Київ – Мова зовнішньої реклами – ще одне проблемне місце на мовній карті України. Той, хто звертає увагу на рекламні щити, не міг не помітити, що за останні два роки, від початку «царювання» донецької кліки, кількість такої реклами російською мовою суттєво зросла. І не тому, що змінилося законодавство. Змінилась атмосфера.
Реклама, як зазначено у «Вікіпедії», – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.
Те, що право громадян України на інформацію українською мовою про цих осіб і продукцію не забезпечено, пояснюється просто: деякі замовники реклами, які є негідниками й аморальними особами, переконані, що в такій яловій державі, як Україна, їм і їхньому бізнесові нічого серйозно не загрожує.
Короткий екскурс в історію питання
У липні 2003 року Верховна Рада України ухвалила зміни до закону «Про рекламу», в якому мовна стаття 6 звучала так: «Реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою. Зареєстровані у встановленому порядку знаки для товарів i послуг, логотипи можуть наводитися мовою оригіналу. В такому випадку іншомовний знак для товарів i послуг, логотип повинен дублюватися українською мовою. Знаки для товарів i послуг, логотипи українських компаній наводяться виключно українською мовою».
Ця норма проіснувала всього-на-всього трохи більше як півроку. Вона не задовольняла низку рекламодавців та інших лобістів. Почалася активна обробка громадської думки шляхом залякування – мовляв, закон не відповідає міжнародним нормам і може перешкодити вступові України до СОТ. І влада, зрозуміло, не встояла.
3 лютого 2004 року Леонід Кучма підписав зміни до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності, де було повністю переформульовано статтю 6 закону «Про рекламу»: «Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до чинного (пізніше законодавець вилучив це слово – Т.М.) законодавства України про мови. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до чинного законодавства, зокрема статті 6 quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності».
Цікаво, що між цими двома варіантами статті 6 закону «Про рекламу» тодішній Прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписав постанову (№ 2016 від 26.12.2003 року) «Про затвердження Положення про Раду з питань реклами» і визначив її як постійно діючий консультативно-дорадчий орган, утворений «для забезпечення координації діяльності міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб’єктів рекламного ринку». Головою цієї ради було призначено віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника, який навіть очолив авторський колектив «Коментаря закону «Про рекламу». Раду з питань реклами вже давно ліквідовано, але «мавр зробив свою справу» в рекордно короткий термін.
Незважаючи на такі покращення, стаття 35 закону «Про мови» визначає, що текст реклами виконується українською мовою. Поряд з ним «може бути вміщено його переклад іншою мовою».
Кілька прикладів законодавства інших держав
Відповідно до статті 2 закону Франції про вживання французької мови, використання французької мови обов’язкове для будь-якої письмової, усної або аудіовізуальної реклами. Єдиний виняток стосується найменування типових продуктів і фірмових страв з іноземними назвами, «найширше відомих серед населення».
Мовний закон канадської провінції Квебек, так звана «Хартія французької мови» («Закон 101»), визначає, що всі вивіски, рекламні щити, світлові стенди, а також назви вулиць, дорожні знаки тощо виконуються французькою мовою. Англійську можна використовувати за бажанням, але за умови, що розмір англійських літер не перевищуватиме ¾ від розміру французьких.
Відповідно до закону про державну мову Словаччини, у всіх інструкціях або вивісках, які містять поряд зі словацькою мовою написи іноземною мовою, літери іноземних слів не можуть бути більшими, ніж літери словацьких слів. Ба більше, «витрати на всі зміни інформаційних таблиць, написів та інших текстів відповідно до закону відшкодовують зацікавлені юридичні та фізичні особи». На це їм дається один рік.
У російському Федеральному законі «Про державну мову Російської Федерації» (стаття 3, пункт 10) сказано коротко і недвозначно: «Державна мова Російської Федерації підлягає обов’язковому використанню… в рекламі».
Прийнятий у Молдові 5 квітня цього року закон забороняє рекламу винятково російською мовою. Штрафи за порушення можуть сягнути суми в 900 доларів США.
Показово, що жодній з цих країн ні СОТ, ні Паризька конвенція про охорону промислової власності, ні інші вдавані чи явні загрози не перешкодили ухвалити законодавчі норми на захист суспільних і національних інтересів.
До речі, зазначена конвенція була ухвалена ще 20 березня 1883 року. Там жодного слова нема про мову реклами, є тільки про охорону товарного знака, причому не будь-якого. «Щоб визначити, чи може бути знак предметом охорони, – сказано в конвенції, – необхідно враховувати всі фактичні обставини, особливо тривалість застосування знака (моє виділення – Т.М.)».
Чи можливо виправити ситуацію?
Виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду відродження Києво-Могилянської академії Володимир Кобзар не один рік намагається змусити Держспоживзахист, зокрема, його управління в Києві, реагувати на порушення закону і його прав. Він надіслав туди не одну фотоілюстрацію, де головний текст – російською мовою, а переклад – українською, причому десь у кутику в кілька разів меншим шрифтом.
Відповідь із Держспоживзахисту його обурила: мовляв, у законі не зазначено, яким розміром писати український текст. Але ж, вважає він, порушено імперативну норму статті 35 закону «Про мови».
Переклад іншою мовою поряд з текстом українською не містить імперативної норми і є вторинним. Володимир Кобзар не відступає. Лише за березень він написав п’ять скарг, але, як відомо, Головне управління з питань захисту прав споживачів у Києві такі порушення виправляти не квапиться.
На думку виконавчого директора Асоціації зовнішньої реклами України Артема Біденка, двомовна реклама неестетична, одначе з формального боку це не є порушенням. При цьому він зазначає, що Асоціація – за українську мову, але рекламодавці використовують лазівки в українському законодавстві.
Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Реклама, як зазначено у «Вікіпедії», – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.
Те, що право громадян України на інформацію українською мовою про цих осіб і продукцію не забезпечено, пояснюється просто: деякі замовники реклами, які є негідниками й аморальними особами, переконані, що в такій яловій державі, як Україна, їм і їхньому бізнесові нічого серйозно не загрожує.
Короткий екскурс в історію питання
Ця норма проіснувала всього-на-всього трохи більше як півроку. Вона не задовольняла низку рекламодавців та інших лобістів. Почалася активна обробка громадської думки шляхом залякування – мовляв, закон не відповідає міжнародним нормам і може перешкодити вступові України до СОТ. І влада, зрозуміло, не встояла.
3 лютого 2004 року Леонід Кучма підписав зміни до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності, де було повністю переформульовано статтю 6 закону «Про рекламу»: «Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до чинного (пізніше законодавець вилучив це слово – Т.М.) законодавства України про мови. Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до чинного законодавства, зокрема статті 6 quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності».
Незважаючи на такі покращення, стаття 35 закону «Про мови» визначає, що текст реклами виконується українською мовою. Поряд з ним «може бути вміщено його переклад іншою мовою».
Кілька прикладів законодавства інших держав
Відповідно до статті 2 закону Франції про вживання французької мови, використання французької мови обов’язкове для будь-якої письмової, усної або аудіовізуальної реклами. Єдиний виняток стосується найменування типових продуктів і фірмових страв з іноземними назвами, «найширше відомих серед населення».
Мовний закон канадської провінції Квебек, так звана «Хартія французької мови» («Закон 101»), визначає, що всі вивіски, рекламні щити, світлові стенди, а також назви вулиць, дорожні знаки тощо виконуються французькою мовою. Англійську можна використовувати за бажанням, але за умови, що розмір англійських літер не перевищуватиме ¾ від розміру французьких.
Відповідно до закону про державну мову Словаччини, у всіх інструкціях або вивісках, які містять поряд зі словацькою мовою написи іноземною мовою, літери іноземних слів не можуть бути більшими, ніж літери словацьких слів. Ба більше, «витрати на всі зміни інформаційних таблиць, написів та інших текстів відповідно до закону відшкодовують зацікавлені юридичні та фізичні особи». На це їм дається один рік.
У російському Федеральному законі «Про державну мову Російської Федерації» (стаття 3, пункт 10) сказано коротко і недвозначно: «Державна мова Російської Федерації підлягає обов’язковому використанню… в рекламі».
Прийнятий у Молдові 5 квітня цього року закон забороняє рекламу винятково російською мовою. Штрафи за порушення можуть сягнути суми в 900 доларів США.
Показово, що жодній з цих країн ні СОТ, ні Паризька конвенція про охорону промислової власності, ні інші вдавані чи явні загрози не перешкодили ухвалити законодавчі норми на захист суспільних і національних інтересів.
До речі, зазначена конвенція була ухвалена ще 20 березня 1883 року. Там жодного слова нема про мову реклами, є тільки про охорону товарного знака, причому не будь-якого. «Щоб визначити, чи може бути знак предметом охорони, – сказано в конвенції, – необхідно враховувати всі фактичні обставини, особливо тривалість застосування знака (моє виділення – Т.М.)».
Чи можливо виправити ситуацію?
Виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду відродження Києво-Могилянської академії Володимир Кобзар не один рік намагається змусити Держспоживзахист, зокрема, його управління в Києві, реагувати на порушення закону і його прав. Він надіслав туди не одну фотоілюстрацію, де головний текст – російською мовою, а переклад – українською, причому десь у кутику в кілька разів меншим шрифтом.
Відповідь із Держспоживзахисту його обурила: мовляв, у законі не зазначено, яким розміром писати український текст. Але ж, вважає він, порушено імперативну норму статті 35 закону «Про мови».
Переклад іншою мовою поряд з текстом українською не містить імперативної норми і є вторинним. Володимир Кобзар не відступає. Лише за березень він написав п’ять скарг, але, як відомо, Головне управління з питань захисту прав споживачів у Києві такі порушення виправляти не квапиться.
На думку виконавчого директора Асоціації зовнішньої реклами України Артема Біденка, двомовна реклама неестетична, одначе з формального боку це не є порушенням. При цьому він зазначає, що Асоціація – за українську мову, але рекламодавці використовують лазівки в українському законодавстві.
Тарас Марусик – голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода