Брюссель – Антипутінські маніфестації в Росії, або, як їх ще називають, «марші мільйонів» на Заході сприймають по-різному. Понеділкові обшуки представників російської опозиції та нещодавнє ухвалення суворого закону щодо масових зібрань деякі європейські аналітики розцінюють як прояв крайнього занепокоєння Кремля діями опозиції та громадянського суспільства Росії. Філіп Міґо, спеціаліст із російських питань у французькому Інституті міжнародних та стратегічних досліджень, заявив в інтерв’ю Радіо Свобода, що він з такою думкою не погоджується.
– У Вашому останньому дослідженні Ви припускаєте, що у нинішнього Путіна є можливість втілити те, чого не вдалося ні Петру Першому, ні Столипіну, ні тривалій владі комуністів, тобто, трансформувати Росію у правову державу, де є економічні гарантії, соціальний консенсус та демократія. Тепер, після декількох тижнів президентства Путіна, чи Ви все ще вірите, що це справді можливо?
– Марш протесту, організований у вівторок представниками опозиції – перша широка маніфестація з того часу, як Володимир Путін став президентом. Який вплив мають такі акції на новоспеченого лідера Росії? Та й чи мають взагалі?
– Ці протести не притягують уваги багатьох громадян. Мені довелося брати участь в останньому «Марші мільйонів» у Москві. Замість мільйона, там було 15-20 тисяч осіб. Для міста із 15 мільйонами мешканців та країни, що має 140 мільйонів населення – це досить мало. Опозиція протестує, але вона дуже подрібнена, через що цей рух не слід вважати потужним протестом.
– Останні обшуки у будинках опозиції та нещодавній, як тут вважають, «репресивний» закон щодо масових маніфестацій деякі європейські аналітики вважають ознаками надмірної збудженості президента Путіна. Інші Ваші колеги кажуть, що новий лідер Росії панікує. Що думаєте з цього приводу Ви?
– Ми можемо багато у чому критикувати Володимира Путіна, але тільки не у браку холоднокровності. Я не думаю, що режим панікує, вже тому, що йому нічого не загрожує. Гадаю, таким чином, режим Путіна надсилає низку сигналів лідерам опозиції, які означають, що він їх тримає у полі своєї уваги і не бажає, щоб їхня боротьба виходила за рамки норм закону.
– Тобто, заяви деяких представників російської опозиції щодо того, що у Путіна є страх перед масовими народними акціями протесту, теж не мають підстав?
– Опозиція – це для нього безлад. Тим часом, як у західному світі опозицію беруть до уваги, в Росії вона не представляє душевного стану населення. Гляньте на учасників маніфестацій у Москві та Санкт-Петербурзі. Це люди, що марширують розрізнено. З одного боку – комуністи, з іншого – ультра-націоналісти, група сексуальних меншин – десь посередині, а на задньому плані – група лібералів. Всі мають свої цілі та бачення. Єдине гасло, що їх об’єднує, – «Росія без Путіна». Але з цим ви не зробите політичної програми. Тож проблема полягає у відсутності надійної та послідовної опозиції. Путін це добре усвідомлює. Він себе не почуває у небезпеці, а тільки хоче сказати опозиціонерам, що не допустить постійних маніфестацій.
– У Вашому останньому дослідженні Ви припускаєте, що у нинішнього Путіна є можливість втілити те, чого не вдалося ні Петру Першому, ні Столипіну, ні тривалій владі комуністів, тобто, трансформувати Росію у правову державу, де є економічні гарантії, соціальний консенсус та демократія. Тепер, після декількох тижнів президентства Путіна, чи Ви все ще вірите, що це справді можливо?
Ми, на Заході, не можемо зрозуміти, як російський уряд хоче згори реформувати країну. Він не має наміру здійснювати цей процес у співпраці з громадянським суспільством
Філіп Міґо
– Якщо економічна політика, яку в Росії практикують останніми роками, повернеться в бік інвестування секторів суспільства, тобто, в охорону здоров’я, інфраструктуру та інше, то нове президентство Путіна справді може позначитися глибокими змінами Росії. Цей його мандат може стати вирішальним для, так би мовити, переходу росіян до сучасного світу. Це цілком можливо. От тільки ми, на Заході, не можемо зрозуміти, як російський уряд хоче згори реформувати країну та керувати цією трансформацією. Він не має наміру здійснювати цей процес у співпраці з громадянським суспільством. Та все ж у Кремля є бажання реформувати Росію, але робити це в односторонньому порядку.– Марш протесту, організований у вівторок представниками опозиції – перша широка маніфестація з того часу, як Володимир Путін став президентом. Який вплив мають такі акції на новоспеченого лідера Росії? Та й чи мають взагалі?
Опозиція протестує, але вона дуже подрібнена, через що цей рух не слід вважати потужним протестом
– Ці протести не притягують уваги багатьох громадян. Мені довелося брати участь в останньому «Марші мільйонів» у Москві. Замість мільйона, там було 15-20 тисяч осіб. Для міста із 15 мільйонами мешканців та країни, що має 140 мільйонів населення – це досить мало. Опозиція протестує, але вона дуже подрібнена, через що цей рух не слід вважати потужним протестом.
– Останні обшуки у будинках опозиції та нещодавній, як тут вважають, «репресивний» закон щодо масових маніфестацій деякі європейські аналітики вважають ознаками надмірної збудженості президента Путіна. Інші Ваші колеги кажуть, що новий лідер Росії панікує. Що думаєте з цього приводу Ви?
Не думаю, що режим панікує, вже тому, що йому нічого не загрожує
– Ми можемо багато у чому критикувати Володимира Путіна, але тільки не у браку холоднокровності. Я не думаю, що режим панікує, вже тому, що йому нічого не загрожує. Гадаю, таким чином, режим Путіна надсилає низку сигналів лідерам опозиції, які означають, що він їх тримає у полі своєї уваги і не бажає, щоб їхня боротьба виходила за рамки норм закону.
– Тобто, заяви деяких представників російської опозиції щодо того, що у Путіна є страх перед масовими народними акціями протесту, теж не мають підстав?
Путін себе не почуває у небезпеці, а тільки хоче сказати опозиціонерам, що не допустить постійних маніфестацій
– Опозиція – це для нього безлад. Тим часом, як у західному світі опозицію беруть до уваги, в Росії вона не представляє душевного стану населення. Гляньте на учасників маніфестацій у Москві та Санкт-Петербурзі. Це люди, що марширують розрізнено. З одного боку – комуністи, з іншого – ультра-націоналісти, група сексуальних меншин – десь посередині, а на задньому плані – група лібералів. Всі мають свої цілі та бачення. Єдине гасло, що їх об’єднує, – «Росія без Путіна». Але з цим ви не зробите політичної програми. Тож проблема полягає у відсутності надійної та послідовної опозиції. Путін це добре усвідомлює. Він себе не почуває у небезпеці, а тільки хоче сказати опозиціонерам, що не допустить постійних маніфестацій.