Одеса – У мистецькій галереї Одеського національного університету (ОНУ) відкрили виставку рушників із фондів історичного музею румунського міста Галац. Тут же було презентовано фотоальбом «Нижньодунайський рушник», виданий коштом музею. Автором альбому є український вчений, декан історичного факультету ОНУ В’ячеслав Кушнір. Цю роботу він вважає результатом понад 10-річної співпраці з румунськими колегами. Народжене у цій кооперації видання дуже наочно показує, як багато є спільного у народів сусідніх країн.
«Червоними і чорними нитками», як з’ясувалося, – то не лише про український рушник. Людині, що не надто знається на етнографії, видати не українське походження хенд-мейду кінця 19-го – початку 20-го сторіччя можуть хіба написи латиницею, що є на деяких рушниках.
Історик В’ячеслав Кушнір вважає, що схожість обрядових за своєю сутністю виробів зумовлена традиціями, що виникла набагато раніше, ніж, власне, з’явилися два народи.
«Якщо говорити про нашу територію – південь України і зокрема Одеську область, то перші орнаменти на тканому полотні ми знаходимо у курганних похованнях третього тисячоліття до нашої ери», – зазначив історик.
Директор історичного музею з румунського Галацу Крістіан Керделару вважає, що народи поєднує не лише сива давнина, а й постійний культурний обмін, котрий триває й донині.
«Не треба забувати, що на півночі Добруджі є багато українських сіл, що зберегли українські традиції та культуру», – зауважив Керделару.
Крістіан Керделару каже, що традиція орнаментованого рушника властива усім місцевостям Румунії.
Він зауважує, що для науковця ці орнаменти є відкритою книгою, чиї тексти практично позбавлені ідеологічних нашарувань. «Річ у тім, що різні народи використовують практично одні й ті ж мотиви, але кожний народ вибудовує ці мотиви у притаманну тільки йому орнаментальну систему. А для нас орнаментика рушників і ткацьких виробів надзвичайно важлива, тому що у нашому полікультурному краї йде активна взаємодія, активні міграції і все це відбивається в орнаментиці», – зазначив Керделару.
Загалом виглядає так, що перейматися усією цією орнаментикою румуни схильні більше, ніж українці. Адже видання альбому румунською, українською та англійською мовами профінансували саме вони.
«В Україні нема грошей, а Румунія – вони цінують, те що стосується традицій та історії культури, в даному випадку – румунського народу», – каже автор альбому В’ячеслав Кушнір.
Його румунський колега зауважує, що наприкінці червня у Галаці проведуть ще одну етнографічну виставку, а восени знову завітають до Одеси, додавши до експозиції ще й традиційні килими. Крістіан Керделару особливо підкреслює, що всі ці виставки та видання є цікавими не лише для фахівців-етнографів.
«Це може видатися дивним, але дуже багато молоді приходить, щоб побачити те, що раніше бачили у своїх бабусь та дідусів – цього разу вже на виставці», – каже він.
Румунський науковець вважає, що такі експозиції дуже сприяють культурному обміну в рамках Єврорегіону Нижній Дунай.
«Червоними і чорними нитками», як з’ясувалося, – то не лише про український рушник. Людині, що не надто знається на етнографії, видати не українське походження хенд-мейду кінця 19-го – початку 20-го сторіччя можуть хіба написи латиницею, що є на деяких рушниках.
Історик В’ячеслав Кушнір вважає, що схожість обрядових за своєю сутністю виробів зумовлена традиціями, що виникла набагато раніше, ніж, власне, з’явилися два народи.
«Якщо говорити про нашу територію – південь України і зокрема Одеську область, то перші орнаменти на тканому полотні ми знаходимо у курганних похованнях третього тисячоліття до нашої ери», – зазначив історик.
Директор історичного музею з румунського Галацу Крістіан Керделару вважає, що народи поєднує не лише сива давнина, а й постійний культурний обмін, котрий триває й донині.
«Не треба забувати, що на півночі Добруджі є багато українських сіл, що зберегли українські традиції та культуру», – зауважив Керделару.
Читають – тільки фахівці, милуються – усі
Крістіан Керделару каже, що традиція орнаментованого рушника властива усім місцевостям Румунії.
Він зауважує, що для науковця ці орнаменти є відкритою книгою, чиї тексти практично позбавлені ідеологічних нашарувань. «Річ у тім, що різні народи використовують практично одні й ті ж мотиви, але кожний народ вибудовує ці мотиви у притаманну тільки йому орнаментальну систему. А для нас орнаментика рушників і ткацьких виробів надзвичайно важлива, тому що у нашому полікультурному краї йде активна взаємодія, активні міграції і все це відбивається в орнаментиці», – зазначив Керделару.
Загалом виглядає так, що перейматися усією цією орнаментикою румуни схильні більше, ніж українці. Адже видання альбому румунською, українською та англійською мовами профінансували саме вони.
«В Україні нема грошей, а Румунія – вони цінують, те що стосується традицій та історії культури, в даному випадку – румунського народу», – каже автор альбому В’ячеслав Кушнір.
Його румунський колега зауважує, що наприкінці червня у Галаці проведуть ще одну етнографічну виставку, а восени знову завітають до Одеси, додавши до експозиції ще й традиційні килими. Крістіан Керделару особливо підкреслює, що всі ці виставки та видання є цікавими не лише для фахівців-етнографів.
«Це може видатися дивним, але дуже багато молоді приходить, щоб побачити те, що раніше бачили у своїх бабусь та дідусів – цього разу вже на виставці», – каже він.
Румунський науковець вважає, що такі експозиції дуже сприяють культурному обміну в рамках Єврорегіону Нижній Дунай.