Як це доволі часто буває в історії, правда про злочини відкривається майже випадково. Із Сандармохом – те саме.
Юрій Шаповал
Як це доволі часто буває в історії, правда про злочини відкривається майже випадково. Із Сандармохом – те саме.
(До спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»)
Все почалося у 1996 році, коли вийшла друком невелика книжечка працівника Ленінградського управління ФСБ, що розповідала про чекістів з Управління НКВД по Ленінградській області. Була там і згадка про такого собі Михайла Родіоновича Матвеєва, якого у 1937 році занесло до Медвеж’єгорська в Карелії за завданням начальства. Завдання полягало у нищенні групи в’язнів. Писав автор нариса і про те, що Матвеєв нещадно бив приречених в’язнів березовими палицями, як констатувалося потім в документах, «без всякой к тому надобности». Бив, а потім постріляв.
Але кого саме і де саме знищив Матвеєв? Таке запитання поставили перед собою співробітники Науково-дослідницького центру Санкт-Петербурзького товариства «Меморіал» на чолі з покійним вже Веніаміном Йоффе (це він потім написав листа до Києва, до архіву СБУ, повідомляючи, що серед жертв Сандармоху було чимало людей з України).
Тут розстріляли понад 9 500 людей 58 національностей
Віднайшлися вони на теперішньому 19-му кілометрі шляху з Медвеж’єгорська до міста Повенець. Тут розташований піщано-гравійний кар’єр, в якому пошуки розпочалися. Проте сліди розстрілів згаданий вже Юрій Дмитрієв помітив не тут, а у лісі, дотичному кар’єрові, приблизно у 500 метрах від ка’єра. Це були ями, що зберегли правильну чотирикутну форму. При перших розкопках на глибині 2 метри віднайшли людські останки, що були укладені у два ряди в ямах розміром 4 на 4 метри. Урочищу, в якому це все віднайшлося, дали ім’я від найближчого на місцевості топоніма – болота Сандармох. Всього, за наявними відомостями, у серпні 1937 – грудні 1938 року тут було розстріляно і поховано понад 9 500 осіб 58 національностей. Проте імена 1116 в’язнів встановлені точно. 1111 з них знищив саме Матвеєв.
…У серпні 2009 року мені довелось бути у складі української делеґації, що поїхала на день вшанування пам’яті соловецьких в’язнів, в Медвеж’єгорську і Сандармосі, в Кемі, на Соловках. Ми познайомились з Юрієм Дмитрієвим і він багато розповідав тоді, як у липні 1997-го спочатку відчув місце розстрілу, а вже потім зрозумів, що не помилився. Ми довго ходили з ним по урочищу, стояли біля розстрільних ям, які і нині можна чітко розрізнити. Стояли і уявляли, як це було у 1937-му…
Згадка про злочин
На «Морсплаві» групу, що з нею відплив Зеров, ще раз обшукали, відібрали власні, нетаборові речі, одягли всіх лише в таборовий одяг, пообрізали ґудзики та позабирали пояси. З посиленим конвоєм кудись повезли. Уже в січні 1938 року, коли я був на тому самому «Морсплаві», відібрані у в'язнів цього етапу речі розкрадали «урки» та вільнонаймані енкаведісти».
Через 60 років, у 1997-му, стало відомо, куди повезли згадану групу в'язнів, де вони були знищені і хто саме це зробив. І нині можна поіменно згадати не лише в’язнів, а й катів. Не організаторів «незаконних репресій», як сором’язливо пише в публікаціях про Сандармох один автор, а організаторів злочину. Репресії якраз були законними, здійсненими за злочинними законами та директивами, за законами системи, що постала після жовтня 1917 року.
Смертоносна директива
Про систему, про Володимира Леніна і Йосипа Сталіна говорити не буду. Насамперед згадаю наркома внутрішніх справ СРСР Миколу Єжова, «маленького Марата», як його одного разу назвав Сталін.
16 серпня 1937 року з’явилась спеціальна єжовська директива за № 59190, в якій було записано: «1. З 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з числа утримуваних в тюрмах ҐУҐБ (Главного управления государственной безопасности. – Ю.Ш.), засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ҐУҐБ активну антирадянську роботу.
У Соловецькій тюрмі ҐУҐБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть в тюрмі злочинну роботу.
2. Всі перераховані континґенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВС підлягають розстрілу.
3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
19 серпня 1937 року ця директива надійшла у Ленінград, і начальник обласного управління НКВД Леонід Заковський (справжнє ім’я Генріх Штубіс) передав її для виконання своєму заступникові Володимиру Гаріну (справжнє ім’я Іван Жебєньов). Він був, до речі, своїм давнім товаришем Заковського по роботі у Вінниці, Одесі, Новосибірську.
Всю другу половину 1937 року Заковський керував каральними акціями по Ленінградській області. Саме для цього, власне, і було створено особливу трійку під його головуванням. До неї входили другий секретар Ленінградського обкому ВКП(б) П.Смородін, обласний прокурор Б.Позерн. Діяла і особлива трійка при обласному Управлінні НКВД. У жовтні 1937 року Л.Заковський разом із В.Гаріним та прокурором Б.Позерном і провів «чистку» Соловецької в’язниці особливого призначення.
У серпні, вересні керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на в’язнів, які підлягали розстрілу. Тюремні справи, як правило, починаються довідкою за підписом начальника Соловецької в’язниці Івана Апетера і його заступника Петра Раєвського. Отже, крім тих, за якими їх засудили, було сформовано додаткові справи на вже ув’язнених осіб. І це було в принципі неважко зробити.
Завдання: знищити «внутрішню еміграцію» у таборі
Українці знаходилися на особливому обліку у таборі і були предметом окремої уваги спеціальних підрозділів ҐУЛАҐу, таких, як, скажімо, Секретно-політичний відділ 3-ї частини 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського Комбінату НКВД. «УНКР» – цю абревіатуру, що означала «Украинская националистическая контрреволюция», можна зустріти на більшості службових секретних документів, пов’язаних із долями в’язнів-українців. З початком «великого терору», особливо після лютнево-березневого (1937 року) пленуму ЦК ВКП(б), на якому підкреслювалося чергове загострення класової боротьби, очевидним було прагнення табірного керівництва структурувати ті оцінки, думки, судження, що їх висловлювали в’язні у своєму середовищі. І всі ці оцінки, думки, судження чекісти «загорнули» у антирадянську «упаковку», ніби в’язні повинні були на Соловках ще більше полюбити владу…
У одному із аґентурних повідомлень від 23 лютого 1937 року є такий висновок: «Стає очевидним, що у Кремлі (Йдеться про центральну частину Соловецького монастиря. - Ю.Ш. ) існує українська фашистська організація». У іншому аґентурному повідомленні у березні 1937- го підкреслювалось: «Видно, що існує якась група – частину її членів ми знаємо – що згуртувалась як внутрішня еміґрація, і живе яскраво визначеним і глибоко вкоріненним фашистським духом». Зауважте: «внутрішня еміграція» у одному з найсуворіших комуністичних таборів…
16 жовтня 1937 року Леонід Заковський надіслав заступникові начальника Адміністративно-господарського управління УНКВД Ленінградської області капітану держбезпеки Михайлу Матвеєву предписання: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за ## 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/г - ВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. Майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, - привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.
Исполнение донесите, представив по возвращении акты».
Читайте більше тут:
Як це доволі часто буває в історії, правда про злочини відкривається майже випадково. Із Сандармохом – те саме.
(До спецпроекту «Сандармох. 75 років розстрілу»)
Все почалося у 1996 році, коли вийшла друком невелика книжечка працівника Ленінградського управління ФСБ, що розповідала про чекістів з Управління НКВД по Ленінградській області. Була там і згадка про такого собі Михайла Родіоновича Матвеєва, якого у 1937 році занесло до Медвеж’єгорська в Карелії за завданням начальства. Завдання полягало у нищенні групи в’язнів. Писав автор нариса і про те, що Матвеєв нещадно бив приречених в’язнів березовими палицями, як констатувалося потім в документах, «без всякой к тому надобности». Бив, а потім постріляв.
Але кого саме і де саме знищив Матвеєв? Таке запитання поставили перед собою співробітники Науково-дослідницького центру Санкт-Петербурзького товариства «Меморіал» на чолі з покійним вже Веніаміном Йоффе (це він потім написав листа до Києва, до архіву СБУ, повідомляючи, що серед жертв Сандармоху було чимало людей з України).
Тут розстріляли понад 9 500 людей 58 національностей
Юрій Шаповал і Юрій Дмитрієв в урочищі Сандармох, серпень 2009 року (фото Ірини Шатохіної)
«Меморіальці» змогли подивитися (хоч і частково) архівно-слідчу справу Матвеєва і збагнули, що сліди злочину треба шукати саме під Медвеж’єгорськом. Цей пошук збігся із зусиллями історика і краєзнавця з Карелії Юрія Дмитрієва. Він також шукав сліди таємної екстермінації спецпоселенців і в’язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецької в’язниці особливого призначення. І ось у липні 1997 року сталося: віднайшли 236 ям із захороненими жертвами.Віднайшлися вони на теперішньому 19-му кілометрі шляху з Медвеж’єгорська до міста Повенець. Тут розташований піщано-гравійний кар’єр, в якому пошуки розпочалися. Проте сліди розстрілів згаданий вже Юрій Дмитрієв помітив не тут, а у лісі, дотичному кар’єрові, приблизно у 500 метрах від ка’єра. Це були ями, що зберегли правильну чотирикутну форму. При перших розкопках на глибині 2 метри віднайшли людські останки, що були укладені у два ряди в ямах розміром 4 на 4 метри. Урочищу, в якому це все віднайшлося, дали ім’я від найближчого на місцевості топоніма – болота Сандармох. Всього, за наявними відомостями, у серпні 1937 – грудні 1938 року тут було розстріляно і поховано понад 9 500 осіб 58 національностей. Проте імена 1116 в’язнів встановлені точно. 1111 з них знищив саме Матвеєв.
…У серпні 2009 року мені довелось бути у складі української делеґації, що поїхала на день вшанування пам’яті соловецьких в’язнів, в Медвеж’єгорську і Сандармосі, в Кемі, на Соловках. Ми познайомились з Юрієм Дмитрієвим і він багато розповідав тоді, як у липні 1997-го спочатку відчув місце розстрілу, а вже потім зрозумів, що не помилився. Ми довго ходили з ним по урочищу, стояли біля розстрільних ям, які і нині можна чітко розрізнити. Стояли і уявляли, як це було у 1937-му…
Згадка про злочин
Пам’ятник роботи скульптора Григорія Салтупа, встановлений у 1998 році. Вандали зірвали з нього металевий барельєф, 2009 рік (фото Юрія Шаповала)
Згадуючи про Миколу Зерова, Семен Підгайний (колишній соловецький в’язень, якому пощастило вижити), у книзі спогадів «Українська інтеліґенція на Соловках» (видана у 1947 році) писав: «1937 року, глухого соловецького вечора по всіх камерах бігали конвоїри й кричали: «Такой то! С вещами!» Похапцем хапав кожен свій «одр» і, поцілувавшись з приятелем, простував за конвоїром. Збирали всіх коло північної брами соловецького Кремля. Далі вели до порожніх бараків сільгоспу, де провадився попередній трус в'язнів (у порту був ще передостанній обшук, а останній аж на материку «Морсплаві»)...На «Морсплаві» групу, що з нею відплив Зеров, ще раз обшукали, відібрали власні, нетаборові речі, одягли всіх лише в таборовий одяг, пообрізали ґудзики та позабирали пояси. З посиленим конвоєм кудись повезли. Уже в січні 1938 року, коли я був на тому самому «Морсплаві», відібрані у в'язнів цього етапу речі розкрадали «урки» та вільнонаймані енкаведісти».
Через 60 років, у 1997-му, стало відомо, куди повезли згадану групу в'язнів, де вони були знищені і хто саме це зробив. І нині можна поіменно згадати не лише в’язнів, а й катів. Не організаторів «незаконних репресій», як сором’язливо пише в публікаціях про Сандармох один автор, а організаторів злочину. Репресії якраз були законними, здійсненими за злочинними законами та директивами, за законами системи, що постала після жовтня 1917 року.
Смертоносна директива
Про систему, про Володимира Леніна і Йосипа Сталіна говорити не буду. Насамперед згадаю наркома внутрішніх справ СРСР Миколу Єжова, «маленького Марата», як його одного разу назвав Сталін.
16 серпня 1937 року з’явилась спеціальна єжовська директива за № 59190, в якій було записано: «1. З 25 серпня розпочати і у двомісячний термін закінчити операцію по репресуванню найбільш активних контрреволюційних елементів з числа утримуваних в тюрмах ҐУҐБ (Главного управления государственной безопасности. – Ю.Ш.), засуджених за шпигунську, диверсійну, терористичну, повстанську і бандитську діяльність, а також членів антирадянських партій (троцькістів, есерів, грузмеків, дашнаків, ітихатистів, мусаватистів тощо) та інших контрреволюціонерів, які проводять в тюрмах ҐУҐБ активну антирадянську роботу.
У Соловецькій тюрмі ҐУҐБ репресуванню піддати також бандитів і карні елементи, які ведуть в тюрмі злочинну роботу.
2. Всі перераховані континґенти після розгляду їхніх справ на Трійках при УНКВС підлягають розстрілу.
3. Вам для Соловецької тюрми затверджено для репресування 1200 осіб».
19 серпня 1937 року ця директива надійшла у Ленінград, і начальник обласного управління НКВД Леонід Заковський (справжнє ім’я Генріх Штубіс) передав її для виконання своєму заступникові Володимиру Гаріну (справжнє ім’я Іван Жебєньов). Він був, до речі, своїм давнім товаришем Заковського по роботі у Вінниці, Одесі, Новосибірську.
Всю другу половину 1937 року Заковський керував каральними акціями по Ленінградській області. Саме для цього, власне, і було створено особливу трійку під його головуванням. До неї входили другий секретар Ленінградського обкому ВКП(б) П.Смородін, обласний прокурор Б.Позерн. Діяла і особлива трійка при обласному Управлінні НКВД. У жовтні 1937 року Л.Заковський разом із В.Гаріним та прокурором Б.Позерном і провів «чистку» Соловецької в’язниці особливого призначення.
У серпні, вересні керівництво і оперчекістська частина Соловецької тюрми підготували і передали в Ленінград 1116 довідок і тюремних справ на в’язнів, які підлягали розстрілу. Тюремні справи, як правило, починаються довідкою за підписом начальника Соловецької в’язниці Івана Апетера і його заступника Петра Раєвського. Отже, крім тих, за якими їх засудили, було сформовано додаткові справи на вже ув’язнених осіб. І це було в принципі неважко зробити.
Завдання: знищити «внутрішню еміграцію» у таборі
Українці знаходилися на особливому обліку у таборі і були предметом окремої уваги спеціальних підрозділів ҐУЛАҐу, таких, як, скажімо, Секретно-політичний відділ 3-ї частини 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського Комбінату НКВД. «УНКР» – цю абревіатуру, що означала «Украинская националистическая контрреволюция», можна зустріти на більшості службових секретних документів, пов’язаних із долями в’язнів-українців. З початком «великого терору», особливо після лютнево-березневого (1937 року) пленуму ЦК ВКП(б), на якому підкреслювалося чергове загострення класової боротьби, очевидним було прагнення табірного керівництва структурувати ті оцінки, думки, судження, що їх висловлювали в’язні у своєму середовищі. І всі ці оцінки, думки, судження чекісти «загорнули» у антирадянську «упаковку», ніби в’язні повинні були на Соловках ще більше полюбити владу…
У одному із аґентурних повідомлень від 23 лютого 1937 року є такий висновок: «Стає очевидним, що у Кремлі (Йдеться про центральну частину Соловецького монастиря. - Ю.Ш. ) існує українська фашистська організація». У іншому аґентурному повідомленні у березні 1937- го підкреслювалось: «Видно, що існує якась група – частину її членів ми знаємо – що згуртувалась як внутрішня еміґрація, і живе яскраво визначеним і глибоко вкоріненним фашистським духом». Зауважте: «внутрішня еміграція» у одному з найсуворіших комуністичних таборів…
16 жовтня 1937 року Леонід Заковський надіслав заступникові начальника Адміністративно-господарського управління УНКВД Ленінградської області капітану держбезпеки Михайлу Матвеєву предписання: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за ## 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/г - ВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. Майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, - привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.
Исполнение донесите, представив по возвращении акты».
Читайте більше тут: