Київ – Лабораторія Google X цього тижня продемонструвала потенційні можливості нового пристрою Project Glass – комп’ютера-«окулярів», що матиме вмонтовану систему навігації, фото- та відеокамеру та інтернет-доступ. Тим часом американські біологи повідомляють про відкриття нового захисного гену у жирових клітинах, а також про фіксацію еволюції у геномі крихітних риб.
«Якщо ви коли-небудь мріяли мати перед очима такий дисплей, як мав Тоні Старк у «Залізній людині» (персонаж коміксів Marvel, герой однойменного фільму – ред.), що допомагав би під час руху, дозволяв спілкуватися з друзями, а також міг вирахувати у натовпі терористів, вам пощастило», – пише New Scientist про новий винахід футуристичної лабораторії Google X. Окуляри-комп’ютер Project Glass створюють довкола користувача збагачену реальність: перед очима виникатимуть різноманітні підказки й нагадування про заплановане, інформація про погоду або вказівки з навігації. «Все, окрім останнього пункту про терористів», – жартома додає видання.
«Окуляри», як очікується, матимуть вмонтовану GPS-навігацію, віде- та фотокамеру, можливість з’єднання з мережею 4G, а також музичний плеєр. За допомогою пристрою команди Google X користувач зможе робити дзвінки, перекладати написане у меню, дізнаватися, де в даний момент його друзі, та передавати інформацію про своє місцезнаходження. Пристрій можна буде контролювати за допомогою голосових команд або кнопки у правому верхньому кутку «окулярів».
Серед розробників диво-витвору – професор Університету Вашингтона Бабак Парвіц (відомий зокрема завдяки розробці лінзи-світлодіодного дисплея), автор сервісу Google Latitude Стів Лі, розробник безпілотного автомобіля Google Себастіан Тран та співзасновник усієї корпорації Сергій Брін.
На офіційній сторінці винаходу у мережі Google+ розробники, які виклали відеопрезентацію свого «творіння», просять інтернет-користувачів розказати про свої враження від побаченого. Нині пристрій – на стадії розробки. У лютому New York Times припустило, що продаж Project Glass розпочнеться вже наприкінці цього року. Ціна, як припустили у виданні, коливатиметься від 250 до 600 доларів.
У жирових клітинах зафіксували важливий захисний ген
Жирові клітини можуть захистити організм від діабету, заявляють вчені з дослідницького центру Beth Israel (BIDMC), що у США. На їхню думку, відкриття захисного гену у цих клітинах може сприяти розробленню нової стратегії лікування хворих на цукровий діабет другого типу, а також ожиріння, викликаного порушенням обміну речовин.
Принцип впливу жирових клітин на рівень глюкози й інсуліну в крові описаний уже давно. Згідно з ним, під час ожиріння потрапляння цукру у жирові клітини блокується, внаслідок чого організм не сприймає власний інсулін і згодом розвивається цукровий діабет.
Нове дослідження, опубліковане у Nature, демонструє, чому глюкоза є важливою для жирових клітин. Команда вчених зафіксувала у них ген, відповідальний за загальні реакції організму на цукор. Він діє як сенсор глюкози і перетворює цукор на жирні кислоти, які можуть відігравати важливу роль у потужному системному ефекті.
У відповідь на підвищення рівня глюкози, ген стає активнішим (по суті, виникає його «нова версія» – ChREBP-бета, як назвали її вчені) і, зрештою, «вмикає» клітинний механізм, який розкладає молекули цукру і перероблює їх на жирні кислоти. «Якщо змінити цей один ген, організм зможе чинити опір діабету», – розповідає співавтор дослідження, професор Барбара Кан із Гарвардської школи медицини.
За її словами, у результатах дослідження вчених вразило два моменти: «По-перше, що один ген може так сильно вплинути на метаболізм. По-друге, що вибіркова активізація цього «вмикача» може бути корисною для всього тіла».
Висновки американських вчених зокрема демонструють, що ожиріння під час діабету може бути спробою організму захиститися від цієї хвороби. Водночас досі лишається відкритим запитання, чому на ранніх стадіях діабету клітини стають нечутливими до інсуліну.
Еволюція часом повторює сама себе
Вчені зафіксували мутації, які допомогли крихітним рибкам швидко еволюціонувати, аби пристосуватися до життя у воді не лише солоній, але й у прісній. Такими «унікумами» у природі є колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus), яка 10 тисячоліть тому, незабаром після завершення льодовикового періоду, вирішила взятися за освоєння річок і озер – після тривалого функціонування переважно у морській воді.
«Перебудуватися» для життя у нових умовах колючкам вдалося за 10 поколінь – крихітний у контексті еволюції відтинок часу. Процес такої адаптації, як пишуть американські дослідники у статті, розміщеній у Nature, мав би торкнутися цілої системи органів, а отже й багато генів.
Щоб зафіксувати, які зміни сталися у геномі риб, вчені проаналізували ДНК 21 виду прісноводних і морських колючок. Загалом, як з’ясувалося, їхні геноми схожі, але водночас у ДНК було виявлено близько 150 зон, які майже повторювалися у видів, що живуть у подібних умовах. Тобто саме за цими ділянками можна було визначити, у якій воді – прісній чи солоній – живе риба. Ці зони ДНК включали в себе гени, відповідальні за розвиток покровів та здатність нирок виводити з організму надлишок солі.
Як пояснює один із авторів дослідження Дейвід Кінґслі із Стенфордського університету, що у США, схожість геномів колючок свідчить про те, що щоразу при спробі цих риб адаптуватися до прісної води еволюція використовувала один і той самий механізм. Колючкам не доводилося щоразу відбирати з потоків мутацій ті, які допомогли б їм вижити у новому середовищі. У морських видів був певний генетичний запас, який «вмикався» щоразу, коли риби розпочинали освоєння прісної води.
Мутації, які все ж відбулися в процесі адаптації колючок до прісної води, стосувалися переважно регуляторних ділянок (близько 80% мутацій), відповідальних за активацію генів. І лише 20% зачепили кодувальну частину генів, здатну вносити зміну у структуру білків організму.
Біолог Ґреґ Рей із Університету Північної Кароліни у коментарі Nature резюмує: дослідження його колег демонструє, що кожен організм має готовий генетичний «багаж», що дозволяє пристосовуватися до нових умов, не чекаючи на нові мутації. Тобто еволюції не потрібно щоразу вигадувати щось нове, адже можна принаймні спробувати використати попередні напрацювання.
«Якщо ви коли-небудь мріяли мати перед очима такий дисплей, як мав Тоні Старк у «Залізній людині» (персонаж коміксів Marvel, герой однойменного фільму – ред.), що допомагав би під час руху, дозволяв спілкуватися з друзями, а також міг вирахувати у натовпі терористів, вам пощастило», – пише New Scientist про новий винахід футуристичної лабораторії Google X. Окуляри-комп’ютер Project Glass створюють довкола користувача збагачену реальність: перед очима виникатимуть різноманітні підказки й нагадування про заплановане, інформація про погоду або вказівки з навігації. «Все, окрім останнього пункту про терористів», – жартома додає видання.
«Окуляри», як очікується, матимуть вмонтовану GPS-навігацію, віде- та фотокамеру, можливість з’єднання з мережею 4G, а також музичний плеєр. За допомогою пристрою команди Google X користувач зможе робити дзвінки, перекладати написане у меню, дізнаватися, де в даний момент його друзі, та передавати інформацію про своє місцезнаходження. Пристрій можна буде контролювати за допомогою голосових команд або кнопки у правому верхньому кутку «окулярів».
Серед розробників диво-витвору – професор Університету Вашингтона Бабак Парвіц (відомий зокрема завдяки розробці лінзи-світлодіодного дисплея), автор сервісу Google Latitude Стів Лі, розробник безпілотного автомобіля Google Себастіан Тран та співзасновник усієї корпорації Сергій Брін.
На офіційній сторінці винаходу у мережі Google+ розробники, які виклали відеопрезентацію свого «творіння», просять інтернет-користувачів розказати про свої враження від побаченого. Нині пристрій – на стадії розробки. У лютому New York Times припустило, що продаж Project Glass розпочнеться вже наприкінці цього року. Ціна, як припустили у виданні, коливатиметься від 250 до 600 доларів.
У жирових клітинах зафіксували важливий захисний ген
Жирові клітини можуть захистити організм від діабету, заявляють вчені з дослідницького центру Beth Israel (BIDMC), що у США. На їхню думку, відкриття захисного гену у цих клітинах може сприяти розробленню нової стратегії лікування хворих на цукровий діабет другого типу, а також ожиріння, викликаного порушенням обміну речовин.
Принцип впливу жирових клітин на рівень глюкози й інсуліну в крові описаний уже давно. Згідно з ним, під час ожиріння потрапляння цукру у жирові клітини блокується, внаслідок чого організм не сприймає власний інсулін і згодом розвивається цукровий діабет.
Нове дослідження, опубліковане у Nature, демонструє, чому глюкоза є важливою для жирових клітин. Команда вчених зафіксувала у них ген, відповідальний за загальні реакції організму на цукор. Він діє як сенсор глюкози і перетворює цукор на жирні кислоти, які можуть відігравати важливу роль у потужному системному ефекті.
У відповідь на підвищення рівня глюкози, ген стає активнішим (по суті, виникає його «нова версія» – ChREBP-бета, як назвали її вчені) і, зрештою, «вмикає» клітинний механізм, який розкладає молекули цукру і перероблює їх на жирні кислоти. «Якщо змінити цей один ген, організм зможе чинити опір діабету», – розповідає співавтор дослідження, професор Барбара Кан із Гарвардської школи медицини.
За її словами, у результатах дослідження вчених вразило два моменти: «По-перше, що один ген може так сильно вплинути на метаболізм. По-друге, що вибіркова активізація цього «вмикача» може бути корисною для всього тіла».
Висновки американських вчених зокрема демонструють, що ожиріння під час діабету може бути спробою організму захиститися від цієї хвороби. Водночас досі лишається відкритим запитання, чому на ранніх стадіях діабету клітини стають нечутливими до інсуліну.
Еволюція часом повторює сама себе
Вчені зафіксували мутації, які допомогли крихітним рибкам швидко еволюціонувати, аби пристосуватися до життя у воді не лише солоній, але й у прісній. Такими «унікумами» у природі є колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus), яка 10 тисячоліть тому, незабаром після завершення льодовикового періоду, вирішила взятися за освоєння річок і озер – після тривалого функціонування переважно у морській воді.
«Перебудуватися» для життя у нових умовах колючкам вдалося за 10 поколінь – крихітний у контексті еволюції відтинок часу. Процес такої адаптації, як пишуть американські дослідники у статті, розміщеній у Nature, мав би торкнутися цілої системи органів, а отже й багато генів.
Щоб зафіксувати, які зміни сталися у геномі риб, вчені проаналізували ДНК 21 виду прісноводних і морських колючок. Загалом, як з’ясувалося, їхні геноми схожі, але водночас у ДНК було виявлено близько 150 зон, які майже повторювалися у видів, що живуть у подібних умовах. Тобто саме за цими ділянками можна було визначити, у якій воді – прісній чи солоній – живе риба. Ці зони ДНК включали в себе гени, відповідальні за розвиток покровів та здатність нирок виводити з організму надлишок солі.
Як пояснює один із авторів дослідження Дейвід Кінґслі із Стенфордського університету, що у США, схожість геномів колючок свідчить про те, що щоразу при спробі цих риб адаптуватися до прісної води еволюція використовувала один і той самий механізм. Колючкам не доводилося щоразу відбирати з потоків мутацій ті, які допомогли б їм вижити у новому середовищі. У морських видів був певний генетичний запас, який «вмикався» щоразу, коли риби розпочинали освоєння прісної води.
Мутації, які все ж відбулися в процесі адаптації колючок до прісної води, стосувалися переважно регуляторних ділянок (близько 80% мутацій), відповідальних за активацію генів. І лише 20% зачепили кодувальну частину генів, здатну вносити зміну у структуру білків організму.
Біолог Ґреґ Рей із Університету Північної Кароліни у коментарі Nature резюмує: дослідження його колег демонструє, що кожен організм має готовий генетичний «багаж», що дозволяє пристосовуватися до нових умов, не чекаючи на нові мутації. Тобто еволюції не потрібно щоразу вигадувати щось нове, адже можна принаймні спробувати використати попередні напрацювання.