Рівне – Стереотип про те, що українці їдуть до Польщі лише на сезонні некваліфіковані роботи, руйнують підприємці з України, котрі все частіше організовують тут власні підприємства або невеликий бізнес. Один із прикладів – гута декоративно-ужиткового скла в містечку Ольштинек Вармінсько-Мазурського воєводства.
Навіть у літній день на маленькій гуті в Ольштинеку завжди спекотніше, ніж на вулиці. Печі, в яких плавиться скло, намагаються не гасити – адже щоб розігріти їх до необхідної температури у 1400 градусів, потрібно 10 днів. На перший погляд робота майстрів виглядає рутинною – потрібно плавити скляні відходи, додавати барвники, витримувати технології…
Кілька незрозумілих непосвяченим глядачам рухів, прикладання до трубки, робота з пінцетом – і за хвилину в руках майстра з’являється кумедний слоник. Так зі звичайних пляшок народжуються скляні янголи і квіти, звірі і птахи, декоративні вази і люстри. Таємниця народження скляного дива – не лише в точності рухів, а й у творчій фантазії майстра. Нині зустріти художнього склодува, який робить все вручну і вкладає у свої вироби душу, можна все рідше.
Працівник – орендар – власник
Склозавод в Ольштинеку раніше виробляв лише стандартні чайні чашки і тарілки. Але 17 років тому в пошуках заробітків сюди потрапив професійний склодув із Галичини Тарас Криницький, розповідає керівник Варміно-Мазурського осередку об’єднання українців Польщі Степан Мігус. У 2000-му Криницький наважився орендувати тоді не дуже успішне підприємство, і справи пішли на лад.
Торік Тарас Криницький став власником підприємства. Нині його не вдалося застати в Ольштинеку – поїхав до України у пошуку нових склодувів. Поки що тут близько десятка працівників, але вони замислюються над розширенням. Криницький – ентузіаст склодувної справи, бо займався цим з дитинства, він продовжувач родинної династії, – розповідає його «права рука» – помічниця Хелена Дуджич.
Нині тут працюють два фахівця-склодува з України, котрі, окрім вправних рук, мають ще й художні здібності. За ці роки з неперспективного підприємства гута стала не лише прибутковою, а й популярною у місцевого населення і численних туристів, розповідає Хелена Дуджич. Хоча криза зачепила і це невеличке виробництво, нині ольштинецьке скло все частіше потрапляє до Німеччини і Британії, розходиться по художніх салонах і гуртовнях краю. Усе частіше сюди зазирають екскурсанти, яким дозволяють «побавитися» – створити виріб власними руками і водночас зрозуміти, як це непросто. Найбільше сюди тягнуться діти, для яких господарі часто організовують конкурси.
Ольштинецька гута декоративно-ужиткового скла має перемогу в номінації «Кращий продукт і сервіс Вармії і Мазур». І для Польщі, і для України це хороший зразок становлення малого виробництва в непромисловому регіоні, котрому сприяють позитивні зміни в законодавстві щодо підприємців – підтверджує депутат польського сейму Мирон Сич.
«Багато змінилося за цих 10-15 років каже він, – А це означає, що й в Україні можна щось змінити. Треба мати цю віру і цей досвід».
Навіть у літній день на маленькій гуті в Ольштинеку завжди спекотніше, ніж на вулиці. Печі, в яких плавиться скло, намагаються не гасити – адже щоб розігріти їх до необхідної температури у 1400 градусів, потрібно 10 днів. На перший погляд робота майстрів виглядає рутинною – потрібно плавити скляні відходи, додавати барвники, витримувати технології…
Усі вироби – ручної роботи
Найцікавіше починається тоді, коли майстер бере склодувну трубку і починає чаклувати над виробом. Сировина для виробів – виключно прозорі білі пляшки, барвником служить своєрідний порошок з битого кольорового скла. Використання лише безпечних речовин, без додавання металів, шкідливих хімічних добавок і кварцового піску дозволяє зробити виробництво безвідходним – невдалий виріб можна переплавити і знову пустити на сировину.Кілька незрозумілих непосвяченим глядачам рухів, прикладання до трубки, робота з пінцетом – і за хвилину в руках майстра з’являється кумедний слоник. Так зі звичайних пляшок народжуються скляні янголи і квіти, звірі і птахи, декоративні вази і люстри. Таємниця народження скляного дива – не лише в точності рухів, а й у творчій фантазії майстра. Нині зустріти художнього склодува, який робить все вручну і вкладає у свої вироби душу, можна все рідше.
Працівник – орендар – власник
Склозавод в Ольштинеку раніше виробляв лише стандартні чайні чашки і тарілки. Але 17 років тому в пошуках заробітків сюди потрапив професійний склодув із Галичини Тарас Криницький, розповідає керівник Варміно-Мазурського осередку об’єднання українців Польщі Степан Мігус. У 2000-му Криницький наважився орендувати тоді не дуже успішне підприємство, і справи пішли на лад.
Нині тут працюють два фахівця-склодува з України, котрі, окрім вправних рук, мають ще й художні здібності. За ці роки з неперспективного підприємства гута стала не лише прибутковою, а й популярною у місцевого населення і численних туристів, розповідає Хелена Дуджич. Хоча криза зачепила і це невеличке виробництво, нині ольштинецьке скло все частіше потрапляє до Німеччини і Британії, розходиться по художніх салонах і гуртовнях краю. Усе частіше сюди зазирають екскурсанти, яким дозволяють «побавитися» – створити виріб власними руками і водночас зрозуміти, як це непросто. Найбільше сюди тягнуться діти, для яких господарі часто організовують конкурси.
«Багато змінилося за цих 10-15 років каже він, – А це означає, що й в Україні можна щось змінити. Треба мати цю віру і цей досвід».