Олег К. РОМАНЧУК
Демократичне суспільство з його культом необмеженої індивідуальної свободи аж ніяк не можна вважати найдосконалішим для всіх часів суспільним устроєм. Але нічого ліпшого людство не придумало. Новітню Українську державу будуємо вже понад два десятиліття. Чи вдалося при цьому виховати українську суспільність й остаточно зруйнувати совєтську колоніальну систему? Питання риторичні.
Полемізуючи з українофобами, які зловтішалися з наших негараздів на початку 90-х років минулого століття, соціоеколог Георгій Бачинський наголошував, що вивчення складної системи – це не механічне додавання результатів дослідження її окремих елементів. Вчений переконливо довів, що у новому системно структурованому суспільстві пріоритети суспільних цінностей, порівняно з демократичним устроєм, діаметрально міняють свої місця. Вже не держава має служити егоїстичним устремлінням окремих осіб, які часто будують свій добробут за рахунок інших членів суспільства і шкодять суспільству в цілому, а, навпаки – кожна людина заради власного виживання і майбутнього своїх дітей свідомо підпорядковує свої особисті інтереси загальнонаціональним.
Із часів «развітова соціалізма» соціальна структура України радикально змінилася. «Невеличка група здобула величезні переваги у можливості розширення своєї влади і багатства шляхом незаконного привласнення публічної власності, вдаючись до практики корупції, зловживаючи своєю монополістичною позицією, а також через здійснення операцій в тіньовій і чорній економіці. В той же час доходи середнього класу, який в Україні був утіленням людського соціального капіталу, а також рушійною силою національно-демократичної революції, значною мірою знизилися» [New World Bank Approach to Get Ukraine Out of the Pit: Integrating Social Capital Paradigm in Development Politics. August-october 2000 WB].
Політики полюбляють наголошувати, що Україна перебуває в перехідному періоді, що стан переадаптації від одного суспільно-економічного устрою до іншого, звісна річ, породжує низку загроз. Але, мовляв, коли НАША партія прийде до влади, то з усіма негараздами буде покінчено. Та з року в рік українці переконуються, що ці твердження й заміри більш ніж декларативні.
Останнім часом в Україні щедро вродило усіляких політичних гасел і закликів, які бовваніють на зовсім недешевих білбордах. Серед них вирізняються неоковирні слогани Наталії Королевської із сяючою посмішкою лідера: «Партія Н. Королевської «Україна – вперед!». Така «знахідка» копірайтера щонайменше викликає здивування. За всіма ознаками формальної логіки з цього речення випливає, що «Україна – вперед!» – це приватне підприємство (бо ж чітко написано: «Партія Н. Королевської»). Чи потрібні Українській державі партійні структури, створені під одну особу? Помовчимо. А це вже стилістичний недолік: у цитованому слогані треба було б використати кличну форму: «УкраїнО – вперед!». До речі, куди це – «вперед»? На Захід, Схід, Північ, Південь? Чи ще кудись?
Не може не розчулювати й надмірна зарозумілість «команди лідерів». Бо заклики на білбордах і справді звучать надто вже самовпевнено: «Приєднуйся до команди нових лідерів!». Отже, нова партструктура – це суцільна/тотальна «команда нових лідерів». Виникає запитання: а де ж зарезервовані місця/посади рядовим членам/учасникам приватного підприємства? Хто виконуватиме чорнову, рутинну роботу? Чи може таке об’єднання претендувати на роль своєрідного соціального ліфту? Отож бо й воно.
Ще одна декларація від Н. Королевської: «Нова економіка – нова країна». Таке безапеляційне твердження більш ніж сумнівне/суперечливе. Мимоволі пригадується вигук геніального Костянтина Станіславського: «Не вірю!». А як же культура? А наука? А освіта? Зрештою, мораль? Та не може стати успішною держава без цих архіважливих складових суспільного життя. Економіку Україна має. Але вона (економіка) аморальна. Тотально аморальна. Це ні для кого не є секретом. Чимало західних інвесторів зустрілись із феноменом українського законодавства, податкової політики, нечесності, злодійства, безкультур’я саме в царині економіки, в результаті чого були змушені ліквідовувати свій бізнес.
Громадянський Рух за творення демократичної Української держави
Визнаймо: упродовж двох десятиліть в Україні так і не вдалося створити громадянське суспільство. Сьогодні немає підстав стверджувати, що геть усі українці тотально прагнуть реформ. Критикуючи на кухнях і в затишних кафе за кухлем пива і філіжанкою кави дії чинної влади, вони не наважуються на рішучі кроки щодо захисту національних пріоритетів/інтересів. Таке враження, що більшість сучасного суспільства прагне лише ситого життя й добре налаштованого добробуту. Чи потрібна ТАКОМУ суспільству своя держава? Питання навіть не риторичне. Це примушує думати над тим, яка форма управління державою найбільш прийнятна для України. Іноді можна почути розмови про конечну потребу суспільству зробити якісний технологічний стрибок. Але на якому ґрунті втілювати ці амбіції? На ґрунті тотальної корупції, яка в Україні по суті стала «соціальною звичкою»?
Маємо кризу не тільки економічну, але й кризу моралі та демократії. Маємо тотальну деградацію держави. Інформацією про жорстокі вбивства, про наркотичну й алкогольну залежність молоді в Україні сьогодні вже нікого не здивуєш. Щодень у суспільстві руйнуються усталені традиції соціальних зв’язків. Руйнується громадська ієрархія – «правила гри» насамперед порушують представники влади. Тому декларація Н. Королевської «Нова економіка – нова країна» більш ніж сумнівна.
Бездумне поєднання культу ортодоксального неоліберального ринку з притаманними йому егоїзмом, войовничим індивідуалізмом, аморальністю, корисливістю, безпринципністю, підозріливим ставленням до держави як формальної інституції унеможливили і далі унеможливлюватимуть трансформацію України в модерну державу.
Порятунком для українців в умовах соціально-економічного хаосу може стати новітня організаційна структура. Громадська. Всеукраїнська. Хаос/безлад, як організацію, породжену діями чинної влади, може здолати тільки інша організація. Приміром, новітній всеукраїнський громадянський Рух за творення демократичної Української держави.
Олег Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Полемізуючи з українофобами, які зловтішалися з наших негараздів на початку 90-х років минулого століття, соціоеколог Георгій Бачинський наголошував, що вивчення складної системи – це не механічне додавання результатів дослідження її окремих елементів. Вчений переконливо довів, що у новому системно структурованому суспільстві пріоритети суспільних цінностей, порівняно з демократичним устроєм, діаметрально міняють свої місця. Вже не держава має служити егоїстичним устремлінням окремих осіб, які часто будують свій добробут за рахунок інших членів суспільства і шкодять суспільству в цілому, а, навпаки – кожна людина заради власного виживання і майбутнього своїх дітей свідомо підпорядковує свої особисті інтереси загальнонаціональним.
Із часів «развітова соціалізма» соціальна структура України радикально змінилася. «Невеличка група здобула величезні переваги у можливості розширення своєї влади і багатства шляхом незаконного привласнення публічної власності, вдаючись до практики корупції, зловживаючи своєю монополістичною позицією, а також через здійснення операцій в тіньовій і чорній економіці. В той же час доходи середнього класу, який в Україні був утіленням людського соціального капіталу, а також рушійною силою національно-демократичної революції, значною мірою знизилися» [New World Bank Approach to Get Ukraine Out of the Pit: Integrating Social Capital Paradigm in Development Politics. August-october 2000 WB].
Політики полюбляють наголошувати, що Україна перебуває в перехідному періоді, що стан переадаптації від одного суспільно-економічного устрою до іншого, звісна річ, породжує низку загроз. Але, мовляв, коли НАША партія прийде до влади, то з усіма негараздами буде покінчено. Та з року в рік українці переконуються, що ці твердження й заміри більш ніж декларативні.
Останнім часом в Україні щедро вродило усіляких політичних гасел і закликів, які бовваніють на зовсім недешевих білбордах. Серед них вирізняються неоковирні слогани Наталії Королевської із сяючою посмішкою лідера: «Партія Н. Королевської «Україна – вперед!». Така «знахідка» копірайтера щонайменше викликає здивування. За всіма ознаками формальної логіки з цього речення випливає, що «Україна – вперед!» – це приватне підприємство (бо ж чітко написано: «Партія Н. Королевської»). Чи потрібні Українській державі партійні структури, створені під одну особу? Помовчимо. А це вже стилістичний недолік: у цитованому слогані треба було б використати кличну форму: «УкраїнО – вперед!». До речі, куди це – «вперед»? На Захід, Схід, Північ, Південь? Чи ще кудись?
Не може не розчулювати й надмірна зарозумілість «команди лідерів». Бо заклики на білбордах і справді звучать надто вже самовпевнено: «Приєднуйся до команди нових лідерів!». Отже, нова партструктура – це суцільна/тотальна «команда нових лідерів». Виникає запитання: а де ж зарезервовані місця/посади рядовим членам/учасникам приватного підприємства? Хто виконуватиме чорнову, рутинну роботу? Чи може таке об’єднання претендувати на роль своєрідного соціального ліфту? Отож бо й воно.
Ще одна декларація від Н. Королевської: «Нова економіка – нова країна». Таке безапеляційне твердження більш ніж сумнівне/суперечливе. Мимоволі пригадується вигук геніального Костянтина Станіславського: «Не вірю!». А як же культура? А наука? А освіта? Зрештою, мораль? Та не може стати успішною держава без цих архіважливих складових суспільного життя. Економіку Україна має. Але вона (економіка) аморальна. Тотально аморальна. Це ні для кого не є секретом. Чимало західних інвесторів зустрілись із феноменом українського законодавства, податкової політики, нечесності, злодійства, безкультур’я саме в царині економіки, в результаті чого були змушені ліквідовувати свій бізнес.
Громадянський Рух за творення демократичної Української держави
Визнаймо: упродовж двох десятиліть в Україні так і не вдалося створити громадянське суспільство. Сьогодні немає підстав стверджувати, що геть усі українці тотально прагнуть реформ. Критикуючи на кухнях і в затишних кафе за кухлем пива і філіжанкою кави дії чинної влади, вони не наважуються на рішучі кроки щодо захисту національних пріоритетів/інтересів. Таке враження, що більшість сучасного суспільства прагне лише ситого життя й добре налаштованого добробуту. Чи потрібна ТАКОМУ суспільству своя держава? Питання навіть не риторичне. Це примушує думати над тим, яка форма управління державою найбільш прийнятна для України. Іноді можна почути розмови про конечну потребу суспільству зробити якісний технологічний стрибок. Але на якому ґрунті втілювати ці амбіції? На ґрунті тотальної корупції, яка в Україні по суті стала «соціальною звичкою»?
Маємо кризу не тільки економічну, але й кризу моралі та демократії. Маємо тотальну деградацію держави. Інформацією про жорстокі вбивства, про наркотичну й алкогольну залежність молоді в Україні сьогодні вже нікого не здивуєш. Щодень у суспільстві руйнуються усталені традиції соціальних зв’язків. Руйнується громадська ієрархія – «правила гри» насамперед порушують представники влади. Тому декларація Н. Королевської «Нова економіка – нова країна» більш ніж сумнівна.
Бездумне поєднання культу ортодоксального неоліберального ринку з притаманними йому егоїзмом, войовничим індивідуалізмом, аморальністю, корисливістю, безпринципністю, підозріливим ставленням до держави як формальної інституції унеможливили і далі унеможливлюватимуть трансформацію України в модерну державу.
Порятунком для українців в умовах соціально-економічного хаосу може стати новітня організаційна структура. Громадська. Всеукраїнська. Хаос/безлад, як організацію, породжену діями чинної влади, може здолати тільки інша організація. Приміром, новітній всеукраїнський громадянський Рух за творення демократичної Української держави.
Олег Романчук – шеф-редактор журналу «Універсум»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода