Гості «Вашої Свободи»: Михайло Іллєнко, кінорежисер, режисер фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»; Катерина Копилова, голова Державного агентства України з питань кіно.
Ірина Штогрін: Пані Катерино, десь рік пройшов, як ми з Вами зустрічалися. Тоді ми говорили про фільми, які відібрали за конкурсом, на які держава виділила рекордну суму, на їхнє виробництво і на зйомки. Які перші результати?
Катерина Копилова: Мушу сказати, що дійсно, ми майже рік не бачилися. І прогрес в українському кінематографі загалом просліджується. І ми з того дуже раді.
Що стосується того, що ж у нас зараз знаходиться у виробництві? У виробництві зараз у нас знаходиться дуже багато проектів, а саме близько 80, 20 з яких повні метри.
І вже радо повідомляю, що 6 фільмів або вже завершили своє виробництво, або вони знаходяться на завершальній стадії, у монтажно-тонувальному періоді. Це те, що стосується фільмів, які вже в праці знаходяться.
– Ми можемо сподіватися, що побачимо їх до кінця року, у цьому році?
Катерина Копилова: Щось побачимо до кінця року, у 2012 році. Декілька повнометражних картин ми побачимо обов’язково. Побачимо документалістику, маємо надію, що дуже впевнено розвивається, і дуже гарну документалістику. Великі картини, я думаю, побачимо на початку 2013 року.
Тому все працює, все відбувається. Не стоїмо.
– Ось був фестиваль документальних фільмів. І там ті картини, які знімалися якраз на державні гроші, а їхні автори пройшли конкурсний відбір, і ви їх відібрали, ви дали їм можливість знімати, їхні фільми також були оцінені і під час цього останнього фестивалю. Зокрема і фільм нашої колеги колишньої Лесі Бортняк.
Катерина Копилова: Так. Це фільм «Тихе місце», який був одним із переможців першого конкурсу. Отримав державне фінансування, був швидко, успішно знятий і саме дебютував в рамках документального фестивалю «Докудейз» і отримав непогані відгуки. Це фільм дебютний. Це фільм, який розглядався, як дебютний. І це така спроба молодої режисери зробити свій погляд на досить актуальну соціальну проблему щодо інвалідів і їх праці в сучасній Україні.
Тому це така перша ластівка, знята за державний кошт, яка пройшла конкурс вже за новою системою, минулорічний весняно-літній. Ну, ми з того дуже радіємо.
– Михайле Герасимовичу, фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» мене особисто дуже вразив. Ось пані Катерина розповідає зі своєї точки зору те, що кіно рухається, прогрес є. А Ви, як режисер, активний, діючий, як відчуваєте, ми можемо говорити про прогрес?
Михайло Іллєнко: По-перше, вже частина відповіді прозвучала. Дуже важливо те, що вже почали і знімаються фільми, які запускаються в рамках цієї програми державної.
Це дуже важливо – розпочати процес. Інколи, знаєте… Я скажу, конвеєр. Може, це не зовсім таке слово, яке підходить до кіновиробництва. Процес. Бо тільки в тому випадку, якщо будуть різні фільми, їх буде багато, і вони будуть враховувати не лише фестивальні амбіції, бо досі більшість фільмів була націлена саме на це, бо дуже важко пробитися у прокат, дуже важко зробити так, щоб фільм побачили глядачі, і всі рефлекторно робили фільми для фестивалів.
І у нас дуже багато перемог, до речі, на різних фестивалях. Дуже важливо все ж таки усвідомити, що глядач має право дивитися фільми, які його будуть дивувати, смішити, лякати, будуть примушувати його думати. Але фільми саме от з такою вітриною. І це все повністю залежить від процесу. Якщо він буде, значить, потрошку воно врегулюється само.
Хоча, звичайно, зараз ситуація й досі досить складна, у тому числі й у прокаті.
– У чому складність?
Михайло Іллєнко: У нас є всі складові зараз: виробничі, творчі. Я це хочу тричі підкреслити! Бо я, їй Богу, дуже непогано знаю і через викладання в інституті, і через фестиваль «Відкрита ніч», який збирає виключно українські фільми. Це величезний потенціал!
– Тобто є сценаристи, є режисери…
Михайло Іллєнко: Є всі актори, є всі. Є технічний цикл замкнутий зараз повністю. Зокрема останнім часом і фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» робили на студії «ЛеДоєн», яка є дочірньою студією компанії «B&H Film Distribution» Батруха. Тобто всі складові є.
І чого, мені здається, бракує? Це таких чітких законів, які врегулювали б нашу частку на нашому прилавку українському. Ну, умовно кажучи, «на прилавку». Це не прилавок. Це екран.
От зараз навіть з готовим фільмом, навіть з таким, який запрошують, який хочуть дивитися, і за який платять гроші, досить важко потрапити на екран, бо він заангажований імпортним кінематографом.
– У нас є слухач.
Слухач: Як ви думаєте, чому практично вже на стадії продукування кіносценаріїв нашої української, на жаль, помираючої кіноіндустрії не продукуються сценарії про вартісних українських героїв? Ті, що реально вже, навіть з числа тих, кого ця злочинна влада вбиває…
– А Ви про кого пропонуєте зняти кіно?
Слухач: Я хотів би сказати навіть без хвальби, що зокрема і про себе, як мене вбивали стільки разів, вбивали людей правоохоронці, а я залишився живий.
– Ми бажаємо Вам здоров’я і… пишіть сценарій. Я думаю, що ось єдина відповідь нормальна може бути на цей момент.
Хоча про героїв – це теж дуже велике запитання. Тому що «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – це така історія, яка не може не вразити людину, яка, мені здається, живе на будь-якому континенті.
Михайло Іллєнко: Я можу тільки підтвердити: ми свідомо і послідовно робили, ліпили, збирали і виводили на екран героя.
От, як сказав пан слухач, у нього були якісь великі проблеми. У нашого героя, який є у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»,були величезні проблеми – він пройшов крізь все, і він довів, що може перемагати.
Нам все ж таки не вистачає, на жаль, позитивного і енергійного героя. Наш героїчний ряд українського кіно такий трішки рідкозубий, знаєте. Оце теж треба усвідомлювати. Глядач має право і відчуває великий попит на локомотив.
– На такого героя, яким і себе відчуваєш. З одного боку.
Михайло Іллєнко: Так.
– А з іншого боку, розумієш, що ось може бути так, всі проблеми можна вирішувати.
Щодо квотування. Пані Катерино, наскільки у на зараз є певні правила, які регулюють доступ українського кіно на наш прокатний ринок?
Катерина Копилова: Ми маємо квотування. В законі України «Про кінематографію» прописана 30% квота українського продукту на екранах країни. Це законодавчо підтверджено. І наша частка, як каже пан Михайло, хотілося б мати свою частку в кінотеатрі.
Але я вважаю, що проблема не в цьому. Я багато разів про це говорила, що всі 350 залів, які сертифіковані, які відповідають європейським, американським стандартам, приватні в Україні. Так само вони дають цю частку у своїх показах. Але, на жаль, за 20 років втрачений абсолютно український кінопрокат і другий екран, і третій екран.
Тому для того, щоб вирішити таке болюче і нагальне питання – донести фільм український до глядача – треба дивитися ширше і розвивати стратегію розвитку кінотеатральної мережі, яка дійшла б до глядача у маленьких містах, яка дійшла б в обласних центрах.
Ми зараз працюємо над створенням загальнодержавної програми розвитку кінематографії на 2012-2017 роки. І безумовно ми приділяємо велику увагу саме цій темі і вибудовуємо цю стратегію, як нам зробити так, щоб більша кількість була залів, які б працювали саме на український кінематограф. Тому що кінотеатри приватні свою частку відпрацьовують. Але цього замало для 46-мільйонної країни.
– Якщо говорити про рекламу. От Державна агенція України з питань кіно має право підтримувати якимось промоушеном фільми, які виготовлені за державний кошт, які є стовідсотково українським продуктом?
Катерина Копилова: Що стосується реклами. Ми працюємо в рамах державного бюджету і за програмами, які затверджені в державному бюджеті. Кожна програма має порядок використання бюджетних коштів внутрішньо на кожну програму. Тому зараз ми якраз відпрацьовуємо в програмі створення, розповсюдження національних фільмів.
Порядок цей зараз знаходиться на юстуванні в Мінюсті. І ми внесли туди норму, яка дозволяла б нам вже в 2012 році підтримувати національний кінематограф з точки зору промоушену, як Ви кажете, реклами, тобто щоб можна було зробити поліграфію, щоб можна було зробити постери, щоб можна було зробити зовнішню агітацію, щоб можна було радійно впливати. Тобто ми це продумали.
– А телевізійно?
Ось держава Україна має Перший національний канал. Вас запрошували туди, пане Іллєнко, наприклад, щодо фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»?
Михайло Іллєнко: Взагалі мені скаржитися гріх. На багатьох каналах були передачі. І я дуже радий.
Я думаю, що тут навіть трошки не в цьому проблема. Справа в тому, що телевізійний екран найбільший в Україні. Об’єктивно. Сумарно. І те, що він не має, вибачте, обов’язків перед державою знімати хоча б короткометражки – це, я вважаю, неправильно, просто неправильно, неприпустимо.
Це найбільший екран, який за рідкісним винятком не дає можливості нашим молодим, нашим досвідченим сказати своє слово в ігровому кіно. А ігрове кіно – це той двигун і той механізм, який об’єднує, який робить величезну соціальну роботу. Ми дивимося ток-шоу і ми дивимося іноземне кіно. А де наше?!
Чому там немає (я не знаю, може, я якось наївно спитаю) квоти, що кожний канал хоч 5 хвилин короткометражку на місяць, хоч один повнометражний фільм на рік, хоч один телевізійний наш серіал на рік? Це неправильно абсолютно.
Щодо фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», то дуже хороші передачі були. І дякую за підтримку практично всіх.
– І я сподіваюся, що це все-таки простимулювало глядачів. Скільки мі ст побачило фільм?
Михайло Іллєнко: Зараз вже 40 міст України побачило фільм. І процес триває, бо у нас гастрольне розповсюдження фільму зараз.
– Пані Катерино, ось ще одне запитання прозвучало вустами Михайла Герасимовича. Та сама проблема. Як приватні власники кінотеатрів, так і приватні власники, приватні компанії володіють нашими телеканалами. Тому Державна агенція не може рекомендувати чи вимагати, щоб фільми, наприклад, які виготовлені за державні гроші, документальні фільми, короткометражні, ігрові демонструвалися.
Чи я помиляюся?
Катерина Копилова: Я думаю, що говорити «вимагати» – це навряд чи правильно. Рекомендувати – так. Але мені більше подобається слово «співпрацювати».
Тому що те, що стосується комерційних каналів, то вони менше готові співпраці. Це правда. А те, що стосується державних каналів, то вони співпрацюють. І зараз так само ми говоримо про те, що вони надають і рекламну підтримку, інформаційну підтримку, і передачі по просуванню українського продукту до глядача.
І зараз ми говорили, десь саме перед Великоднем, з Першим національним каналом про те, що було б непогано повертатися і до витоків. Тобто до нашої історії. Зробити ретроспективу показів українського кіно на Першому національному, і зробити ряд передач, які були б присвячені конкурсам, дебютантам, режисерам, що саме відбувається. Тобто таку інформаційну програму, яка розповідала б глядачам про те, що не тільки по радіо, щоб по телебаченню мали змогу.
– Це тільки розмова? Згоди ще немає попередньої?
Катерина Копилова: Ні, згода є. Попередня згода є і підтримка є, і жодних заперечень немає. Оскільки пройшло ще дуже мало часу, я думаю, що ми найближчий місяць-два вже побачимо результати цієї співпраці.
– Якщо подивитися на наш інформаційний простір, то що ми бачимо? Ми бачимо, що, наприклад, якщо говорити про кіно іноземне, у тому числі і російське кіно, то це активно обговорюється в інтернет-середовищі, це активно обговорюється і людьми, коли вони зустрічаються і спілкуються. Якщо говорити про українське кіно, то тут уваги менше.
І це комплекс меншовартості чи все ж це пов’язано з тим, що у нас на цьому просторі іноземного продукту більше, ніж українського?
Михайло Іллєнко: У свій час це був вибух, коли піднялася «залізна завіса» остаточно і пішла піратська продукція. Такий був цунамі. І воно зараз затухає, бо вже перенасичення очевидне.
І, до речі, так я вже дозволю собі засвідчити, що «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», мабуть, це сигнал, що цунамі це затухає, треба робити своє.
А взагалі, знаєте, після такої довгого герметичного існування в СРСР це абсолютно природно, що на нас така навала, така атака. Це треба було, мабуть, пережити. Або, краще сказати, не допускати цього. А якщо це вже сталося, то треба виходити з цього. На цьому гребені цієї хвилі захоплювати свої позиції.
– Іноземні фільми, російські фільми не тільки ми можемо їх бачити, вони й знімаються тут, в Україні.
Пані Катерино, фільм «Матч» знімався якраз в Україні, у Василькові, у Києві. Що за проблема, власне, виникла з цим фільмом?
Катерина Копилова: Я з задоволенням Вам зараз розповім по «Матч», але мені хотілося б два слова додати до Вашого попереднього питання, тому що Ви говорили про інформаційну підтримку.
Я абсолютно погоджуюся з паном Михайлом, що за 20 років Україна, яка зростала на західному контенті, яка втратила фактично свій кінематограф у прокаті, то, безумовно, ми потребуємо тієї самої реклами для того, щоб українське кіно стало модним.
Тому ми зараз запустили новий сайт Державного агентства, сучасний, модний, яскравий, на якому є вся інформація стосовно українського кіно.
– Я зайшла, дивлюся – знімається фільм «Параджанов».
Катерина Копилова:Так.
У нас шикарна зараз сторінка на «Фейсбуці», де існує все, що відбувається зараз. От сьогодні відбувається – сьогодні з’являється. Завтра відбувається – вже сьогодні є. Яскраві постери, рекламні кампанії, промоції, вся інформація стікається на «Фейсбук»-сторінку.
Усіх слухачів запрошую на державний сайт Державного агентства України з питань кіно! Тобто ми робимо кінематограф модним, доступним інформаційно в першу чергу. Це стосовно доповнення.
І коротко про фільм «Матч». Фільм «Матч» дійсно знімався російською компанією. Знімався про «матч смерті», який відбувався на території України. Ми всі знаємо історично, що тут було.
– Ну, історики сперечаються. Частина каже, що не було, а частина каже: було.
Катерина Копилова: Історики сперечаються. На жаль, у нас в експертній раді немає істориків. Аби я туди їх запросила, то я думаю, ми мали б ще більший такий різнобій у своїх вердиктах.
– Творчі люди можуть знімати на будь-яку тему.
Катерина Копилова: Так.
Тому мені хотілося б сказати про «Матч» те, що держава не має бути цензором. Це по-перше. Глядач голосує гаманцем, як кажуть. Тобто приходить до кінотеатру, дивиться, а потім працює так званий «сарафан»: чи подобається, чи не подобається. Якщо кіно погане, то на нього вдруге не підуть і сусідам передадуть, щоб не ходили.
Але стосовно фільму «Матч» у нас унікальна ситуація. У нас розділилися практично навпіл експерти у своїх рецензіях. І ми були вимушені взяти додатковий час для того, щоб вся експертна рада у повному складі, всі 19 осіб передивилися цей фільм, щоб ми мали кожний голос і врахували кожний голос. Бо оскільки зараз це питання обговорюється, то я думаю, що це важливо.
– А ті, хто проти, які їхні аргументи?
Катерина Копилова: Аргументи різні.
Мені не хотілося б коментувати це самій. Я думаю, що це було б краще запитати членів експертної ради, тому що скільки експертів, стільки й думок. Я думаю, що навряд чи вони хотіли б, щоб я про це говорила.
– Коли рішення має бути ухвалене?
Катерина Копилова: Я думаю, що на цьому тижні ми ухвалимо рішення. І навіть, не дивлячись на те, що ми ще маємо час. Відповідно до статті 14 закону України «Про кінематографію», ми маємо додатково, якщо експерти розділилися, ще 25 днів. Це довго, але ми не будемо затягувати.
– Пане Іллєнко, Ви кажете, що вже ось ці 20 років пройшли свій етап розвитку, і зараз ми маємо певну віху, яка може свідчити про те, зокрема Ваш фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» засвідчує, що українці хочуть бачити свого героя, хочуть бачити своє кіно.
На Вашу думку, є кому підтримати? І чи є можливості для того, щоб цей позитивний імпульс був підтриманий?
Михайло Іллєнко: Про потенціал я вже сказав. Я не хочу повторюватися. Повірте на слово, це дуже багато людей, багато авторів і всіх професій, які хочуть, можуть, знають, довели це. Вони мають докази у вигляді призів на міжнародних фестивалях. Тут у мене питань немає.
– А Ви самі? Фільм наступний?
Михайло Іллєнко: Я хочу знімати, екранізувати Тараса Шевченка романтичну таку поему невелику «У тієї Катерини хата на помості».
Зараз передав, власне кажучи, проект на розгляд експертній раді агентства. Так що тепер от від пані Катерини залежить. Я дуже сподіваюся.
2014 рік – це 200-річчя Шевченка. Залишилося мало часу. А екранізації у нас майже не було. От за всю історію України 5 чи 6. Закінчилися вони у середині 1960 років. Треба це якось надолужувати, бо в цьому є якийсь такий парадокс, неприпустимий для України.
– Пані Катерино?
Катерина Копилова: Вперше широкий прокат отримав дійсно український фільм. І я з цим вітаю майстра Михайла Іллєнка!
Михайло Іллєнко: Дякую!
Катерина Копилова: Наша дяка Вам за це!
40 міст побачили фільм, 60 тисяч глядачів долучилися до українського кіно. Ми зрозуміли одне: український глядач хоче дивитися українське кіно. Він скучив. І я думаю, що ці збори цього фільму, близько 2 мільйонів гривень зібрав цей дійсно український фільм («ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – ред.).
І я думаю, що ще буде друга хвиля прокату, яка буде присвячена травневим святам. І дивіться українське кіно, любіть українське кіно!
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
Ірина Штогрін: Пані Катерино, десь рік пройшов, як ми з Вами зустрічалися. Тоді ми говорили про фільми, які відібрали за конкурсом, на які держава виділила рекордну суму, на їхнє виробництво і на зйомки. Які перші результати?
Катерина Копилова
Катерина Копилова: Мушу сказати, що дійсно, ми майже рік не бачилися. І прогрес в українському кінематографі загалом просліджується. І ми з того дуже раді.
Що стосується того, що ж у нас зараз знаходиться у виробництві? У виробництві зараз у нас знаходиться дуже багато проектів, а саме близько 80, 20 з яких повні метри.
І вже радо повідомляю, що 6 фільмів або вже завершили своє виробництво, або вони знаходяться на завершальній стадії, у монтажно-тонувальному періоді. Це те, що стосується фільмів, які вже в праці знаходяться.
– Ми можемо сподіватися, що побачимо їх до кінця року, у цьому році?
Катерина Копилова: Щось побачимо до кінця року, у 2012 році. Декілька повнометражних картин ми побачимо обов’язково. Побачимо документалістику, маємо надію, що дуже впевнено розвивається, і дуже гарну документалістику. Великі картини, я думаю, побачимо на початку 2013 року.
Тому все працює, все відбувається. Не стоїмо.
– Ось був фестиваль документальних фільмів. І там ті картини, які знімалися якраз на державні гроші, а їхні автори пройшли конкурсний відбір, і ви їх відібрали, ви дали їм можливість знімати, їхні фільми також були оцінені і під час цього останнього фестивалю. Зокрема і фільм нашої колеги колишньої Лесі Бортняк.
Катерина Копилова: Так. Це фільм «Тихе місце», який був одним із переможців першого конкурсу. Отримав державне фінансування, був швидко, успішно знятий і саме дебютував в рамках документального фестивалю «Докудейз» і отримав непогані відгуки. Це фільм дебютний. Це фільм, який розглядався, як дебютний. І це така спроба молодої режисери зробити свій погляд на досить актуальну соціальну проблему щодо інвалідів і їх праці в сучасній Україні.
Тому це така перша ластівка, знята за державний кошт, яка пройшла конкурс вже за новою системою, минулорічний весняно-літній. Ну, ми з того дуже радіємо.
– Михайле Герасимовичу, фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» мене особисто дуже вразив. Ось пані Катерина розповідає зі своєї точки зору те, що кіно рухається, прогрес є. А Ви, як режисер, активний, діючий, як відчуваєте, ми можемо говорити про прогрес?
Михайло Іллєнко
Михайло Іллєнко: По-перше, вже частина відповіді прозвучала. Дуже важливо те, що вже почали і знімаються фільми, які запускаються в рамках цієї програми державної.
Це дуже важливо – розпочати процес. Інколи, знаєте… Я скажу, конвеєр. Може, це не зовсім таке слово, яке підходить до кіновиробництва. Процес. Бо тільки в тому випадку, якщо будуть різні фільми, їх буде багато, і вони будуть враховувати не лише фестивальні амбіції, бо досі більшість фільмів була націлена саме на це, бо дуже важко пробитися у прокат, дуже важко зробити так, щоб фільм побачили глядачі, і всі рефлекторно робили фільми для фестивалів.
І у нас дуже багато перемог, до речі, на різних фестивалях. Дуже важливо все ж таки усвідомити, що глядач має право дивитися фільми, які його будуть дивувати, смішити, лякати, будуть примушувати його думати. Але фільми саме от з такою вітриною. І це все повністю залежить від процесу. Якщо він буде, значить, потрошку воно врегулюється само.
Хоча, звичайно, зараз ситуація й досі досить складна, у тому числі й у прокаті.
– У чому складність?
У нас є всі складові зараз: виробничі, творчі. Це величезний потенціал!
Михайло Іллєнко: У нас є всі складові зараз: виробничі, творчі. Я це хочу тричі підкреслити! Бо я, їй Богу, дуже непогано знаю і через викладання в інституті, і через фестиваль «Відкрита ніч», який збирає виключно українські фільми. Це величезний потенціал!
– Тобто є сценаристи, є режисери…
Михайло Іллєнко: Є всі актори, є всі. Є технічний цикл замкнутий зараз повністю. Зокрема останнім часом і фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» робили на студії «ЛеДоєн», яка є дочірньою студією компанії «B&H Film Distribution» Батруха. Тобто всі складові є.
Бракує чітких законів, які врегулювали б нашу частку на прилавку українському. Екран заангажований імпортним кінематографом
І чого, мені здається, бракує? Це таких чітких законів, які врегулювали б нашу частку на нашому прилавку українському. Ну, умовно кажучи, «на прилавку». Це не прилавок. Це екран.
От зараз навіть з готовим фільмом, навіть з таким, який запрошують, який хочуть дивитися, і за який платять гроші, досить важко потрапити на екран, бо він заангажований імпортним кінематографом.
– У нас є слухач.
Слухач: Як ви думаєте, чому практично вже на стадії продукування кіносценаріїв нашої української, на жаль, помираючої кіноіндустрії не продукуються сценарії про вартісних українських героїв? Ті, що реально вже, навіть з числа тих, кого ця злочинна влада вбиває…
– А Ви про кого пропонуєте зняти кіно?
Слухач: Я хотів би сказати навіть без хвальби, що зокрема і про себе, як мене вбивали стільки разів, вбивали людей правоохоронці, а я залишився живий.
– Ми бажаємо Вам здоров’я і… пишіть сценарій. Я думаю, що ось єдина відповідь нормальна може бути на цей момент.
Хоча про героїв – це теж дуже велике запитання. Тому що «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – це така історія, яка не може не вразити людину, яка, мені здається, живе на будь-якому континенті.
Нам не вистачає, на жаль, позитивного і енергійного героя. Героїчний ряд українського кіно рідкозубий. Глядач відчуває великий попит на локомотив
Михайло Іллєнко: Я можу тільки підтвердити: ми свідомо і послідовно робили, ліпили, збирали і виводили на екран героя.
От, як сказав пан слухач, у нього були якісь великі проблеми. У нашого героя, який є у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»,були величезні проблеми – він пройшов крізь все, і він довів, що може перемагати.
Нам все ж таки не вистачає, на жаль, позитивного і енергійного героя. Наш героїчний ряд українського кіно такий трішки рідкозубий, знаєте. Оце теж треба усвідомлювати. Глядач має право і відчуває великий попит на локомотив.
– На такого героя, яким і себе відчуваєш. З одного боку.
Михайло Іллєнко: Так.
– А з іншого боку, розумієш, що ось може бути так, всі проблеми можна вирішувати.
Щодо квотування. Пані Катерино, наскільки у на зараз є певні правила, які регулюють доступ українського кіно на наш прокатний ринок?
На 2012-2017 роки ми вибудовуємо стратегію, щоб більша кількість була залів, які б працювали саме на український кінематограф
Катерина Копилова: Ми маємо квотування. В законі України «Про кінематографію» прописана 30% квота українського продукту на екранах країни. Це законодавчо підтверджено. І наша частка, як каже пан Михайло, хотілося б мати свою частку в кінотеатрі.
Але я вважаю, що проблема не в цьому. Я багато разів про це говорила, що всі 350 залів, які сертифіковані, які відповідають європейським, американським стандартам, приватні в Україні. Так само вони дають цю частку у своїх показах. Але, на жаль, за 20 років втрачений абсолютно український кінопрокат і другий екран, і третій екран.
Тому для того, щоб вирішити таке болюче і нагальне питання – донести фільм український до глядача – треба дивитися ширше і розвивати стратегію розвитку кінотеатральної мережі, яка дійшла б до глядача у маленьких містах, яка дійшла б в обласних центрах.
Ми зараз працюємо над створенням загальнодержавної програми розвитку кінематографії на 2012-2017 роки. І безумовно ми приділяємо велику увагу саме цій темі і вибудовуємо цю стратегію, як нам зробити так, щоб більша кількість була залів, які б працювали саме на український кінематограф. Тому що кінотеатри приватні свою частку відпрацьовують. Але цього замало для 46-мільйонної країни.
– Якщо говорити про рекламу. От Державна агенція України з питань кіно має право підтримувати якимось промоушеном фільми, які виготовлені за державний кошт, які є стовідсотково українським продуктом?
Катерина Копилова: Що стосується реклами. Ми працюємо в рамах державного бюджету і за програмами, які затверджені в державному бюджеті. Кожна програма має порядок використання бюджетних коштів внутрішньо на кожну програму. Тому зараз ми якраз відпрацьовуємо в програмі створення, розповсюдження національних фільмів.
Порядок цей зараз знаходиться на юстуванні в Мінюсті. І ми внесли туди норму, яка дозволяла б нам вже в 2012 році підтримувати національний кінематограф з точки зору промоушену, як Ви кажете, реклами, тобто щоб можна було зробити поліграфію, щоб можна було зробити постери, щоб можна було зробити зовнішню агітацію, щоб можна було радійно впливати. Тобто ми це продумали.
– А телевізійно?
Ось держава Україна має Перший національний канал. Вас запрошували туди, пане Іллєнко, наприклад, щодо фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»?
Телевізійний екран не має обов’язків перед державою знімати хоча б короткометражки – це неприпустимо
Ігрове кіно – це двигун і механізм, який об’єднує, який робить величезну соціальну роботу. Ми дивимося ток-шоу і ми дивимося іноземне кіно. А де наше?!
Я думаю, що тут навіть трошки не в цьому проблема. Справа в тому, що телевізійний екран найбільший в Україні. Об’єктивно. Сумарно. І те, що він не має, вибачте, обов’язків перед державою знімати хоча б короткометражки – це, я вважаю, неправильно, просто неправильно, неприпустимо.
Це найбільший екран, який за рідкісним винятком не дає можливості нашим молодим, нашим досвідченим сказати своє слово в ігровому кіно. А ігрове кіно – це той двигун і той механізм, який об’єднує, який робить величезну соціальну роботу. Ми дивимося ток-шоу і ми дивимося іноземне кіно. А де наше?!
Чому там немає (я не знаю, може, я якось наївно спитаю) квоти, що кожний канал хоч 5 хвилин короткометражку на місяць, хоч один повнометражний фільм на рік, хоч один телевізійний наш серіал на рік? Це неправильно абсолютно.
Щодо фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», то дуже хороші передачі були. І дякую за підтримку практично всіх.
– І я сподіваюся, що це все-таки простимулювало глядачів. Скільки мі ст побачило фільм?
Михайло Іллєнко: Зараз вже 40 міст України побачило фільм. І процес триває, бо у нас гастрольне розповсюдження фільму зараз.
– Пані Катерино, ось ще одне запитання прозвучало вустами Михайла Герасимовича. Та сама проблема. Як приватні власники кінотеатрів, так і приватні власники, приватні компанії володіють нашими телеканалами. Тому Державна агенція не може рекомендувати чи вимагати, щоб фільми, наприклад, які виготовлені за державні гроші, документальні фільми, короткометражні, ігрові демонструвалися.
Чи я помиляюся?
Катерина Копилова: Я думаю, що говорити «вимагати» – це навряд чи правильно. Рекомендувати – так. Але мені більше подобається слово «співпрацювати».
Тому що те, що стосується комерційних каналів, то вони менше готові співпраці. Це правда. А те, що стосується державних каналів, то вони співпрацюють. І зараз так само ми говоримо про те, що вони надають і рекламну підтримку, інформаційну підтримку, і передачі по просуванню українського продукту до глядача.
І зараз ми говорили, десь саме перед Великоднем, з Першим національним каналом про те, що було б непогано повертатися і до витоків. Тобто до нашої історії. Зробити ретроспективу показів українського кіно на Першому національному, і зробити ряд передач, які були б присвячені конкурсам, дебютантам, режисерам, що саме відбувається. Тобто таку інформаційну програму, яка розповідала б глядачам про те, що не тільки по радіо, щоб по телебаченню мали змогу.
– Це тільки розмова? Згоди ще немає попередньої?
Катерина Копилова: Ні, згода є. Попередня згода є і підтримка є, і жодних заперечень немає. Оскільки пройшло ще дуже мало часу, я думаю, що ми найближчий місяць-два вже побачимо результати цієї співпраці.
– Якщо подивитися на наш інформаційний простір, то що ми бачимо? Ми бачимо, що, наприклад, якщо говорити про кіно іноземне, у тому числі і російське кіно, то це активно обговорюється в інтернет-середовищі, це активно обговорюється і людьми, коли вони зустрічаються і спілкуються. Якщо говорити про українське кіно, то тут уваги менше.
І це комплекс меншовартості чи все ж це пов’язано з тим, що у нас на цьому просторі іноземного продукту більше, ніж українського?
Коли піднялася «залізна завіса», пішла піратська продукція
«ТойХтоПройшовКрізьВогонь» це сигнал, що треба робити своє
І, до речі, так я вже дозволю собі засвідчити, що «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», мабуть, це сигнал, що цунамі це затухає, треба робити своє.
А взагалі, знаєте, після такої довгого герметичного існування в СРСР це абсолютно природно, що на нас така навала, така атака. Це треба було, мабуть, пережити. Або, краще сказати, не допускати цього. А якщо це вже сталося, то треба виходити з цього. На цьому гребені цієї хвилі захоплювати свої позиції.
– Іноземні фільми, російські фільми не тільки ми можемо їх бачити, вони й знімаються тут, в Україні.
Пані Катерино, фільм «Матч» знімався якраз в Україні, у Василькові, у Києві. Що за проблема, власне, виникла з цим фільмом?
Катерина Копилова: Я з задоволенням Вам зараз розповім по «Матч», але мені хотілося б два слова додати до Вашого попереднього питання, тому що Ви говорили про інформаційну підтримку.
Я абсолютно погоджуюся з паном Михайлом, що за 20 років Україна, яка зростала на західному контенті, яка втратила фактично свій кінематограф у прокаті, то, безумовно, ми потребуємо тієї самої реклами для того, щоб українське кіно стало модним.
Тому ми зараз запустили новий сайт Державного агентства, сучасний, модний, яскравий, на якому є вся інформація стосовно українського кіно.
– Я зайшла, дивлюся – знімається фільм «Параджанов».
Катерина Копилова:Так.
У нас шикарна зараз сторінка на «Фейсбуці», де існує все, що відбувається зараз. От сьогодні відбувається – сьогодні з’являється. Завтра відбувається – вже сьогодні є. Яскраві постери, рекламні кампанії, промоції, вся інформація стікається на «Фейсбук»-сторінку.
Усіх слухачів запрошую на державний сайт Державного агентства України з питань кіно! Тобто ми робимо кінематограф модним, доступним інформаційно в першу чергу. Це стосовно доповнення.
І коротко про фільм «Матч». Фільм «Матч» дійсно знімався російською компанією. Знімався про «матч смерті», який відбувався на території України. Ми всі знаємо історично, що тут було.
– Ну, історики сперечаються. Частина каже, що не було, а частина каже: було.
Катерина Копилова: Історики сперечаються. На жаль, у нас в експертній раді немає істориків. Аби я туди їх запросила, то я думаю, ми мали б ще більший такий різнобій у своїх вердиктах.
– Творчі люди можуть знімати на будь-яку тему.
Катерина Копилова: Так.
Тому мені хотілося б сказати про «Матч» те, що держава не має бути цензором. Це по-перше. Глядач голосує гаманцем, як кажуть. Тобто приходить до кінотеатру, дивиться, а потім працює так званий «сарафан»: чи подобається, чи не подобається. Якщо кіно погане, то на нього вдруге не підуть і сусідам передадуть, щоб не ходили.
Але стосовно фільму «Матч» у нас унікальна ситуація. У нас розділилися практично навпіл експерти у своїх рецензіях. І ми були вимушені взяти додатковий час для того, щоб вся експертна рада у повному складі, всі 19 осіб передивилися цей фільм, щоб ми мали кожний голос і врахували кожний голос. Бо оскільки зараз це питання обговорюється, то я думаю, що це важливо.
– А ті, хто проти, які їхні аргументи?
Катерина Копилова: Аргументи різні.
Мені не хотілося б коментувати це самій. Я думаю, що це було б краще запитати членів експертної ради, тому що скільки експертів, стільки й думок. Я думаю, що навряд чи вони хотіли б, щоб я про це говорила.
– Коли рішення має бути ухвалене?
Катерина Копилова: Я думаю, що на цьому тижні ми ухвалимо рішення. І навіть, не дивлячись на те, що ми ще маємо час. Відповідно до статті 14 закону України «Про кінематографію», ми маємо додатково, якщо експерти розділилися, ще 25 днів. Це довго, але ми не будемо затягувати.
– Пане Іллєнко, Ви кажете, що вже ось ці 20 років пройшли свій етап розвитку, і зараз ми маємо певну віху, яка може свідчити про те, зокрема Ваш фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» засвідчує, що українці хочуть бачити свого героя, хочуть бачити своє кіно.
На Вашу думку, є кому підтримати? І чи є можливості для того, щоб цей позитивний імпульс був підтриманий?
Михайло Іллєнко: Про потенціал я вже сказав. Я не хочу повторюватися. Повірте на слово, це дуже багато людей, багато авторів і всіх професій, які хочуть, можуть, знають, довели це. Вони мають докази у вигляді призів на міжнародних фестивалях. Тут у мене питань немає.
– А Ви самі? Фільм наступний?
Я хочу екранізувати романтичну поему Шевченка «У тієї Катерини хата на помості»
2014 рік – це 200-річчя Шевченка. Екранізації закінчилися у середині 1960-х. В цьому парадокс, неприпустимий для України
Зараз передав, власне кажучи, проект на розгляд експертній раді агентства. Так що тепер от від пані Катерини залежить. Я дуже сподіваюся.
2014 рік – це 200-річчя Шевченка. Залишилося мало часу. А екранізації у нас майже не було. От за всю історію України 5 чи 6. Закінчилися вони у середині 1960 років. Треба це якось надолужувати, бо в цьому є якийсь такий парадокс, неприпустимий для України.
– Пані Катерино?
Катерина Копилова: Вперше широкий прокат отримав дійсно український фільм. І я з цим вітаю майстра Михайла Іллєнка!
Михайло Іллєнко: Дякую!
40 міст побачили фільм, 60 тисяч глядачів долучилися до українського кіно. Близько 2 мільйонів гривень зібрав фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»
Катерина Копилова: Наша дяка Вам за це!
40 міст побачили фільм, 60 тисяч глядачів долучилися до українського кіно. Ми зрозуміли одне: український глядач хоче дивитися українське кіно. Він скучив. І я думаю, що ці збори цього фільму, близько 2 мільйонів гривень зібрав цей дійсно український фільм («ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – ред.).
І я думаю, що ще буде друга хвиля прокату, яка буде присвячена травневим святам. І дивіться українське кіно, любіть українське кіно!
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true