Наталія Фоміна
Ніколи у житті навіть подумати не могла, що побуваю у таких місцях. Живеш собі, переймаєшся якимись проблемами, по можливості вирішуєш їх і далі пливеш за течією. Принцип «своя сорочка завжди ближча» рятує від зайвих переживань. Про проблеми, що торкаються інших, особливо дітей, я раніше говорила без особливого співпереживання, однак після того, як разом з уповноваженим з прав дитини Юрієм Павленком побувала в Одесі, переконалась, що не буває чужих проблем. У житті все взаємопов’язано. Після побаченого дуже захотіла внести свою лепту у боротьбу за щасливе дитинство.
Чорноморська жіноча виправна колонія №74
Жіноча виправна колонія в Одесі – одна з двох, де є «дитяче відділення». Друга така колонія у Чернігівській області. У дитячому будинку при колонії виховуються діти від народження до трьох років. Зараз там є 85 дітей. Матері цих малюків відбувають покарання, а з дітьми бачаться чотири години на добу. Увесь інший час дітьми займаються вихователі. Умови для дітей хороші: купа іграшок, дитячий майданчик з гойдалками, телевізор із мультиками, але немає головного – родини. Дитинство цих малюків обмежене «колючим дротом»! Вони зростають на «зоні»!
Діти мають статус – «позбавлені батьківського піклування», і саме він не дозволяє отримувати державну допомогу. Бо ці діти не сироти, щоб отримувати допомогу від держави на особистий рахунок, у них є батьки! Просто свій батьківський обов’язок вони виконують лише у тому обсязі, який дозволяє статус ув’язненого.
Хто ж вкрав дитинство у цих малят? Питання залишається відкритим. Проте зрозуміло одне: діти не повинні платити за гріхи своїх батьків.
Перша обласна психіатрична лікарня
До поїздки в Одесу, психіатричні лікарні бачила тільки по телевізору у фільмах. «Не такий страшний чорт, як його малюють» – це, на жаль, лікарень такого типу аж ніяк не стосується.
Вигляд та «інтер’єр» медичного закладу справив на мене гнітюче враження. Стара будівля, обідрані та облуплені стіни, решітки на вікнах… Відразу помітно, що лікарня потребує капітального ремонту. Привести дитину на консультацію до лікаря у цей заклад я б не змогла – дитина злякається.
Непривітна медсестра спочатку відмовилась нас пускати, але потім все-таки показала відділення Ми оглянули дитяче відділення. Воно невелике за розмірами і розраховане на 40 дітей різного віку, на вигляд – від 7 до 12 років. Палати розділені: окремо для дівчаток та хлопчиків по 10 осіб у кожній. Привертають увагу ліжка. Коли дитина лягає на нього, то сітка під нею прогинається так, що дитина фактично лежить на підлозі.
В ігровій кімнаті стоять парти, є трохи іграшок та працює телевізор. Нам показали захаращений ізолятор. Як пояснила медсестра, йде ремонт, тому такий безлад.
Все вказує на хронічну відсутність коштів на необхідні речі.
Втім, Юрій Павленко сказав, що це проблема усіх подібних закладів, але у цьому стан чи не найгірший.
Український дитячий центр «Молода гвардія»
Вдалось мені і на морі побувати. Не відпочивала звісно, проте море бачила і вода у ньому тепла. Після жіночої колонії і психіатричної лікарні, дитячий центр «Молода гвардія», побудований теж ще за радянських часів, був як дощ у неймовірну спеку: освіжив думки і додав сил.
На тридцяти одному гектарі землі, на околиці Одеси біля моря є маленька дитяча країна – «Молода гвардія». Мене вразила масштабність центру. Окремі корпуси для проживання, адміністративний корпус, медичний корпус, їдальня. Ми приїхали саме тоді, коли у дітей була дискотека. Вони веселились, посміхались і раділи відпочинку.
Я снідала разом із дітьми у їдальні. І чому я раніше не любила вівсянку? Як виявилось, така смакота. Я згадала, як сама колись відпочивала у таборах. І пошкодувала, що батьки не відправили мене у «Молоду гвардію».
Але у таборі оздоровлюються діти пільгових категорій, переможці районних та обласних олімпіад. Таким чином, купити путівку до центру неможливо. Вони розподіляються по всіх областях України у певній кількості. Директор розповів, що просив 10 відсотків путівок для продажу на літній період, однак йому сказали, що можуть надати можливість продавати 10 відсотків упродовж усього року. Та хто ж купуватиме їх у зимовий період?
За прикметою, я кинула у море 5 копійок, щоб повернутись. Повернутись задля того, щоб спробувати допомогти…
Ми повертались до Києва вночі. Дорогою я розуміла, що за цю поїздку я змінилась. Перш за все змінила своє ставлення до проблем інших, переконалась, що немає невирішуваних проблем, є небажання щось змінювати. Є різні життєві обставини, але, «що обставини – то обставини, а ми – то ми».
Ніколи у житті навіть подумати не могла, що побуваю у таких місцях. Живеш собі, переймаєшся якимись проблемами, по можливості вирішуєш їх і далі пливеш за течією. Принцип «своя сорочка завжди ближча» рятує від зайвих переживань. Про проблеми, що торкаються інших, особливо дітей, я раніше говорила без особливого співпереживання, однак після того, як разом з уповноваженим з прав дитини Юрієм Павленком побувала в Одесі, переконалась, що не буває чужих проблем. У житті все взаємопов’язано. Після побаченого дуже захотіла внести свою лепту у боротьбу за щасливе дитинство.
Чорноморська жіноча виправна колонія №74
Жіноча виправна колонія в Одесі – одна з двох, де є «дитяче відділення». Друга така колонія у Чернігівській області. У дитячому будинку при колонії виховуються діти від народження до трьох років. Зараз там є 85 дітей. Матері цих малюків відбувають покарання, а з дітьми бачаться чотири години на добу. Увесь інший час дітьми займаються вихователі. Умови для дітей хороші: купа іграшок, дитячий майданчик з гойдалками, телевізор із мультиками, але немає головного – родини. Дитинство цих малюків обмежене «колючим дротом»! Вони зростають на «зоні»!
Ми завітали до них із подарунками. Принесли іграшки та цукерки. Діти з радістю ласували гостинцями, лепетали і посміхалися. А я намагалася в їхніх очах побачити майбутнє. Яке майбутнє може бути у тих, хто народився «в местах не столь отдаленных»?
Згідно з Кримінально-виконавчим кодексом України, «діти засуджених жінок, за згодою матері, можуть передаватися її родичам, а також за її згодою та за рішенням органів опіки і піклування – іншим особам». Тобто, дітей до досягнення трирічного віку можна забрати! Але за словами начальника колонії, рідні не поспішають це робити, тому після досягнення трирічного віку вони приречені на інтернат.
Діти мають статус – «позбавлені батьківського піклування», і саме він не дозволяє отримувати державну допомогу. Бо ці діти не сироти, щоб отримувати допомогу від держави на особистий рахунок, у них є батьки! Просто свій батьківський обов’язок вони виконують лише у тому обсязі, який дозволяє статус ув’язненого.
Хто ж вкрав дитинство у цих малят? Питання залишається відкритим. Проте зрозуміло одне: діти не повинні платити за гріхи своїх батьків.
Перша обласна психіатрична лікарня
До поїздки в Одесу, психіатричні лікарні бачила тільки по телевізору у фільмах. «Не такий страшний чорт, як його малюють» – це, на жаль, лікарень такого типу аж ніяк не стосується.
Вигляд та «інтер’єр» медичного закладу справив на мене гнітюче враження. Стара будівля, обідрані та облуплені стіни, решітки на вікнах… Відразу помітно, що лікарня потребує капітального ремонту. Привести дитину на консультацію до лікаря у цей заклад я б не змогла – дитина злякається.
Непривітна медсестра спочатку відмовилась нас пускати, але потім все-таки показала відділення Ми оглянули дитяче відділення. Воно невелике за розмірами і розраховане на 40 дітей різного віку, на вигляд – від 7 до 12 років. Палати розділені: окремо для дівчаток та хлопчиків по 10 осіб у кожній. Привертають увагу ліжка. Коли дитина лягає на нього, то сітка під нею прогинається так, що дитина фактично лежить на підлозі.
В ігровій кімнаті стоять парти, є трохи іграшок та працює телевізор. Нам показали захаращений ізолятор. Як пояснила медсестра, йде ремонт, тому такий безлад.
Все вказує на хронічну відсутність коштів на необхідні речі.
Втім, Юрій Павленко сказав, що це проблема усіх подібних закладів, але у цьому стан чи не найгірший.
Український дитячий центр «Молода гвардія»
Вдалось мені і на морі побувати. Не відпочивала звісно, проте море бачила і вода у ньому тепла. Після жіночої колонії і психіатричної лікарні, дитячий центр «Молода гвардія», побудований теж ще за радянських часів, був як дощ у неймовірну спеку: освіжив думки і додав сил.
На тридцяти одному гектарі землі, на околиці Одеси біля моря є маленька дитяча країна – «Молода гвардія». Мене вразила масштабність центру. Окремі корпуси для проживання, адміністративний корпус, медичний корпус, їдальня. Ми приїхали саме тоді, коли у дітей була дискотека. Вони веселились, посміхались і раділи відпочинку.
Я снідала разом із дітьми у їдальні. І чому я раніше не любила вівсянку? Як виявилось, така смакота. Я згадала, як сама колись відпочивала у таборах. І пошкодувала, що батьки не відправили мене у «Молоду гвардію».
Але у таборі оздоровлюються діти пільгових категорій, переможці районних та обласних олімпіад. Таким чином, купити путівку до центру неможливо. Вони розподіляються по всіх областях України у певній кількості. Директор розповів, що просив 10 відсотків путівок для продажу на літній період, однак йому сказали, що можуть надати можливість продавати 10 відсотків упродовж усього року. Та хто ж купуватиме їх у зимовий період?
За прикметою, я кинула у море 5 копійок, щоб повернутись. Повернутись задля того, щоб спробувати допомогти…
Ми повертались до Києва вночі. Дорогою я розуміла, що за цю поїздку я змінилась. Перш за все змінила своє ставлення до проблем інших, переконалась, що немає невирішуваних проблем, є небажання щось змінювати. Є різні життєві обставини, але, «що обставини – то обставини, а ми – то ми».