Лондон – 2012-й стане останнім роком виходу у світ найстарішої англомовної енциклопедії «Британіки» (Encyclopaedia Britannica). Почали її друкувати 1768-го в Единбурзі в Шотландії. Теперішнє оголошення зовсім не означає зникнення цієї енциклопедії. Базована тепер у США компанія розвивається і бачить майбутнє у поширенні енциклопедичних знань в електронному вигляді.
Видавнича компанія Encyclopædia Britannica Inc. подала цю новину, як, можливо, сумний для багатьох, але логічний у теперішніх умовах крок.
«Припинення випуску енциклопедії друком – це дуже важлива частина нашої роботи», – зазначив президент компанії «Британіка» Хорхе Кауз.
«Британіку» друкували упродовж 244 років. Але нині для багатьох видавництв почалася інша епоха – електронна й інтернетна.
Транснаціональна компанія Amazon ще кілька років тому повідомила, що вже продає в інтернеті більше електронних версій книг, ніж паперових. Компанія «Британіка» також стверджує, що шість років тому прибутки від продажу електронних версій та від передплати на доступ до енциклопедії в інтернеті перевищили прибутки від продажу друкованих наборів.
Не кожне помешкання і навіть не кожна школа має місце на 32 величезні томи енциклопедії, які коштують майже півтори тисячі доларів. Крім того, інформація оновлюється. Кожних два роки друкували доповнене видання.
Натомість річна передплата на доступ до «Британіки» в інтернеті – близько 70 доларів – доступна багатьом. У таких країнах, як Ірландія, уряд платить за доступ до «Британіки» усім громадянам, а у Британії право доступу до цієї енциклопедії мають більшість членів бібліотек, які фінансуються місцевими органами влади. Деякі навчальні заклади платять за доступ студентам тощо.
За що беруть плату?
Але навіщо взагалі платити гроші за енциклопедію «Британіку», якщо в інтернеті є безкоштовна Вікіпедія? Президент «Британіки» наголошує на різниці.
«Вікіпедія – не така. Вікіпедія використовує технологію щодо колективної співпраці і тому розростається досить легко з багатьма фактами й чутками, правдою і брехнею. Усе це змішано разом. Деякі статті – високої якості, інші – ні. З іншого боку, «Британіка» – менша за обсягами. Ми можемо зосереджувати ресурси лише на тому, що найважливіше. Тому наша база знань менша, але вона набагато надійніша, більш стабільна. Ми вважаємо, що «Британіка» – це одне з тих джерел, яким можна довіряти», – наголошує Хорхе Кауз і нагадує, що його видавництво – це не лише енциклопедія, а й спеціальні навчальні видання, посібники для шкіл – часто, знову ж таки, електронні та комп’ютерні.
В умовах глобального доступу до інформації найголовніше, чим володіє «Британіка» – це ім’я, марка.
«У нас є понад сто редакторів у компанії і ми маємо тисячі авторів у всьому світі. За роки це були й знаменитості, починаючи з Зігмунда Фрейда і Альберта Ейнштейна, Марі Кюрі та до Біла Клінтона», – зауважує головний редактор «Британіки» Дейл Гойберґ.
Уся інформація, якої зараз очікують багато людей від енциклопедії, просто не може поміститися й ефективно оновлюватися у книжковому вигляді.
Хоч припинення друку «Британіки» – ознака звуження можливостей паперу, проте, звичайно, це далеко не кінець книгодрукування.
Книга залишається ефективним засобом навчання, а гарне видання має цінність і саме по собі як продукт роботи дизайнерів, ілюстраторів тощо.
Навіть нові технології відкривають нові можливості: наприклад, експрес-друкування окремих екземплярів на замовлення. Коли йдеться про знання, то для людини завжди спокусою була ідея зібрати усе й помістити на долоні. Саме це і є обіцянка часу.
Видавнича компанія Encyclopædia Britannica Inc. подала цю новину, як, можливо, сумний для багатьох, але логічний у теперішніх умовах крок.
«Припинення випуску енциклопедії друком – це дуже важлива частина нашої роботи», – зазначив президент компанії «Британіка» Хорхе Кауз.
«Британіку» друкували упродовж 244 років. Але нині для багатьох видавництв почалася інша епоха – електронна й інтернетна.
Транснаціональна компанія Amazon ще кілька років тому повідомила, що вже продає в інтернеті більше електронних версій книг, ніж паперових. Компанія «Британіка» також стверджує, що шість років тому прибутки від продажу електронних версій та від передплати на доступ до енциклопедії в інтернеті перевищили прибутки від продажу друкованих наборів.
Не кожне помешкання і навіть не кожна школа має місце на 32 величезні томи енциклопедії, які коштують майже півтори тисячі доларів. Крім того, інформація оновлюється. Кожних два роки друкували доповнене видання.
Натомість річна передплата на доступ до «Британіки» в інтернеті – близько 70 доларів – доступна багатьом. У таких країнах, як Ірландія, уряд платить за доступ до «Британіки» усім громадянам, а у Британії право доступу до цієї енциклопедії мають більшість членів бібліотек, які фінансуються місцевими органами влади. Деякі навчальні заклади платять за доступ студентам тощо.
За що беруть плату?
Але навіщо взагалі платити гроші за енциклопедію «Британіку», якщо в інтернеті є безкоштовна Вікіпедія? Президент «Британіки» наголошує на різниці.
«Вікіпедія – не така. Вікіпедія використовує технологію щодо колективної співпраці і тому розростається досить легко з багатьма фактами й чутками, правдою і брехнею. Усе це змішано разом. Деякі статті – високої якості, інші – ні. З іншого боку, «Британіка» – менша за обсягами. Ми можемо зосереджувати ресурси лише на тому, що найважливіше. Тому наша база знань менша, але вона набагато надійніша, більш стабільна. Ми вважаємо, що «Британіка» – це одне з тих джерел, яким можна довіряти», – наголошує Хорхе Кауз і нагадує, що його видавництво – це не лише енциклопедія, а й спеціальні навчальні видання, посібники для шкіл – часто, знову ж таки, електронні та комп’ютерні.
В умовах глобального доступу до інформації найголовніше, чим володіє «Британіка» – це ім’я, марка.
«У нас є понад сто редакторів у компанії і ми маємо тисячі авторів у всьому світі. За роки це були й знаменитості, починаючи з Зігмунда Фрейда і Альберта Ейнштейна, Марі Кюрі та до Біла Клінтона», – зауважує головний редактор «Британіки» Дейл Гойберґ.
Уся інформація, якої зараз очікують багато людей від енциклопедії, просто не може поміститися й ефективно оновлюватися у книжковому вигляді.
Хоч припинення друку «Британіки» – ознака звуження можливостей паперу, проте, звичайно, це далеко не кінець книгодрукування.
Книга залишається ефективним засобом навчання, а гарне видання має цінність і саме по собі як продукт роботи дизайнерів, ілюстраторів тощо.
Навіть нові технології відкривають нові можливості: наприклад, експрес-друкування окремих екземплярів на замовлення. Коли йдеться про знання, то для людини завжди спокусою була ідея зібрати усе й помістити на долоні. Саме це і є обіцянка часу.