Гості «Вашої Свободи»: Анна Бубнова, менеджер мистецьких програм Британської ради в Україні; Тетяна Філевська, куратор освітніх програм «Arsenale 2012».
Інна Кузнецова: Сьогодні у Києві стартує «мистецька олімпіада». Тому що, якщо кияни чекають на Євро-2012, то багато хто в Україні, ті, хто знаються на мистецтві, кажуть, що ті, хто у Східній Європі, так само чекають на прихід бієнале Arsenale-2012.
Бієнале – це такий мистецький захід, який відбувається раз на два роки. В Україні взагалі вперше. А оскільки це відбуватиметься у Мистецькому Арсеналі, то й назву має таку: бієнале Arsenale-2012.
Сьогоднішнє відкриття бієнале має розпочатися з такої собі «Віслючої симфонії». Це такий твір зі страшними звуками. Твір британця і єгиптянки. І він має розказати людям про засмічене місто, про проблеми з екологією.
Що ще такого страшного? Що буде такого, щоб вразило українців і гостей?
Тетяна Філевська: Я не думаю, що це буде настільки страшно, як Ви так описали.
– Я інтригую.
Тетяна Філевська: Це не буде настільки страшно.
На жаль, я сама ще не мала можливості познайомитися з цим твором. Я його не чула. Особливо, звичайно через те, що його неможливо почути до моменту його реалізація. Цим самим відрізняється перформанс, тому що він відбувається у конкретному місці у конкретний час. І навіть та документація, яка залишається після його реалізації (фото, відео), не може відобразити того, що саме відбувається. Тому я разом з усіма сподіваюсь дізнатися: що ж це таке було саме 24-го о 16-ій?
– Британська рада доклалася до організації бієнале, велика програма. Британцем є Девід Еліот, куратор бієнале. Він один з найвідоміших кураторів у світі, особливо своєю Сіднейською бієнале.
Що з того, до чого ви причетні, як Британська рада, варто буде подивитися?
Анна Бубнова: Насправді зразу скажу, що Arsenale, що Британська рада, напевне, доклалися не так багато до самої програми. І ми повинні завдячувати британській присутності, власне, куратору Девіду Еліоту.
Я думаю, що буде величезна експозиція, коли 10 художників-перфораторів з Великобританії візьмуть участь у бієнале.
А що робила Британська рада? Це едукаційна частина. Ми вважаємо, що візуальне мистецтво в Україні, особливо західне мистецтво повинне бути контекстуалізоване. Тобто повинен бути контекст у слухачів, вони повинні розуміти, про що йде мова, так як це не рідна наша культура і не рідне наше мистецтво.
Тому, власне, з «Арсеналом» ми працювали над освітньою частиною і над тим, щоб дати можливість не лише киянам, але й тим, хто за межами Києва, подивитися і познайомитися з творами, послухати самих митців.
– Так же, до речі, відбулося і чимало лекцій, і лекції ці будуть відбуватися і надалі.
Анна Бубнова: Так.
Я ще хотіла б сказати, що з Тетяною ми підготували серію інтерв’ю з художниками, які розповідають про свої твори, пояснюють, власне, що це, чому вони вибрали отаку форму вираження і так далі. І це можна буде побачити на сайті Arsenale.
– Чим оця програма може допомогти? Хай зараз багато говорять про британця Капура, який, до речі, представлений в іншому місці, але багато людей не розуміють: от стріляє гармата – що у цьому мистецького? От вона там кожні 15 хвилин стріляє і псує простір своїми кольоровими пострілами.
Як це пояснювати можна? Можна на чомусь іншому з того, що буде в Arsenale, а не в PinchukArtCentre.
Тетяна Філевська: Щоб відповісти на це запитання, я, напевне, звернуся трошки до структури бієнале загалом. Тому що, напевне, не всі ще слухачі наші мали можливість детальніше почитати про бієнале, дізнатися, з чого воно складається.
Отже, існує основний проект, куратором якого є Девід Еліот, це така собі «родзинка» чи «вишенька» на цьому «торті», тобто най, най, найголовніша подія. Саме ця виставка відкривається сьогодні увечері і вже завтра буде доступна для публічного відвідування. І всі охочі можуть завтра з 10-ої ранку приходити і дивитися.
– І аж до 30 липня.
Тетяна Філевська: Саме так.
Отже, ця частина основна: «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та Апокаліпсис у сучасному мистецтві». Це таке авторське висловлювання Девіда Еліота. Займає вона майже увесь «Арсенал», тобто майже два поверхи. Одна четверта частина другого поверху – буде представлений спеціальний наш проект, польсько-український проект «Подвійна гра», який створено спільно куратором Олександром Соловйовим і Фабіо Кавалуччі, директором «Замку Уяздовського» у Варшаві. Це такий спеціальний проект, створений до бієнале.
Окрім того, вже почали відкриватися проекти паралельної програми. Паралельна програма – це проекти, які відкриваються, створені спеціально на час бієнале і якимсь певним чином респондують чи знаходяться у діалозі з основним проектом, з основною темою, яку запропонував Девід Еліот.
Ці проекти паралельної програми відкриваються у різних містах, у Києві, у галереях, центрах, публічному просторі. Тобто також ця вся інформація є на сайті. Ви можемо з нею ознайомитися і відвідувати всі ці паралельні проекти весь час до кінця липня.
– Отже, завтра, наприклад, відбудеться зустріч з Девідом Еліотом та англійським концептуальним художником Джейком Чепменом. І це йтиметься про творчість братів Чепменів.
Тетяна Філевська: Але я хочу сказати, що саме ця подія належить до освітньої програми, про яку Ви запитали від початку.
– То Ви хочете розказати про це?
Тетяна Філевська: Безумовно. Звісно. Це моє «дітище», тому мені особливо приємно про це розповідати.
Отже, освітня програма перш за все стосується основного проекту. Але, звичайно, не залишає осторонь всі інші питання. Отже, освітня програма розпочалася ще з березня. Ми почали поступово готувати наших майбутніх відвідувачів до відповіді на питання: що ж це таке, сучасне мистецтво, як його розуміти? Ми почали готувати групу медіаторів, які будуть проводити екскурсії, допомагати глядачам пояснювати це саме сучасне мистецтво, відвідувачам.
А також запланували низку зустрічей з художниками, кураторами, запрошеними критиками, які експертно, дуже професійно, але на зрозумілій мові будуть спілкуватися з глядачами у форматі там лекцій, дискусій, круглих столів, розповідаючи, пояснюючи їм саме суть тих робіт, представлених на виставці.
Завтра о 12.30. відбудеться, я думаю, дуже цікава і надзвичайно очікувана всіма зустріч. Це буде зустріч із художником Джейком Чепменом, яку проведе куратор Arsenale Девід Еліот, такий собі подвійний перформанс, подвійна гра.
Анна Бубнова:
І цікавим моментом є знову ж таки те, що цю зустріч можна буде подивитися в он-лайн трансляції на сайті Arsenale, а також на сайті ART UKRAINE.
І глядачі з інших міст України можуть поставити свої запитання через «Фейсбук» Arsenale, а також ми вивісимо додаткову інформацію про те, як можна буде поставити питання «Твіттером».
– А попередні зустрічі з Девідом Еліотом наскільки були затребувані українською публікою? Аншлаги були?
Тетяна Філевська: Ще на етапі підготовки Девід зустрівся зі студентами, ну не лише студентами, але переважно, у Києві, Харкові та Львові. Це були зустрічі, які були організовані в художніх академіях. І на цих зустрічах було кілька сотень людей. Ставили запитання.Це було надзвичайно цікаво для нашої аудиторії.
Анна Бубнова: І взагалі освітня програма Arsenale цього року… Я була вражена кількістю відвідувачів і кількістю молоді, яка була присутня.
Наскільки я розумію, аншлаг в «Арсеналі» – це така річ, доволі відносна, тому що простір настільки великий, що він може вмістити абсолютно величезні аудиторії.
– Там уже зараз нові поверхи займають. Чого раніше не було, те, що раніше було закрито. А ці скіфські баби з’явилися навіть на валах.
Анна Бубнова: Насправді я так думаю, що це буде основна подія цього року, тому що дійсно такої кількості митців, іноземних митців, які приїдуть сьогодні на відкриття, напевне, Україна не бачила ніколи. Тому я думаю, що це буде подія року.
– У нас є слухач.
Слухач: Я про духовність у мистецтві сучасному. А навіщо нам, шановні гості, мистецтво, яке не піднімає душу людини?
– Отаке запитання! Мусите пояснити, що воно таки піднімає душу. Або ж погодитися.
Анна Бубнова: Я можу сказати так, що, зі свого боку, це дуже загальне питання. Тобто, сучасне мистецтво піднімає питання духовності і моралі, воно є дуже соціальним. Питання у тому, що, можливо, естетика не завжди прийнятна. І особливо, коли йде мова про західне мистецтво, естетика того, як це відбувається, тобто те, що ми бачимо, воно саме вражає нас. Це не те, до чого ми звикли.
Але питання духовності – мені здається, що, принаймні більшість сучасних митців зачіпають ці питання.
Тетяна Філевська: Традиційно, вважаючи мистецтво, воно повинне, воно зобов’язане бути прекрасним, підносити, робити тебе чистішим, дарувати тобі гарний настрій.
Але насправді в історії мистецтва ця ситуація змінилася вже досить давно. І вже понад 100 років мистецтво не зобов’язане радувати і бути прекрасним. Воно виконує зовсім іншу функцію. Не релігійну, не піднесення душі. Воно виконує функцію, можливо, терапевтичну. Воно більше працює з суспільством, з його проблемами, з земним зрізом. Тобто, воно виявляє проблеми, які є у суспільстві.
– Анно, Ви говорили про те, що очікується і вже приїхало дуже багато гостей із-за кордону. І це така подія для Європи та, може, й світу. І, наскільки я знаю, сьогодні Києвом гуляє директор галереї «Хейворд» з Британії.
Анна Бубнова: Так.
– І, власне, митці світу зацікавилися українським мистецтвом. Наскільки це важливо для України?
Анна Бубнова: Ми завжди намагаємося запрошувати гостей, великих гостей. Імідж України починає змінюватися. Але в принципі проблема, з якою ми дуже часто стикаємося, що Україна не має якоїсь своєї ідентичності на Заході. Тобто, її не усвідомлюють як Україну, ніяких очікувань немає. Тому, коли приїжджають, дуже радіють. Або мають очікування, які пов’язані якимсь чином з тим досвідом, який був у Москві, в Росії. Пов’язують нас таким чином.
Зараз Arsenale дає можливість запросити людей і показати їм, що ми інші, що в нас є своє лице. І я сподіваюся, що цю місію Arsenale виконає.
Звичайно, що є труднощі. Я думаю, що одна подія, звичайно, нічого не зробить.
– У чому ці труднощі? Бюрократичні, в законодавстві чи в чому?
Анна Бубнова: У тому, що українці намагаються дуже швидко отримати той досвід, до якого на Заході йшли роками.
– Наскільки це може допомогти просуванню українського мистецтва на Заході? Тому що художники приїздять тепер. Я чула, що менеджери приїдуть згодом.
Анна Бубнова: Я не спеціаліст у візуальному мистецтві. І з того, що я знаю, зі спілкування з галеристами, я можу сказати, що приїзд митців західних, а також галеристів дасть змогу українцям подивитися на себе іншими очима. А це дуже важливо. Ми доволі законсервовані у своєму власному соку. І це не дає можливості створювати оригінальні речі, які б приймалися на Заході, як оригінальні, а не як щось, що вже було десь.
– Можливо, потрібна освітня програма, так само і для українських митців, не лише для загалу.
Тетяна Філевська: Освіта для художників у сучасному мистецтві – це окреме питання. І, на жаль, вирішити його силами освітньої програми бієнале неможливо. Тут потрібні зовсім інші ресурси, зовсім інший підхід. Це має бути постійне щось, має бути продумана програма. Це не є завданням освітньої програми бієнале.
Ми все ж таки більше налаштовані на широкий загал, на відвідувачів, на тих гостей, які приїздять з інших країн.
Анна Бубнова: Я хотіла б ще додати, що для молодих митців буде хорошою нагодою просто подивитися на інший зріз і на те мистецтво, яке робить Захід.
Запрошуємо усіх на 12.30. в «Арсенал».
– Це вже всі почули і прийдуть. Бо зараз ще мені скажуть, що я тут рекламою займаюся.
Анна Бубнова: Освітньою.
– Ну, освітньою рекламою.
Але коли задумувалося Arsenale, говорили про апокаліпсис, кінець світу. Зараз кінець світу відмінили.
Чи буде змінюватися якось у зв’язку з цим сприйняття програми? Як куратори над цим працюють?
Тетяна Філевська: А хто відмінив кінець світу, вибачте?
– Ну, кажуть, що переноситься.
Анна Бубнова: Вчора ми були на одній із подій з паралельної програми у «Шоколадному будинку», де російські митці представляли свої проекти. І вони казали, що вони, як мантру, повторювали ідею, що кінець світу. І зрештою дійшли до думки, що світу не кінець, і є нові ідеї про те, як, що робити далі. Тобто, для них це, можливо, був певний такий перехід у новий вимір.
– Англійці, яких ви привозите чи привезли вже, що вони покажуть? Бо досить відомі прізвища.
Анна Бубнова: Я думаю, що треба приходити і дивитися, заходити на сайт Arsenale. Починаючи з 24-го числа, на сайті будуть відеоматеріали, де показуватимуться інсталяції, будуть інтерв’ю з авторами цих інсталяцій.
Я думаю, що краще за все почати з цього. І тоді вже зробити для себе висновок, чи варто дивитися решту. Тому, починаючи з 24-го числа, заходьте на сайт Arsenale, дивіться.
– Зараз там уже роботи, як працює, складає свою експозицію Фелліда Барлоу. Можна вже побачити і зараз. Але сприйняти, очевидно, можливо, вже побачивши все у всій красі або ж некрасі.
Анна Бубнова: Я можу сказати, що дуже багато митців, які працювали в Arsenale, дуже полюбили простір. І я знаю, що Філліда Барлоу робила свою композицію під простір «Арсеналу».
Тетяна Філевська: Філліда Барлоу працює, як художник, який працює – сайт «спесифік». Тобто, дослівно з англійської, вона адаптує свою роботу під конкретний простір.
– До речі, простір Мистецького Арсеналу – він своєрідний, він непростий, як для роботи. Як упоралися?
Тетяна Філевська: Я можу тільки поділитися своїми захопленням від того, що я бачила. Звичайно, всі закохуються у простір Arsenale з першого погляду, як тільки вони бачать оцю красу, ці прекрасні стародавні арки і цей масштаб, ці розміри.
Всі кажуть, що конкурувати з красою цього простору надзвичайно складно. Відповідно, робота Девіда Еліота, який відбирав для цього бієнале проекти, роботи, була дуже складною. Але я Вам скажу, що він упорався максимально, тому що ті роботи, які він відібрав, те, як вони будуть представлені, вражає з першого погляду. І я думаю, що такої прекрасної, чудової виставки в Україні ще не було.
Анна Бубнова: Учора ми спілкувалися під час однієї з подій з британським художником, який зараз доінстальовує свою роботу Річардом Грейсоном. Він казав, що Arsenale буде дуже хорошою подією, попри всі труднощі. І коли його запитали, чи це тому, що його робота там, він сказав: ні, дійсно, простір і робота, яку зробив Девід Еліот, потрясна.
– Якщо говорити про Британську раду, яка останнім часом почала приділяти дуже багато уваги питанням мистецтва і культури, окрім Arsenale, це допомога чи ваша участь у тому, що зараз у PinchukArtCentre є роботи Капура.
По-перше, чому почали цим займатися? А по-друге – це своєрідне змагання? Чому Капур не в рамках Arsenale?
Анна Бубнова: PinchukArtCentre дуже допомагає Британській раді промоутувати британське мистецтво. І не завжди Британська рада до цього є причетна. Але, бачите, як дуже добре працює прив’язка.
Насправді з Пінчуком ми робимо практично паралельну освітню програму. Ми не привозили твори, не допомагали йому у привозі митця, але ми будемо створювати цілу низку розмов з видатними філософами, кураторами як британцями, так і не британцями, які будуть приїжджати в Україну протягом Аніша Капура і робити доповіді.Це був наш вклад у проект.
Мені здається, що сучасне британське мистецтво відоме. Але, незважаючи на це, в Україні не вистачає контексту, не вистачає інформації для сприйняття його.Наше завдання – допомогти аудиторії, дати інформацію для того, щоб вони змогли розуміти, про що йде мова, чому саме так, чому така форма вираження.
– А чи потрібно обов’язково? От слухач, який телефонував, висловився досить скептично. Наскільки це потрібно?
Анна Бубнова: Естетику, яку нам пропонує західне мистецтво, – вона складна для нашого сприйняття. І ми повинні розуміти, чому саме ця естетика була вибрана західними митцями, і тоді стане легше розуміти.
Тетяна Філевська: Я тут, Аню, з тобою трішки не погоджуюся. Тому що насправді сучасне мистецтво не є якимось інорідним для нашого контексту.
Просто справа в тім, що за часів СРСР, коли заборонена була певна частина мистецтва, авангард, який фактично народився на цих землях, поїхав туди, на Захід, і саме там дав утвердження цьому сучасному мистецтву.
Тетяна Філевська: І якщо говорити про контекстуальність сучасного мистецтва, я можу навести надзвичайно простий приклад. Це «Чорний квадрат» Малевича, який, до речі, народився у Києві. І ось цей «Чорний квадрат» – це просто чорний квадрат на полотні. І ти його ніколи в житті не зрозумієш, якщо ти не спробуєш, не зробиш зусилля, не відкриєш книжку чи не дізнаєшся щось про це, чому цей начебто геній сучасного мистецтва так просто взяв і намалював «Чорний квадрат», який може зробити кожна дитина, яка вміє пензля тримати. Але справа зовсім в іншому.
– Ну, і наостанок кілька цифр про Arsenale . 22 українських, 99 зарубіжних художників, 24 гектари виставкової площі, 231 робота, 40 з яких показуються вперше. Оце Arsenale в Україні.
Будемо бачити, як буде проходити. Наскільки буде успішним, це покаже час.
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
Інна Кузнецова: Сьогодні у Києві стартує «мистецька олімпіада». Тому що, якщо кияни чекають на Євро-2012, то багато хто в Україні, ті, хто знаються на мистецтві, кажуть, що ті, хто у Східній Європі, так само чекають на прихід бієнале Arsenale-2012.
Бієнале – це такий мистецький захід, який відбувається раз на два роки. В Україні взагалі вперше. А оскільки це відбуватиметься у Мистецькому Арсеналі, то й назву має таку: бієнале Arsenale-2012.
Сьогоднішнє відкриття бієнале має розпочатися з такої собі «Віслючої симфонії». Це такий твір зі страшними звуками. Твір британця і єгиптянки. І він має розказати людям про засмічене місто, про проблеми з екологією.
Що ще такого страшного? Що буде такого, щоб вразило українців і гостей?
Тетяна Філевська: Я не думаю, що це буде настільки страшно, як Ви так описали.
– Я інтригую.
Тетяна Філевська
Тетяна Філевська: Це не буде настільки страшно.
На жаль, я сама ще не мала можливості познайомитися з цим твором. Я його не чула. Особливо, звичайно через те, що його неможливо почути до моменту його реалізація. Цим самим відрізняється перформанс, тому що він відбувається у конкретному місці у конкретний час. І навіть та документація, яка залишається після його реалізації (фото, відео), не може відобразити того, що саме відбувається. Тому я разом з усіма сподіваюсь дізнатися: що ж це таке було саме 24-го о 16-ій?
– Британська рада доклалася до організації бієнале, велика програма. Британцем є Девід Еліот, куратор бієнале. Він один з найвідоміших кураторів у світі, особливо своєю Сіднейською бієнале.
Що з того, до чого ви причетні, як Британська рада, варто буде подивитися?
Анна Бубнова
Анна Бубнова: Насправді зразу скажу, що Arsenale, що Британська рада, напевне, доклалися не так багато до самої програми. І ми повинні завдячувати британській присутності, власне, куратору Девіду Еліоту.
Я думаю, що буде величезна експозиція, коли 10 художників-перфораторів з Великобританії візьмуть участь у бієнале.
А що робила Британська рада? Це едукаційна частина. Ми вважаємо, що візуальне мистецтво в Україні, особливо західне мистецтво повинне бути контекстуалізоване. Тобто повинен бути контекст у слухачів, вони повинні розуміти, про що йде мова, так як це не рідна наша культура і не рідне наше мистецтво.
Тому, власне, з «Арсеналом» ми працювали над освітньою частиною і над тим, щоб дати можливість не лише киянам, але й тим, хто за межами Києва, подивитися і познайомитися з творами, послухати самих митців.
– Так же, до речі, відбулося і чимало лекцій, і лекції ці будуть відбуватися і надалі.
Анна Бубнова: Так.
Я ще хотіла б сказати, що з Тетяною ми підготували серію інтерв’ю з художниками, які розповідають про свої твори, пояснюють, власне, що це, чому вони вибрали отаку форму вираження і так далі. І це можна буде побачити на сайті Arsenale.
– Чим оця програма може допомогти? Хай зараз багато говорять про британця Капура, який, до речі, представлений в іншому місці, але багато людей не розуміють: от стріляє гармата – що у цьому мистецького? От вона там кожні 15 хвилин стріляє і псує простір своїми кольоровими пострілами.
Як це пояснювати можна? Можна на чомусь іншому з того, що буде в Arsenale, а не в PinchukArtCentre.
Тетяна Філевська: Щоб відповісти на це запитання, я, напевне, звернуся трошки до структури бієнале загалом. Тому що, напевне, не всі ще слухачі наші мали можливість детальніше почитати про бієнале, дізнатися, з чого воно складається.
Отже, існує основний проект, куратором якого є Девід Еліот, це така собі «родзинка» чи «вишенька» на цьому «торті», тобто най, най, найголовніша подія. Саме ця виставка відкривається сьогодні увечері і вже завтра буде доступна для публічного відвідування. І всі охочі можуть завтра з 10-ої ранку приходити і дивитися.
– І аж до 30 липня.
Тетяна Філевська: Саме так.
Отже, ця частина основна: «Найкращі часи, найгірші часи. Відродження та Апокаліпсис у сучасному мистецтві». Це таке авторське висловлювання Девіда Еліота. Займає вона майже увесь «Арсенал», тобто майже два поверхи. Одна четверта частина другого поверху – буде представлений спеціальний наш проект, польсько-український проект «Подвійна гра», який створено спільно куратором Олександром Соловйовим і Фабіо Кавалуччі, директором «Замку Уяздовського» у Варшаві. Це такий спеціальний проект, створений до бієнале.
Окрім того, вже почали відкриватися проекти паралельної програми. Паралельна програма – це проекти, які відкриваються, створені спеціально на час бієнале і якимсь певним чином респондують чи знаходяться у діалозі з основним проектом, з основною темою, яку запропонував Девід Еліот.
Ці проекти паралельної програми відкриваються у різних містах, у Києві, у галереях, центрах, публічному просторі. Тобто також ця вся інформація є на сайті. Ви можемо з нею ознайомитися і відвідувати всі ці паралельні проекти весь час до кінця липня.
– Отже, завтра, наприклад, відбудеться зустріч з Девідом Еліотом та англійським концептуальним художником Джейком Чепменом. І це йтиметься про творчість братів Чепменів.
Тетяна Філевська: Але я хочу сказати, що саме ця подія належить до освітньої програми, про яку Ви запитали від початку.
– То Ви хочете розказати про це?
Тетяна Філевська: Безумовно. Звісно. Це моє «дітище», тому мені особливо приємно про це розповідати.
Отже, освітня програма перш за все стосується основного проекту. Але, звичайно, не залишає осторонь всі інші питання. Отже, освітня програма розпочалася ще з березня. Ми почали поступово готувати наших майбутніх відвідувачів до відповіді на питання: що ж це таке, сучасне мистецтво, як його розуміти? Ми почали готувати групу медіаторів, які будуть проводити екскурсії, допомагати глядачам пояснювати це саме сучасне мистецтво, відвідувачам.
А також запланували низку зустрічей з художниками, кураторами, запрошеними критиками, які експертно, дуже професійно, але на зрозумілій мові будуть спілкуватися з глядачами у форматі там лекцій, дискусій, круглих столів, розповідаючи, пояснюючи їм саме суть тих робіт, представлених на виставці.
Завтра о 12.30. відбудеться, я думаю, дуже цікава і надзвичайно очікувана всіма зустріч. Це буде зустріч із художником Джейком Чепменом, яку проведе куратор Arsenale Девід Еліот, такий собі подвійний перформанс, подвійна гра.
Анна Бубнова:
І цікавим моментом є знову ж таки те, що цю зустріч можна буде подивитися в он-лайн трансляції на сайті Arsenale, а також на сайті ART UKRAINE.
І глядачі з інших міст України можуть поставити свої запитання через «Фейсбук» Arsenale, а також ми вивісимо додаткову інформацію про те, як можна буде поставити питання «Твіттером».
– А попередні зустрічі з Девідом Еліотом наскільки були затребувані українською публікою? Аншлаги були?
Тетяна Філевська: Ще на етапі підготовки Девід зустрівся зі студентами, ну не лише студентами, але переважно, у Києві, Харкові та Львові. Це були зустрічі, які були організовані в художніх академіях. І на цих зустрічах було кілька сотень людей. Ставили запитання.Це було надзвичайно цікаво для нашої аудиторії.
Анна Бубнова: І взагалі освітня програма Arsenale цього року… Я була вражена кількістю відвідувачів і кількістю молоді, яка була присутня.
Наскільки я розумію, аншлаг в «Арсеналі» – це така річ, доволі відносна, тому що простір настільки великий, що він може вмістити абсолютно величезні аудиторії.
– Там уже зараз нові поверхи займають. Чого раніше не було, те, що раніше було закрито. А ці скіфські баби з’явилися навіть на валах.
Такої кількості іноземних митців, які приїдуть сьогодні на відкриття, Україна не бачила ніколи. Це буде подія року
Анна Бубнова: Насправді я так думаю, що це буде основна подія цього року, тому що дійсно такої кількості митців, іноземних митців, які приїдуть сьогодні на відкриття, напевне, Україна не бачила ніколи. Тому я думаю, що це буде подія року.
– У нас є слухач.
Слухач: Я про духовність у мистецтві сучасному. А навіщо нам, шановні гості, мистецтво, яке не піднімає душу людини?
– Отаке запитання! Мусите пояснити, що воно таки піднімає душу. Або ж погодитися.
Анна Бубнова: Я можу сказати так, що, зі свого боку, це дуже загальне питання. Тобто, сучасне мистецтво піднімає питання духовності і моралі, воно є дуже соціальним. Питання у тому, що, можливо, естетика не завжди прийнятна. І особливо, коли йде мова про західне мистецтво, естетика того, як це відбувається, тобто те, що ми бачимо, воно саме вражає нас. Це не те, до чого ми звикли.
Але питання духовності – мені здається, що, принаймні більшість сучасних митців зачіпають ці питання.
Вже понад 100 років мистецтво не зобов’язане радувати і бути прекрасним. Воно виконує функцію терапевтичну
Тетяна Філевська: Традиційно, вважаючи мистецтво, воно повинне, воно зобов’язане бути прекрасним, підносити, робити тебе чистішим, дарувати тобі гарний настрій.
Але насправді в історії мистецтва ця ситуація змінилася вже досить давно. І вже понад 100 років мистецтво не зобов’язане радувати і бути прекрасним. Воно виконує зовсім іншу функцію. Не релігійну, не піднесення душі. Воно виконує функцію, можливо, терапевтичну. Воно більше працює з суспільством, з його проблемами, з земним зрізом. Тобто, воно виявляє проблеми, які є у суспільстві.
– Анно, Ви говорили про те, що очікується і вже приїхало дуже багато гостей із-за кордону. І це така подія для Європи та, може, й світу. І, наскільки я знаю, сьогодні Києвом гуляє директор галереї «Хейворд» з Британії.
Анна Бубнова: Так.
– І, власне, митці світу зацікавилися українським мистецтвом. Наскільки це важливо для України?
Імідж України починає змінюватися. Проблема, що Україна не має своєї ідентичності на Заході. Мають очікування, пов’язані з досвідом, який був у Росії. Arsenale дає можливість запросити людей і показати їм, що ми інші, що в нас є своє лице
Анна Бубнова: Ми завжди намагаємося запрошувати гостей, великих гостей. Імідж України починає змінюватися. Але в принципі проблема, з якою ми дуже часто стикаємося, що Україна не має якоїсь своєї ідентичності на Заході. Тобто, її не усвідомлюють як Україну, ніяких очікувань немає. Тому, коли приїжджають, дуже радіють. Або мають очікування, які пов’язані якимсь чином з тим досвідом, який був у Москві, в Росії. Пов’язують нас таким чином.
Зараз Arsenale дає можливість запросити людей і показати їм, що ми інші, що в нас є своє лице. І я сподіваюся, що цю місію Arsenale виконає.
Звичайно, що є труднощі. Я думаю, що одна подія, звичайно, нічого не зробить.
– У чому ці труднощі? Бюрократичні, в законодавстві чи в чому?
Українці намагаються дуже швидко отримати той досвід, до якого на Заході йшли роками
Анна Бубнова: У тому, що українці намагаються дуже швидко отримати той досвід, до якого на Заході йшли роками.
– Наскільки це може допомогти просуванню українського мистецтва на Заході? Тому що художники приїздять тепер. Я чула, що менеджери приїдуть згодом.
Ми доволі законсервовані у своєму власному соку. Це не дає можливості створювати оригінальні речі, які б приймалися на Заході, як оригінальні, а не як щось, що вже було десь
Анна Бубнова: Я не спеціаліст у візуальному мистецтві. І з того, що я знаю, зі спілкування з галеристами, я можу сказати, що приїзд митців західних, а також галеристів дасть змогу українцям подивитися на себе іншими очима. А це дуже важливо. Ми доволі законсервовані у своєму власному соку. І це не дає можливості створювати оригінальні речі, які б приймалися на Заході, як оригінальні, а не як щось, що вже було десь.
– Можливо, потрібна освітня програма, так само і для українських митців, не лише для загалу.
Тетяна Філевська: Освіта для художників у сучасному мистецтві – це окреме питання. І, на жаль, вирішити його силами освітньої програми бієнале неможливо. Тут потрібні зовсім інші ресурси, зовсім інший підхід. Це має бути постійне щось, має бути продумана програма. Це не є завданням освітньої програми бієнале.
Ми все ж таки більше налаштовані на широкий загал, на відвідувачів, на тих гостей, які приїздять з інших країн.
Анна Бубнова: Я хотіла б ще додати, що для молодих митців буде хорошою нагодою просто подивитися на інший зріз і на те мистецтво, яке робить Захід.
Запрошуємо усіх на 12.30. в «Арсенал».
– Це вже всі почули і прийдуть. Бо зараз ще мені скажуть, що я тут рекламою займаюся.
Анна Бубнова: Освітньою.
– Ну, освітньою рекламою.
Але коли задумувалося Arsenale, говорили про апокаліпсис, кінець світу. Зараз кінець світу відмінили.
Чи буде змінюватися якось у зв’язку з цим сприйняття програми? Як куратори над цим працюють?
Тетяна Філевська: А хто відмінив кінець світу, вибачте?
– Ну, кажуть, що переноситься.
Анна Бубнова: Вчора ми були на одній із подій з паралельної програми у «Шоколадному будинку», де російські митці представляли свої проекти. І вони казали, що вони, як мантру, повторювали ідею, що кінець світу. І зрештою дійшли до думки, що світу не кінець, і є нові ідеї про те, як, що робити далі. Тобто, для них це, можливо, був певний такий перехід у новий вимір.
– Англійці, яких ви привозите чи привезли вже, що вони покажуть? Бо досить відомі прізвища.
Анна Бубнова: Я думаю, що треба приходити і дивитися, заходити на сайт Arsenale. Починаючи з 24-го числа, на сайті будуть відеоматеріали, де показуватимуться інсталяції, будуть інтерв’ю з авторами цих інсталяцій.
Я думаю, що краще за все почати з цього. І тоді вже зробити для себе висновок, чи варто дивитися решту. Тому, починаючи з 24-го числа, заходьте на сайт Arsenale, дивіться.
– Зараз там уже роботи, як працює, складає свою експозицію Фелліда Барлоу. Можна вже побачити і зараз. Але сприйняти, очевидно, можливо, вже побачивши все у всій красі або ж некрасі.
Анна Бубнова: Я можу сказати, що дуже багато митців, які працювали в Arsenale, дуже полюбили простір. І я знаю, що Філліда Барлоу робила свою композицію під простір «Арсеналу».
Тетяна Філевська: Філліда Барлоу працює, як художник, який працює – сайт «спесифік». Тобто, дослівно з англійської, вона адаптує свою роботу під конкретний простір.
– До речі, простір Мистецького Арсеналу – він своєрідний, він непростий, як для роботи. Як упоралися?
Тетяна Філевська: Я можу тільки поділитися своїми захопленням від того, що я бачила. Звичайно, всі закохуються у простір Arsenale з першого погляду, як тільки вони бачать оцю красу, ці прекрасні стародавні арки і цей масштаб, ці розміри.
Всі кажуть, що конкурувати з красою цього простору надзвичайно складно. Відповідно, робота Девіда Еліота, який відбирав для цього бієнале проекти, роботи, була дуже складною. Але я Вам скажу, що він упорався максимально, тому що ті роботи, які він відібрав, те, як вони будуть представлені, вражає з першого погляду. І я думаю, що такої прекрасної, чудової виставки в Україні ще не було.
Анна Бубнова: Учора ми спілкувалися під час однієї з подій з британським художником, який зараз доінстальовує свою роботу Річардом Грейсоном. Він казав, що Arsenale буде дуже хорошою подією, попри всі труднощі. І коли його запитали, чи це тому, що його робота там, він сказав: ні, дійсно, простір і робота, яку зробив Девід Еліот, потрясна.
– Якщо говорити про Британську раду, яка останнім часом почала приділяти дуже багато уваги питанням мистецтва і культури, окрім Arsenale, це допомога чи ваша участь у тому, що зараз у PinchukArtCentre є роботи Капура.
По-перше, чому почали цим займатися? А по-друге – це своєрідне змагання? Чому Капур не в рамках Arsenale?
Анна Бубнова: PinchukArtCentre дуже допомагає Британській раді промоутувати британське мистецтво. І не завжди Британська рада до цього є причетна. Але, бачите, як дуже добре працює прив’язка.
Насправді з Пінчуком ми робимо практично паралельну освітню програму. Ми не привозили твори, не допомагали йому у привозі митця, але ми будемо створювати цілу низку розмов з видатними філософами, кураторами як британцями, так і не британцями, які будуть приїжджати в Україну протягом Аніша Капура і робити доповіді.Це був наш вклад у проект.
Мені здається, що сучасне британське мистецтво відоме. Але, незважаючи на це, в Україні не вистачає контексту, не вистачає інформації для сприйняття його.Наше завдання – допомогти аудиторії, дати інформацію для того, щоб вони змогли розуміти, про що йде мова, чому саме так, чому така форма вираження.
– А чи потрібно обов’язково? От слухач, який телефонував, висловився досить скептично. Наскільки це потрібно?
Анна Бубнова: Естетику, яку нам пропонує західне мистецтво, – вона складна для нашого сприйняття. І ми повинні розуміти, чому саме ця естетика була вибрана західними митцями, і тоді стане легше розуміти.
Авангард, який народився на цих землях, поїхав на Захід, і там дав народження сучасному мистецтву
Тетяна Філевська: Я тут, Аню, з тобою трішки не погоджуюся. Тому що насправді сучасне мистецтво не є якимось інорідним для нашого контексту.
Просто справа в тім, що за часів СРСР, коли заборонена була певна частина мистецтва, авангард, який фактично народився на цих землях, поїхав туди, на Захід, і саме там дав утвердження цьому сучасному мистецтву.
Тетяна Філевська: І якщо говорити про контекстуальність сучасного мистецтва, я можу навести надзвичайно простий приклад. Це «Чорний квадрат» Малевича, який, до речі, народився у Києві. І ось цей «Чорний квадрат» – це просто чорний квадрат на полотні. І ти його ніколи в житті не зрозумієш, якщо ти не спробуєш, не зробиш зусилля, не відкриєш книжку чи не дізнаєшся щось про це, чому цей начебто геній сучасного мистецтва так просто взяв і намалював «Чорний квадрат», який може зробити кожна дитина, яка вміє пензля тримати. Але справа зовсім в іншому.
– Ну, і наостанок кілька цифр про Arsenale . 22 українських, 99 зарубіжних художників, 24 гектари виставкової площі, 231 робота, 40 з яких показуються вперше. Оце Arsenale в Україні.
Будемо бачити, як буде проходити. Наскільки буде успішним, це покаже час.