«Не розумію Януковича. Я ще можу зрозуміти тих, які тихенько крадуть…» – Чорновіл

Гість «Вашої свободи»: Тарас Чорновіл, народний депутат України.

СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ

Віталій Портников: Останнє голосування по законопроекту про мовну політику в Україні збентежило, мені здається, не тільки тих, хто дорікає владі за надмірне, таке «бульдозерне» застосування своїх можливостей для проведення певних законів у дію, але й тих, хто сподівався на реальні можливості опозиції в протистоянні ось цьому «бульдозеру».

Тобто видно, що «бульдозер» їде, а опозиція відходить у бік, щоб її не зачепило. Я навіть не кажу про якісь там, умовно кажучи, побиття людей, про якісь фізичні зіткнення.

Просто склалося таке враження, що обом сторонам оцієї боротьби взагалі вигідно, щоб цей закон існував. Тому що є ініціативи мобілізації електорату. Може, це таке зовнішнє враження. Але воно є.

Тарас Чорновіл

– Воно у Верховній Раді особливо відчутне. У мене таке враження, що з самого початку ще перший раз, коли включалося у порядок денний, відбулася перша бійка у Верховній Раді, коли не вдалося його прийняти, то вже була задумка про те, щоб «здати» цей закон і потім на цьому максимально щось піднімати.

Тоді ситуацію зламав один-єдиний Андрій Парубій, який теж, виявляється, на цей раз не помилився і знав, що буде голосуватися, і коли воно буде йти. Всі тоді так само спокійно стояли і чогось чекали.

Але давайте перед цим, як до цього звернутися, просто якісь крапки над «і» поставимо щодо цього закону. Про нього так багато говорять і одна, і друга сторони. Одні говорять: знищення української мови! Другі говорять: тотальна русифікація! А мені здається, що мотиви брудні, а наслідки дуже неоднозначні і дуже дивні цього закону.

По-перше, щодо мотивів. Сказати, що цей закон зроблений для національних меншин…

– Це буде неправдою.

– Це буде неправдою. Я розмовляв учора з послом Угорщини. Я думаю, угорці і румуни щось трошки з нього собі візьмуть.

– А яким чином?

– Дуже мало. 10% вони зможуть дуже нескоро, може, за рік, за два, набрати, формально оформити. Там трошки собі добавлять по документації, але де-факто у більшості цих місць вони це і так мають. Але виникне у них чергове протистояння і будуть проблеми.

Давайте вернемося до тих, про кого найбільше говорять – про росіян. Щось дає цей закон російськомовній громаді України того, чого вона сьогодні де-факто не має? Насправді, якщо дуже добре вдивитися у закон, нічого не дає. Він дає одну річ, дуже погану, яка зараз… Потім прийде протверезіння і буде дуже велике «похмілля» після цього. Право не вчити українську мову, не вживати, забути. Для чиновників – забути.

Вони зараз це право таке, яке ще дуже ефемерне, бо ніхто не відміняв другої державної мови, використають в абсолюті, вони проігнорують Конституцію, вони просто перестануть взагалі користуватися українською мовою у принципі.

– А чому Ви вважаєте, що закон змінить ситуацію з освітою там, де вивчається українська мова?

– У нас дуже багато діється не за законами. Якби діялося за законами, навіть якби була у Конституції передбачена двомовність, то це, принаймні, визначало б, що в тій самій Донецькій області мали б українською користуватися (не в побуті йде мова) в діловому, офіційному використанні не менше, ніж там користуються російською. Співвідношення один десь до 100 насправді на сьогоднішній день. Абсолютно протилежне. Так само й інші речі.

І тому у нас закони виконуються дуже умовно. І це є напрямна. Зараз іде на скорочення повністю по всіх напрямках українського всього. Логіка закону дуже чітко сприйнята всіма вже на місцях – це можна українською не користуватися, можна її не вчити.

Але тепер давайте глянемо з погляду адекватних, нормальних людей російськомовних, тому що в мене, так склалося в житті, що я був у політичній силі, де було багато російськомовних людей, в тому числі й інтелігентних людей. Давайте не забувати. Не всі мудрі люди зібралися в опозиції. А після останніх подій, бачимо, що можна і жорсткіші слова тут використати.

Так от, люди російськомовні в Україні дуже часто кажуть: перестаньте нас захищати!

– Так, ми це чуємо постійно. Тепер у блогах і інтернеті це пишуть. Так.

– Скрізь!

Я дивлюся на ці ж самі «коменти» на «Українській правді», на інших сайтах, де 99% буває «коментів» російською мовою, і всі жорстко проти цього закону. Все-таки люди більш «просунуті», адекватні, інтелігентні й освічені. Вони не хочуть цього закону.

А в чому причина? А причина у тому, що закладається міна сповільненої дії під ту ж саму російськомовну общину України. Їм створюються зараз умови, для частини, що вони можуть просто відмовитися взагалі від української мови, забути про її існування, а частина, яка захоче, у неї виникнуть проблеми з тим, щоб здобути освіту українською мовою, тому що я впевнений, що зараз кількість формальна українських шкіл у тій же ж самій Донецькій області, можливо, не зменшується, але викладання українською мовою усіх предметів буде зведене до нуля, крім самої української мови. І це все буде зведено до такої повної маргінальності.

Люди вийдуть зі школи без знання української мови. Вони закінчать університет без знання української мови. Знаєте, коли їм це дасть позитив? Тільки у тому випадку, якщо Україна як держава буде ліквідована і стане частиною нової Російської імперії.

Якщо цього не станеться... Ця влада колись зміниться, все рівно буде діяти Конституція, все рівно знання державної мови буде обов’язковим для здобуття будь-яких посад.

Рівень знання Азаровим української мови – це є феномен, який використовується зараз, який не використовувався раніше, був недопустимий, через рік, через два буде вже знову недопустимий.

Ці люди опиняться фактично у стані збіднених. Їм, щоб здобути рівні умови з іншими громадянами України, тими ж самими російськомовними, які вивчили українську мову, які її практикували, які розуміли далекоглядні наслідки трошечки, буде набагато важче. Вони програють у конкурентній боротьбі.

Дійсно тут хіба погодитися з фразою, що для Партії регіонів у своєму електораті треба «заболванювання», щоб там люди, ті, які за них традиційно голосують, щоб вони мали обмежену освіту, щоб вони мали обмежені можливості доступу до цілого ряду інших інформаційних ресурсів, які саме в цій державі формулюються, і мали б тільки доступ до того, що приходить або з Росії, або від їхніх політичних лідерів.

Або таке політичне «заболванювання», або другий момент, який я бачу по цьому закону, який може мати значення, тому що голосів він багато не додасть Партії регіонів, ну, у комуністів трошки заберуть, собі трошки добавлять, а це спричинить збурення за рецептом 2004 року.

– Але тоді чому опозиція говорить тільки про те, що є загроза українській мові як такій?

– Опозиція нічого не говорить. Опозиції вже сьогодні треба було б звернути увагу на сьогоднішній парламентський день. Ніхто з опозиції жодним словом не сказав уже сьогодні ні в інтерв’ю журналістам, ні з трибуни про те, що існують якісь загрози українській мові.

Вони взагалі про цей мовний законопроект і ні про що інше, вони говорили тільки про одну річ: знову про репресії, знову про Юлію Тимошенко. Мені шкода Юлію Тимошенко. Я хочу, щоб вона була на волі. У першу чергу через те, що її перебування в ув’язненні ставить хрест на нашій євроінтеграції, на багатьох інших нормальних речах в цій українській державі, на правосудді і на всьому іншому.

Але те, як себе сьогодні вела опозиція, абсолютно пустопорожня заява Кожем'якіна з трибуни, він відсепарувався. Все: вони тему мови пройшли, закрили, її більше не існує. Вона для них була другорядна.

І в мене іноді виявляється думка: чи не тому вони так «здавали» питання мови якомога швидше і простіше, щоб його переступити і вернутися до своєї традиційної теми – політичних репресій?

– У нас є запитання радіослухача.

Слухач: Звертаюся до всіх депутатів від опозиції. Дуже вас прошу, пробийте, щоб у цьому законі, який так нахабно приймають «регіонали», щоб було обов’язкове паралельне вивчення української мови. Це зніме всі проблеми. В усіх російських школах хай буде паралельне вивчення української мови.

– Але воно і так є, вивчення. Цей закон не передбачає таких змін, наскільки я розумію.

– По-перше, пробивай, не пробивай… Поправки будуть вноситися. Напевне, я буду вносити свої певні поправки. Але ми вже бачили по будь-якому документу у парламенті робота парламентська припинилася. У цьому скликанні парламент як такий уже існувати не буде. Це вже зрозуміло. На ньому можна ставити крапку. Рука Чечетова, рішення комітету стосуються виключно тих речей, які схвалені десь на Банковій, в інших якихсь кабінетах. Вони узгоджуються, а парламент їх просто фіксує фактично, більше нічого не відбувається.

Що стосується вивчення української мови обов’язково у всіх школах України. В принципі, воно визначене іншими законами.

– І його ніхто не відмінив.

– І його ніхто не відмінив. Але воно зводиться у тих регіонах, де багато російськомовного населення і де влада неукраїнська за своєю суттю, яка більше нагадує окупаційну, можна сказати, ставленням до всіх речей, які є, у тому числі і не до мовно-історичних.

Я ще раз кажу. Відходимо від гуманітарної сфери. Ставленням до соціальних проблем, до самої гідності людини, яка там живе, незалежно від того, якою мовою ця людина говорить, і тому подібне. Їх ставлення дійсно окупантське.

І в цих регіонах окупаційної влади, як правило, українська мова, її викладання скорочується, скорочується, знебарвлюється. Знаєте, я вже мав приклади, інформацію про те, як уроки української мови, літератури ведуться російською мовою.

– Я це сам бачив. Я це бачив колись у Дніпропетровську, коли сам проходив педагогічну практику. Так.

– Так, це проводиться.

Мені зараз самому, як українцю, болить, що роблять з українською мовою. Демонстративна зневага.

Але я вже звик бачити всіх українців. Мабуть, моє перебування у Партії регіонів мені трішки допомогло – я поспілкувався з тим середовищем людей, з яким я, можливо, як галичанин, раніше не зустрівся б. Мені сьогодні більше шкода їх – їх збіднюють, їх обкрадають. Через кілька років вони дійсно виявляться в цій країні закомплексованими і неконкурентоздатними. Це проблема. А неконкурентні, закомплексовані люди – це вибухова сила для будь-якої держави.

– І ще одне запитання радіослухача.

Слухачка (переклад): Пане Чорновіл, з ким Ви? Ви завжди між тими і тими. І що опозиція має робити? Битися? А чому Ви ніколи не б’єтеся? І нехай народ не спить і приєднується.

А тепер. Ви виступали на одному з телеканалів і ніби за Тимошенко розповідали, що Ви з нею у хороших стосунках. Потім Ви сказали про неї гидоту. Проте похвалили Президента, що він Вас не чіпає, і пожаліли Ахметова, що йому зараз дуже важко.

І третє питання. А чому Ви йдете у парламент від Дарниці? Ви що, думаєте, що Вас там так люблять?

– Перше. Я маю свої принципи. Слава Богу, я їх тримаюся. Мене можуть критикувати скільки завгодно, але проходить рік наджорсткої критики і образ, і потім більшість людей кажуть: дивіться, а правду казав.

Що стосується Юлії Тимошенко. Мені її дійсно шкода. Але більше шкода, я вже казав, України, тому що безглуздий арешт, бездарно склепана і погана, як на мене, юридично невправна кримінальна справа на наших дуже багатьох побажаннях поставили хрест.

І, до речі, на Ваших, шановна слухачко, побажаннях нормально жити. Тому що життя, як у Європі, – це означає життя без розкрадань, де злодії сидять у тюрмі, а не правлять країною. І порівняйте навіть ті ж самі ціни, де немає корупційного податку, у тій самій Польщі і у нас. При кілька разів вищих зарплатах і пенсіях – набагато нижчі ціни. Я думаю, що це було б Вам приємно.

І тому, що я говорю і про Тимошенко, і про інших, то це, з одного боку, що треба звільняти будь-яким способом, з другого боку, не створюйте собі кумира. Я у 2004 році те ж саме казав у Києві: не створюйте кумира з Ющенка, він вас зрадить. Сьогодні з цим хтось сперечається? Ніхто не сперечається. Тоді я був найбільшим ворогом, зрадником і чим-завгодно у світі. Тому треба на все дивитися дуже реалістично. Україна – це не країна, де є чорні і де є білі. Чорні є, але в основному у нас сірі. Сірі, сіренькі, брудненькі, підгажені і тому подібне.

І тому треба робити з цього дуже серйозні висновки. А не так, знаєте: хтось сказав – ми взяли це все і аплодуємо або проклинаємо.

А як буде в мене в Дарниці? Я в Дарниці живу, там моє помешкання, там я живу останні роки. Я переймаюся цими проблемами. Я там буду балотуватися. А обрати мене чи не обрати? Якщо Ви мешканка Дарниці, Ви зробите свій вибір восени. Проголосуєте проти. А хтось проголосує за.

Я не буду роздавати гречку, як Черновецький. Він каже: там само піде. І не буду виставляти велетенські біг-борди. Кожен визначиться. Я в образі не буду. І на Вас у тому числі.

– Ще одне запитання радіослухача.

Слухачка: Я з першим слухачем згідна. Тому що у нас люди живуть з Луганська, а я з міста Васильків. Я за те, щоб українську мову вивчали гідно, а не так, як вона розказує. У нас, каже, у Луганську хочеш – йди на українську, а хочеш – не йди. Так, як на фізкультуру.

Без поважної причини не пропускати українські уроки. Треба внести поправку туди, щоб обов’язково люди вивчали українську мову.

– Я хочу сказати, до речі, що це й радянське ставлення до фізкультури мене теж завжди бентежило. Тому що люди дійсно вдавались до всіх заходів, щоб не розвиватися. Тому що, коли ми вирощуємо хвору націю, Тарасе, то це стосується і того, як людина взагалі займається фізичною культурою, і того, як вона вивчає мову країни, в якій вона живе. Це однакове ставлення до життя.

– Була насправді приповідка ще з Греції: здоровий дух у здоровому тілі. А здоровий дух будується з дуже багатьох речей. Логіка, яка побудована математикою, не вивчаючи математику… Здається, вона мені в життя не пригодиться, я буду письменником чи журналістом. Пригодиться – ти логічно будеш думати.

А без знання мови, розуміння мови, літератури, якихось філософських основ, ти не вибудуєшся, як повноцінна людина. Хтось далі піде в науку високу, хтось буде університет закінчувати, стане академіком, хтось після школи піде на просту, звичайну роботу.

– Ми маємо правду сказати, що люди, які зараз планують ці закони, бажають, щоб там на сході сформувалася нація робітників шахти і металургійних заводів. І все!

– На жаль, саме так.


Ті люди, дійсно, загнані, які, крім своєї шахти, нічого не знають, яких можна тримати в руках тільки одним: прийдуть погані бандерівці з заходу, і ці бандерівці вас тут взагалі заставлять говорити на «бандьоровском язикє». Щоб утримувати страхом якимсь. А на заході розбурхувати, оця певна така тиха підтримка «Свободи» відбувається і інших речей, не Радіо Свободи, а партії «Свобода», і радикальних елементів для того, щоб захід України, як певна резервація, там дійсно зберегти повністю українську мову, дати їм всі можливості: там Бандеру ставте, кого хочете ставте, але робіть картинку, яку ми завжди зможемо показати на сході, щоб там лякати.

А це називається… Як це називається? Розкол України. Оце є дійсно дуже погана і дуже недобра річ.

Яким би не був поганий Кучма, яким не був би поганим Кравчук, вони все ж таки десь цього уникали. Ющенко нічого доброго в кінцевому рахунку не зробив для України, але він багато, принаймні, говорив у тому напрямку. Мені здається, не зробивши нічого доброго, він десь трошки спровокував ті пристрасті, дуже часто награні. А Янукович пішов на 10 кроків дальше. На жаль, розкол фактично вони сьогодні дуже відверто провокують у цьому плані.

– І ще запитання слухача.

Слухачка: Пане Віталію, по-перше, я дуже поважаю Вас і вітаю з учорашнім святом!

Пане Чорновіл, у нас в Києві є університет «Україна», в якому українською мовою викладають тільки українську мову. Більше нічого.

Моя знайома поїхала на ПМП до Америки і звідти писала, що поки вона не закінчила курси і не здала іспит англійською мовою, вона не влаштувалася на роботу. Її ніде не приймали. Чому у нас в парламенті не знають української мови? Адже вони державні (!) службовці.

– Найвищого ранку! Перший ранг!

Слухачка: Я вважаю, що мають ввести такий пункт, що вони повинні здавати іспит і всі розмовляти, державні службовці, тільки державною мовою. А там хай говорять хоч китайською, хоч англійською, якою-завгодно.

– У цьому, звичайно, була в цивілізованій державі логіка, що людина, яка балотується до українського парламенту чи бажає обіймати якусь посаду в державних органах влади, має здавати іспит на знання державної мови. Це логічно!
– Абсолютно правильно.

Сказати дуже погану фразу одну зараз? Ми виходимо з того, що у нас є повноцінна незалежна українська держава. Я десь теж загравав сам з собою з цими ілюзіями. Я мушу сьогодні сказати: у нас сьогодні окупаційний режим, в якому, на жаль, і я десь був до нього у певній мірі причетний і беру на себе теж усю відповідальність. Я голосував проти Януковича, я агітував проти Януковича на останніх виборах, але я до того у 2007 році агітував за цю Партію регіонів. І частина, можливо, один-два останніх депутати, які пройшли, вони десь пройшли теж завдяки тій моїй агітації.

Але ці люди поводяться, як окупанти на цій землі. Ще раз кажу: не тільки в питанні мови. У питанні всього: ресурсів, майна. Так накрасти сьогодні і зникнути, і потім втекти.

І у нас сьогодні не вибудована насправді повноцінна незалежна українська держава. Ми не пройшли ще цього етапу. Це сумно, але це є так. Ми втратили якийсь переломний момент у 1990-1991 роках, обрали, як називають, «менше зло», «між крапельками» спробували пройти, а тоді обрали Кравчука, десь наші опозиціонери, тоді Народна Рада, побоялися піти тоді ж на вимогу В’ячеслава Чорновола розпустити Верховну Раду на початку 1992 року. Ну, обиралася Верховна Рада в СРСР, а це вже незалежна Україна – підстави були всі.

Ви уявляєте, як помінялася б тоді історія України, якби парламент був би, де не 239, «комуністична група», а де 350 абсолютно нормальних, прогресивних, проукраїнських депутатів, які все-таки живуть цією землею, незалежно від того, якою мовою вони там говорять. Цього не відбулося. Тоді і одні, і другі хотіли зберегти якийсь собі тихенький консенсус.

І зараз з цим самим мовним законопроектом, мені здається, відбувся якийсь такий невеликий аналог отого, що було тоді в 1992 році. Отакої гнилості певної.

– Ще одне запитання слухача.

Слухачка: Моя власна думка така: якою мовою в Україні не розмовляли б, а головне, щоб було порозуміння у суспільстві. А такого ніколи не буде. Тому що влада сама по собі…

– Ну, чому так песимістично?

Слухачка: І ще я хочу поцікавитися. Учора в «Межигір’ї» була акція «Стоп цензурі!». Мені цікаво, чи підтримали б Ви? І чи бували Ви у резиденції Президента? Якою мовою там говорять?

– Перше. Акцію «Стоп цензурі!» підтримую. Людей, які беруть участь у цій акції, я особисто добре знаю і вважаю, що це є правильно. Я не в одній такій акції брав особисто участь.

Зараз, зрозумійте мене теж, наближаються вибори.Кожен політик, який лізе, – це так званий «комплекс Ляшка». Продемонструвати себе на чужій роботі. Оте, що відбулося на захист мови, коли Свистович Михайло, інші громадські лідери вийшли організовувати акцію, туди приперлися. Я іншого слова не скажу.

Кілька сотень людей з партійними прапорами, 90% з них були проплачені. У них не було ні блиску в очах, нічого, їм було начхати на ту українську мову і на все, що відбувається. Вони прийшли за гроші. І прийшло кілька сотень людей нормальних, яким ця мова болить.

Так от, я не хочу бути тим політиком, який зараз буде лізти на ці акції. Пройдуть вибори, буду дальше відкрито світитися у подібних акціях, подібних діях.

Що стосується «Межигір’я», то відразу кажу: був три рази. Перший раз у 2004 році, коли ще Янукович, як Прем’єр-міністр, жив ще у старому-старому будиночку, ще хрущовського періоду забудови. Там зустрічався з кимось, маленьку нараду проводили.

Другий раз буквально був годину часу у 2007, по-моєму, році перед якимись виборами. Тільки зайшов і випив чаю. І ми чекали, виїжджали на виборчу кампанію.

І останній раз був у вересні 2008 року перед моїм виходом з Партії регіонів. Буквально, коли ми вже там з’ясовували відносини, коли я ставив певні крапки над «і». І це вже був фактично початок «розлучення» тоді з партією. Він жив тоді в тому особнячку, гарному, симпатичному, але скромненькому, на тому одному гектарі, про який він зараз офіційно світить, де він приймав останній раз оцих офіційних журналістів.

Але все інше, що відбувається навколо цього, – це є елементарна кримінальна справа. Оця вся хованка, оці всі маєтки, це все. Я не розумію Януковича. Я ще можу зрозуміти тих, які зараз десь тихенько виводять свої маєтки, все в офшори, крадуть, але хоч злодії, яких розумієш. З цим злодієм якось будеш нормально виловлювати його кошти, якось повертати. Зі злодієм знаєш, як боротися.

Що буде дальше, коли Янукович зрозуміє, що він починає втрачати все те, що є? Він відійде від влади. Україна – не Росія! Він не буде вічно при владі. Його знімуть. І Ви собі уявляєте, як ці люди, які вклали майно тут, які накрали тут мільярдами і його бояться втратити, як вони будуть за цю владу боротися?

Ви собі уявляєте, на що вони готові піти? Оце мене лякає. Мене менше лякають ті, які тікають з грошима. Тих можна шукати по всьому світі. А от ці – вони дійсно будуть за це хапатися зубами. Вони дійсно будуть небезпечними.

– І ще запитання радіослухача.

Слухач (переклад): Я народився в Україні. Ми вивчали українську мову. Все було нормально. І ніхто нікому ніде нічого не говорив. Але коли прийшли люди дійсно окупанти із західної України – людей посварили. Стали люди до цього відноситися...

Мені завжди подобалася українська мова, але коли почали «наїжджати» на російську, то ви мені вибачте! Тут просто протестує все буквально.

А щодо Чорновола, то дійсно, не там і не там.

– А що, скажіть мені, будь ласка, означає «наїжджати» на російську мову»? От Ви можете сформулювати це? Ну, хоча б російською мовою. Ви вчили українську, але ж бачите, хочете сформулювати російською. Сформулюйте російською, що це означає?

Слухач: Ви ж прекрасно розумієте, що я сказав. Навіщо вникати в такі питання?

– А тому, що українською мовою немає слова «наїжджати».

Слухач: Ви знаєте, що таке, наприклад, мафія ЗМІ?

– Знаю. У нас всі друковані ЗМІ видаються російською мовою.

Слухач: Дякую!

– От мене теж трошки тривожать такі люди, як цей слухач. Закомплексовані. Я розумію, що із закомплексованими людьми треба теж поводитися по-іншому. Я дуже жорстко виступав проти цілого ряду ініціатив Ющенка, які були на словах, які нічого не додали, але було багато «показухи», особливо проти всякої «дрібідєні», яка поїхала десь у східні області, не розуміючи того, як там треба ставитися до тих почуттів людей, як треба поводитися. Вони наробили набагато більше біди, ніж будь-які інші русифікатори. Вони, не принісши туди нічого українського, викликали якесь відчуття страху – лізуть у душу.

От те, що зараз у киян, у будь-кого, хто має щось у душі українське, навіть тих, хто говорить російською мовою, коли зараз лізуть із цими законами, з усім, у них те ж саме з’являється – лізуть в душу, пробують щось забрати, те, що від душі. У Ющенка багато людей зробили саме цю проблему.

У цьому я десь цього чоловіка можу зрозуміти. Він закомплексований, але він живе у світі якихось ілюзій. Десь закрили хоч одну російську школу у той час, коли був той же Ющенко при владі. Не закрили. А які галичани? Дуже багато галичан було при владі? Ющенко, до речі, з Сумської області. Більшість людей, які тоді опинилися при владі, всі зі сходу України.

– Це, до речі, наша оця остання розмова показує, що величезна кількість українських виборців живе у полоні різних стереотипів…

– Вона живе у полоні стереотипів.

– І політики використовують ці стереотипи.

– Що якісь галичани щось нав’язують.

Знаєте, я сам родом з Галичини. Мені багато що там не сподобалося. Може, тому я відчув себе внутрішньо киянином. Я сказав: я – киянин. Все! Я там поставив хрест десь на якійсь частині свого життя, зв’язаного із західною Україною. Але я дуже не хочу, щоб нас ділили за цим. Ми цілий народ. Ми можемо говорити різними мовами, але ми маємо, принаймні, думати, що ми цілий народ і не піддаватися на ті провокації, на які нас штовхають.

//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true