У Тихому океані успішно приводнився перший приватний космічний корабель Dragon. Капсула пробула у космосі близько тижня і за цей час, зокрема, встигла доправити до Міжнародної космічної станції майже 600 кілограмів вантажу. Нині Dragon – єдиний приватний космічний корабель, що може доставляти вантажі з космосу. Цього тижня науковці також обговорювали виявлення радіоактивності з «Фукусіми» біля берегів Каліфорнії і нову причину загибелі коралів.
За планом, капсула Dragon має стати піонером в освоєнні космосу приватними компаніями: вона прийшла на зміну славнозвісним шатлам («човникам»), програму запуску яких NASA згорнула минулого року. Кілька разів запуск Dragon доводилося відкладати через технічні проблеми, однак, зрештою, 22 травня це таки відбулося.
Під час своєї місії Dragon доставив на Міжнародну космічну станцію майже 550 кілограмів припасів. Особливо цінного вантажу новому космічному кораблеві не доручили, але ж і політ був випробувальним. До того ж досі таку місію могли виконувати лише апарати, які запускають у космос в рамках урядових космічних програм.
Стільки ж – понад півтонни вантажу – Dragon доправив на Землю. Це – переважно обладнання і зразки матеріалів, які у космосі тримали з науковою метою. Dragon, який розробила компанія SpaceX, зможе доставляти понад 3 тонни припасів на орбіту, а повертати 2 з половиною тонни. Загалом його майбутні модифікації планують використовувати не лише для вантажоперевезень, але й як пілотований космічний корабель, здатний вмістити до семи астронавтів. Перші такі пілотовані польоти попередньо заплановані на 2017 рік.
Астронавт Дональд Петтіт був одним із тих, хто зустрів Dragon на МКС. Він порівняв політ «Дракона» (так перекладається назва апарату з англійської) з прокладенням першої трансконтинентальної залізниці часів освоєння Заходу у США.
У контексті успішного польоту першого приватного космічного корабля варто вочевидь пригадати одну з найамбіційніших цьогорічних заяв у галузі освоєння космосу: у квітні провідні науковці спільно з кінорежисером Джеймсом Камероном (який вже встиг опуститися на дно Маріанської западини) повідомили про намір почати дослідження навколоземних астероїдів, щоб незабаром розпочати видобуток на них мінералів, води й дорогоцінних металів. І ця робота триватиме під егідою приватної компанії.
Радіація з Японії опинилася у водах Каліфорнії
У тунця, виловленого біля берегів Каліфорнії, вчені виявили сліди радіоактивного забруднення внаслідок аварії на АЕС «Фукусіма-1», що сталася у Японії у березні минулого року. Вчених тепер цікавить, як далеко риби, що мігрують, можуть переносити небезпечні речовини і наскільки тісно можуть бути пов’язані екорегіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів, пише BBC Russian.
Під час наукової розвідки, результати якої опублікували цього тижня, вчені з Університету Стоуні-Брук дослідили м’язову тканину 15 представників виду тихоокеанського блакитного тунця, виловлених у водах поблизу Сан-Дієго, що на південному заході США, незабаром після аварії на «Фукусімі-1». Аналіз засвідчив, що концентрація цезію-137 і цезію-134 у м’язовій тканині всіх 15 піддослідних риб удесятеро перевищує рівень у тунці, виловленому ще до аварії.
Зазвичай наявність цезію-137 в океанічних водах є результатом випробування ядерної зброї. Однак цезій-134 має короткий період напіврозпаду, тільки 2 роки, і наявність його ізотопів в організмі блакитного тунця влітку 2011 року вірогідно можна пояснити лише аварією на японській АЕС.
Блакитного тунця для дослідження вибрали тому, що він є дуже популярним серед поціновувачів морепродуктів. Водночас вчені з Університету Стоуні-Брук наголошують, що зі здоров’ям у тих, хто скуштував тунця минулорічного вилову, все гаразд: рівень радіоактивного забруднення риби, пояснює професор Ніколас Фішер, у межах допустимої норми. І навіть нижчий, додає вчений, ніж радіоактивність деяких ізотопів, наприклад, калію-40.
«Радіоактивність калію-40 майже в 30 разів вища, ніж цезію. Якщо ви поглянете на фонову радіацію у цьому регіоні, то зрозумієте, що блакитний тунець, виловлений у Каліфорнії, за рівнем радіоактивного забруднення близький до природнього тла. Його радіоактивність перевищує природнє тло лише на 3%», – розповідає Ніколас Фішер. Він сподівається, що дослідження його і його колег буде корисним у природоохоронній діяльності та для управління рибним господарством.
Осад вбиває корали
Коралам, що живуть на рифах поблизу населених прибережних районів, зокрема, неподалік річок, які течією переносять багато осаду, нині непросто, пише Discovery News. «Хоч перспектива бути похованими заживо для коралів не є надто страшною, активність мікробів в осаді може вбити їх за один день», – зазначає видання.
Discovery News посилається на останнє дослідження морських мікробіологів, які спробували з’ясувати причини швидкої загибелі коралів під осадом. Очолювана Міріам Вебер із італійського інституту HYDRA та німецького Інституту Макса Планка, команда науковців дослідила вплив осаду на корали на Великому бар’єрному рифі, що в Австралії. Вони встановили смертельну ланцюгову реакцію, яка складається з кількох фаз.
Перша фаза: тонкий шар осаду вкриває корали. Закриті від сонця, симбіотичні водорості, які живуть у твердому скелеті, припиняють виробляти кисень, якого так потребують корали, – навіть якщо шар осаду має товщину лише 2 міліметри.
Друга фаза: нестача кисню та підкислення незворотно пошкоджують невеликі ділянки тканин коралів. Якщо осад містить хоча б трішки органічних речовин, мікроорганізми починають розкладати їх, зводячи при цьому рівень кисню під шаром осаду практично до нуля. Незабаром починається підкислення внаслідок розкладу вуглецевих сполук іншими мікроорганізмами. «Для всіх цих реакцій достатньо менше ніж 1% органічних речовин в осаді!» – каже Міріам Вебер.
Третя фаза: сірководень вбиває клітини, що залишилися. Сірководень з’являється внаслідок перетравлювання ще іншими видами мікробів мертвих клітин коралів і є дуже токсичним для живих. Ця сполука вбиває клітини, які вижили на перших етапах, менше ніж за 24 години.
«Це – жорстока реальність, друзі. Але це так само і привід задуматися над новими способами скоротити забруднення навколишнього середовища біогенними речовинами, поширене у тропічних морях», – наголошує Discovery News.
За планом, капсула Dragon має стати піонером в освоєнні космосу приватними компаніями: вона прийшла на зміну славнозвісним шатлам («човникам»), програму запуску яких NASA згорнула минулого року. Кілька разів запуск Dragon доводилося відкладати через технічні проблеми, однак, зрештою, 22 травня це таки відбулося.
Під час своєї місії Dragon доставив на Міжнародну космічну станцію майже 550 кілограмів припасів. Особливо цінного вантажу новому космічному кораблеві не доручили, але ж і політ був випробувальним. До того ж досі таку місію могли виконувати лише апарати, які запускають у космос в рамках урядових космічних програм.
Стільки ж – понад півтонни вантажу – Dragon доправив на Землю. Це – переважно обладнання і зразки матеріалів, які у космосі тримали з науковою метою. Dragon, який розробила компанія SpaceX, зможе доставляти понад 3 тонни припасів на орбіту, а повертати 2 з половиною тонни. Загалом його майбутні модифікації планують використовувати не лише для вантажоперевезень, але й як пілотований космічний корабель, здатний вмістити до семи астронавтів. Перші такі пілотовані польоти попередньо заплановані на 2017 рік.
Астронавт Дональд Петтіт був одним із тих, хто зустрів Dragon на МКС. Він порівняв політ «Дракона» (так перекладається назва апарату з англійської) з прокладенням першої трансконтинентальної залізниці часів освоєння Заходу у США.
У контексті успішного польоту першого приватного космічного корабля варто вочевидь пригадати одну з найамбіційніших цьогорічних заяв у галузі освоєння космосу: у квітні провідні науковці спільно з кінорежисером Джеймсом Камероном (який вже встиг опуститися на дно Маріанської западини) повідомили про намір почати дослідження навколоземних астероїдів, щоб незабаром розпочати видобуток на них мінералів, води й дорогоцінних металів. І ця робота триватиме під егідою приватної компанії.
Радіація з Японії опинилася у водах Каліфорнії
У тунця, виловленого біля берегів Каліфорнії, вчені виявили сліди радіоактивного забруднення внаслідок аварії на АЕС «Фукусіма-1», що сталася у Японії у березні минулого року. Вчених тепер цікавить, як далеко риби, що мігрують, можуть переносити небезпечні речовини і наскільки тісно можуть бути пов’язані екорегіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів, пише BBC Russian.
Під час наукової розвідки, результати якої опублікували цього тижня, вчені з Університету Стоуні-Брук дослідили м’язову тканину 15 представників виду тихоокеанського блакитного тунця, виловлених у водах поблизу Сан-Дієго, що на південному заході США, незабаром після аварії на «Фукусімі-1». Аналіз засвідчив, що концентрація цезію-137 і цезію-134 у м’язовій тканині всіх 15 піддослідних риб удесятеро перевищує рівень у тунці, виловленому ще до аварії.
Зазвичай наявність цезію-137 в океанічних водах є результатом випробування ядерної зброї. Однак цезій-134 має короткий період напіврозпаду, тільки 2 роки, і наявність його ізотопів в організмі блакитного тунця влітку 2011 року вірогідно можна пояснити лише аварією на японській АЕС.
Блакитного тунця для дослідження вибрали тому, що він є дуже популярним серед поціновувачів морепродуктів. Водночас вчені з Університету Стоуні-Брук наголошують, що зі здоров’ям у тих, хто скуштував тунця минулорічного вилову, все гаразд: рівень радіоактивного забруднення риби, пояснює професор Ніколас Фішер, у межах допустимої норми. І навіть нижчий, додає вчений, ніж радіоактивність деяких ізотопів, наприклад, калію-40.
«Радіоактивність калію-40 майже в 30 разів вища, ніж цезію. Якщо ви поглянете на фонову радіацію у цьому регіоні, то зрозумієте, що блакитний тунець, виловлений у Каліфорнії, за рівнем радіоактивного забруднення близький до природнього тла. Його радіоактивність перевищує природнє тло лише на 3%», – розповідає Ніколас Фішер. Він сподівається, що дослідження його і його колег буде корисним у природоохоронній діяльності та для управління рибним господарством.
Осад вбиває корали
Коралам, що живуть на рифах поблизу населених прибережних районів, зокрема, неподалік річок, які течією переносять багато осаду, нині непросто, пише Discovery News. «Хоч перспектива бути похованими заживо для коралів не є надто страшною, активність мікробів в осаді може вбити їх за один день», – зазначає видання.
Discovery News посилається на останнє дослідження морських мікробіологів, які спробували з’ясувати причини швидкої загибелі коралів під осадом. Очолювана Міріам Вебер із італійського інституту HYDRA та німецького Інституту Макса Планка, команда науковців дослідила вплив осаду на корали на Великому бар’єрному рифі, що в Австралії. Вони встановили смертельну ланцюгову реакцію, яка складається з кількох фаз.
Перша фаза: тонкий шар осаду вкриває корали. Закриті від сонця, симбіотичні водорості, які живуть у твердому скелеті, припиняють виробляти кисень, якого так потребують корали, – навіть якщо шар осаду має товщину лише 2 міліметри.
Друга фаза: нестача кисню та підкислення незворотно пошкоджують невеликі ділянки тканин коралів. Якщо осад містить хоча б трішки органічних речовин, мікроорганізми починають розкладати їх, зводячи при цьому рівень кисню під шаром осаду практично до нуля. Незабаром починається підкислення внаслідок розкладу вуглецевих сполук іншими мікроорганізмами. «Для всіх цих реакцій достатньо менше ніж 1% органічних речовин в осаді!» – каже Міріам Вебер.
Третя фаза: сірководень вбиває клітини, що залишилися. Сірководень з’являється внаслідок перетравлювання ще іншими видами мікробів мертвих клітин коралів і є дуже токсичним для живих. Ця сполука вбиває клітини, які вижили на перших етапах, менше ніж за 24 години.
«Це – жорстока реальність, друзі. Але це так само і привід задуматися над новими способами скоротити забруднення навколишнього середовища біогенними речовинами, поширене у тропічних морях», – наголошує Discovery News.