постах її сприймали за терористку, проводили обшук і тримали на сонці по кілька годин, а транспорт, яким вони рухалися до Алеппо, обстрілювали і намагались підірвати.
По дорозі в Алеппо нас обстрілювали, на автобус ледь не впала бомба. Було дуже страшно
«По дорозі в Алеппо нас обстрілювали, на автобус ледь не впала бомба. Було дуже страшно. У місті до аеропорту нас не хотів везти жоден водій, хіба що за великі гроші» – каже українка.
Після війни подружжя хоче повернутися до Сирії
На рідну землю Одеси Оксана ступила 25 липня і була дуже здивована, коли вже наступного дня у Борисполі сіли два літаки МЗС із евакуйованими українцями.
«Було дуже неприємно, адже коли я востаннє була у посольстві, здається 15 липня, мені сказали, що літак організовуватись не буде і евакуації теж не планують», – зауважує Оксана Камінська.
Зараз, перебуваючи в безпеці, оточена рідними людьми, вона непокоїться за свого чоловіка-сирійця. Постійного зв’язку з Хомсом вона не має, телефонну та кабельну мережу там тримають під ретельним контролем, тому сподівається тільки на те, що її Тареку якнайшвидше вдасться прилетіти в Україну.
Оксана каже, що, незважаючи на те, що довелося пережити подружжю у Сирії, вони будуть раді повернутися туди, коли закінчиться війна