Рішення щодо проведення чемпіонату Європейської футбольної першості в Україні і Польщі суб’єктивно зумовила інерція мирної Помаранчевої революції, якій симпатизували у Європі, а також скандал довкола суддівства футбольних матчів у Італії, що також мала намір стати господаркою Євро-2012. Навряд чи нинішня українська влада спромоглася б вибороти право прийняти його у нашій каїні. Це, – як сказав би Микола Янович, – «провина папєрєдніков».
У 2007 році, коли УЄФА ухвалювала те рішення, стан основних елементів інфраструктури життєзабезпечення в Україні ще не був настільки критичним, як сьогодні. Здавалося, що п’яти років, за тодішньої економічної динаміки, цілком вистачить щоб гідно підготуватися до наймасштабнішої міжнародної події з часу проголошення незалежності. Не склалося. Шляхи сполучення, облаштування місць проживання іноземних вболівальників, стан об’єктів історії та культури, ціни на готелі та послуги – це усе не справляє на іноземних вболівальників позитивного враження.
Очікуваного рекламного зиску Україна від чемпіонату не отримає. Не зарадять цьому, ані розкішні стадіони, ні щира гостинність більшості українців, ні, порівняно дешевші за європейські їжа та напої. Європейці наочно побачили, що Україна не є країною європейською за сукупністю ментально-культурних ознак. Зі спілкування з іноземцями, які прибули до нас вболівати, (це більше трьох десятків різних людей, що відбулися у своїх країнах, як фахівці – журналісти, лікарі, підприємці і службовці), висновок неоднозначний: з одного боку удруге до такої України вони б не хотіли приїздити, проте всі відзначають, що тут багато цікавого та ще досі не остаточно втрачено потенціал для розвитку.
У тому, що саме такою постає Україна в очах гостей чемпіонату винна не попередня влада, а та, що «рулює» сьогодні. Річ далеко не лише у загальновідомих політичних чинниках. Проблема у культурі, у як найширшому розумінні цього терміну. Зокрема, у культурі технологічній.
За збігом обставин, саме у дні початку чемпіонату в Україні сталося кілька техногенних аварій, причинами яких був людський чинник. Через самочинно перепланований підвал обвалився один із під’їздів житлового будинку у Луцьку. На бородянському летовищі впав спортивний літак, який, здійнявся у повітря всупереч штормовому попередженню. У Макіївці вщент згорів завод лако-фарбових матеріалів. Регулярно надходять повідомлення про поламки щойно прийнятих у експлуатацію нових південнокорейських потягів на «Укрзалізниці», затримки з технічних причин авіаційних рейсів, незадовільного стану щойно збудованих автомобільних магістралей.
Майже напередодні відкриття чемпіонату Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю відмовилася, внаслідок численних проектних та технологічних порушень, вести в експлуатацію щойно реконструйований Андріївський узвіз та новозбудовану автомобільну розв’язку поблизу мосту імені Євгена Патона. Вал техногенних катастроф наростає. Причина – втрата залишків інженерної кваліфікації та відповідальності – технологічної культури, словом. Це загрожує збереженню інфраструктурної зв’язності країни.
Підтримка єдності соціо-культурного та економічного простору країни належить до головних функцій держави. Його уніфікованість, єдність, є головною ознакою країни. Коли в країні розпадаються інфраструктури життєзабезпечення – транспорт, медицина, освіта, безпека, комунальне господарство і т.п., то це передостання ознака розпаду самої країни. Останньою є колапс платіжної системи – коли національна валюта перестає бути платіжним засобом.
Ситуація з українською інфраструктурою, яку висвітлює стрес від проведення Євро-2012, свідчить про прискорення її стагнації, через технічну некомпетентність влади та її корумпованість. Лише через це чемпіонат справді слід було проводити в нас, щоб у наявності цих обставин остаточно переконалися громадяни України.
Прискорений час сьогодення
Те, що зветься «сьогоденним режимом в Україні» завалюється не через діяльність опозиції, а через власну технічну неграмотність, та нерозуміння того, що сучасними інфраструктурами здатні управляти не юристи з економістами та політологами із журналістами, а інженери та кваліфіковані робітники. Інвестиції у їхню підготовку може здійснювати лише держава, бо український промисловий та комунальний бізнес лише експлуатує залишки радянської виробничої інфраструктури, не вкладаючи отриманих прибутків у її модернізацію та розвиток.
Дефіцит компетентності та професійного сумління із сфери державного управління, немов пошесть, також поширюється на освітню, медичну, будівельну та сільськогосподарську галузі. Відтак, Україна практично припинила самовідтворення як сукупність інфраструктур життєзабезпечення. Країна саморозчиняється. Майнове розшарування її громадян тягне за собою і розшарування інтелектуально-культурне. Збідніла більшість деградує на фізичному, чи навіть, фізіологічному рівні, внаслідок соціальних хвороб, включно з наркоманією та алкоголізмом. Нація втрачає майбутнє. У 21-му сторіччі, на відміну від, наприклад, середньовіччя, зникнення націй буде відбуватися швидко – протягом двох-трьох поколінь.
Інновації або смерть
Подолання процесів, які ведуть до цього, має бути предметом та змістом довгострокової державної політики у галузях науки, освіти, промислового виробництва, ширше – у суспільних інноваціях. Влада та її дзеркальне відображення – опозиція про це просто нічого не знають. Уся їхня політиканська риторика обертається довкола «соціальних інновацій», або визволення «качанівської бранки».
Суспільні інновації проектуються та втілюються лідерами думки. Теоретично вони можуть виникати і у партійних середовищах, але в Україні партійних середовищ, як спільнот, що проектують розвиток країни не існує. Партії являють собою щось середнє між фан-клубами політиків-зірок і корпоративно-бюрократичними апаратами, наповненими «офісним планктоном». Безнадійна ідейна безплідність зумовлює короткі терміни життя політичних партій, які втрачаючи владу та/або лідерів-зірок, зникають без ідейного сліду з політичної сцени. Така доля очікує і нинішню парламентську опозицію, яка являє собою дзеркальне відображення влади. Опозиція пропонує суспільству ті самі політичні змісти, що й у минулому сторіччі. У цьому розумінні вона являє собою дуже архаїчний політичний суб’єкт.
Конструювання політичного суб’єктів нового покоління є питанням виживання для суспільства. Якщо процес їхнього створення не випередить процес деградації українського соціуму, тоді Україна зникне, і ніхто у Європі за нею не шкодуватиме. Предметом докладання політичних зусиль такого суб’єкту має бути перш за все технологічна модернізація країни, через відновлення її інфраструктурної зв’язаності.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
У 2007 році, коли УЄФА ухвалювала те рішення, стан основних елементів інфраструктури життєзабезпечення в Україні ще не був настільки критичним, як сьогодні. Здавалося, що п’яти років, за тодішньої економічної динаміки, цілком вистачить щоб гідно підготуватися до наймасштабнішої міжнародної події з часу проголошення незалежності. Не склалося. Шляхи сполучення, облаштування місць проживання іноземних вболівальників, стан об’єктів історії та культури, ціни на готелі та послуги – це усе не справляє на іноземних вболівальників позитивного враження.
Очікуваного рекламного зиску Україна від чемпіонату не отримає. Не зарадять цьому, ані розкішні стадіони, ні щира гостинність більшості українців, ні, порівняно дешевші за європейські їжа та напої. Європейці наочно побачили, що Україна не є країною європейською за сукупністю ментально-культурних ознак. Зі спілкування з іноземцями, які прибули до нас вболівати, (це більше трьох десятків різних людей, що відбулися у своїх країнах, як фахівці – журналісти, лікарі, підприємці і службовці), висновок неоднозначний: з одного боку удруге до такої України вони б не хотіли приїздити, проте всі відзначають, що тут багато цікавого та ще досі не остаточно втрачено потенціал для розвитку.
У тому, що саме такою постає Україна в очах гостей чемпіонату винна не попередня влада, а та, що «рулює» сьогодні. Річ далеко не лише у загальновідомих політичних чинниках. Проблема у культурі, у як найширшому розумінні цього терміну. Зокрема, у культурі технологічній.
За збігом обставин, саме у дні початку чемпіонату в Україні сталося кілька техногенних аварій, причинами яких був людський чинник. Через самочинно перепланований підвал обвалився один із під’їздів житлового будинку у Луцьку. На бородянському летовищі впав спортивний літак, який, здійнявся у повітря всупереч штормовому попередженню. У Макіївці вщент згорів завод лако-фарбових матеріалів. Регулярно надходять повідомлення про поламки щойно прийнятих у експлуатацію нових південнокорейських потягів на «Укрзалізниці», затримки з технічних причин авіаційних рейсів, незадовільного стану щойно збудованих автомобільних магістралей.
Майже напередодні відкриття чемпіонату Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю відмовилася, внаслідок численних проектних та технологічних порушень, вести в експлуатацію щойно реконструйований Андріївський узвіз та новозбудовану автомобільну розв’язку поблизу мосту імені Євгена Патона. Вал техногенних катастроф наростає. Причина – втрата залишків інженерної кваліфікації та відповідальності – технологічної культури, словом. Це загрожує збереженню інфраструктурної зв’язності країни.
Підтримка єдності соціо-культурного та економічного простору країни належить до головних функцій держави. Його уніфікованість, єдність, є головною ознакою країни. Коли в країні розпадаються інфраструктури життєзабезпечення – транспорт, медицина, освіта, безпека, комунальне господарство і т.п., то це передостання ознака розпаду самої країни. Останньою є колапс платіжної системи – коли національна валюта перестає бути платіжним засобом.
Ситуація з українською інфраструктурою, яку висвітлює стрес від проведення Євро-2012, свідчить про прискорення її стагнації, через технічну некомпетентність влади та її корумпованість. Лише через це чемпіонат справді слід було проводити в нас, щоб у наявності цих обставин остаточно переконалися громадяни України.
Прискорений час сьогодення
Те, що зветься «сьогоденним режимом в Україні» завалюється не через діяльність опозиції, а через власну технічну неграмотність, та нерозуміння того, що сучасними інфраструктурами здатні управляти не юристи з економістами та політологами із журналістами, а інженери та кваліфіковані робітники. Інвестиції у їхню підготовку може здійснювати лише держава, бо український промисловий та комунальний бізнес лише експлуатує залишки радянської виробничої інфраструктури, не вкладаючи отриманих прибутків у її модернізацію та розвиток.
Дефіцит компетентності та професійного сумління із сфери державного управління, немов пошесть, також поширюється на освітню, медичну, будівельну та сільськогосподарську галузі. Відтак, Україна практично припинила самовідтворення як сукупність інфраструктур життєзабезпечення. Країна саморозчиняється. Майнове розшарування її громадян тягне за собою і розшарування інтелектуально-культурне. Збідніла більшість деградує на фізичному, чи навіть, фізіологічному рівні, внаслідок соціальних хвороб, включно з наркоманією та алкоголізмом. Нація втрачає майбутнє. У 21-му сторіччі, на відміну від, наприклад, середньовіччя, зникнення націй буде відбуватися швидко – протягом двох-трьох поколінь.
Інновації або смерть
Подолання процесів, які ведуть до цього, має бути предметом та змістом довгострокової державної політики у галузях науки, освіти, промислового виробництва, ширше – у суспільних інноваціях. Влада та її дзеркальне відображення – опозиція про це просто нічого не знають. Уся їхня політиканська риторика обертається довкола «соціальних інновацій», або визволення «качанівської бранки».
Суспільні інновації проектуються та втілюються лідерами думки. Теоретично вони можуть виникати і у партійних середовищах, але в Україні партійних середовищ, як спільнот, що проектують розвиток країни не існує. Партії являють собою щось середнє між фан-клубами політиків-зірок і корпоративно-бюрократичними апаратами, наповненими «офісним планктоном». Безнадійна ідейна безплідність зумовлює короткі терміни життя політичних партій, які втрачаючи владу та/або лідерів-зірок, зникають без ідейного сліду з політичної сцени. Така доля очікує і нинішню парламентську опозицію, яка являє собою дзеркальне відображення влади. Опозиція пропонує суспільству ті самі політичні змісти, що й у минулому сторіччі. У цьому розумінні вона являє собою дуже архаїчний політичний суб’єкт.
Конструювання політичного суб’єктів нового покоління є питанням виживання для суспільства. Якщо процес їхнього створення не випередить процес деградації українського соціуму, тоді Україна зникне, і ніхто у Європі за нею не шкодуватиме. Предметом докладання політичних зусиль такого суб’єкту має бути перш за все технологічна модернізація країни, через відновлення її інфраструктурної зв’язаності.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода