Рівне – Нобелівський лауреат, котрий сприяв прогресу в ядерній фізиці та лікуванні від онкохвороб методами радіобіології, народився на Волині. Бібліографічний покажчик «Жорж Шарпак – лауреат Нобелівської премії» представили у Рівненському краєзнавчому музеї його укладачі – працівники обласної наукової бібліотеки. Йдеться про відомого французького вченого, котрий провів свої дитячі роки на волинському Поліссі.
Жорж Шарпак, або інакше Георгій Харпак, пояснював непосвяченим у ядерну фізику, що його винахід – «невеличка штуковина 10 на 10 сантиметрів». Винахід дозволив об’єднати детектор із комп’ютером і збільшити швидкість збирання інформації у мільйони разів. Нині без «детектора Шарпака» не обходиться практично жоден експеримент у фізиці високих енергій. Цей винахід був революційним і в сенсі перспектив радіодосліджень людського тіла. У 1992 році Жоржу Шарпаку була присуджена Нобелівська премія з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери». За свою наукову діяльність Георгій Шарпак також нагороджений премією Європейського фізичного товариства.
Книги Жоржа Шарпака, перекладені з французької та англійської мов, зберігалися у столичній бібліотеці Вернадського. У виданому довіднику зібрані також статті українських вчених, які відзначали цінність його досліджень. До певного часу не знали лише одного: француз Жорж Шарпак, або Георгій Харпак – насправді наш земляк, розповіла укладачка книги, провідний бібліотекар Рівненської обласної наукової бібліотеки Людмила Степанюк.
«Про місце народження Жоржа Шарпака можна віднайти різну інформацію – це і Польща, і Сарни, і Дубровиця. Таке різночитання пояснюється тим, що народився майбутній нобелівський лауреат у маленькому містечку Дубровиця, яке входило до складу Сарненського повіту. Ми на батьківщині тільки починаємо дізнаватися про нього. На будинку сім’ї Шарпаків у Дубровиці навіть не було меморіальної дошки. Не так давно саму будівлю, що встигла постаріти, пустили на злам», – повідомила дослідниця.
Лише на 75-му році життя Жоржа Шарпака, у 1999 році, його заново відкрив для земляків рівненський історик Гурій Бухало. Тоді під час досліджень матеріалів музею Симона Петлюри у Парижі, директор цього музею Василь Михальчук зауважив, що саме з Волині походить один із Нобелівських лауреатів. У результаті в газеті «Вільне слово» з’явилася стаття історика під назвою «Що мають спільного Дубровиця і Париж». Ця публікація зацікавила українського вченого-ядерника Володимира Литовченка. До досліджень долучилися українські вчені в галузі ядерної фізики.
Поліські корені Шарпаків
Родове коріння Жоржа Шарпака вивчив письменник і краєзнавець Євген Цимбалюк. Він розповів, що його мати, уродженка Олевська Хане Шапіто, у 18-літньому віці вийшла заміж за Мотеле Харпака. У подружжя народилося два сини – Георгій та Андре. Народжувати первістка породілля поїхала саме в Дубровицю, де мешкала родина і де їй створили гарний затишок. Члени родини займалися виробництвом пива, газованої води, морозива. Дід майбутнього лауреата володів невеликою цегельнею, продукція якої користувалася попитом на будівництві. І по сей день збереглося чимало мурів із «харпаківської» цегли. Батько Георгія був бухгалтером у лісовому господарстві.
Хлопчик успішно навчався у місцевій початковій школі. Про цей період життя розповіли жителі Дубровиці, яких розшукав директор Дубровицької середньої школи Василь Попенко. Так Олександр Шварцман пригадав, як разом із Георгієм ходив до школи. Родина жила у двоповерховому будинку між аптекою та універмагом. Дубровиччани Михайло Годунко, Сергій Дука, Володимир Царик добре пам’ятають Георгія Харпака зі свого дитинства. Тож повідомленню про присудження премії Жоржу Шарпаку і в Україні було кому радіти, зауважує Євген Цимбалюк.
Найбільш наполегливим у пошуках земляка виявився мешканець Дубровиці Федір Мосійчук, який товаришував із майбутнім нобелівським лауреатом. Він виразно пам’ятає, як разом грали у футбол, бігали, пасли гусей, дружили, як не було різниці між українством і єврейством. Саме цей чоловік вирішив знайти Шарпака за кордоном. Надсилав кілька листів, долучилися до цього Дубровицька і Сарненська школи, і вони отримали відповідь, що він проживає у Франції. Він обіцяв приїхати на українські терени, коли йому буде 80 років. Але у вересні 2010 року Георгія Шарпака не стало.
Федір Мосійчук розповів, як одного разу, бігаючи по воді, Гешко наступив на сколоте стебло очерету і поранив ногу. В рану потрапив мул. Почалося запалення. Лікар порекомендував везти хлопчика до Варшави. «На цьому і закінчився дубровицький період життя Григорія Харпака», – резюмує його друг дитинства.
«Кличу Україну до себе…»
Згодом Жорж Шарпак із теплотою згадував свою першу вчительку, яка відразу виявила здібності учня і рекомендувала батькам звернути на нього увагу і вивезти для продовження навчання у «справжніх» школах.
В часи окупації ще юний Жорж Шарпак вступив до руху Опору і згодом разом з іншими соратниками опинився в концтаборі Дахау, розповідає Євген Цимбалюк.
«В останню мить, коли вже наступ ішов, і черга доходила до їхніх бараків, який, за замислом, мав потрапити під розстріл… Але не встигли розстріляти. Далі йому судилося зробити свої відкриття, про які він завжди заявляв, що його досліди – не для атомної бомби», – зауважує Цимбалюк.
Прагнення Жоржа Шарпака після аварії на Чорнобильській атомній електростанції допомогти в діагностиці опромінених людей не здійснилося – Радянська Україна демонстративно відмовилася від такої допомоги. В одному з інтерв’ю Жорж Шарпак зазначив: «Коли не стелиться шлях на українські терени, то я кличу Україну до себе. І вона щоразу приходить – із власного серця».
Він помер восени 2010 року, так і не побувавши на землі свого дитинства. Нині рівняни зробили черговий крок до увічнення пам’яті про свого видатного земляка. Краєзнавці і просвітяни сподіваються, що книга, у якій вміщені статті та посилання на праці вченого і публікації про нього, спонукатимуть упорядників української наукової енциклопедії внести туди ім’я парижанина з Дубровиці Жоржа Шарпака.
Жорж Шарпак, або інакше Георгій Харпак, пояснював непосвяченим у ядерну фізику, що його винахід – «невеличка штуковина 10 на 10 сантиметрів». Винахід дозволив об’єднати детектор із комп’ютером і збільшити швидкість збирання інформації у мільйони разів. Нині без «детектора Шарпака» не обходиться практично жоден експеримент у фізиці високих енергій. Цей винахід був революційним і в сенсі перспектив радіодосліджень людського тіла. У 1992 році Жоржу Шарпаку була присуджена Нобелівська премія з фізики «за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери». За свою наукову діяльність Георгій Шарпак також нагороджений премією Європейського фізичного товариства.
Книги Жоржа Шарпака, перекладені з французької та англійської мов, зберігалися у столичній бібліотеці Вернадського. У виданому довіднику зібрані також статті українських вчених, які відзначали цінність його досліджень. До певного часу не знали лише одного: француз Жорж Шарпак, або Георгій Харпак – насправді наш земляк, розповіла укладачка книги, провідний бібліотекар Рівненської обласної наукової бібліотеки Людмила Степанюк.
«Про місце народження Жоржа Шарпака можна віднайти різну інформацію – це і Польща, і Сарни, і Дубровиця. Таке різночитання пояснюється тим, що народився майбутній нобелівський лауреат у маленькому містечку Дубровиця, яке входило до складу Сарненського повіту. Ми на батьківщині тільки починаємо дізнаватися про нього. На будинку сім’ї Шарпаків у Дубровиці навіть не було меморіальної дошки. Не так давно саму будівлю, що встигла постаріти, пустили на злам», – повідомила дослідниця.
Лише на 75-му році життя Жоржа Шарпака, у 1999 році, його заново відкрив для земляків рівненський історик Гурій Бухало. Тоді під час досліджень матеріалів музею Симона Петлюри у Парижі, директор цього музею Василь Михальчук зауважив, що саме з Волині походить один із Нобелівських лауреатів. У результаті в газеті «Вільне слово» з’явилася стаття історика під назвою «Що мають спільного Дубровиця і Париж». Ця публікація зацікавила українського вченого-ядерника Володимира Литовченка. До досліджень долучилися українські вчені в галузі ядерної фізики.
Поліські корені Шарпаків
Родове коріння Жоржа Шарпака вивчив письменник і краєзнавець Євген Цимбалюк. Він розповів, що його мати, уродженка Олевська Хане Шапіто, у 18-літньому віці вийшла заміж за Мотеле Харпака. У подружжя народилося два сини – Георгій та Андре. Народжувати первістка породілля поїхала саме в Дубровицю, де мешкала родина і де їй створили гарний затишок. Члени родини займалися виробництвом пива, газованої води, морозива. Дід майбутнього лауреата володів невеликою цегельнею, продукція якої користувалася попитом на будівництві. І по сей день збереглося чимало мурів із «харпаківської» цегли. Батько Георгія був бухгалтером у лісовому господарстві.
Хлопчик успішно навчався у місцевій початковій школі. Про цей період життя розповіли жителі Дубровиці, яких розшукав директор Дубровицької середньої школи Василь Попенко. Так Олександр Шварцман пригадав, як разом із Георгієм ходив до школи. Родина жила у двоповерховому будинку між аптекою та універмагом. Дубровиччани Михайло Годунко, Сергій Дука, Володимир Царик добре пам’ятають Георгія Харпака зі свого дитинства. Тож повідомленню про присудження премії Жоржу Шарпаку і в Україні було кому радіти, зауважує Євген Цимбалюк.
Найбільш наполегливим у пошуках земляка виявився мешканець Дубровиці Федір Мосійчук, який товаришував із майбутнім нобелівським лауреатом. Він виразно пам’ятає, як разом грали у футбол, бігали, пасли гусей, дружили, як не було різниці між українством і єврейством. Саме цей чоловік вирішив знайти Шарпака за кордоном. Надсилав кілька листів, долучилися до цього Дубровицька і Сарненська школи, і вони отримали відповідь, що він проживає у Франції. Він обіцяв приїхати на українські терени, коли йому буде 80 років. Але у вересні 2010 року Георгія Шарпака не стало.
Федір Мосійчук розповів, як одного разу, бігаючи по воді, Гешко наступив на сколоте стебло очерету і поранив ногу. В рану потрапив мул. Почалося запалення. Лікар порекомендував везти хлопчика до Варшави. «На цьому і закінчився дубровицький період життя Григорія Харпака», – резюмує його друг дитинства.
«Кличу Україну до себе…»
Згодом Жорж Шарпак із теплотою згадував свою першу вчительку, яка відразу виявила здібності учня і рекомендувала батькам звернути на нього увагу і вивезти для продовження навчання у «справжніх» школах.
В часи окупації ще юний Жорж Шарпак вступив до руху Опору і згодом разом з іншими соратниками опинився в концтаборі Дахау, розповідає Євген Цимбалюк.
«В останню мить, коли вже наступ ішов, і черга доходила до їхніх бараків, який, за замислом, мав потрапити під розстріл… Але не встигли розстріляти. Далі йому судилося зробити свої відкриття, про які він завжди заявляв, що його досліди – не для атомної бомби», – зауважує Цимбалюк.
Прагнення Жоржа Шарпака після аварії на Чорнобильській атомній електростанції допомогти в діагностиці опромінених людей не здійснилося – Радянська Україна демонстративно відмовилася від такої допомоги. В одному з інтерв’ю Жорж Шарпак зазначив: «Коли не стелиться шлях на українські терени, то я кличу Україну до себе. І вона щоразу приходить – із власного серця».
Він помер восени 2010 року, так і не побувавши на землі свого дитинства. Нині рівняни зробили черговий крок до увічнення пам’яті про свого видатного земляка. Краєзнавці і просвітяни сподіваються, що книга, у якій вміщені статті та посилання на праці вченого і публікації про нього, спонукатимуть упорядників української наукової енциклопедії внести туди ім’я парижанина з Дубровиці Жоржа Шарпака.