Одеса – В Одесі 27 березня запрацював перший в Україні музей звука. У невеличкому приміщені в центрі міста, на 25 квадратних метрах розташувалося кількасот експонатів, які так чи інакше пов’язані із записом, збереженням та передачею звука.
Старий репродуктор, котрих зараз і на провінційних вокзалах не побачиш, транслює на вулицю тексти, які ще чверть століття тому були звичайним тлом усього життя на теренах тодішнього СРСР:
«Ось – «Увага – говорить Москва», Совінформбюро, голос Левітана – звісно, це все звук, і сумний, і веселий, крик дитини і похоронний марш – це все життя у звуці, через звук», – каже провідний джазовий піаніст, одесит Юрій Кузнєцов.
Він просто у захваті від нової експозиції. Юрій Кузнєцов тут гість невипадковий – його музика була одним із живих елементів невеличкого звукового дійства. Музикант каже, що деякі експонати викликають гостру ностальгію.
«У мене вдома були деякі із цих магнітофонів. «Нота», «Дніпро», приймач «Фестиваль» і таке інше. Вана Кліберна я слухав на такому програвачі маленькому, що мав назву «Ювілейний» – він взагалі був паперовий, із маленьким динаміком, і так відкривався як книжка – і ось на ньому я слухав перший концерт Чайковського у виконанні Ван Кліберна десь 59 року, і відтоді захотів йому наслідувати, і, напевне, завдяки цій старій апаратурі мене потягло до музики».
Там, де мешкають релікти
«Я зайшов у цей музей уже з таким настроєм, що це філія одеського обласного радіо», – розповідає головний редактор радіо Одеської держтелерадіокомпанії Геннадій Степаненко. Він каже, що в них і досі поруч із цифровою апаратурою використовують лампові студійні магнітофони МЕЗ зразка 1962 року. Геннадій Степаненко мріє про часи, коли зможе їх побачити тільки в музеї.
«А ось радянські реалії, котрі вже давно відійшли у минуле»,– біля полиці із приймачами згадує одеський колекціонер і реставратор Станіслав Соколов.
«Вели мовлення радіостанції: та ж «Вільна Європа», радіостанція «Свобода», «Голос Бонна», «Голос Тирани» – вони намагалися якось пробитися через наші глушилки на діапазони, які нам були доступні. А люди купували наші побутові приймачі і намагалися щось упіймати», – зауважив Станіслав Соколов.
Hi-End від прадідів
Насичений передусім радянськими виробами та радянськими звуковими артефактами, одеський музей звука не має політичного забарвлення. Найціннішим експонатом засновник музею, звукорежисер Одеського театру юного глядача Василь Пінчук вважає ще дореволюційний грамофон. «Віктрола – грамофон, він 11 року випуску. Придбаний в Одесі, до речі», – каже звукорежисер.
Серед інших топ-цікавинок – мікрофон, яким послуговувався легендарний Леонід Утьосов, а також випущений 1922 року кишеньковий патефон. Юна одеситка на ім’я Катя назвала його тодішнім mp3-плеєром. Дівчина каже, що найархаїчніше, з чим їй доводилося мати справу, – це магнітофонні касети, проте додає, що хотіла б послухати і справжні звукові раритети.
«Залюбки – особливо цей кишеньковий грамофон. Я не можу збагнути, звідки там звук виходить», – каже дівчина.
Кількість експонатів, що є у розпорядженні ентузіастів, значно більша, ніж їх може вмістити невеличка кімната на Жуковського, 13. Тож кожних 3 місяці вони планують змінювати експозицію. А відтак – відкривати нові сторінки порівняно нещодавньої історії, котра розпочалася, відколи люди навчилися зберігати звуки.
Старий репродуктор, котрих зараз і на провінційних вокзалах не побачиш, транслює на вулицю тексти, які ще чверть століття тому були звичайним тлом усього життя на теренах тодішнього СРСР:
«Ось – «Увага – говорить Москва», Совінформбюро, голос Левітана – звісно, це все звук, і сумний, і веселий, крик дитини і похоронний марш – це все життя у звуці, через звук», – каже провідний джазовий піаніст, одесит Юрій Кузнєцов.
Він просто у захваті від нової експозиції. Юрій Кузнєцов тут гість невипадковий – його музика була одним із живих елементів невеличкого звукового дійства. Музикант каже, що деякі експонати викликають гостру ностальгію.
«У мене вдома були деякі із цих магнітофонів. «Нота», «Дніпро», приймач «Фестиваль» і таке інше. Вана Кліберна я слухав на такому програвачі маленькому, що мав назву «Ювілейний» – він взагалі був паперовий, із маленьким динаміком, і так відкривався як книжка – і ось на ньому я слухав перший концерт Чайковського у виконанні Ван Кліберна десь 59 року, і відтоді захотів йому наслідувати, і, напевне, завдяки цій старій апаратурі мене потягло до музики».
Там, де мешкають релікти
Серед відвідувачів музею були і люди, для котрих виставлені тут музичні старожитності і досі є звичним робочим інструментом.
«Я зайшов у цей музей уже з таким настроєм, що це філія одеського обласного радіо», – розповідає головний редактор радіо Одеської держтелерадіокомпанії Геннадій Степаненко. Він каже, що в них і досі поруч із цифровою апаратурою використовують лампові студійні магнітофони МЕЗ зразка 1962 року. Геннадій Степаненко мріє про часи, коли зможе їх побачити тільки в музеї.
«А ось радянські реалії, котрі вже давно відійшли у минуле»,– біля полиці із приймачами згадує одеський колекціонер і реставратор Станіслав Соколов.
«Вели мовлення радіостанції: та ж «Вільна Європа», радіостанція «Свобода», «Голос Бонна», «Голос Тирани» – вони намагалися якось пробитися через наші глушилки на діапазони, які нам були доступні. А люди купували наші побутові приймачі і намагалися щось упіймати», – зауважив Станіслав Соколов.
Hi-End від прадідів
Насичений передусім радянськими виробами та радянськими звуковими артефактами, одеський музей звука не має політичного забарвлення. Найціннішим експонатом засновник музею, звукорежисер Одеського театру юного глядача Василь Пінчук вважає ще дореволюційний грамофон. «Віктрола – грамофон, він 11 року випуску. Придбаний в Одесі, до речі», – каже звукорежисер.
Серед інших топ-цікавинок – мікрофон, яким послуговувався легендарний Леонід Утьосов, а також випущений 1922 року кишеньковий патефон. Юна одеситка на ім’я Катя назвала його тодішнім mp3-плеєром. Дівчина каже, що найархаїчніше, з чим їй доводилося мати справу, – це магнітофонні касети, проте додає, що хотіла б послухати і справжні звукові раритети.
«Залюбки – особливо цей кишеньковий грамофон. Я не можу збагнути, звідки там звук виходить», – каже дівчина.
Кількість експонатів, що є у розпорядженні ентузіастів, значно більша, ніж їх може вмістити невеличка кімната на Жуковського, 13. Тож кожних 3 місяці вони планують змінювати експозицію. А відтак – відкривати нові сторінки порівняно нещодавньої історії, котра розпочалася, відколи люди навчилися зберігати звуки.