Гості: Михайло Волинець, парламентар від БЮТ, Анатолій Гіршфельд, голова Об’єднання організацій роботодавців Харківської області
Інна Кузнецова: Сьогодні – 1 Травня, День солідарності трудящих.
Пане Гіршфельд, наскільки масовими є сьогодні демонстрації у Харкові?
Анатолій Гіршфельд (переклад): Досить масові. Багато людей вийшло святкувати. Але не так, як в радянський час. У радянський час вони безумовно були більш масово організовані.
– Пане Волинець, сьогодні дуже багато акцій було оголошено. Я знаю, що і Ви плануєте сьогодні після 12.30. разом з Інститутом «Республіка», ще з деякими представниками лівих сил вийти від метро «Арсенальна».
Але зранку КПУ провела масову демонстрацію з трансляцією по «Першому національному телеканалу». І мушу сказати, що Хрещатик був весь червоний.
Михайло Волинець: По всій Україні сьогодні проходить багато акцій. Їх започаткували незалежні профспілки. І ми об’єдналися разом з різними громадськими організаціями, у тому числі і з лівими. Але не з КПУ. КПУ ще традиційно від радянських часів тримає за собою право на проведення і на святкування 1 Травня.
Але насправді 1 травня – це день боротьби трудівників за свої права. Тобто це не має ніякого відношення до ідеології, це не має ніякого відношення до влади, це скоріше не свято, це день боротьби проти влади, проти роботодавців, тих, які пригнічують людей найманої праці.
Але я не хочу сказати, що ми сповідуємо боротьбу проти роботодавців, бо це наші партнери. Ми їх маємо поважати. Але ми маємо бути організованими, ми маємо показати свою силу і, саме головне, свою солідарність саме на 1 травня.
Ми, з одного боку, святкуючи, з другого боку, протестуючи, збираємося, обговорюємо свої питання, ми проводимо мітинги, ми висуваємо свої вимоги.
– Чи є користь від таких мітингів, пане Гіршфельд?
Анатолій Гіршфельд: Безумовно, це важлива перш за все історична подія. Я вважаю, що це дуже хороша традиція, яка тягнеться з радянського часу. І перш за все люди відчувають себе... свою гідність.
Я не погоджуюся з тим, що сьогодні, мені здається, це втратило таку актуальність боротьби проти роботодавця. Тому що роботодавець і трудящий – це взагалі-то нерозривні поняття. І роботодавець не може бути роботодавцем, якщо не задоволені потреби трудящих. І так само трудящий зацікавлений сьогодні, як ніколи, у створені робочих місць.
– Ну, більшість трудівників сьогодні відпочиває. І я зараз запропоную радіослухачам послухати. Ми опитували пересічних киян та гостей столиці. Що для них 1 Травня?
Респондент: Це для мене свято. Спочатку посвяткуємо, а потім будемо працювати.
Респондент (переклад): 1 Травня – це велике свято міжнародний. Ми будемо святкувати. Йдемо ходою з комуністами. Будемо удвох святкувати.
Респондент (переклад): День трудящих у всьому світі. Завтра ми будемо трудитися, будемо їхати додому на батьківщину, будемо дуже сильно трудитися. Висидіти багатокілометровий марш до Білорусі – це дуже важка праця.
Респондент (переклад): Не радянське свято. Це свято прийшло до нас задовго до революції і означало солідарність трудящих.
Вип’ємо по чарці за здоров’я друзів і за своє здоров’я. Хай люд знають, які в Україні гарні дівчата, гарні хлопці. І це ми повинні зафіксувати у своїй творчості.
Респондент: В принципі свято трудящих. Я в принципі хоч не довго, але трудящий. Особисто для мене це спосіб гарно відпочивати просто з друзями. Один з перших приводів вибратися на шашлики.
Респондентка (переклад): Мир, труд, травень! Старе гасло.
Респондентка: Я, напевне, поїду у центр і на пляж виїдемо.
Респондентка: Для мене це не свято.
Респондентка: В даний період 1 Травня нічого. Як раніше, це був День трудящих. Але все рівно це було свято. Усі люди збиралися, святково одягалися, з музикою, весело. Зараз немає. По-моєму, зараз ні у кого немає відчуття свята. Тільки у молоді.
Респондентка: Я не знаю, коли воно буде свято. Але колись буде.
– Панове, як прокоментуєте те, що почули?
Михайло Волинець: Є час працювати, є час святкувати, відпочивати, а є час боротися і відстоювати свої права. От 1 Травня необхідно позиціонувати в першу чергу, як можливість вийти організовано, заявити про свої права, про свої свободи.
І якщо сьогодні люди цього чітко не розуміють, то вони справді сприймають 1 Травня, як додатковий вихідний в першу чергу. Ну, зрозуміло, весна, тепло. І люди думають про те, як вийти, засмажити шашлики, а потім їх з’їсти і мати добрий настрій.
Але коли прийдеш додому і побачиш, що тобі завтра вже немає, чим годувати дітей, тоді ти згадаєш, що ти відпрацював, а тоді не виплатили зарплату, що тобі не нарахували пенсію або у тебе відняли пенсію. Тоді ти згадаєш, що ти справді годувальник сім’ї, ти, як чоловік, маєш в першу чергу подумати про свою дружину, про своїх дітей, про те, що на тебе чекає завтра, чи ти зможеш допомогти пристарілим батькам.
І рано чи пізно, якщо захист людей найманої праці не відбувається організовано, якщо профспілки тут не на місці, то звісно все переростає у загострення напруги і доводиться до революційних ситуацій, до якихось масових незадоволень, некерованих моментів.
Зовсім не так у нас сьогодні це відбувається, як на Заході, коли профспілки закликають людей найманої праці до спільних солідарних дій, і навіть не члени профспілок виходять масово та не допускають зниження зарплати, не допускають збільшення робочого тижня, як зараз найближчим часом влада разом з роботодавцями намагаються прийняти новий Трудовий кодекс, який приведе населення України до рабства.
– Пане Гіршфельд, а як роботодавці співпрацюють з профспілками? І наскільки профспілки зараз за умов фінансової кризи і безробіття у змозі говорити про вимоги?
Анатолій Гіршфельд: Роботодавці та профспілки, та уряд – це є формат постійного соціального діалогу. І всі питання, які стосуються трудящих, вирішуються в рамках цього соціального діалогу, який триває постійно у рамках тристоронньої комісії, яка є при Президенті, і при уряді.
Тому я думаю, що 1 Травня – це не той день, коли це вирішується. Я гадаю, що цей день більше нагадує нам славні традиції, які є у трудящих. А ті явища, про які говорив Михайло, тобто невиплата зарплати, пенсій – це ганебне явище, до яких ми точно так же відносимося, як і профспілки.
– Але як цього позбутися?
Анатолій Гіршфельд: Це дуже комплексна програма по підтримці підприємства і підтримці, розвитку робочих місць. І перш за все реального сектору економіки. Бо без цього не може бути ні високих зарплат, ні наповнення бюджету, ні добробуту.
– Тобто, з Вашої точки зору, те, що зараз відбувається в країні, призведе до поліпшення добробуту? Так?
Анатолій Гіршфельд: Я гадаю, що в країні започаткували систему реформ, яких ми не бачили з 2004 року.
І дії уряду, можна говорити, що, напевне, їх треба було б прискорити. Але я сьогодні можу констатувати, що уряд послідовно здійснює реформи. Це стосується і податкової реформи, і підтримки підприємництва, і розвитку реального сектору економіки.
Так, це сьогодні відбувається не у простих умовах. Але не можна говорити про те, що сьогодні нічого не робиться для підтримки робочих місць, бо це є дійсно основа реального сектору економіки і добробуту усієї країни.
Михайло Волинець: Я теж знаю теоретичні основи соціального діалогу. А на практиці в Україні тристоронню раду з соціального діалогу при Президенті очолює… Хто Ви думаєте? Олігарх Фірташ! Який представляє людей найманої праці, органи влади і роботодавців у соціальному діалозі.
І хто там заповнив квоти соціального діалогу? Ну, від профспілок – старі «кишенькові» професійні спілки, які завжди обслуговують, ще від радянських часів, роботодавців і органи влади.
Від роботодавців? Я не хочу переходити на персоналії. Там є нормальні люди. Але загально приймається рішення на користь олігархів. І таким чином в Україні постійно погіршується трудове законодавство.
Прийнятий закон про соціальній діалог в Україні, яким закріплена остаточно монополія старих профспілок в Україні. Тобто незалежні профспілки викинуті за межі соціального діалогу. Їм заборонено вести перемовини про заключення колективних договорів, угод, вести міжнародну діяльність, приймати участь в управлінні фондами соціального страхування. А це лікарняні, це розслідування нещасного випадку і участь у створення комісії по трудових суперечках. І багато інших речей.
Ми зараз ведемо відчайдушну боротьбу і з залученням Міжнародної конфедерації профспілок, якої штаб-квартира у Брюсселі, і з залученням Міжнародної організації праці, якої штаб-квартира у Женеві, для того, щоб в Україні не порушувалися конвенції Міжнародної організації праці, інші міжнародні законодавчі акти і Конституція України.
Ми проводимо сьогодні акцію, збираємося в Києві біля станції метро «Арсенальна», пройдемо до Кабміну, пройдемо до Верховної Ради, прийдемо на Європейську площу. Маршрут наш буде дальше продовжуватися. Де будемо говорити ці всі питання чітко, ясно. Робочий тиждень передбачено Трудовим кодексом збільшити. Це ст. 143 проекту Трудового кодексу.
У той же час для того, щоб людям не платити елементарну мінімальну зарплату, органи влади, роботодавці внесли зміни до закону про оплату праці, яким передбачили погодинну оплату праці за фактично відпрацьований час. Тобто людина відпрацювала дві години на тиждень – їй за дві години нарахували. І нараховують в місяць 200-300 гривень. Чи можна прожити?
Селище Сатанів у Хмельницькій області. Санаторій знаходиться у лісі. Людям ставлять на день дві години робочого часу. Людина за 20 км їде на рейсовому автобусі, не може дальше повернутися додому, цілий день тиняється на роботі, а в результаті їй нараховують 300-400 гривень!
Інший пансіонат у цьому ж селищі теж в лісі. Людям нараховують невеличку зарплату, сплачують з неї податки, сплачують відрахунки у три фонди соціального страхування, у Пенсійний фонд, а в той же час є заборгованість по зарплаті, де ніхто не показує цієї заборгованості, бо податки сплачені, а люди їх не цікавлять.
І тому ще раз говорю, що соціальний діалог має бути справедливим, соціальний діалог має бути рівноправним.
І мій колега (я бачу по риториці) є справедлива людина, не впадає в якусь агресію, в таку резонансну риторику. Але хочу сказати, що на керівному рівні роботодавчих органів, які входять до складу соціального діалогу, все відбувається зовсім навпаки.
І таким чином в Україні найбільший робочий тиждень в Європі, найнижча зарплата в Європі, найвищий рівень захворюваності інфекційними хворобами, великий рівень безробіття. Безробіття зростає! То які це реформи? Я не можу погодитися.
– Пане Гіршфельд, що Ви можете сказати?
Анатолій Гіршфельд: Насамперед я хочу сказати: що таке олігарх? Це чоловік, який має іномарку, має 100 або 200, або 300 найманих працівників. Це чоловік, який платить податки. Я не зустрічав ніде чіткого визначення того, що таке олігарх?
Я хочу сказати, що якби в нашій країні було менше цієї риторики, а було б більше людей, які створюють робочі місця, платять високу зарплату, опрацьовують високотехнологічне підприємництво, задіюють науковий потенціал, як це робиться у компанії, яку я очолюю, експортують цю продукцію, не сировину, а продукцію машинобудування (і Харків – це місто, яке в цьому плані є флагманом українського машинобудування), то безумовно і працівники, і роботодавці, і в цілому країна жили б значно краще.
Сьогодні отих явищ, про які говорив пан Волинець, що в якомусь санаторії неповний робочий день, то ми з Вами повинні прекрасно розуміти, що без рішення профспілки перейти на скорочений робочий день ніяке підприємство не може.
І сьогодні ще не вступив в силу новий проект Трудового кодексу. Тому всі підприємства, які переходять на скорочений робочий день, повинні мати наказ, який узгоджений з профспілковою організацією.
Тому я хочу сказати про пана Фірташа. Пан Фірташ – один з найкрупніших роботодавців сьогодні в Україні. І не тільки очолює тристоронню раду, а він має сотні тисяч працівників, які отримують високу зарплату. Організації, які очолює пан Фірташ, несуть величезне соціальне навантаження у тих містах, в яких вони знаходяться. І безумовно місцеві бюджети мають великі надходження.
– Ми не маємо зараз у студії пана Фірташа. Сподіваємося, що колись він завітає до студії, і ми про це поговоримо.
Але запитання у чому? 17 травня заплановано у Верховній Раді розгляд проекту Трудового кодексу. Наскільки реально виконати вимоги профспілок про скорочення робочого тижня?
Тому що деякі профспілки України вимагають внести зміни до Трудового кодексу і скоротити робочий тиждень до 35 годин. Між тим є пропозиції про збільшення робочого тижня до 48 годин.
Наскільки це реально, зважаючи все ж таки на кризу?
Анатолій Гіршфельд: Я хочу сказати наступне. Криза, яка була у 2008 році, повинна була б навчити нас і країну, і профспілки, і роботодавців, що нічого з нічого не створюється.
І ми бачимо зараз, як багато країн, які мають на порядок кращі економічні показники, змушені збільшувати і робочий час, і економити на соціальних виплатах, бо кошти на соціальні виплати треба заробляти. І Україна сьогодні живе у глобальному світі, де, можна сказати, починається друга хвиля кризи. Вона не починається, вона вже почалася. І ми бачимо це на європейському прикладі.
Так, справді, в Україні дійсно низький ВВП на душу населення. Але він низький, тому що погано працює реальний сектор економіки і дуже низька конкурентоспроможність українських товарів. Для того, щоб його підвищувати, необхідна певна державна підтримка роботодавців, і ні в якому випадку не можна ставити воза попереду кобили.
Якщо не будуть створюватися робочі місця, якщо люди не будуть отримувати високу зарплату, якщо ми не будемо нарощувати обсяги виробництва, то ніколи не буде високої…
– А коли ми це будемо робити?
Анатолій Гіршфельд: Я вже говорив, що перші кроки, починаючи з 2004 року, ми вже почали робити на цьому шляху. Тому що податкова реформа сьогодні поліпшила, на мій погляд, умови, в яких працюють роботодавці. Зроблені перші кроки. Але цього не достатньо.
Михайло Волинець: Я хочу сказати, що проектом Трудового кодексу ст. 143 передбачено збільшувати робочий тиждень для найманого працівника з 40 до 48 годин. І неконтрольовано більше!
Для чого це робиться? Там передбачено, що якщо людина знаходиться в режимі очікування до виконання роботи, то їй можна збільшити робочий день. Якщо людина має змогу відпочивати під час робочої зміни, то їй можна збільшити робочий день і робочий тиждень.
Крім того, ст. 28 проекту передбачає застосування технічних засобів контролю за працівником на робочому місці. Це засоби підслуховування, відеокамери, записи і все інше.
– Це, бачите, складні тонкощі.
Михайло Волинець: Це не тонкощі. Це…
– Не треба ходити далеко. Я, здається, вчора бачила на одному з інтернет-ресурсів фотографії з бараків на стадіоні, як будували. Там немає ні профспілок, ні Трудового кодексу. Даруйте, це новітні раби.
Михайло Волинець: На жаль, так. Це влада якраз несе відповідальність за будівництво на стадіоні «Олімпійський». І влада безпосередньо, наймаючи таких недобросовісних, недоброякісних роботодавців, створила такі умови в центрі Києві.
То що говорити за якесь село, що говорити за маленьке селище, де люди взагалі бояться поскаржитися в інспекцію праці, бо їх здадуть, де люди бояться вступити в незалежну профспілку, бо їх будуть знищувати за це, де люди не хочуть вступати у старі профспілки…?
– Де були профспілки, де були роботодавці, де були політичні сили, які виходять на вулицю і не бачать цього?
Михайло Волинець: Якраз 1 Травня – це той день, коли не на «маївку» треба бігти, а прийти і заявити прос вій протест, сказати про свої проблеми.
І ми, як незалежні профспілки, організовуємо сьогодні таке свято. І не разом з комуністами, де вони схиляються до певної ідеології в першу чергу, де вони, можливо, планують продовжити життя СРСР чи щось ще. Я не буду зараз вдаватися у ці тонкощі.
Незалежні профспілки, які створені людьми найманої праці знизу, без органів влади і без політиків, саме такі профспілки реально представляють людей найманої праці. І там, де вони існують, там ситуація кардинально краща, або там позиціонується чітка боротьба.
І там немає якоїсь демагогії, яка відбувається на рівні соціального діалогу, який нічого абсолютно не дає. І це брехня! Це для того, щоб поїхати зараз на 101 Генеральну сесію в Женеву за рахунок держави, витратити там валюту, відпочити впродовж 20 днів і сказати, що в Україні все добре, прекрасно маркізо!
Насправді…
– На жаль, у нас немає тут зараз представників...
Михайло Волинець: Ви їх закличете сюди, і вони будуть вам байки тут розказувати.
А ми бачимо що заборгованість по зарплаті спочатку року виросла більше, ніж на 9%. Це про що говорить? Про створення робочих місць?
– Пане Гіршфельд, на Вашому підприємстві заборгованість по зарплатні є?
Анатолій Гіршфельд: Безумовно ні. І зарплатня одна з самих високих у Харківській області і в цілому по галузі.
– Скільки?
Анатолій Гіршфельд: Я хочу сказати, що роботодавці їздять за свої кошти в Женеву. І мені здається, що пан Волинець заговорився на цю тему.
Дійсно на окремих…
Михайло Волинець: Якщо ми виходимо з кризи, чому заборгованість по зарплаті зростає, шановний колего? Чому ми прямо не говоримо? А говоримо про підйом, а в той же час ми бачимо поглиблення кризи?
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
Інна Кузнецова: Сьогодні – 1 Травня, День солідарності трудящих.
Пане Гіршфельд, наскільки масовими є сьогодні демонстрації у Харкові?
Анатолій Гіршфельд (переклад): Досить масові. Багато людей вийшло святкувати. Але не так, як в радянський час. У радянський час вони безумовно були більш масово організовані.
– Пане Волинець, сьогодні дуже багато акцій було оголошено. Я знаю, що і Ви плануєте сьогодні після 12.30. разом з Інститутом «Республіка», ще з деякими представниками лівих сил вийти від метро «Арсенальна».
Але зранку КПУ провела масову демонстрацію з трансляцією по «Першому національному телеканалу». І мушу сказати, що Хрещатик був весь червоний.
Михайло Волинець
Михайло Волинець: По всій Україні сьогодні проходить багато акцій. Їх започаткували незалежні профспілки. І ми об’єдналися разом з різними громадськими організаціями, у тому числі і з лівими. Але не з КПУ. КПУ ще традиційно від радянських часів тримає за собою право на проведення і на святкування 1 Травня.
Але насправді 1 травня – це день боротьби трудівників за свої права. Тобто це не має ніякого відношення до ідеології, це не має ніякого відношення до влади, це скоріше не свято, це день боротьби проти влади, проти роботодавців, тих, які пригнічують людей найманої праці.
Але я не хочу сказати, що ми сповідуємо боротьбу проти роботодавців, бо це наші партнери. Ми їх маємо поважати. Але ми маємо бути організованими, ми маємо показати свою силу і, саме головне, свою солідарність саме на 1 травня.
Ми, з одного боку, святкуючи, з другого боку, протестуючи, збираємося, обговорюємо свої питання, ми проводимо мітинги, ми висуваємо свої вимоги.
– Чи є користь від таких мітингів, пане Гіршфельд?
Анатолій Гіршфельд
Анатолій Гіршфельд: Безумовно, це важлива перш за все історична подія. Я вважаю, що це дуже хороша традиція, яка тягнеться з радянського часу. І перш за все люди відчувають себе... свою гідність.
Я не погоджуюся з тим, що сьогодні, мені здається, це втратило таку актуальність боротьби проти роботодавця. Тому що роботодавець і трудящий – це взагалі-то нерозривні поняття. І роботодавець не може бути роботодавцем, якщо не задоволені потреби трудящих. І так само трудящий зацікавлений сьогодні, як ніколи, у створені робочих місць.
– Ну, більшість трудівників сьогодні відпочиває. І я зараз запропоную радіослухачам послухати. Ми опитували пересічних киян та гостей столиці. Що для них 1 Травня?
Респондент: Це для мене свято. Спочатку посвяткуємо, а потім будемо працювати.
Респондент (переклад): 1 Травня – це велике свято міжнародний. Ми будемо святкувати. Йдемо ходою з комуністами. Будемо удвох святкувати.
Респондент (переклад): День трудящих у всьому світі. Завтра ми будемо трудитися, будемо їхати додому на батьківщину, будемо дуже сильно трудитися. Висидіти багатокілометровий марш до Білорусі – це дуже важка праця.
Респондент (переклад): Не радянське свято. Це свято прийшло до нас задовго до революції і означало солідарність трудящих.
Вип’ємо по чарці за здоров’я друзів і за своє здоров’я. Хай люд знають, які в Україні гарні дівчата, гарні хлопці. І це ми повинні зафіксувати у своїй творчості.
Респондент: В принципі свято трудящих. Я в принципі хоч не довго, але трудящий. Особисто для мене це спосіб гарно відпочивати просто з друзями. Один з перших приводів вибратися на шашлики.
Респондентка (переклад): Мир, труд, травень! Старе гасло.
Респондентка: Я, напевне, поїду у центр і на пляж виїдемо.
Респондентка: Для мене це не свято.
Респондентка: В даний період 1 Травня нічого. Як раніше, це був День трудящих. Але все рівно це було свято. Усі люди збиралися, святково одягалися, з музикою, весело. Зараз немає. По-моєму, зараз ні у кого немає відчуття свята. Тільки у молоді.
Респондентка: Я не знаю, коли воно буде свято. Але колись буде.
– Панове, як прокоментуєте те, що почули?
1 Травня необхідно позиціонувати як можливість вийти організовано, заявити про свої права, про свої свободи
Новий Трудовий кодекс приведе населення України до рабства
І якщо сьогодні люди цього чітко не розуміють, то вони справді сприймають 1 Травня, як додатковий вихідний в першу чергу. Ну, зрозуміло, весна, тепло. І люди думають про те, як вийти, засмажити шашлики, а потім їх з’їсти і мати добрий настрій.
Але коли прийдеш додому і побачиш, що тобі завтра вже немає, чим годувати дітей, тоді ти згадаєш, що ти відпрацював, а тоді не виплатили зарплату, що тобі не нарахували пенсію або у тебе відняли пенсію. Тоді ти згадаєш, що ти справді годувальник сім’ї, ти, як чоловік, маєш в першу чергу подумати про свою дружину, про своїх дітей, про те, що на тебе чекає завтра, чи ти зможеш допомогти пристарілим батькам.
І рано чи пізно, якщо захист людей найманої праці не відбувається організовано, якщо профспілки тут не на місці, то звісно все переростає у загострення напруги і доводиться до революційних ситуацій, до якихось масових незадоволень, некерованих моментів.
Зовсім не так у нас сьогодні це відбувається, як на Заході, коли профспілки закликають людей найманої праці до спільних солідарних дій, і навіть не члени профспілок виходять масово та не допускають зниження зарплати, не допускають збільшення робочого тижня, як зараз найближчим часом влада разом з роботодавцями намагаються прийняти новий Трудовий кодекс, який приведе населення України до рабства.
– Пане Гіршфельд, а як роботодавці співпрацюють з профспілками? І наскільки профспілки зараз за умов фінансової кризи і безробіття у змозі говорити про вимоги?
Анатолій Гіршфельд: Роботодавці та профспілки, та уряд – це є формат постійного соціального діалогу. І всі питання, які стосуються трудящих, вирішуються в рамках цього соціального діалогу, який триває постійно у рамках тристоронньої комісії, яка є при Президенті, і при уряді.
Тому я думаю, що 1 Травня – це не той день, коли це вирішується. Я гадаю, що цей день більше нагадує нам славні традиції, які є у трудящих. А ті явища, про які говорив Михайло, тобто невиплата зарплати, пенсій – це ганебне явище, до яких ми точно так же відносимося, як і профспілки.
– Але як цього позбутися?
Анатолій Гіршфельд: Це дуже комплексна програма по підтримці підприємства і підтримці, розвитку робочих місць. І перш за все реального сектору економіки. Бо без цього не може бути ні високих зарплат, ні наповнення бюджету, ні добробуту.
– Тобто, з Вашої точки зору, те, що зараз відбувається в країні, призведе до поліпшення добробуту? Так?
Анатолій Гіршфельд: Я гадаю, що в країні започаткували систему реформ, яких ми не бачили з 2004 року.
І дії уряду, можна говорити, що, напевне, їх треба було б прискорити. Але я сьогодні можу констатувати, що уряд послідовно здійснює реформи. Це стосується і податкової реформи, і підтримки підприємництва, і розвитку реального сектору економіки.
Так, це сьогодні відбувається не у простих умовах. Але не можна говорити про те, що сьогодні нічого не робиться для підтримки робочих місць, бо це є дійсно основа реального сектору економіки і добробуту усієї країни.
Прийнятий закон про соціальній діалог – закріплена остаточно монополія старих профспілок в Україні. Незалежні профспілки викинуті за межі діалогу
В Україні найбільший робочий тиждень в Європі, найнижча зарплата, найвищий рівень захворюваності інфекційними хворобами, великий рівень безробіття. Безробіття зростає! То які це реформи?
І хто там заповнив квоти соціального діалогу? Ну, від профспілок – старі «кишенькові» професійні спілки, які завжди обслуговують, ще від радянських часів, роботодавців і органи влади.
Від роботодавців? Я не хочу переходити на персоналії. Там є нормальні люди. Але загально приймається рішення на користь олігархів. І таким чином в Україні постійно погіршується трудове законодавство.
Прийнятий закон про соціальній діалог в Україні, яким закріплена остаточно монополія старих профспілок в Україні. Тобто незалежні профспілки викинуті за межі соціального діалогу. Їм заборонено вести перемовини про заключення колективних договорів, угод, вести міжнародну діяльність, приймати участь в управлінні фондами соціального страхування. А це лікарняні, це розслідування нещасного випадку і участь у створення комісії по трудових суперечках. І багато інших речей.
Ми зараз ведемо відчайдушну боротьбу і з залученням Міжнародної конфедерації профспілок, якої штаб-квартира у Брюсселі, і з залученням Міжнародної організації праці, якої штаб-квартира у Женеві, для того, щоб в Україні не порушувалися конвенції Міжнародної організації праці, інші міжнародні законодавчі акти і Конституція України.
Ми проводимо сьогодні акцію, збираємося в Києві біля станції метро «Арсенальна», пройдемо до Кабміну, пройдемо до Верховної Ради, прийдемо на Європейську площу. Маршрут наш буде дальше продовжуватися. Де будемо говорити ці всі питання чітко, ясно. Робочий тиждень передбачено Трудовим кодексом збільшити. Це ст. 143 проекту Трудового кодексу.
У той же час для того, щоб людям не платити елементарну мінімальну зарплату, органи влади, роботодавці внесли зміни до закону про оплату праці, яким передбачили погодинну оплату праці за фактично відпрацьований час. Тобто людина відпрацювала дві години на тиждень – їй за дві години нарахували. І нараховують в місяць 200-300 гривень. Чи можна прожити?
Селище Сатанів у Хмельницькій області. Санаторій знаходиться у лісі. Людям ставлять на день дві години робочого часу. Людина за 20 км їде на рейсовому автобусі, не може дальше повернутися додому, цілий день тиняється на роботі, а в результаті їй нараховують 300-400 гривень!
Інший пансіонат у цьому ж селищі теж в лісі. Людям нараховують невеличку зарплату, сплачують з неї податки, сплачують відрахунки у три фонди соціального страхування, у Пенсійний фонд, а в той же час є заборгованість по зарплаті, де ніхто не показує цієї заборгованості, бо податки сплачені, а люди їх не цікавлять.
І тому ще раз говорю, що соціальний діалог має бути справедливим, соціальний діалог має бути рівноправним.
І мій колега (я бачу по риториці) є справедлива людина, не впадає в якусь агресію, в таку резонансну риторику. Але хочу сказати, що на керівному рівні роботодавчих органів, які входять до складу соціального діалогу, все відбувається зовсім навпаки.
І таким чином в Україні найбільший робочий тиждень в Європі, найнижча зарплата в Європі, найвищий рівень захворюваності інфекційними хворобами, великий рівень безробіття. Безробіття зростає! То які це реформи? Я не можу погодитися.
– Пане Гіршфельд, що Ви можете сказати?
Анатолій Гіршфельд: Насамперед я хочу сказати: що таке олігарх? Це чоловік, який має іномарку, має 100 або 200, або 300 найманих працівників. Це чоловік, який платить податки. Я не зустрічав ніде чіткого визначення того, що таке олігарх?
Я хочу сказати, що якби в нашій країні було менше цієї риторики, а було б більше людей, які створюють робочі місця, платять високу зарплату, опрацьовують високотехнологічне підприємництво, задіюють науковий потенціал, як це робиться у компанії, яку я очолюю, експортують цю продукцію, не сировину, а продукцію машинобудування (і Харків – це місто, яке в цьому плані є флагманом українського машинобудування), то безумовно і працівники, і роботодавці, і в цілому країна жили б значно краще.
Сьогодні отих явищ, про які говорив пан Волинець, що в якомусь санаторії неповний робочий день, то ми з Вами повинні прекрасно розуміти, що без рішення профспілки перейти на скорочений робочий день ніяке підприємство не може.
І сьогодні ще не вступив в силу новий проект Трудового кодексу. Тому всі підприємства, які переходять на скорочений робочий день, повинні мати наказ, який узгоджений з профспілковою організацією.
Тому я хочу сказати про пана Фірташа. Пан Фірташ – один з найкрупніших роботодавців сьогодні в Україні. І не тільки очолює тристоронню раду, а він має сотні тисяч працівників, які отримують високу зарплату. Організації, які очолює пан Фірташ, несуть величезне соціальне навантаження у тих містах, в яких вони знаходяться. І безумовно місцеві бюджети мають великі надходження.
– Ми не маємо зараз у студії пана Фірташа. Сподіваємося, що колись він завітає до студії, і ми про це поговоримо.
Але запитання у чому? 17 травня заплановано у Верховній Раді розгляд проекту Трудового кодексу. Наскільки реально виконати вимоги профспілок про скорочення робочого тижня?
Тому що деякі профспілки України вимагають внести зміни до Трудового кодексу і скоротити робочий тиждень до 35 годин. Між тим є пропозиції про збільшення робочого тижня до 48 годин.
Наскільки це реально, зважаючи все ж таки на кризу?
Анатолій Гіршфельд: Я хочу сказати наступне. Криза, яка була у 2008 році, повинна була б навчити нас і країну, і профспілки, і роботодавців, що нічого з нічого не створюється.
І ми бачимо зараз, як багато країн, які мають на порядок кращі економічні показники, змушені збільшувати і робочий час, і економити на соціальних виплатах, бо кошти на соціальні виплати треба заробляти. І Україна сьогодні живе у глобальному світі, де, можна сказати, починається друга хвиля кризи. Вона не починається, вона вже почалася. І ми бачимо це на європейському прикладі.
Так, справді, в Україні дійсно низький ВВП на душу населення. Але він низький, тому що погано працює реальний сектор економіки і дуже низька конкурентоспроможність українських товарів. Для того, щоб його підвищувати, необхідна певна державна підтримка роботодавців, і ні в якому випадку не можна ставити воза попереду кобили.
Якщо не будуть створюватися робочі місця, якщо люди не будуть отримувати високу зарплату, якщо ми не будемо нарощувати обсяги виробництва, то ніколи не буде високої…
– А коли ми це будемо робити?
Анатолій Гіршфельд: Я вже говорив, що перші кроки, починаючи з 2004 року, ми вже почали робити на цьому шляху. Тому що податкова реформа сьогодні поліпшила, на мій погляд, умови, в яких працюють роботодавці. Зроблені перші кроки. Але цього не достатньо.
Проектом Трудового кодексу передбачено збільшувати робочий тиждень для найманого працівника з 40 до 48 годин. І неконтрольовано більше! Ст. 28 проекту передбачає застосування технічних засобів контролю за працівником на робочому місці
Михайло Волинець: Я хочу сказати, що проектом Трудового кодексу ст. 143 передбачено збільшувати робочий тиждень для найманого працівника з 40 до 48 годин. І неконтрольовано більше!
Для чого це робиться? Там передбачено, що якщо людина знаходиться в режимі очікування до виконання роботи, то їй можна збільшити робочий день. Якщо людина має змогу відпочивати під час робочої зміни, то їй можна збільшити робочий день і робочий тиждень.
Крім того, ст. 28 проекту передбачає застосування технічних засобів контролю за працівником на робочому місці. Це засоби підслуховування, відеокамери, записи і все інше.
– Це, бачите, складні тонкощі.
Михайло Волинець: Це не тонкощі. Це…
– Не треба ходити далеко. Я, здається, вчора бачила на одному з інтернет-ресурсів фотографії з бараків на стадіоні, як будували. Там немає ні профспілок, ні Трудового кодексу. Даруйте, це новітні раби.
Михайло Волинець: На жаль, так. Це влада якраз несе відповідальність за будівництво на стадіоні «Олімпійський». І влада безпосередньо, наймаючи таких недобросовісних, недоброякісних роботодавців, створила такі умови в центрі Києві.
То що говорити за якесь село, що говорити за маленьке селище, де люди взагалі бояться поскаржитися в інспекцію праці, бо їх здадуть, де люди бояться вступити в незалежну профспілку, бо їх будуть знищувати за це, де люди не хочуть вступати у старі профспілки…?
– Де були профспілки, де були роботодавці, де були політичні сили, які виходять на вулицю і не бачать цього?
Незалежні профспілки – там немає демагогії, яка відбувається на рівні соціального діалогу, який нічого абсолютно не дає. Це для того, щоб поїхати зараз на Генеральну сесію в Женеву за рахунок держави, витратити валюту, відпочити впродовж 20 днів і сказати, що в Україні все добре
Михайло Волинець: Якраз 1 Травня – це той день, коли не на «маївку» треба бігти, а прийти і заявити прос вій протест, сказати про свої проблеми.
І ми, як незалежні профспілки, організовуємо сьогодні таке свято. І не разом з комуністами, де вони схиляються до певної ідеології в першу чергу, де вони, можливо, планують продовжити життя СРСР чи щось ще. Я не буду зараз вдаватися у ці тонкощі.
Незалежні профспілки, які створені людьми найманої праці знизу, без органів влади і без політиків, саме такі профспілки реально представляють людей найманої праці. І там, де вони існують, там ситуація кардинально краща, або там позиціонується чітка боротьба.
І там немає якоїсь демагогії, яка відбувається на рівні соціального діалогу, який нічого абсолютно не дає. І це брехня! Це для того, щоб поїхати зараз на 101 Генеральну сесію в Женеву за рахунок держави, витратити там валюту, відпочити впродовж 20 днів і сказати, що в Україні все добре, прекрасно маркізо!
Насправді…
– На жаль, у нас немає тут зараз представників...
Заборгованість по зарплаті спочатку року виросла більше, ніж на 9%
Михайло Волинець: Ви їх закличете сюди, і вони будуть вам байки тут розказувати.
А ми бачимо що заборгованість по зарплаті спочатку року виросла більше, ніж на 9%. Це про що говорить? Про створення робочих місць?
– Пане Гіршфельд, на Вашому підприємстві заборгованість по зарплатні є?
Анатолій Гіршфельд: Безумовно ні. І зарплатня одна з самих високих у Харківській області і в цілому по галузі.
– Скільки?
Анатолій Гіршфельд: Я хочу сказати, що роботодавці їздять за свої кошти в Женеву. І мені здається, що пан Волинець заговорився на цю тему.
Дійсно на окремих…
Михайло Волинець: Якщо ми виходимо з кризи, чому заборгованість по зарплаті зростає, шановний колего? Чому ми прямо не говоримо? А говоримо про підйом, а в той же час ми бачимо поглиблення кризи?
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true