Рівне – Цього літа гурти допитливих туристів усе частіше прямують до старої залізничної колії поблизу селища Клевань на Рівненщині. Двокілометровий відрізок залізниці особливо вподобали молодята, котрі назвали його «тунелем кохання».
Ліс у цій місцині нагадує бабусині казки. Так і чекай, що на доріжці, оповитій пластичним грабовим гіллям, з’являться лісовики чи гноми, а з сусіднього болітця визирне водяник.
Зелене диво розташувалося за два десятки кілометрів від Рівного, однак досі було заховане від людських очей. Вірніше, так його ховали мешканці селища, котрі не надавали видовищу особливого значення. Але якось клеванськими дорогами блукали допитливі хлопці з фотоапаратом.
Так фото тунелю з’явилося у мережі Facebook. Перше враження – мабуть, світлина опрацьована в фотошопі. Та раз за разом на тлі тунелю почали з’являтися нові обличчя. З легкої руки зачарованого туриста світлина облетіла увесь світ, і тепер клеванці мають роботу гідів-краєзнавців, розповідає Зінаїда Бондарчук, котра мешкає поряд із залізничною колією Київ-Ковель. Захоплення тутешнім тунелем вона не поділяє.
«Як неділя-субота – там повно машин: і японці були, і хто тільки… І що вони там знаходять? – корчі і шпали бетонні. Божечки, ще якийсь старий такий дід, майже як я, їде: «Бабцю, скажіть, де тут тунель?». Я так глянула на нього, кажу: «Чоловіче добрий, ще тобі тунель тут треба кохання?» – чоловіки, жінки стали сміятися, я кажу: «От, вам ще не вистачало тунелю кохання», – розповіла Зінаїда Бондарчук.
Тунель – не іграшка, кажуть клеванці. Він досі функціонує як залізниця між Клеванем і Оржевом, тому не варто бути надто безпечними. Двічі-тричі на день тут проходить «мотовоз», який, власне, і був причиною появи природного дива, розповідає клеванець Богдан. Саме тепловоз і вагони, завантажені «гіркою», стали перукарями для грабового лісу.
Зустріти мотовоз нам не вдалося, натомість нас дещо налякали господарі-вужі й порадував ожиновий урожай. Згадалося про те, що грабові кущі – чи не найкращий матеріал для садово-паркових експериментів з ножицями – вони дуже довго тримають форму, надану садівником.
«Зелених туристів» тут вдосталь. Рівнянка Ліза зауважує, що «грабовий» тунель – не лише для романтики. Каже, що пригадує з бабусиних оповідей, що в лісі була місцина, де міг заховатися від бомбардувальників цілий поїзд. Чи це справді так – дівчина не впевнена, однак бувати тут любить – надто вже незвичайне місце. Натомість її друг Андрій вірить у те, що загадане в тунелі бажання обов’язково здійсниться.
Окрім звичайних туристів, тут у вихідні бувають кортежі молодят. На асфальті поблизу тунелю стоять автівки із київськими, закарпатськими і латвійськими номерами. Один із приїжджих радить господарям «поставити касу – й пускати за гроші».
Досі ходили до замку…
«Тунель кохання» віднедавна перебрав на себе функції місцини, котра ще 10 років тому збирала закоханих із околиць Клеваня і заїжджих краєзнавців. Це півтисячолітній замок князів Чарторийських, котрий просто на очах у клеванців (і не без їхньої «допомоги») перетворився у руїни.
Легенда розповідає: один із князів цієї династії вподобав місцеву наречену Оксану на її весіллі з парубком Василем, і став домагатися права «першої шлюбної ночі». Однак дівчина відмовила. Розлючений князь велів замурувати закохану пару в замкову стіну. Сумна легенда притягувала до себе сучасних молодят, котрі на мурах замку традиційно присягали один одному у вірності. Чи має вона під собою підґрунтя – нинішні клеванці сказати не можуть. Однак пам’ятають, яким був замок по війні.
– Тюрма була.
– Пересильний пункт – до Сибіру.
– Потім – п’яниці були (лікувально-трудовий профілакторій – ред.)
– Потім училище механізації…
– А потім пішло руйнування. Накрили – розкрали бляху.
– Мали реставрувати. Почали – і покинули…
До своєї сумної новітньої історії Клеванський замок вважався неприступним. Серйозні проблеми в замку почалися під час Другої світової – він потрапив під потужний артобстріл під час Брусилівського прориву.
Влада Російської імперії влаштувала тут духовне училище, Речі Посполитої – гімназію, радянська – розпочала з в’язниці. Натомість місцева обласна влада спочатку віддала замок у безоплатне володіння місцевій компанії «Інвестжитлобуд», а потім цю угоду скасувала. Мовляв, замість реставрації почалась руйнація.
В останньому ми змогли переконатися. Чи не тому кортежі молодят перекочували до мальовничого тунелю? Але якщо за 10 років клеванці змогли успішно знищити споруду, котра простояла півтисячоліття, то чи збережуть вони для нащадків розрекламоване диво природи? Адже першим, на що звернули увагу сьогоднішні туристи з Балтики, було сміття, яким за останній рік «обріс» тутешній ліс.
Ліс у цій місцині нагадує бабусині казки. Так і чекай, що на доріжці, оповитій пластичним грабовим гіллям, з’являться лісовики чи гноми, а з сусіднього болітця визирне водяник.
Зелене диво розташувалося за два десятки кілометрів від Рівного, однак досі було заховане від людських очей. Вірніше, так його ховали мешканці селища, котрі не надавали видовищу особливого значення. Але якось клеванськими дорогами блукали допитливі хлопці з фотоапаратом.
Так фото тунелю з’явилося у мережі Facebook. Перше враження – мабуть, світлина опрацьована в фотошопі. Та раз за разом на тлі тунелю почали з’являтися нові обличчя. З легкої руки зачарованого туриста світлина облетіла увесь світ, і тепер клеванці мають роботу гідів-краєзнавців, розповідає Зінаїда Бондарчук, котра мешкає поряд із залізничною колією Київ-Ковель. Захоплення тутешнім тунелем вона не поділяє.
«Як неділя-субота – там повно машин: і японці були, і хто тільки… І що вони там знаходять? – корчі і шпали бетонні. Божечки, ще якийсь старий такий дід, майже як я, їде: «Бабцю, скажіть, де тут тунель?». Я так глянула на нього, кажу: «Чоловіче добрий, ще тобі тунель тут треба кохання?» – чоловіки, жінки стали сміятися, я кажу: «От, вам ще не вистачало тунелю кохання», – розповіла Зінаїда Бондарчук.
Тунель – не іграшка, кажуть клеванці. Він досі функціонує як залізниця між Клеванем і Оржевом, тому не варто бути надто безпечними. Двічі-тричі на день тут проходить «мотовоз», який, власне, і був причиною появи природного дива, розповідає клеванець Богдан. Саме тепловоз і вагони, завантажені «гіркою», стали перукарями для грабового лісу.
Зустріти мотовоз нам не вдалося, натомість нас дещо налякали господарі-вужі й порадував ожиновий урожай. Згадалося про те, що грабові кущі – чи не найкращий матеріал для садово-паркових експериментів з ножицями – вони дуже довго тримають форму, надану садівником.
«Зелених туристів» тут вдосталь. Рівнянка Ліза зауважує, що «грабовий» тунель – не лише для романтики. Каже, що пригадує з бабусиних оповідей, що в лісі була місцина, де міг заховатися від бомбардувальників цілий поїзд. Чи це справді так – дівчина не впевнена, однак бувати тут любить – надто вже незвичайне місце. Натомість її друг Андрій вірить у те, що загадане в тунелі бажання обов’язково здійсниться.
Окрім звичайних туристів, тут у вихідні бувають кортежі молодят. На асфальті поблизу тунелю стоять автівки із київськими, закарпатськими і латвійськими номерами. Один із приїжджих радить господарям «поставити касу – й пускати за гроші».
Досі ходили до замку…
«Тунель кохання» віднедавна перебрав на себе функції місцини, котра ще 10 років тому збирала закоханих із околиць Клеваня і заїжджих краєзнавців. Це півтисячолітній замок князів Чарторийських, котрий просто на очах у клеванців (і не без їхньої «допомоги») перетворився у руїни.
Легенда розповідає: один із князів цієї династії вподобав місцеву наречену Оксану на її весіллі з парубком Василем, і став домагатися права «першої шлюбної ночі». Однак дівчина відмовила. Розлючений князь велів замурувати закохану пару в замкову стіну. Сумна легенда притягувала до себе сучасних молодят, котрі на мурах замку традиційно присягали один одному у вірності. Чи має вона під собою підґрунтя – нинішні клеванці сказати не можуть. Однак пам’ятають, яким був замок по війні.
– Тюрма була.
– Пересильний пункт – до Сибіру.
– Потім – п’яниці були (лікувально-трудовий профілакторій – ред.)
– Потім училище механізації…
– А потім пішло руйнування. Накрили – розкрали бляху.
– Мали реставрувати. Почали – і покинули…
До своєї сумної новітньої історії Клеванський замок вважався неприступним. Серйозні проблеми в замку почалися під час Другої світової – він потрапив під потужний артобстріл під час Брусилівського прориву.
Влада Російської імперії влаштувала тут духовне училище, Речі Посполитої – гімназію, радянська – розпочала з в’язниці. Натомість місцева обласна влада спочатку віддала замок у безоплатне володіння місцевій компанії «Інвестжитлобуд», а потім цю угоду скасувала. Мовляв, замість реставрації почалась руйнація.
В останньому ми змогли переконатися. Чи не тому кортежі молодят перекочували до мальовничого тунелю? Але якщо за 10 років клеванці змогли успішно знищити споруду, котра простояла півтисячоліття, то чи збережуть вони для нащадків розрекламоване диво природи? Адже першим, на що звернули увагу сьогоднішні туристи з Балтики, було сміття, яким за останній рік «обріс» тутешній ліс.