Лід у Гренландії тане за графіком?

Київ – Стрімке танення льодовиків у Гренландії у період із 2005 до 2010 року не випадкове: таке вже траплялося у 1980-х, і, як припускають вчені, може повторитися незабаром. Аналіз вченими архівної аерофотозйомки засвідчив, що у нещодавній своїй історії льодовиковий покрив острова то руйнувався, то стабілізувався. Цього тижня вчені обговорюють також можливий спосіб лікування розсіяного склерозу та механізм «спілкування» слонів.

Керівник дослідження Курт К’єр з Університету Копенгагена використав архівні знімки для конструювання 3D-моделі льодового покриття у Гренландії. На ній можна наочно переконатися у тому, якими темпами танув лід на цьому острові і коли було зафіксовано найстрімкіше розмерзання.

Зокрема, різке танення льоду відбулося у період із 1985 до 1993 року. Щороку протягом цього періоду у світовий океан «вливалося» близько 25 гігатонн води з крижаного покривала Гренландії. Приблизно такий самий обсяг викидів води зафіксували і в період із 2005 до 2010 року.

Як розповів Курт К’єр, вчені мають на руках результати аерофотозйомки у Гренландії ще з 1930-х років, і деякі з цих знімків також свідчать про те, що в першій половині минулого століття на острові теж стрімко танув лід. К’єр припускає, що такі зміни у природі Гренландії відбуваються з певною періодичністю.

Під час прогнозування рівня Світового океану на початку минулого десятиліття Міжурядова група експертів із питань кліматичних змін повноцінно не врахувала темпи танення льоду на Гренландії та в Антарктиці. Причина – вчені не розуміли до кінця моделі, за якими тут це танення льоду відбувається.



Данські вчені зазначають: нині опубліковано чимало статей на тему того, що танення льоду і надалі відбуватиметься у такому самому темпі, як і нині. Однак, на їхню думку, все відбуватиметься інакше. З огляду на досвід попередніх десятиліть, після стрімкого танення, імовірно, розпочнеться кількадесятилітній період стабільності. «Всі ці статті розповідають про те, що танення не відрізнятиметься від теперішнього, однак ми з’ясували, що льодяний покрив поводиться значно динамічніше, а отже, може швидко стабілізуватися», – резюмує К’єр.

Розсіяний склероз може побороти «поплічник» хвороби Альцгаймера

Бета-амілоїд – білковий фрагмент, винний у загибелі мозкових клітин під час хвороби Альцгаймера – може боротися з симптомами розсіяного склерозу. Експеримент поки провели лише на гризунах, однак його результати обнадійливі.

Розсіяний склероз виникає, коли імунна система помилково атакує мембрани мієлінових оболонок, які забезпечують електричну ізоляцію нервових волокон. Без них передача нервових імпульсів починає зриватися, що призводить до фізичних і когнітивних проблем.

Команда вчених на чолі з Лоуренсом Стайнманом зі Стенфордського університету у США припустила, що бета-амілоїд може погіршувати перебіг розсіяного склерозу, оскільки він є токсичним для нейронів і утворюється там, де мієлінова оболонка зруйнована.

Однак після того, як бета-амілоїд ввели у тіло мишей, імунна система яких атакувала мембрани мієлінових оболонок, науковці зафіксували, що їм вдалося відтермінувати параліч і навіть – подекуди – вплинути на процес одужання.

Вчені вирішили продовжити експеримент і взяли зразки імунних клітин із селезінки та лімфатичних вузлів мишей, вилікуваних бета-амілоїдом. Коли ці клітини ввели іншим гризунам, які мали симптоми, подібні до симптомів розсіяного склерозу, результат також був позитивним.

Штейнман і його колеги припускають, що так само вони зможуть побороти розсіяний склероз і в людей. Причому, за припущеннями науковців, їм, можливо, навіть не доведеться використовувати бета-амілоїд: приблизно такі самі властивості має й альфа-кристалін Б, наявній у великій кількості у кришталику ока. На відміну від бета-амілоїду, цей білок, як виглядає, нешкідливий.

Секрет інфразвуку слонів розкрито

Слони можуть спілкуватися між собою за допомогою низькочастотних звуків, які для людського слуху подібні до найнижчих нот органу. Вони не доступні людському слухові на всі 100 відсотків. Такі інфразвуки можуть долинати на відстань у кілька кілометрів і забезпечувати слонам приватну «комунікацію»: наприклад, самка слона може таким чином обмінюватися з дитинчатами інформацією про місце її і їхнього перебування.

Хоч слоновий інфразвук відкрили ще близько 30 років тому, для вчених було таємницею, як тварини його видають. Для того, щоб зрозуміти цей механізм, зоологи з Віденського університету спільно з колегами зі США і Німеччини вдалися до експерименту. Вони мали на меті з’ясувати, що видає специфічний звук – гортань (маються на увазі її ритмічні скорочення) чи голосові зв’язки.

Для цього вони використали гортань, вирізану у померлого слона, і вдалися до «духового» способу: вчені зімітували імпульси за допомогою насосу, який помпував повітря через голосові зв’язки. При цьому повітря також нагрівали і зволожували, як то було б у живого слона. Дослідники зафіксували на відео вібрацію голосових зв’язок і записали звуки, які вони видавали. Ці звуки порівняли з записаними на плівку інфразвуковими вигуками кількох сотень слонів.



З’ясувалося, що штучно отриманий інфразвук дуже схожий на ті низькочастотні звуки, які реально видають слони. Тобто для отримання звуку, який став об’єктом дослідження, достатньо роботи механізму, заснованого на потоці повітря через голосові зв’язки. Крістіан Гербст, який очолив дослідження, сподівається, що робота його групи у майбутньому допоможе з’ясуванню механізмів утворення звуків і в низки інших тварин.