У Львові вшанували пам’ять дітей, які загинули в катівнях НКВС

Львів – 20 травня, у День пам’яті жертв політичних репресій, у Львові на Янівському цвинтарі освятили надгробний пам’ятник 26 дітям, які були закатовані комуністичним режимом у 1949–1951 роках у двох із львівських в’язниць. Це були немовлята з репресованих родин українців. 15 років Товариство політичних в’язнів і репресованих домагалось від місцевої влади належно впорядкувати місце вічного спочинку невинно убієнних. Донедавна на місці поховання дітей стояв тільки березовий хрест.

«Це трагедія не лише окремої родин, це трагедія міста, держави, – заявив під час відкриття надгробного пам’ятника мер Львова Андрій Садовий. – Коли кати вбивали цих дітей, вони думали, що вб’ють націю».

Тут спочивають діти віком від одного дня до трьох років, також у братській могилі поховані двоє неповнолітніх, 15 і 17 років. На Янівський цвинтар їх привозили таємно і вночі з Замарстинівської в’язниці і «Бригідок». Це були діти матерів, які перебували під слідством чи були замучені НКВС. Комуністична влада намагалась вибити якомога більше інформації від жінок, вбиваючи їхніх малюків, народжених у в’язниці або ж арештованих із мамами.

Голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Петро Франко дізнався про братську могилу дітей у 1989 році від сторожа Янівського цвинтаря, який ховав дітей і довідався, звідки їх привозять. У 1990-х Петро Франко дослідив архівні матеріали і встановив усі прізвища малюків. Під час проведеної ексгумації було виявлено, що в могилі спочиває 26 неповнолітніх.

«У львівському архіві вивчав документи від 1939 року. 11 вибрав з тюрми «Бригідки» дітей і 15 осіб – з тюрми Замарстинівської. На базі моїх матеріалів видали довідку. Є написано ім’я, прізвище, коли померла дитина. Якби ці 26 дітей були живі, то ми б мали вже четверте покоління,120 людей – це ціле село», – каже Петро Франко.

Мама схилила голову у скорботі над дитиною – цей образ на могилі похованих дітей у граніті відтворив львівський скульптор Юліан Савка. Він і вся його родина були репресовані. Маму митця вивезли у Якутію за її українськість, батько-упівець загинув, коли дитині було 11 місяців. Юліан Савка у 1947 році, маючи неповні три роки, взимку перебував у жіночій в’язниці разом із тіткою.

«Вони сказали, що «это отродие жить не будет». Коли приходили енкаведисти, я кричав несамовито. Пригадую, як били бабусю, копали. Її вивезли у Сибір, і вона між станціями померла. Там похована у 1949 році», – розповів митець.

«Щасливі ті, хто пам’ятає»

Пам’ятник закатованим дітям,каже скульптор, – це данина сучасників. А в Західній Україні є десятки відомих і невідомих місць поховань дітей, замордованих комуністичним режимом.

Лише за січень-лютий 1941 року на Личаківський цвинтар у Львові були привезені тіла понад ста немовлят віком від одного до тридцяти днів. Малюки були народжені у львівських тюрмах жінками-політв’язнями, яких вагітними арештовували офіцери НКВС у 1940–1941 роках за співпрацю з ОУН.

Невідомо також, скільки малюків закатовано наприкінці 1940-х у тюрмі на Лонцького. Бо й тут жінки народжували, і доля немовлят донині не досліджена. Вархівних документах працівники НКВС зумисно зазначали, що це немовлята не із в’язниць, а народжені в певному районі.

Товариство політичних в’язнів і репресованих просить мерію, щоб це місце масового поховання було впорядковане.

«Щасливі ті, хто пам’ятає», – наголошувалось під час відкриття пам’ятника,який виготовлений за кошт міського бюджету.