Варшава – У Польщі зменшується зацікавлення Україною, яка має безконечні проблеми з демократією. Це може погано вплинути на євроінтеграційні перспективи української держави. Як цьому протидіяти? Про це говорили польські та українські інтелектуали, що взяли участь в конференції «Україна та Польща у сучасному світі». Цей захід присвячено Яцеку Куроню – політику, який багато зробив для примирення двох народів. Польсько-українська конференція відбулася в Українському католицькому університеті, що у Львові.
Понад 50 польських громадських і політичних діячів приїхали до Львова, щоб вшанувати пам’ять Яцека Куроня (1934-2004) у місті, в якому він народився. Вони взяли участь у встановленні меморіальної дошки на будинку, де минали дитячі роки Куроня (вулиця Стрийська, 38).
Учасники урочистостей нагадали львів’янам про виняткову роль Куроня, діяча польської антикомуністичної опозиції, в процесі польсько-українського зближення. Говорячи про ідейну спадщину Куроня, польські та українські інтелектуали, розмірковували про сучасний стан стосунків між двома народами та їхні перспективи.
З українського боку в конференції взяли участь, зокрема, кардинал Любомир Гузар, віце-ректор Українського католицького університету (УКУ) Мирослав Маринович, професор Ярослав Грицак, редактор часопису «Ї» Тарас Возняк, а також Микола Княжицький, Юрій Макаров і Віталій Портников із телеканалу ТВі.
Польсько-українського примирення – чудо, яке треба зберегти
Упродовж багатьох років Куронь послідовно переконував поляків у тому, що потрібно всіляко підтримувати ідею української незалежності. Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza, близький приятель Куроня, згадував про це на конференції у Львові.
«Ми починали з нуля, з нічого. На Яцека дивилися як на божевільного. Мовляв, шалений, що він говорить? Як це так – Україна повинна бути вільною? І це говорить поляк? Він збожеволів! По-перше, він кидає виклик Москві, а по-друге, кидає виклик Польщі. Адже відомо, що польський націоналіст найбільше любив докучати українцеві. Згадаймо цей дискурс про українських різунів. Чому? Росія – потужна, а Німеччина багата. Тож їм краще не наражатися. Яцек визнавав зовсім іншу філософію. Він говорив – ми проукраїнські, а водночас ми – польські патріоти», – зазначив Міхнік.
Говорячи про заслуги Куроня перед польсько-українським примиренням, Міхнік ставить його в одну низку з такими видатними поляками, як Єжи Ґедройць та Іван Павло ІІ. Порозуміння двох сусідніх народів, каже Міхнік, це справжнє чудо, а одним із творців цього чуда був саме Куронь. Цей результат «свідомих зусиль еліт двох народів» необхідно зберегти, наголошує Міхнік.
Навіть Євро-2012 не зблизило два народи?
На жаль, визнавали учасники конференції в УКУ, сьогодні українсько-польські відносини розвиваються не так, як про це мріялося Куроню. З тривогою це зокрема відзначив кардинал Любомир Гузар. Кардинал згадував, як 10 років тому він, тодішній голова УГКЦ, та вже важкохворий Яцек Куронь брали участь в символічній акції польсько-українського примирнення у Львові. Пізніше, у 2005-му, розповідав Гузар, була урочистість польсько-українського примирення у Варшаві, організована Римо-католицькою та Греко-католицькою церквами. На думку кардинала, полякам та українцям не вдалося сповна використати той позитивний потенціал, який був у відносинах двох народів ще кілька років тому.
Павел Коваль, польський депутат Європейського парламенту, вважає, що навіть спільне проведення європейського чемпіонату з футболу не надто зблизило два народи. «Коли я думаю про Євро, то в мене складається враження, що попри всі плюси того, що сталося, ми стояли осторонь одне одного. Можливо, це спричинене політичною ситуацією в Україні, а може відсутністю стратегічного мислення впродовж останніх років», – зазначив Коваль.
За його словами, сьогодні польським політикам дуже непросто сприяти євроінтеграції України. «Криза в ЄС не стосується фінансових питань, – наголошує Коваль. – Йдеться про щось значно глибше. У кулуарах Євросоюзу про це говорять французьким висловом «Якщо є криза, то нею треба скористатися». Це прислів’я означає, що Євросоюз потрібно закрити, опираючись на кілька сильних держав, а також на переконання, про яке не говорять вголос, що Європа поділена на тривалий час, що є стіна, кордон». Та все ж, твердить Коваль, українці та поляки не мають права покладати рук. Потрібно робити ставку на молодь, яка не пам’ятає СРСР, і всілякими можливими способами продовжувати зближення центральноєвропейських країн.
Про Україну вже говорять як про буферну державу
Думку Коваля продовжила Боґуміла Бердиховська, одна з найактивніших учасниць польсько-українського діалогу. «Останніми роками, – зауважує вона, – у Польщі спостерігається виразне зменшення зацікавлення Україною. В основі цього явища – розчарування політикою помаранчевої еліти. Та без сумніву, є також глибші причини. По-перше, поляки реалізували в закордонній політиці свої головні цілі. Безпека Польщі – це членство в НАТО, а її модернізація – це членство в ЄС. Поляки зосередилися на використанні цих здобутків. Акції України, держави, яка ніяк не може впоратися з інституційними патологіями і яка має безконечні проблеми з демократією, втратили своє значення».
Насторожує те, зазначила Бердиховська, що в польських розмовах про Україну з’явилося поняття «буферна держава». Діячка наголосила на тому, що польська сторона очікує від українських партнерів більшої співвідповідальності за двосторонній діалог. Важливою темою цього діалогу повинні стати питання складного минулого, вважає Бердиховська. Вона нагадує, що у 2013-му – 70-річчя антипольської акції ОУН-УПА на Волині та у Східній Галичині.
Коли спить суспільство...
Учасники львівської конференції, соратники Яцека Куроня, говорять, що сьогодні для збереження і розвитку добросусідських взаємин двох народів особливо важливий голос інтелектуалів. Боґуміла Бердиховська сказала про це словами українського історика Ярослава Грицака. «За умов, коли спить суспільство, інтелектуали та політики або просто відповідальні люди повинні говорити правду від його імені, хоч би якими неприємними для нашої гордині не прозвучали одкровення цього голосу», – завершила під оплески присутніх українців і поляків Боґуміла Бердиховська.
Ярослав Грицак запропонував учасникам львівської зустрічі організувати в 2013-му спільне польсько-українське відзначення 70-х роковин трагічних подій на Волині.
Учасники львівської конференції ухвалили Декларацію – звернення до польського та українського суспільств із закликом про поглиблення двостороннього діалогу.
Понад 50 польських громадських і політичних діячів приїхали до Львова, щоб вшанувати пам’ять Яцека Куроня (1934-2004) у місті, в якому він народився. Вони взяли участь у встановленні меморіальної дошки на будинку, де минали дитячі роки Куроня (вулиця Стрийська, 38).
Учасники урочистостей нагадали львів’янам про виняткову роль Куроня, діяча польської антикомуністичної опозиції, в процесі польсько-українського зближення. Говорячи про ідейну спадщину Куроня, польські та українські інтелектуали, розмірковували про сучасний стан стосунків між двома народами та їхні перспективи.
З українського боку в конференції взяли участь, зокрема, кардинал Любомир Гузар, віце-ректор Українського католицького університету (УКУ) Мирослав Маринович, професор Ярослав Грицак, редактор часопису «Ї» Тарас Возняк, а також Микола Княжицький, Юрій Макаров і Віталій Портников із телеканалу ТВі.
Адам Міхнік
Польсько-українського примирення – чудо, яке треба зберегти
Упродовж багатьох років Куронь послідовно переконував поляків у тому, що потрібно всіляко підтримувати ідею української незалежності. Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza, близький приятель Куроня, згадував про це на конференції у Львові.
На Яцека дивилися як на божевільного. Як це так – Україна повинна бути вільною?Адам Міхнік
«Ми починали з нуля, з нічого. На Яцека дивилися як на божевільного. Мовляв, шалений, що він говорить? Як це так – Україна повинна бути вільною? І це говорить поляк? Він збожеволів! По-перше, він кидає виклик Москві, а по-друге, кидає виклик Польщі. Адже відомо, що польський націоналіст найбільше любив докучати українцеві. Згадаймо цей дискурс про українських різунів. Чому? Росія – потужна, а Німеччина багата. Тож їм краще не наражатися. Яцек визнавав зовсім іншу філософію. Він говорив – ми проукраїнські, а водночас ми – польські патріоти», – зазначив Міхнік.
Говорячи про заслуги Куроня перед польсько-українським примиренням, Міхнік ставить його в одну низку з такими видатними поляками, як Єжи Ґедройць та Іван Павло ІІ. Порозуміння двох сусідніх народів, каже Міхнік, це справжнє чудо, а одним із творців цього чуда був саме Куронь. Цей результат «свідомих зусиль еліт двох народів» необхідно зберегти, наголошує Міхнік.
Навіть Євро-2012 не зблизило два народи?
На жаль, визнавали учасники конференції в УКУ, сьогодні українсько-польські відносини розвиваються не так, як про це мріялося Куроню. З тривогою це зокрема відзначив кардинал Любомир Гузар. Кардинал згадував, як 10 років тому він, тодішній голова УГКЦ, та вже важкохворий Яцек Куронь брали участь в символічній акції польсько-українського примирнення у Львові. Пізніше, у 2005-му, розповідав Гузар, була урочистість польсько-українського примирення у Варшаві, організована Римо-католицькою та Греко-католицькою церквами. На думку кардинала, полякам та українцям не вдалося сповна використати той позитивний потенціал, який був у відносинах двох народів ще кілька років тому.
Павел Коваль
Павел Коваль, польський депутат Європейського парламенту, вважає, що навіть спільне проведення європейського чемпіонату з футболу не надто зблизило два народи. «Коли я думаю про Євро, то в мене складається враження, що попри всі плюси того, що сталося, ми стояли осторонь одне одного. Можливо, це спричинене політичною ситуацією в Україні, а може відсутністю стратегічного мислення впродовж останніх років», – зазначив Коваль.
За його словами, сьогодні польським політикам дуже непросто сприяти євроінтеграції України. «Криза в ЄС не стосується фінансових питань, – наголошує Коваль. – Йдеться про щось значно глибше. У кулуарах Євросоюзу про це говорять французьким висловом «Якщо є криза, то нею треба скористатися». Це прислів’я означає, що Євросоюз потрібно закрити, опираючись на кілька сильних держав, а також на переконання, про яке не говорять вголос, що Європа поділена на тривалий час, що є стіна, кордон». Та все ж, твердить Коваль, українці та поляки не мають права покладати рук. Потрібно робити ставку на молодь, яка не пам’ятає СРСР, і всілякими можливими способами продовжувати зближення центральноєвропейських країн.
Про Україну вже говорять як про буферну державу
Безпека Польщі – це членство в НАТО, а її модернізація – це членство в ЄСБоґуміла Бердиховська
Думку Коваля продовжила Боґуміла Бердиховська, одна з найактивніших учасниць польсько-українського діалогу. «Останніми роками, – зауважує вона, – у Польщі спостерігається виразне зменшення зацікавлення Україною. В основі цього явища – розчарування політикою помаранчевої еліти. Та без сумніву, є також глибші причини. По-перше, поляки реалізували в закордонній політиці свої головні цілі. Безпека Польщі – це членство в НАТО, а її модернізація – це членство в ЄС. Поляки зосередилися на використанні цих здобутків. Акції України, держави, яка ніяк не може впоратися з інституційними патологіями і яка має безконечні проблеми з демократією, втратили своє значення».
Насторожує те, зазначила Бердиховська, що в польських розмовах про Україну з’явилося поняття «буферна держава». Діячка наголосила на тому, що польська сторона очікує від українських партнерів більшої співвідповідальності за двосторонній діалог. Важливою темою цього діалогу повинні стати питання складного минулого, вважає Бердиховська. Вона нагадує, що у 2013-му – 70-річчя антипольської акції ОУН-УПА на Волині та у Східній Галичині.
Коли спить суспільство...
Учасники львівської конференції, соратники Яцека Куроня, говорять, що сьогодні для збереження і розвитку добросусідських взаємин двох народів особливо важливий голос інтелектуалів. Боґуміла Бердиховська сказала про це словами українського історика Ярослава Грицака. «За умов, коли спить суспільство, інтелектуали та політики або просто відповідальні люди повинні говорити правду від його імені, хоч би якими неприємними для нашої гордині не прозвучали одкровення цього голосу», – завершила під оплески присутніх українців і поляків Боґуміла Бердиховська.
Ярослав Грицак запропонував учасникам львівської зустрічі організувати в 2013-му спільне польсько-українське відзначення 70-х роковин трагічних подій на Волині.
Учасники львівської конференції ухвалили Декларацію – звернення до польського та українського суспільств із закликом про поглиблення двостороннього діалогу.