Белград – Сербських спортсменів перед виїздом на Олімпійські ігри прийняв глава держави Томислав Николич. Він сказав: «Бажаю вам щастя й успіхів. Сербія буде з вами. Хочу щоб ви знали, і нехай вас це не обтяжує, що Сербія спостерігатиме за всіма вашими змаганнями. Бажаю вам багато щастя. Хай живе Сербія».
Голова Сербського олімпійського комітету Владе Дівац під час зустрічі з президентом пообіцяв, що спортсмени на Олімпіаді здобудуть соту медаль для Сербії. Ця його заява здивувала навіть спортсменів. Адже Сербія як незалежна держава досі брала участь на Іграх лише три рази: 1912-го та 2008 року на літніх, і 2010 року на зимових. Виявилося, що колишній баскетболіст Дівац «привласнив» для Сербії всі медалі колишньої Югославії. Так принаймні стверджують засоби масової інформації в Хорватії та інших екс-югославських республіках.
Та голова Хорватського олімпійського комітету Златко Матеша пояснив, що серби нічого не вкрали: згідно зі Статутом Міжнародного олімпійського комітету, всі югославські медалі формально належать Сербії, оскільки вона стала політичною спадкоємницею колишньої держави.
Із таким рішенням 20 років тому, коли приймали їх до цього Комітету, погодилися представники олімпійських комітетів Словенії, Хорватії, Македонії та Боснії і Герцеговини.
Серби завоювали лише одну третину югославських медалей
Незважаючи на це, на сторінках газет та інтернеті триває завзята полеміка. Хорвати наполягають на тому, що їхні спортсмени завоювали половину всіх югославських медалей. Якщо додати й словенців та інших, сербам залишається одна третина з-поміж 83 медалей. Навіть у Сербії деякі журналісти кажуть, що абсурд вважати сербськими медалі, котрі здобули славетні словенські гімнасти Леон Штукель та Мирослав Церар, хорватський весляр Матія Любек, боксер Мате Парлов, марафонець Франьо Міхалич та інші. Це саме можна сказати й про косовського албанця Азіса Саліху, македонця Аце Русевського чи албанця з Македонії Шабана Трстена.
У пресі можна було прочитати й таке запитання: якщо Сербія привласнює всі югославські медалі, то чому вона не запропонувала відповідні пенсії всім медалістам з інших республік?
Полемісти згодні в тому, що медалі в командних видах спорту можна називати лише югославськими. Щодо одиночних медалей, словенці, хорвати та албанці ніколи не погодяться з тим, що їхні спортсмени на олімпіадах у минулому представляли Сербію, тим паче, що тоді не було й незалежної Сербії.
Чужі медалі привласнюють через престиж
Усі вісім медалей для Югославії перед Другою світовою війною завоювали словенські гімнасти. Усі медалі в зимових видах спорту так само завоювали словенці. Що б не постановили олімпійські комітети, ці медалі належать тим, кому були вручені, їхнім нащадкам.
Суперечка триває й триватиме, оскільки у спортсменів і вболівальників є окрема логіка, якщо взагалі можна говорити про логіку. Серби, м’яко кажучи, не люблять албанців, а все таки проголошують сербськими медалі, які здобули боксери албанської національності з Косова та Македонії.
А чому їм взагалі потрібні ті медалі? Через престиж! Хоча спортсмени з Сербії лише на трьох олімпіадах змагалися під сербським прапором, коли зарахувати і югославські трофеї – країна посіла високе місце у списку завойовників олімпійських нагород.
Серби в Лондоні досі завоювали лише одну бронзову медаль. Згідно з їхньою політично-спортивною математикою, до сотої нагороди їм бракує ще однієї медалі. Володарям золотих медалей обіцяли 43 тисячі американських доларів, срібних – 37 тисяч, бронзових – 30 тисяч доларів.
Голова Сербського олімпійського комітету Владе Дівац під час зустрічі з президентом пообіцяв, що спортсмени на Олімпіаді здобудуть соту медаль для Сербії. Ця його заява здивувала навіть спортсменів. Адже Сербія як незалежна держава досі брала участь на Іграх лише три рази: 1912-го та 2008 року на літніх, і 2010 року на зимових. Виявилося, що колишній баскетболіст Дівац «привласнив» для Сербії всі медалі колишньої Югославії. Так принаймні стверджують засоби масової інформації в Хорватії та інших екс-югославських республіках.
Та голова Хорватського олімпійського комітету Златко Матеша пояснив, що серби нічого не вкрали: згідно зі Статутом Міжнародного олімпійського комітету, всі югославські медалі формально належать Сербії, оскільки вона стала політичною спадкоємницею колишньої держави.
Із таким рішенням 20 років тому, коли приймали їх до цього Комітету, погодилися представники олімпійських комітетів Словенії, Хорватії, Македонії та Боснії і Герцеговини.
Серби завоювали лише одну третину югославських медалей
Незважаючи на це, на сторінках газет та інтернеті триває завзята полеміка. Хорвати наполягають на тому, що їхні спортсмени завоювали половину всіх югославських медалей. Якщо додати й словенців та інших, сербам залишається одна третина з-поміж 83 медалей. Навіть у Сербії деякі журналісти кажуть, що абсурд вважати сербськими медалі, котрі здобули славетні словенські гімнасти Леон Штукель та Мирослав Церар, хорватський весляр Матія Любек, боксер Мате Парлов, марафонець Франьо Міхалич та інші. Це саме можна сказати й про косовського албанця Азіса Саліху, македонця Аце Русевського чи албанця з Македонії Шабана Трстена.
У пресі можна було прочитати й таке запитання: якщо Сербія привласнює всі югославські медалі, то чому вона не запропонувала відповідні пенсії всім медалістам з інших республік?
Полемісти згодні в тому, що медалі в командних видах спорту можна називати лише югославськими. Щодо одиночних медалей, словенці, хорвати та албанці ніколи не погодяться з тим, що їхні спортсмени на олімпіадах у минулому представляли Сербію, тим паче, що тоді не було й незалежної Сербії.
Чужі медалі привласнюють через престиж
Усі вісім медалей для Югославії перед Другою світовою війною завоювали словенські гімнасти. Усі медалі в зимових видах спорту так само завоювали словенці. Що б не постановили олімпійські комітети, ці медалі належать тим, кому були вручені, їхнім нащадкам.
Суперечка триває й триватиме, оскільки у спортсменів і вболівальників є окрема логіка, якщо взагалі можна говорити про логіку. Серби, м’яко кажучи, не люблять албанців, а все таки проголошують сербськими медалі, які здобули боксери албанської національності з Косова та Македонії.
А чому їм взагалі потрібні ті медалі? Через престиж! Хоча спортсмени з Сербії лише на трьох олімпіадах змагалися під сербським прапором, коли зарахувати і югославські трофеї – країна посіла високе місце у списку завойовників олімпійських нагород.
Серби в Лондоні досі завоювали лише одну бронзову медаль. Згідно з їхньою політично-спортивною математикою, до сотої нагороди їм бракує ще однієї медалі. Володарям золотих медалей обіцяли 43 тисячі американських доларів, срібних – 37 тисяч, бронзових – 30 тисяч доларів.