Тетяна Метельова
За ініціативою Німеччини 31 березня 2012 року вперше відбулась унікальна за своїм розмахом акція захисників тварин, що подолала національні кордони й охопила майже півтора десятки країн Європи, – міжнародний марш «Fair Play for strays – «Чесна гра» на захист тварин в Україні. У цей день одночасно в Австрії, Греції, Італії, Іспанії, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Угорщині, Франції, Хорватії, Швейцарії тощо, а також у Росії і практично в усіх великих містах України громадяни вийшли на вулиці задля того, щоб висловити свій протест проти жорстокого поводження з тваринами в Україні і підтримати вимоги негайного припинення жорстокості.
Різні, але єдині
У Києві акція мала кілька форм і «потоків». Демонстранти йшли двома колонами одна на зустріч інший і з’єдналися на Хрещатику біля Київської міськдержадміністрації. Перша колона, сформована з волонтерів та представників громадських організацій (Громадська ініціатива «Форум допомоги безпритульним тваринам Ua-Vet», Форум порятунку Києва, ГО «Інститут сучасних проблем України», СВЖ «Природа над усе») пройшла вулицею Грушевського з зупинками біля Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. У цих символічних «точках концентрації влади» учасники маршу провели експрес-перфоманси: випустили в небо кульки із зазначенням тих болючих і досі нерозв’язаних проблем у сфері взаємин між людьми й тваринами, котрі перетворили в очах Європи нашу країну на монстра. Такі самі кульки з символічними посланнями до влади було прикріплено на двері владних установ – з огляду на вихідний і відсутність чиновників та депутатів на робочому місці. Утім, на думку демонстрантів, у питаннях захисту тварин і людського суспільства від жорстокості влада і в будній день поводиться як у вихідний – б’є байдики.
Слід, щоправда, зазначити, що у Міністерстві екології нарешті (з 19 березня) запрацювала Міжвідомча робоча група з розробки нормативно-правових актів у сфері поводження з тваринами, необхідних для законодавчого та нормативно-правового забезпечення цивілізованого розв’язання проблем у цій сфері. А міністр екології та Прем’єр-міністр України неодноразово зверталися із закликами до влади на місцях щодо необхідності розшуку й покарання винних у вбивствах тварин, необхідності будівництва притулків тощо. Однак заклики залишилися струсом повітря – на місцях і сьогодні продовжуються безкарні вбивства, безперешкодно працює інтернет-ресурс, що координує і спрямовує жорстокі вбивства, сприяє вихованню нових кривавих маніяків та прищеплює суспільству зневагу до закону й моральності.
Основу другої колони, що формувалася на годину пізніше в районі парку Шевченка, склали учасники соціальних інтернет-мереж, яким теж не байдужі страждання живих істот і проблеми захисту суспільства від поширення жорстокості. Злиття обох потоків в єдине річище на Хрещатику символізувало єдність захисного руху в Україні. Утім проведення акції на загальноєвропейському рівні має значно глибший сенс: воно стало свідченням того, що захист життя і спротив жорстокості виходять за локальні межі окремих країн і стають єдиною міжнародною силою. І з тим не можуть не рахуватися державні влади.
Символічною є й участь України та Росії: громадяни цих країн показали, що принаймні певна частина цих суспільств усвідомлює свою європейську належність і поділяє європейські цінності.
Чого вимагають захисники тварин?
Ще під час підготовки до акції в Україні було вирішено в кожному з міст вийти під гаслами, в яких загальні вимоги модифікувалися б до місцевих умов. Однак виявилося, що, попри всю модифікацію, за змістом вимоги залишилися спільними: проведення землевідводів для побудови притулків та їх будівництво, ухвалення місцевих програм контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами (що передбачають стерилізацію, а не вбивство); активізація практичних дій органів правопорядку з розслідування фактів убивств безпритульних тварин, у тому числі вбивств, що координуються з допомогою сайту Vreditelyam.net, встановлення винних у вбивствах осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності; застосування усіх правових засобів для припинення пропаганди жорстокості, що здійснюється на зазначеному інтернет-ресурсі.
Однією з таких спільних позицій була й вимога термінового розгляду законопроектів щодо більш жорсткого покарання за вбивства тварин та жорстоке поводження з ними, зокрема й проекту нової редакції Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження», зареєстрованого у Верховній Раді ще влітку минулого року й розробленого за активної участі зоозахисних організацій України. На думку багатьох зоозахисників, позитивом цього законопроекту є не лише те, що він враховує положення підписаної Україною 05.07.2011 року Європейської конвенції про захист домашніх тварин, а й нормативне врегулювання вже існуючої в Україні практики опікунства безпритульних тварин (її існування на сьогодні законодавчо не врегульовано).
До речі, проект офіційно підтримано Кабінетом Міністрів. Позитивну оцінку отримав він і з боку Директора міжнародної організації RSPCA (Королівського товариства захисту тварин – Велика Британія) з країн Центральної та Східної Європи Девіда Боулза, який на початку березня перебував у Києві в рамках роботи сесії Міжнародного комітету Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) (International Office of Epizootics – OIE). Україна є членом МЕБ з липня 1994 року, однак через не дотримання вимог цієї організації якраз у питаннях поводження з домашніми й безпритульними тваринами вже давно не на найкращому рахунку в ній. За словами Боулза, найкращий варіант розв’язання цього питання для України – застосування методу ВСП (відлов – стерилізація – повернення), звісно, за умов, що цей метод не суперечить національним традиціям і звичкам. На щастя, таке явище, як «дворова тваринка», до якої позитивно ставиться переважна більшість мешканців двору, поширене в нашій країні здавна. От лише законодавче унормування долі цієї «дворової тваринки», як і ставлення до неї влади викликає багато нарікань і уможливлює усі ті негативні явища, які формують негативний імідж України у світі.
Убити неможна помилувати…
Нинішній, офіційно чинний, однак практично не працюючий закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» містить у собі масу суперечностей. І ці суперечності легко обертаються проти тих, кого Закон має захищати. Так, наприклад, у ст.1, присвяченій понятійному апарату, виділено всього чотири категорії тварин: дикі, домашні, сільськогосподарські й безпритульні. Однак у ст. 17, котрою визначено випадки, в яких є можливим убивство тварин, з’являється нова категорія – «тварини, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини». Зазвичай таке формулювання застосовується до гризунів – пацюків, мишей тощо. На практиці дія цієї «вбивчої» статті поширюється на безпритульних собак і котів.
Крім того, у ст. 24 виникає ще одна категорія – «бродячі собаки». Чим вони відрізняються від безпритульних, закон не уточнює. Однак підкреслює, що, якщо безпритульні «можуть бути повернені власнику», то бродячі – ні. Вони передаються виключно в державний притулок. А вихід звідти, як відомо, зазвичай лише в крематорій. Фактично потрапити до категорії «бродячі собаки» може сьогодні будь-яка домашня, що загубилася.
Свій внесок у погіршення ситуації депутати внесли у грудні 2009 року. Тоді Верховна Рада скасувала ліцензування з розведення тварин, тим самим автоматично збільшивши їх кількість на вулицях. З того часу будь-хто, в кого є домашні тварини, може оголосити себе селекціонером і власником розплідника і необмежено розмножувати мурчиків і бобиків для продажу або й власноручного викидання під двері сусідів. Сьогодні питання контролю й обмеження розмноження саме власницьких тварин – номер один у розв’язанні проблеми безпритульних, оскільки в наших умовах цей чинник є основним джерелом поповнення їх кількості на вулицях.
Чи є світло в кінці тунелю?
На сьогодні у владному ставленні до проблеми склалася доволі парадоксальна ситуація. Якщо виконавча гілка влади хоч якось докладає зусиль до розв’язання проблеми жорстокості, хоч би й з метою покращення міжнародного іміджу України, то законодавча агресивно чинить тому усілякі перешкоди і намагається не лише не зупиняти жорстокість, а й узаконити її. Так, депутати проти контролю над безмежним розмноженням домашніх тварин, проти ліцензування професійної діяльності з розведення порідних тварин, проти стерилізації і – за вбивство.
На жаль, важливість європейських вимог до регулювання взаємин у сфері поводження з тваринами загалом та домашніми тваринами як тими, що «мають особливі стосунки з людиною» й відіграють особливу роль «у сприянні якості життя й зумовлювану цим їхню цінність для суспільства» (слова з преамбули Європейської конвенції про захист домашніх тварин) й досі залишається в нашій країні незрозумілою – і на найвищому політичному, і на науковому, і на побутовому рівнях. Як незрозумілим поки що є очевидний для Європи зв’язок між ставленням людини до інших живих істот і культивуванням людського в людини – етичного первня людського буття, без якого немає самої людини.
І лише події, подібні до маршу «Чесна гра», що з кожним разом збирають усе більше учасників і розширять свою географію, вселяють надію, адже свідчать: поволі, однак розуміння того таки набуває поширення.
Тетяна Метельова – кандидат філософських наук, доцент; старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії Національної академії наук України; президент ГО «Інститут сучасних проблем України».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Різні, але єдині
У Києві акція мала кілька форм і «потоків». Демонстранти йшли двома колонами одна на зустріч інший і з’єдналися на Хрещатику біля Київської міськдержадміністрації. Перша колона, сформована з волонтерів та представників громадських організацій (Громадська ініціатива «Форум допомоги безпритульним тваринам Ua-Vet», Форум порятунку Києва, ГО «Інститут сучасних проблем України», СВЖ «Природа над усе») пройшла вулицею Грушевського з зупинками біля Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. У цих символічних «точках концентрації влади» учасники маршу провели експрес-перфоманси: випустили в небо кульки із зазначенням тих болючих і досі нерозв’язаних проблем у сфері взаємин між людьми й тваринами, котрі перетворили в очах Європи нашу країну на монстра. Такі самі кульки з символічними посланнями до влади було прикріплено на двері владних установ – з огляду на вихідний і відсутність чиновників та депутатів на робочому місці. Утім, на думку демонстрантів, у питаннях захисту тварин і людського суспільства від жорстокості влада і в будній день поводиться як у вихідний – б’є байдики.
Слід, щоправда, зазначити, що у Міністерстві екології нарешті (з 19 березня) запрацювала Міжвідомча робоча група з розробки нормативно-правових актів у сфері поводження з тваринами, необхідних для законодавчого та нормативно-правового забезпечення цивілізованого розв’язання проблем у цій сфері. А міністр екології та Прем’єр-міністр України неодноразово зверталися із закликами до влади на місцях щодо необхідності розшуку й покарання винних у вбивствах тварин, необхідності будівництва притулків тощо. Однак заклики залишилися струсом повітря – на місцях і сьогодні продовжуються безкарні вбивства, безперешкодно працює інтернет-ресурс, що координує і спрямовує жорстокі вбивства, сприяє вихованню нових кривавих маніяків та прищеплює суспільству зневагу до закону й моральності.
Основу другої колони, що формувалася на годину пізніше в районі парку Шевченка, склали учасники соціальних інтернет-мереж, яким теж не байдужі страждання живих істот і проблеми захисту суспільства від поширення жорстокості. Злиття обох потоків в єдине річище на Хрещатику символізувало єдність захисного руху в Україні. Утім проведення акції на загальноєвропейському рівні має значно глибший сенс: воно стало свідченням того, що захист життя і спротив жорстокості виходять за локальні межі окремих країн і стають єдиною міжнародною силою. І з тим не можуть не рахуватися державні влади.
Символічною є й участь України та Росії: громадяни цих країн показали, що принаймні певна частина цих суспільств усвідомлює свою європейську належність і поділяє європейські цінності.
Чого вимагають захисники тварин?
Ще під час підготовки до акції в Україні було вирішено в кожному з міст вийти під гаслами, в яких загальні вимоги модифікувалися б до місцевих умов. Однак виявилося, що, попри всю модифікацію, за змістом вимоги залишилися спільними: проведення землевідводів для побудови притулків та їх будівництво, ухвалення місцевих програм контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами (що передбачають стерилізацію, а не вбивство); активізація практичних дій органів правопорядку з розслідування фактів убивств безпритульних тварин, у тому числі вбивств, що координуються з допомогою сайту Vreditelyam.net, встановлення винних у вбивствах осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності; застосування усіх правових засобів для припинення пропаганди жорстокості, що здійснюється на зазначеному інтернет-ресурсі.
Однією з таких спільних позицій була й вимога термінового розгляду законопроектів щодо більш жорсткого покарання за вбивства тварин та жорстоке поводження з ними, зокрема й проекту нової редакції Закону «Про захист тварин від жорстокого поводження», зареєстрованого у Верховній Раді ще влітку минулого року й розробленого за активної участі зоозахисних організацій України. На думку багатьох зоозахисників, позитивом цього законопроекту є не лише те, що він враховує положення підписаної Україною 05.07.2011 року Європейської конвенції про захист домашніх тварин, а й нормативне врегулювання вже існуючої в Україні практики опікунства безпритульних тварин (її існування на сьогодні законодавчо не врегульовано).
До речі, проект офіційно підтримано Кабінетом Міністрів. Позитивну оцінку отримав він і з боку Директора міжнародної організації RSPCA (Королівського товариства захисту тварин – Велика Британія) з країн Центральної та Східної Європи Девіда Боулза, який на початку березня перебував у Києві в рамках роботи сесії Міжнародного комітету Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) (International Office of Epizootics – OIE). Україна є членом МЕБ з липня 1994 року, однак через не дотримання вимог цієї організації якраз у питаннях поводження з домашніми й безпритульними тваринами вже давно не на найкращому рахунку в ній. За словами Боулза, найкращий варіант розв’язання цього питання для України – застосування методу ВСП (відлов – стерилізація – повернення), звісно, за умов, що цей метод не суперечить національним традиціям і звичкам. На щастя, таке явище, як «дворова тваринка», до якої позитивно ставиться переважна більшість мешканців двору, поширене в нашій країні здавна. От лише законодавче унормування долі цієї «дворової тваринки», як і ставлення до неї влади викликає багато нарікань і уможливлює усі ті негативні явища, які формують негативний імідж України у світі.
Убити неможна помилувати…
Нинішній, офіційно чинний, однак практично не працюючий закон «Про захист тварин від жорстокого поводження» містить у собі масу суперечностей. І ці суперечності легко обертаються проти тих, кого Закон має захищати. Так, наприклад, у ст.1, присвяченій понятійному апарату, виділено всього чотири категорії тварин: дикі, домашні, сільськогосподарські й безпритульні. Однак у ст. 17, котрою визначено випадки, в яких є можливим убивство тварин, з’являється нова категорія – «тварини, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини». Зазвичай таке формулювання застосовується до гризунів – пацюків, мишей тощо. На практиці дія цієї «вбивчої» статті поширюється на безпритульних собак і котів.
Крім того, у ст. 24 виникає ще одна категорія – «бродячі собаки». Чим вони відрізняються від безпритульних, закон не уточнює. Однак підкреслює, що, якщо безпритульні «можуть бути повернені власнику», то бродячі – ні. Вони передаються виключно в державний притулок. А вихід звідти, як відомо, зазвичай лише в крематорій. Фактично потрапити до категорії «бродячі собаки» може сьогодні будь-яка домашня, що загубилася.
Свій внесок у погіршення ситуації депутати внесли у грудні 2009 року. Тоді Верховна Рада скасувала ліцензування з розведення тварин, тим самим автоматично збільшивши їх кількість на вулицях. З того часу будь-хто, в кого є домашні тварини, може оголосити себе селекціонером і власником розплідника і необмежено розмножувати мурчиків і бобиків для продажу або й власноручного викидання під двері сусідів. Сьогодні питання контролю й обмеження розмноження саме власницьких тварин – номер один у розв’язанні проблеми безпритульних, оскільки в наших умовах цей чинник є основним джерелом поповнення їх кількості на вулицях.
Чи є світло в кінці тунелю?
На сьогодні у владному ставленні до проблеми склалася доволі парадоксальна ситуація. Якщо виконавча гілка влади хоч якось докладає зусиль до розв’язання проблеми жорстокості, хоч би й з метою покращення міжнародного іміджу України, то законодавча агресивно чинить тому усілякі перешкоди і намагається не лише не зупиняти жорстокість, а й узаконити її. Так, депутати проти контролю над безмежним розмноженням домашніх тварин, проти ліцензування професійної діяльності з розведення порідних тварин, проти стерилізації і – за вбивство.
На жаль, важливість європейських вимог до регулювання взаємин у сфері поводження з тваринами загалом та домашніми тваринами як тими, що «мають особливі стосунки з людиною» й відіграють особливу роль «у сприянні якості життя й зумовлювану цим їхню цінність для суспільства» (слова з преамбули Європейської конвенції про захист домашніх тварин) й досі залишається в нашій країні незрозумілою – і на найвищому політичному, і на науковому, і на побутовому рівнях. Як незрозумілим поки що є очевидний для Європи зв’язок між ставленням людини до інших живих істот і культивуванням людського в людини – етичного первня людського буття, без якого немає самої людини.
І лише події, подібні до маршу «Чесна гра», що з кожним разом збирають усе більше учасників і розширять свою географію, вселяють надію, адже свідчать: поволі, однак розуміння того таки набуває поширення.
Тетяна Метельова – кандидат філософських наук, доцент; старший науковий співробітник Інституту всесвітньої історії Національної академії наук України; президент ГО «Інститут сучасних проблем України».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода