Рим – За роки незалежності Україна досягла великого прогресу у багатьох сферах, та нині спостерігається небезпечний регрес. Таку думку висловила в інтерв’ю Радіо Свобода знаний західний славіст Джованна Броджі, голова Італійської асоціації українських студій. Авторитетний професор слов’янської філології майже щороку відвідує Україну, читає лекції у провідних вишах та організовує конференції стосовно української проблематики. Пані Броджі вважає, що тепер ситуація залежить від самих українців, як вони зможуть контролювати наступні вибори, чи зможуть дійти згоди і не сваритися постійно.
– Тобто Ви покладаєте відповідальність лише на українців?
– Звичайно, геополітична позиція України дуже делікатна. Небезпека надходить і ззовні також. Європа зробила дуже мало. Росія дуже агресивна. Навіть США в останні роки зробили замало. Та, на моє переконання, бракує передусім волі самих українців ухвалювати часом жорсткі рішення, але обирати чітку політичну лінію. Не можна бути три місяці союзником одних, а наступні три місяці – союзником інших, або хотіти бути з усіма одночасно. Слід вести переговори, мати по можливості гарні відносини з усіма сусідами. Щоб українців визнавали серйозними співрозмовниками, треба бути об’єднаними. Не можна постійно займатися міжусобними чварами, бо за таких обставин ніхто не віритиме українцям.
– Чи не нагадує це Італію?
– Так, між нами є багато схожого. Водночас існують суттєві відмінності. По-перше, Італія не має сусіда, подібного до Росії. Останні півстоліття ми є частиною об’єднаної Європи, хоч вона нині переживає глибоку кризу. Італійці – народ розділений, сварливий, неохоче йде на труднощі заради спільного добра, кожний думає тільки про себе. Однак геополітична ситуація інакша, тому італійці в цьому плані мають переваги. До того ж, Італія має виключно свою історію, яка налічує 2000 років, навіть якщо після падіння Римської імперії ще не було держави. Але в XI–XII століттях була спільна мова, література. Міста-держави часів Середньовіччя були розрізнені, але це були державні утворення. Тож Італія має давню традицію державності. В Україні ідея державності з’явилася набагато пізніше.
– Нині Україна живе ейфорією футбольного чемпіонату Євро-2012. Чи вдало країна використовує надану можливість для своєї популяризації у світі?
– Чемпіонат триває кілька тижнів і завершується. Можливо, це важливіше для українців, ніж для інших. Україна відома в Італії передусім завдяки своїм заробітчанам, на роботу яких не скаржаться. Єврочемпіонат за кордоном не сприяв великому розголосу про Україну як таку. Думаю, були марно витрачені великі гроші, вкрадені гроші наші, європейців. Ця ідея була б виграшною кілька років тому. Протягом підготовки до чемпіонату сталися політичні події, які нині представляють Україну дуже негативно, бо йдеться про права людини, про абсолютно
неприйнятну поведінку політиків.
– Як змінилося бачення української проблематики в італійських наукових колах за останні 20 років?
– Так, значно змінився погляд науковців. Більшість італійської інтелігенції ще не мають чіткого уявлення про Україну, але свідомі того, що Україна – не Росія, це незалежна держава, яка має багато проблем з Росією, хотіла б інтегруватися до Європи. До України подорожує багато молодих туристів, які пишуть газетні публікації, видають книжки про Україну. Це говорить про те, що країна цікавить, приваблює до себе.
– Які перепони ще існують на сьогодні у дослідженні україністики за кордоном?
– Насамперед немає навчальних структур на зразок освітньої програми Еразмус, які б дозволяли вільний обмін студентами, викладачами. Прийняти кількох українських студентів в італійському університеті – це надзвичайно складна справа, бо вища школа в Італії у кризовому стані. На гуманітарні науки не виділяють фондів. Дещо в цьому плані робиться завдяки активності Греко-католицької церкви. Католицький університет у Львові та Києво-Могилянська академія також виконують велику роль у навчанні нового покоління науковців. Однак ці заклади, відомо, мають проблеми із владою. Ось це є бідою сучасної України, бо вона ризикує втратити досягнуте упродовж 20 років незалежності. Вихід був би, якби вдалося змінити уряд, починаючи від Януковича і Табачника. Поза тим, слід згадати про бездіяльність посольства, відсутність центрів української культури.
– Пані Броджі, Ви захоплюєтеся українською поезією і особливо творами Великого Кобзаря, про якого пишете книжку. Розкажіть, будь-ласка, докладніше про свою працю.
– Я почала книжку із розповіді про життя поета. І хочу представити аналіз кількох відомих його поезій і поем, щоб ознайомити італійців із цим поетом. Бо тут усі знають що є Тарас Шевченко (прізвище відоме і завдяки футболісту Андрію Шевченку), але ніхто не читав жодного рядка його творів. Також планую короткий розділ про прозу російською мовою, щоденник та епістолярну спадщину. По-друге, моє завдання показати, що Тарас Шевченко не менш великий поет, ніж Адам Міцкевич чи Олександр Пушкін. Моя особиста думка, що він глибший і геніальніший, ніж Пушкін. Шевченка слід розглядати нарівні з цими письменниками. Він має стати частиною не тільки української, але й італійської, тобто європейської, історії.
– Тобто Ви покладаєте відповідальність лише на українців?
– Звичайно, геополітична позиція України дуже делікатна. Небезпека надходить і ззовні також. Європа зробила дуже мало. Росія дуже агресивна. Навіть США в останні роки зробили замало. Та, на моє переконання, бракує передусім волі самих українців ухвалювати часом жорсткі рішення, але обирати чітку політичну лінію. Не можна бути три місяці союзником одних, а наступні три місяці – союзником інших, або хотіти бути з усіма одночасно. Слід вести переговори, мати по можливості гарні відносини з усіма сусідами. Щоб українців визнавали серйозними співрозмовниками, треба бути об’єднаними. Не можна постійно займатися міжусобними чварами, бо за таких обставин ніхто не віритиме українцям.
– Чи не нагадує це Італію?
Джованна Броджі
– Так, між нами є багато схожого. Водночас існують суттєві відмінності. По-перше, Італія не має сусіда, подібного до Росії. Останні півстоліття ми є частиною об’єднаної Європи, хоч вона нині переживає глибоку кризу. Італійці – народ розділений, сварливий, неохоче йде на труднощі заради спільного добра, кожний думає тільки про себе. Однак геополітична ситуація інакша, тому італійці в цьому плані мають переваги. До того ж, Італія має виключно свою історію, яка налічує 2000 років, навіть якщо після падіння Римської імперії ще не було держави. Але в XI–XII століттях була спільна мова, література. Міста-держави часів Середньовіччя були розрізнені, але це були державні утворення. Тож Італія має давню традицію державності. В Україні ідея державності з’явилася набагато пізніше.
– Нині Україна живе ейфорією футбольного чемпіонату Євро-2012. Чи вдало країна використовує надану можливість для своєї популяризації у світі?
Cталися політичні події, які представляють Україну дуже негативно, бо йдеться про права людини, про абсолютно неприйнятну поведінку політиків
– Чемпіонат триває кілька тижнів і завершується. Можливо, це важливіше для українців, ніж для інших. Україна відома в Італії передусім завдяки своїм заробітчанам, на роботу яких не скаржаться. Єврочемпіонат за кордоном не сприяв великому розголосу про Україну як таку. Думаю, були марно витрачені великі гроші, вкрадені гроші наші, європейців. Ця ідея була б виграшною кілька років тому. Протягом підготовки до чемпіонату сталися політичні події, які нині представляють Україну дуже негативно, бо йдеться про права людини, про абсолютно
неприйнятну поведінку політиків.
– Як змінилося бачення української проблематики в італійських наукових колах за останні 20 років?
Україна – це незалежна держава, яка має багато проблем з Росією
– Так, значно змінився погляд науковців. Більшість італійської інтелігенції ще не мають чіткого уявлення про Україну, але свідомі того, що Україна – не Росія, це незалежна держава, яка має багато проблем з Росією, хотіла б інтегруватися до Європи. До України подорожує багато молодих туристів, які пишуть газетні публікації, видають книжки про Україну. Це говорить про те, що країна цікавить, приваблює до себе.
– Які перепони ще існують на сьогодні у дослідженні україністики за кордоном?
Україна ризикує втратити досягнуте упродовж 20 років незалежності. Вихід був би, якби вдалося змінити уряд, починаючи від Януковича й Табачника
– Насамперед немає навчальних структур на зразок освітньої програми Еразмус, які б дозволяли вільний обмін студентами, викладачами. Прийняти кількох українських студентів в італійському університеті – це надзвичайно складна справа, бо вища школа в Італії у кризовому стані. На гуманітарні науки не виділяють фондів. Дещо в цьому плані робиться завдяки активності Греко-католицької церкви. Католицький університет у Львові та Києво-Могилянська академія також виконують велику роль у навчанні нового покоління науковців. Однак ці заклади, відомо, мають проблеми із владою. Ось це є бідою сучасної України, бо вона ризикує втратити досягнуте упродовж 20 років незалежності. Вихід був би, якби вдалося змінити уряд, починаючи від Януковича і Табачника. Поза тим, слід згадати про бездіяльність посольства, відсутність центрів української культури.
– Пані Броджі, Ви захоплюєтеся українською поезією і особливо творами Великого Кобзаря, про якого пишете книжку. Розкажіть, будь-ласка, докладніше про свою працю.
Тарас Шевченко не менш великий поет, ніж Адам Міцкевич чи Олександр Пушкін. Він глибший і геніальніший, ніж Пушкін
– Я почала книжку із розповіді про життя поета. І хочу представити аналіз кількох відомих його поезій і поем, щоб ознайомити італійців із цим поетом. Бо тут усі знають що є Тарас Шевченко (прізвище відоме і завдяки футболісту Андрію Шевченку), але ніхто не читав жодного рядка його творів. Також планую короткий розділ про прозу російською мовою, щоденник та епістолярну спадщину. По-друге, моє завдання показати, що Тарас Шевченко не менш великий поет, ніж Адам Міцкевич чи Олександр Пушкін. Моя особиста думка, що він глибший і геніальніший, ніж Пушкін. Шевченка слід розглядати нарівні з цими письменниками. Він має стати частиною не тільки української, але й італійської, тобто європейської, історії.