Другий номер виборчого списку партії «Удар» письменниця Марія Матіос жодним чином не впливала на його формування. Про це вона сказала в інтерв’ю Радіо Свобода. За її словами, зараз у неї навіть не склалося повне враження про партійне середовище. Письменниця також не виключає, що може полишити політичну діяльність, якщо парламентські реалії суперечитимуть її життєвим принципам.
– Віднедавна відома українська письменниця Марія Матіос стала ще й відомим політиком. На з’їзді партії «Удар» (Український демократичний альянс за реформи), який очолює Віталій Кличко, несподівано для багатьох ви стали другим номером партійного списку. Вас відразу порівняли з футболістом Андрієм Шевченком, якого взяли в партію «Україна – Вперед!». Політиків уже не сприймають позитивно, і треба зробити гарну картинку, щоб були люди популярні і без такого негативу, який має більшість політиків. Чи не відчуваєте Ви себе в ролі «вітрини»?
– Найперше хочу сказати, що я не є відомий політик.
– Уже встигли стати!
– Я вважаю, що це аванси у політичній площині. Я в Україні – відомий письменник. Я не можу бути картинкою в будь-якій силі і не могла апріорі бути нею, картинкою, через те, що, я думаю, в Україні ті, хто цим цікавляться, не сумніваються, що я завжди була активною в громадському житті.
– Так, ми чули Ваші виступи з актуальних громадсько-політичних питань. Але, погодьтеся, що з відомих українських письменників не лише Ви, багато письменників висловлюються з питань сьогодення.
– Це була особиста пропозиція Віталія Кличка. Я дуже добре і дуже довго думала над цією пропозицією. Це не було спонтанне рішення долучитися до «Удару» Віталія Кличка. Це було свідоме рішення, бо я розумію, що я ризикую своїм ім’ям, своєю репутацією, я ставлю під удар той капітал, з яким я іду в політику. А політика в українських реаліях є дуже недобре місце, нечисте місце, і через те, очевидно, в дуже багатьох людей виникають такі контроверсійні запитання, нерозуміння.
Я думаю, що якщо ми хочемо щось зробити в Україні, то ми мусимо щось робити конкретне і, в тому числі, в законодавчому полі. Бо, на мою думку, час цих петицій, відозв, прохань, лементувань на рівні листів громадськості, яких ніхто не чує, завершився. І якщо моє ім’я якимось чином посприяє тому, щоб прийшли в парламент люди, налаштовані на іншу тональність розмови з суспільством, я буду вважати, що мій громадянський обов’язок трішки виконаний. Я дуже не хочу жити в тій Україні, яку мені і всім нам підсуває ця псевдо-еліта, яка собі, власне, привласнила ім’я еліти. Я дуже хочу, щоб градус суспільної температури знизився. Сучасні політики і сучасний парламент до такої точки кипіння доводить суспільство, коли ми стаємо перед проблемою, що два береги Дніпра один одного не чують. Цей конфлікт є штучний, і він є свідомий з точки зору тих, хто його провокує і хто за ним стоїть. Якщо я зрозумію, що правила гри, які там панують чи пануватимуть, не відповідатимуть моєму світогляду, моїй попередній життєвій позиції, моїм життєвим принципам – мене там не буде. Але я хочу бодай сказати: змінити в Україні ситуацію можна приходом інших людей, з іншими мотиваціями.
– Ви сказали, що є штучне протистояння між берегами Дніпра, між Сходом і Заходом України. У цьому плані «Удар», безперечно, одна з небагатьох партій, яка має приблизно однакову популярність на Сході й на Заході України. А що Вас іще привабило у цій політичній силі? Наприклад, мені важко сказати, яка ідеологія «Удару». Це партія, яка тримається поки що переважно на авторитеті однієї людини – Віталія Кличка.
– Це чудово, що є авторитет однієї людини. Поки що навіть бодай так. Мені дуже соромно жити в країні з опущеними від сорому очима, з опущеним поглядом від того, яку репутацію моя країна має у світі. І приклад Віталія Кличка – це приклад українського патріота, бо виявляється, що патріотизм може бути у боксерських рукавицях. Я не хочу, щоб Україну асоціювали з корупційними скандалами, з політичними в’язнями, з відсутністю демократії та місцевого самоврядування, неймовірною корупцією… І ось приклад Віталія Кличка у світі – це є, до певної міри, візитівка України. Я хочу, щоб вона була приваблива, бо в іншому випадку ми маємо всі шанси залишатися на узбіччі історії.
Я думаю, що в Україні є багато людей, які втомилися від такої хуторянської, містечкової української політики у виконанні тих, хто безвилазно сидить у парламенті по 20 років. Вони живуть у своєму паралельному світі – суспільство живе в іншому світі. Вони не поєднувані, вони не перетинаються. Я не маю таких ілюзій, що водночас ситуація зміниться на краще. У цьому всьому процесі має допомагати суспільство. Якщо суспільство, низові суспільні ланки диктуватимуть потребу у відкритих політиках, то ми потроху змінимо ситуацію в Україні.
– Я дивився трансляцію з’їзду «Удару» і умовно поділив команду Кличка на дві частини. Там є люди, які раніше були в інших опозиційних силах. Але, з іншого боку, є, умовно кажучи, пристосуванці, дивлячись на яких, важко подумати, що це переконані опозиціонери. Як Ви себе відчуваєте в такому строкатому партійному середовищі?
– Я про це скажу тоді, коли я буду безпосередньо в тому середовищі й у мене складеться думка про кожного із них. Знаєте, очевидно, немає такого списку, який міг би задовольнити кожного. І в мене виникає у такому разі запитання, скажімо, до Об’єднаної опозиції: а де Ви поділи Донія? То через відсутність Донія у списку я буду казати, що це поганий список?
– Ми не будемо говорити про персоналії.
– Я знаю, що в усі часи є люди честі, є люди слова, є люди дії. Якщо на це спрямована політична сила, то інші відпадатимуть від цієї сили. Пристосуванці, очевидно, є, скрізь будуть, і вони будуть проявлятися. Але якщо є політична воля, щоб таких людей не було, є задекларовані дуже добрі ідеї для України, то там тих людей не буде, або якщо там будуть ті люди, то мене там не буде.
– То Ви на політику дивитеся, як на неостаточний вибір, а хочете спробувати, я правильно розумію? Ви кажете, що, можливо, Ви від політики і відмовитеся, тобто припускаєте таку можливість?
– Бачите, людина, яка має свої принципи, і вони є підтверджені минулим її, то вона їх дотримується і намагатиметься дотримуватися. Я вірю в те, що Віталій Кличко – це добро для України. Це є те добро, яке повинно бути з кулаками. Я цьому вірю. Якщо я помиляюся, то це буде якимось чином проявлятися.
– Щодо кулаків Віталія Кличка ми не маємо сумнівів, але тут не одна людина вирішує, а вся команда грає.
– Віталій Кличко, до речі, сказав, що «я беру персональну відповідальність за кожного, кого я веду з собою». Це його слова. Я думаю, що така людина не лукавить, вона добре думає про те, що вона ризикує також своєю репутацією, ім’ям, яке здобуте власними зусиллями.
Українські політики так спаскудили саме поняття державних діячів, вони забавилися так у ту політику, і так усі вже «люблять» цю Україну, що подеколи, перепрошую, блювати хочеться. Бо всі дуже такі ідеологічні і начебто все правильно, і дуже правильно, і ще правильніше, а щось виходить не те. І, можливо, мають прийти люди, які не так палко будуть, на словах, любити Україну. А любов – це дія. Це мій постулат, що любов до людини, до країни, до всього – це позитивна дія.
– У Вас дуже висока позиція в партійному списку, Ви – друга людина. І, зазвичай, в інших політичних партіях, люди, які в першій п’ятірці, у значній мірі й формують політичну силу. А от з Ваших слів я зрозумів, що Ви не надто впливали на формування політичного списку, на чолі якого Ви йдете на вибори.
– Я жодним чином не впливала на будь-яке формування списку. Я думаю, що найкращі, найточніші, найбільш умотивовані відповіді стосовно будь-якої особи в списку дасть Віталій Кличко. Але я знаю, що громадський рух «Чесно» фільтрував ті списки. І я знаю, що Віталій Кличко, це було вперше, наскільки я розумію, в політичний системі України, прислухався до тих рекомендацій, до того фільтру. І я знаю, що люди, які викликали сумнів у громадськості, там добренький список, були вилучені з цього списку. Я думаю, що це є прояв тієї відкритості політики, про яку каже Віталій Кличко. Він – молодий політик, він може робити помилки, бо він не є мастодонт тих інтриг, які нам пропонує сучасна політична еліта. І на цьому шляху він є дещо вразливий для тих, хто собі зуби всі зламав на цих інтригах, на підкилимних іграх. Віталій Кличко пропонує інші правила гри. Я хочу їх підтримати.
– А Вам не здається, що зараз у парламент здебільшого ідуть люди з гаманцями, тобто, міцні господарники. І зараз наша політика дуже тісно пов’язана із великим бізнесом. Як Ви себе будете почувати в такій політиці? Не здається, що це середовище не дуже зручне буде для Вас?
– А Ви хочете сказати, що взагалі наше середовище, щоденне життя – це зручне середовище для життя? Коли я їду Києвом і переді мною їде машина з іменними номерами «Мафія» – добре, що не «НКВД» – це зручно?
– Наскільки Ви зможете грати в політику за їхніми правилами? Вони ж диктують умови.
– То я хотіла б, щоб у парламенті була якась частина людей, які б намагалися міняти ці правила. Ви думаєте, чому там так багато тих господарників, тих грошових мішків? Та тому, що на законодавчому рівні не розв’язане питання – проблема фінансування політичних партій, як це в нормальних країнах відбувається. Через це є ніша для цих грошових мішків, які себе називають міцними господарниками – насправді, ми розуміємо, що це просто мішки з грішми. І колись треба це міняти.
– Тобто, Ви хочете змінювати правила створення іншої категорії людей?
– А Ви не хочете, щоб ці правила змінювалися?
– Хочу, але не знаю як, тому я не балотуюся. А Ви знаєте, як їх змінювати?
– Я буду пробувати це робити так само чесно, як я це робила у дотеперішньому житті, у своїй творчості роблю, у своїй позиції. Для того, щоб у суспільстві змінилися правила гри, правила вибирань тощо, треба, щоб саме суспільство було готове до цього. Хтось мусить йому посилати ці месиджі, що, люди, так жити далі не можна!
– Ми знаємо, що Вас цінують як письменницю. Як Ви суміщатимете Ваш похід у політику з письменництвом?
– Я все життя працювала.
– Так, ми знаємо, що ви працювали в Шевченківському комітеті.
– І не тільки. Я все життя працювала.
– Але все-таки політика потребує інтенсивної діяльності.
– А я – лінива людина? Мене можна запідозрити у лінощах?
– Я знаю, що Ви – дуже плідний письменник. Але наскільки нам можна чекати зменшення кількості Ваших творів? Чи не зашкодить політика?
– Творчість не залежить від того, де людина фізично перебуває – в якихось кабінетах тощо. Творчість залежить від того, чи тобі зверху диктуються ті слова чи ні. Так що, коли Бог мені дасть ті слова, які я хотіла б передати людям, як це відбувається дотепер, – вони будуть. На пальцях однієї руки можна порахувати письменників, які можуть просто сидіти, писати, їздити, подорожувати. Я іншого складу письменник, я працювала на якихось роботах і одночасно була творчість.
– Тобто, Ви вважаєте, що Верховна Рада Вам не зашкодить?
– Це залежить від Бога, який дає мені ті слова, і від мого фізичного здоров’я, а не від Верховної Ради.
– Твори сучасних письменників не дуже часто стосуються ситуації сьогодення. Чому сучасні українські письменники більше люблять писати про минуле, ніж про теперішнє? Чи Вам не здається, що теперішнє теж потребує осмислення в художніх образах?
– У нас дуже багато сучасних письменників, які пишуть саме про сучасне і тільки про сучасне. Це я в літературі займаю таку нішу, одна із тих, хто в тій ніші, що в мене дуже яскраво виражений соціальний, політичний і ментальний елемент. Чому я занурена в історію в своїй творчості? Тому що я знаю, що ключ до майбутнього лежить у минулому. Якщо в минулому залишаються такі сегменти, над якими не розставлені крапки, які залишаються невідомими, двері туди, в майбутнє, не відкриються. Я запевняю Вас, в українських письменників дуже багато творів про сьогоднішній день.
– Просто охоплення сьогодення фрагментарне. Тобто, немає панорами сучасності.
– Це треба питати моїх колег, я сьогодні відповідаю тільки за себе. А про це треба, очевидно, питати колег, чому вони занурені фрагментарно у сучасне.
Оксана Забужко у романі «Музеї покинутих секретів» зробила спробу подати цю панораму від минулого до сучасного. Там дуже потужно зроблені ці речі, сканування профілю теперішнього дня. Але є це дуже непростий момент – поява епічних творів на сучасну тему.
Осмислення якихось цих процесів воно обов’язково іде через осмислення історичних процесів, історії. Я такий письменник. Я такий тип творчості пропоную.
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
– Віднедавна відома українська письменниця Марія Матіос стала ще й відомим політиком. На з’їзді партії «Удар» (Український демократичний альянс за реформи), який очолює Віталій Кличко, несподівано для багатьох ви стали другим номером партійного списку. Вас відразу порівняли з футболістом Андрієм Шевченком, якого взяли в партію «Україна – Вперед!». Політиків уже не сприймають позитивно, і треба зробити гарну картинку, щоб були люди популярні і без такого негативу, який має більшість політиків. Чи не відчуваєте Ви себе в ролі «вітрини»?
– Найперше хочу сказати, що я не є відомий політик.
– Уже встигли стати!
– Я вважаю, що це аванси у політичній площині. Я в Україні – відомий письменник. Я не можу бути картинкою в будь-якій силі і не могла апріорі бути нею, картинкою, через те, що, я думаю, в Україні ті, хто цим цікавляться, не сумніваються, що я завжди була активною в громадському житті.
– Так, ми чули Ваші виступи з актуальних громадсько-політичних питань. Але, погодьтеся, що з відомих українських письменників не лише Ви, багато письменників висловлюються з питань сьогодення.
Я розумію, що я ризикую своїм ім’ям, своєю репутацією, я ставлю під удар той капітал, з яким я іду в політику
Не хочу жити в тій Україні, яку мені і всім нам підсуває ця псевдо-еліта, яка собі, власне, привласнила ім’я еліти
– Ви сказали, що є штучне протистояння між берегами Дніпра, між Сходом і Заходом України. У цьому плані «Удар», безперечно, одна з небагатьох партій, яка має приблизно однакову популярність на Сході й на Заході України. А що Вас іще привабило у цій політичній силі? Наприклад, мені важко сказати, яка ідеологія «Удару». Це партія, яка тримається поки що переважно на авторитеті однієї людини – Віталія Кличка.
Приклад Віталія Кличка – це приклад українського патріота, бо виявляється, що патріотизм може бути у боксерських рукавицях
Я думаю, що в Україні є багато людей, які втомилися від такої хуторянської, містечкової української політики у виконанні тих, хто безвилазно сидить у парламенті по 20 років. Вони живуть у своєму паралельному світі – суспільство живе в іншому світі. Вони не поєднувані, вони не перетинаються. Я не маю таких ілюзій, що водночас ситуація зміниться на краще. У цьому всьому процесі має допомагати суспільство. Якщо суспільство, низові суспільні ланки диктуватимуть потребу у відкритих політиках, то ми потроху змінимо ситуацію в Україні.
– Я дивився трансляцію з’їзду «Удару» і умовно поділив команду Кличка на дві частини. Там є люди, які раніше були в інших опозиційних силах. Але, з іншого боку, є, умовно кажучи, пристосуванці, дивлячись на яких, важко подумати, що це переконані опозиціонери. Як Ви себе відчуваєте в такому строкатому партійному середовищі?
– Я про це скажу тоді, коли я буду безпосередньо в тому середовищі й у мене складеться думка про кожного із них. Знаєте, очевидно, немає такого списку, який міг би задовольнити кожного. І в мене виникає у такому разі запитання, скажімо, до Об’єднаної опозиції: а де Ви поділи Донія? То через відсутність Донія у списку я буду казати, що це поганий список?
– Ми не будемо говорити про персоналії.
– Я знаю, що в усі часи є люди честі, є люди слова, є люди дії. Якщо на це спрямована політична сила, то інші відпадатимуть від цієї сили. Пристосуванці, очевидно, є, скрізь будуть, і вони будуть проявлятися. Але якщо є політична воля, щоб таких людей не було, є задекларовані дуже добрі ідеї для України, то там тих людей не буде, або якщо там будуть ті люди, то мене там не буде.
– То Ви на політику дивитеся, як на неостаточний вибір, а хочете спробувати, я правильно розумію? Ви кажете, що, можливо, Ви від політики і відмовитеся, тобто припускаєте таку можливість?
Вірю в те, що Віталій Кличко – це добро для України. Це є те добро, яке повинно бути з кулаками
– Щодо кулаків Віталія Кличка ми не маємо сумнівів, але тут не одна людина вирішує, а вся команда грає.
– Віталій Кличко, до речі, сказав, що «я беру персональну відповідальність за кожного, кого я веду з собою». Це його слова. Я думаю, що така людина не лукавить, вона добре думає про те, що вона ризикує також своєю репутацією, ім’ям, яке здобуте власними зусиллями.
Українські політики так спаскудили саме поняття державних діячів, вони забавилися так у ту політику, і так усі вже «люблять» цю Україну, що подеколи, перепрошую, блювати хочеться
– У Вас дуже висока позиція в партійному списку, Ви – друга людина. І, зазвичай, в інших політичних партіях, люди, які в першій п’ятірці, у значній мірі й формують політичну силу. А от з Ваших слів я зрозумів, що Ви не надто впливали на формування політичного списку, на чолі якого Ви йдете на вибори.
Люди, які викликали сумнів у громадськості, там добренький список, були вилучені з цього списку
– А Вам не здається, що зараз у парламент здебільшого ідуть люди з гаманцями, тобто, міцні господарники. І зараз наша політика дуже тісно пов’язана із великим бізнесом. Як Ви себе будете почувати в такій політиці? Не здається, що це середовище не дуже зручне буде для Вас?
– А Ви хочете сказати, що взагалі наше середовище, щоденне життя – це зручне середовище для життя? Коли я їду Києвом і переді мною їде машина з іменними номерами «Мафія» – добре, що не «НКВД» – це зручно?
– Наскільки Ви зможете грати в політику за їхніми правилами? Вони ж диктують умови.
– То я хотіла б, щоб у парламенті була якась частина людей, які б намагалися міняти ці правила. Ви думаєте, чому там так багато тих господарників, тих грошових мішків? Та тому, що на законодавчому рівні не розв’язане питання – проблема фінансування політичних партій, як це в нормальних країнах відбувається. Через це є ніша для цих грошових мішків, які себе називають міцними господарниками – насправді, ми розуміємо, що це просто мішки з грішми. І колись треба це міняти.
– Тобто, Ви хочете змінювати правила створення іншої категорії людей?
– А Ви не хочете, щоб ці правила змінювалися?
– Хочу, але не знаю як, тому я не балотуюся. А Ви знаєте, як їх змінювати?
– Я буду пробувати це робити так само чесно, як я це робила у дотеперішньому житті, у своїй творчості роблю, у своїй позиції. Для того, щоб у суспільстві змінилися правила гри, правила вибирань тощо, треба, щоб саме суспільство було готове до цього. Хтось мусить йому посилати ці месиджі, що, люди, так жити далі не можна!
– Ми знаємо, що Вас цінують як письменницю. Як Ви суміщатимете Ваш похід у політику з письменництвом?
– Я все життя працювала.
– Так, ми знаємо, що ви працювали в Шевченківському комітеті.
– І не тільки. Я все життя працювала.
– Але все-таки політика потребує інтенсивної діяльності.
– А я – лінива людина? Мене можна запідозрити у лінощах?
– Я знаю, що Ви – дуже плідний письменник. Але наскільки нам можна чекати зменшення кількості Ваших творів? Чи не зашкодить політика?
На пальцях однієї руки можна порахувати письменників, які можуть просто сидіти, писати, їздити, подорожувати. Я – іншого складу письменник, я працювала на якихось роботах і одночасно була творчість
– Тобто, Ви вважаєте, що Верховна Рада Вам не зашкодить?
– Це залежить від Бога, який дає мені ті слова, і від мого фізичного здоров’я, а не від Верховної Ради.
– Твори сучасних письменників не дуже часто стосуються ситуації сьогодення. Чому сучасні українські письменники більше люблять писати про минуле, ніж про теперішнє? Чи Вам не здається, що теперішнє теж потребує осмислення в художніх образах?
– У нас дуже багато сучасних письменників, які пишуть саме про сучасне і тільки про сучасне. Це я в літературі займаю таку нішу, одна із тих, хто в тій ніші, що в мене дуже яскраво виражений соціальний, політичний і ментальний елемент. Чому я занурена в історію в своїй творчості? Тому що я знаю, що ключ до майбутнього лежить у минулому. Якщо в минулому залишаються такі сегменти, над якими не розставлені крапки, які залишаються невідомими, двері туди, в майбутнє, не відкриються. Я запевняю Вас, в українських письменників дуже багато творів про сьогоднішній день.
– Просто охоплення сьогодення фрагментарне. Тобто, немає панорами сучасності.
– Це треба питати моїх колег, я сьогодні відповідаю тільки за себе. А про це треба, очевидно, питати колег, чому вони занурені фрагментарно у сучасне.
Оксана Забужко у романі «Музеї покинутих секретів» зробила спробу подати цю панораму від минулого до сучасного. Там дуже потужно зроблені ці речі, сканування профілю теперішнього дня. Але є це дуже непростий момент – поява епічних творів на сучасну тему.
Осмислення якихось цих процесів воно обов’язково іде через осмислення історичних процесів, історії. Я такий письменник. Я такий тип творчості пропоную.