Угорщина – В Угорщині і поза її межами 4 червня святкували соборність угорського народу. Офіційно це свято почали відзначати з 2010 року за ухвалою парламенту. У такий спосіб політичні еліти країни, більшість яких складають депутати консервативних партій, продемонстрували світові свою незгоду з умовами Тріанонського мирного договору від 4 червня 1920 року. Після закінчення Першої світової війни королівська Угорщина втратила дві третини своїх територій. Гучні патріотичні гасла і навіть вимоги перегляду цього договору з боку угорських правих не на жарт турбують керівництво усіх сусідніх країн довкола Угорщини, що постали на уламках Австро-Угорської монархії.
Четвертого червня пересічні угорці називають днем національної трагедії. Титульна нація до 1918 року становила усього 40 відсотків від усього населення королівської Угорщини. Решту складали кільканадцять національних меншин, у тому числі й українська у трьох північно-східних комітатах Угорщини – Ужоцькому, Березькому та Марамороському, об’єднаних за часів Чехословаччини в один Підкарпатський край.
Реваншистські настрої стосовно повернення втрачених територій в Угорщині почали дбайливо плекатиcя за часів диктатора Міклоша Горті. Національна жалоба тривала до 1938 року, а в угорських школах щодня читали молитву за об’єднання країни.
Ностальгія за «старими часами»
Багато хто в Угорщині і нині з ностальгією згадує ті часи. Літній мешканець Сеґеда Ференц Кішімре зауважує: «Тріаноном треба займатися бодай у царині національної пам’яті. Треба знати, що в угорській історії це був один із найсумніших періодів. Часто запитують, для чого, мовляв, це треба робити. Річ у тім, що після Тріанону утворилося багато держав, які потім розпалися. У великому Тріанонському палаці Версаля країни-переможниці ухвалили кепське рішення».
Історик Ласло Тьокейцкі переконаний, що «розчленування» королівської Угорщини 92 роки тому за рішенням країн-переможниць проводилося вкрай недемократичним шляхом.
«Вільсонівська доктрина базувалася на дотриманні прав націй. Але крім локального референдуму у місті Шопрон, у жодній з відібраних угорських територій не питали думку населення про відділення. І це має бути соромно з огляду на всю тодішню брехливу європейську політику», – зазначає угорський історик.
Ревізіонізм на порядку денному радикалів
За два останні роки місцеві історики практично не згадують збройних походів угорського війська у міжвоєнний та воєнний часи, коли до Угорщини силоміць приєднали Карпатську Україну, Трансильванію та Воєводину. Проте нерідко висловлюється жаль з приводу того, що угорцям забороняли займатися темою Тріанону у повоєнні часи.
«Після 1945 року угорцям не давали права навіть біль моральний відчувати за 1920 рік. Не можна було про це розмовляти. А якщо в людях виникало почуття розгубленості, то це вже призводило до якогось внутрішнього комплексу вини. Цей стан не змінився навіть у 1990-х роках», – дорікає співвітчизникам інший історик Кароль Серенчейш.
Проте роззирнувшися довкола як слід, цей науковець міг би втішитися заявами члена ультра-радикальної правої партії «Йоббік» Тамаша Ґауді. Цими днями він, не соромлячись політичних опонентів, став вимагати в угорському парламенті відкритого перегляду умов Тріанонського договору. Ґауді заявив, що така ревізія вже невідворотна.
Із 2011 року в Угорщині діє закон про подвійне громадянство. За це угорську владу різко критикують Україна та Словаччина, на території яких проживають відповідно 150-тисячна та півмільйонна угорські меншини. Видача угорських паспортів громадянам інших країн потрактовується в Києві та Братиславі як недружній крок з боку Угорщини і не узгоджується з національними інтересами сусідів.
Опозиційна соціалістична партія відмовилася брати участь у цьогорічному святкуванні дня соборності угорців. Голова партії Аттіла Мештергазі назвав фальшивою політику правлячої консервативної більшості. За його словами, ухвалені нею упродовж двох років перебування при владі закони жодним чином не об’єднують угорських громадян, а радше вносять між ними розбрат.
Четвертого червня пересічні угорці називають днем національної трагедії. Титульна нація до 1918 року становила усього 40 відсотків від усього населення королівської Угорщини. Решту складали кільканадцять національних меншин, у тому числі й українська у трьох північно-східних комітатах Угорщини – Ужоцькому, Березькому та Марамороському, об’єднаних за часів Чехословаччини в один Підкарпатський край.
Реваншистські настрої стосовно повернення втрачених територій в Угорщині почали дбайливо плекатиcя за часів диктатора Міклоша Горті. Національна жалоба тривала до 1938 року, а в угорських школах щодня читали молитву за об’єднання країни.
Ностальгія за «старими часами»
Багато хто в Угорщині і нині з ностальгією згадує ті часи. Літній мешканець Сеґеда Ференц Кішімре зауважує: «Тріаноном треба займатися бодай у царині національної пам’яті. Треба знати, що в угорській історії це був один із найсумніших періодів. Часто запитують, для чого, мовляв, це треба робити. Річ у тім, що після Тріанону утворилося багато держав, які потім розпалися. У великому Тріанонському палаці Версаля країни-переможниці ухвалили кепське рішення».
Історик Ласло Тьокейцкі переконаний, що «розчленування» королівської Угорщини 92 роки тому за рішенням країн-переможниць проводилося вкрай недемократичним шляхом.
«Вільсонівська доктрина базувалася на дотриманні прав націй. Але крім локального референдуму у місті Шопрон, у жодній з відібраних угорських територій не питали думку населення про відділення. І це має бути соромно з огляду на всю тодішню брехливу європейську політику», – зазначає угорський історик.
Ревізіонізм на порядку денному радикалів
За два останні роки місцеві історики практично не згадують збройних походів угорського війська у міжвоєнний та воєнний часи, коли до Угорщини силоміць приєднали Карпатську Україну, Трансильванію та Воєводину. Проте нерідко висловлюється жаль з приводу того, що угорцям забороняли займатися темою Тріанону у повоєнні часи.
«Після 1945 року угорцям не давали права навіть біль моральний відчувати за 1920 рік. Не можна було про це розмовляти. А якщо в людях виникало почуття розгубленості, то це вже призводило до якогось внутрішнього комплексу вини. Цей стан не змінився навіть у 1990-х роках», – дорікає співвітчизникам інший історик Кароль Серенчейш.
Проте роззирнувшися довкола як слід, цей науковець міг би втішитися заявами члена ультра-радикальної правої партії «Йоббік» Тамаша Ґауді. Цими днями він, не соромлячись політичних опонентів, став вимагати в угорському парламенті відкритого перегляду умов Тріанонського договору. Ґауді заявив, що така ревізія вже невідворотна.
Із 2011 року в Угорщині діє закон про подвійне громадянство. За це угорську владу різко критикують Україна та Словаччина, на території яких проживають відповідно 150-тисячна та півмільйонна угорські меншини. Видача угорських паспортів громадянам інших країн потрактовується в Києві та Братиславі як недружній крок з боку Угорщини і не узгоджується з національними інтересами сусідів.
Опозиційна соціалістична партія відмовилася брати участь у цьогорічному святкуванні дня соборності угорців. Голова партії Аттіла Мештергазі назвав фальшивою політику правлячої консервативної більшості. За його словами, ухвалені нею упродовж двох років перебування при владі закони жодним чином не об’єднують угорських громадян, а радше вносять між ними розбрат.