Хто має найбільші шанси потрапити до Верховної Ради наступного кликання? Про це Радіо Свобода розпитувало в Андрія Биченка, директора соціологічної служби Центру Разумкова, Світлани Кушнір, експерта Інституту практичної політики, Михайла Погребинського, директора Київського інституту конфліктології й політичних досліджень, та Василя Стоякіна, директора Центр політичного маркетингу.
Ірина Штогрін: Залишилося трохи більше півроку до парламентських виборів. І час думати про те, кого обирати. А час нашим політикам думати про те, як завойовувати наші симпатії.
Соціологічна група «Рейтинг» оголосили результати опитування. Тут дуже цікавий грунт для аналізу.
Ми побачили, що якщо оцінювати рейтинг партій, то 4 тисячі респондентів, які були опитані у лютому місяці у різних регіонах України, розділили свої симпатії таким чином. Найбільше своїх симпатій віддають «Батьківщині», трошки менше – Партії регіонів, далі йде «Фронт змін», КПУ, «Удар» і ВО «Свобода». Тобто ось фактично ми маємо тих лідерів, які можуть претендувати на своє місце у парламенті.
Але якщо подивитися на рейтинг політиків, лідерів політичних сил, то тут Президент України Віктор Янукович посідає першу позицію – 19,7% респондентів віддали йому свої голоси. А Юлія Тимошенко, яка зараз, нагадую, перебуває в ув’язненні і є лідером партії «Батьківщини», набрала лише трохи менше – 19,4%. Далі йде Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Петро Симоненко, Сергій Тігіпко і Олег Тягнибок.
Пане Биченко, чи є однозначний зв’язок між рейтингом чи симпатією до конкретної людини-лідера і рейтингом чи симпатією до політичної партії, яку він очолює?
Андрій Биченко: Зв'язок безмовно є, але він, скажемо так, нелінійний. Тобто це не значить, що можна повністю на якийсь коефіцієнт помножити любов до лідера і отримати любов до партії. Оскільки ставлення до партії має багато складових. І ставлення до лідера – це лише одна складова. І лідер, звичайно, може підсилювати або послаблювати позиції партії залежно від ставлення до нього.
Але для партійних структур дуже важлива робота як на центральному ріні, скажімо, у Верховній Раді, так на місцевих рівнях. В Україні є яскравий приклад, коли популярність партії фактично не залежить від лідера. Це КПУ. Тобто це партія, яка має популярність незалежно… Я впевнений, що якщо не в результаті розколу, а в результаті з’їзду зміниться лідер цієї партії, то її показники не погіршаться і попервах не покращаться.
Тобто є зворотні випадки, коли партія дуже сильно залежить від лідера. Все-таки найяскравіший випадок у цьому рейтингу – це партія «Удар» Віталія Кличка, коли від лідера дуже багато залежить.
Тобто тут немає лінійної залежності і багато чинників діє.
Як Ви думаєте, пані Кушнір?
Світлана Кушнір: Я думаю, що партійні проекти трохи вичерпали себе. Дуже багато негативу, дуже багато людей не сприймає вже партію як якусь політичну силу, яка має бути провідником їх ідей. А вибори ці досить унікальні. Вони дадуть можливість мажоритарникам бути ближче до народу. Люди вже давно це чекали.
Тому стосовно того, чому йдуть у мажоритарники навіть такі знакові фігури, як Володимир Литвин, можливо, так простіше.
– Чому простіше? Чому так важко працювати з партією? Хто винен у цьому? Можливо, суспільство не розуміє? Чи у нас політична система не досконала?
Андрій Биченко: Система у нас не лише політична недосконала. А взагалі, якщо говорити про систему державного управління, про економічну систему, на жаль, в Україні вона дуже недосконала.
Якщо ж говорити: чому простіше по округу? Тут все залежить від того, кому простіше. Насправді виборці очікують від партій не лише якоїсь активності перед виборами, навіть якщо це активність дійсно корисна і спрямована на вирішення потреб громадян. І вже ж всього менше громадянам цікаво, скільки білбордів виставить партія чи скільки реклами замовить. Від партійних структур перш за все чекають повсякденної роботи, навіть у період між виборами.
На жаль, можливо, не так партії, як місцеві осередки якихось партій… Вони, звичайно, працюють між виборами, але масовим це явище в Україні не назвеш.
– Ви можете назвати приклад партії, яка активно працює і на місцях, і лідер якої активно себе презентує і адекватно до своєї партії в нашому політичному середовищі?
Андрій Биченко: Так щоб скрізь на місцях активно працювала, я думаю, що жодної партії немає. Тобто, я повторюю, є певні осередки у певних регіонах, які дійсно активно працюють навіть між виборами у різних партій. Але щоб на всеукраїнському рівні… Тобто політична активність може бути. Але це більше медіа-активність, тобто інформаційна активність. І знову ж таки вона дуже сильно посилюється до виборів, а між виборами партії економлять гроші.
Щодо конкретних осіб, якщо взяти приклад з Литвином, у якого особистий рейтинг досить непоганий, при цьому немає такої команди, яка могла б це потягти, то просто елементарно дешевше пройти по округу, тому що там 200 тисяч чи 300 тисяч виборців, ніж по Україні тягнути партію на 5%. Тобто це більше мільйона виборців треба залучити. Тому просто дешевше.
– Чи поділяєте Ви цю думку, пані Кушнір? Оскільки багато хто з експертів каже, що активно працюють у регіонах «Фронт змін», а на певній території дуже активно працює ВО «Свобода».
Світлана Кушнір: На певних територіях, особливо після місцевих виборів там, де у міські і сільські ради пройшли депутати від певних політичних сил, певних партій, ведеться робота. Можливо, вона не зовсім структурована. Можливо, вона не є такою всеохоплюючою, якої хотілося б населенню. Але вона ведеться. Постійно «підігрівається» цікавість до цих осередків, до цих партійних структур.
Стосовно «Фронту змін», то я не сказала б, що вони настільки активні. Тобто є регіони, де «Фронт змін» досить активно працює, але працює не зовсім системно. Тобто обласні осередки, місцеві осередки працюють самі по собі, немає якоїсь чіткої лінії партійної.
У цьому, мабуть, є один із моментів, чому люди не довіряють, якщо не бачать централізованого якогось зв’язку між центральним апаратом партії, центральними фігурами, ключовими, які повинні говорити, доносити якісь меседжі, бути в ключі сьогоднішніх подій, і місцевими осередками.
Тому що наші партійні структури взагалі будувалися таким дивним чином – під харизматичну особу. І якщо немає харизматичної особи, те, що ми бачимо зараз робиться з «Батьківщиною», як тільки особа, яка очолювала і була уособленням, взагалі іменем цієї партії, яка десь йде чи, як у випадку з Юлією Тимошенко, знаходиться в ув’язненні – все, рейтинг партії знижується.
– А яку роль зіграв особистий рейтинг Віктора Ющенка щодо партії «НУ», у якої (ми тут скільки бачимо у неї?) 0,6% за результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг»?
Андрій Биченко: Вирішальну.
– Негативну?
Андрій Биченко: Звичайно, негативну. Оскільки, згідно наших досліджень, ми не маємо фізичної змоги досліджувати ставлення до всіх політиків, але ставлення громадян до ключових політиків ми досліджуємо. І от серед них Віктор Ющенко залишається на даний момент найнегативнішим персонажем української політики. Тобто він має найвищий рівень непідтримки його діяльності.
Тому, звичайно, його партії дуже важко на щось розраховувати, тим більше на 5%. У всякому разі самостійно.
– За філософськими законами, у 2004 році була теза – був найвищий рівень підтримки. Тепер ми маємо інший бік – антитезу. Десь, побачимо, можливо, буде якийсь синтез. Принаймні, «НУ» на це сподівається.
Світлана Кушнір: З моменту приходу Віктора Андрійовича Ющенка на посаду президента, ця партія перестала бути тією партійною платформою, яка би мала бути. Її ніхто не будував так, як мали би розбудовувати.
Я думаю, що найбільша помилка, коли на одному з’їзді Ющенко визнав свою поразку, але не пішов з партії. Якби у той момент істини те відбулося, відбулося б і оновлення партії.
Я хочу зазначити, що «НУ» була найбільш розвинена стосовно осередків місцевих, обласних по Україні. Це була дуже велика, потужна структура. На сьогоднішній момент ми бачимо, що відбувається, «коли у друзів немає згоди», то вперед ніхто не піде.
– Чи гарантує успіх лідера успіх партії на виборах? Я поставила це запитання і директору Київського інституту конфліктології і політичних досліджень Михайлу Погребинському.
Михайло Погребинський: Питання не має однозначної відповіді. Це залежить від дуже багатьох чинників.
Скажімо, ті вибори, які щойно відбулися у Москві, продемонстрували, що, з одного боку, людина, яка тільки-тільки з’явилася, взагалі не має жодної партії, і отримала дуже серйозний результат – понад 5 мільйонів виборців за нього проголосували. За Прохорова.
А, з іншого боку, і Жириновський, лідер партії, отримав суттєво менше. Так само, як і лідер партії «Справедлива Росія» Миронов. Значно менше, ніж на парламентських виборах.
Залежить від обставин. Серед цих обставин дуже важлива річ – вибір, який є у виборців. Якщо особистість дає змогу для виборця визначитися з тим, що це співпадає з його налаштуваннями, з його орієнтацією, і він хоче мати саме такого типу представника своїх інтересів, то це дає можливість додаткових якихось шансів.
Щодо партій, то відповідно чи зайнята ніша, чи вона вільна? Ну, скажімо, в нас зараз вільна ніша партії, яка представляла б інтереси середнього класу на сході і півдні України. У значній мірі вони не задоволені правлячою партією, Партією регіонів.
Звичайно, рейтинг пов'язаний лідера і партії влади. Звичайно, вони пов’язані. Але однозначної такої прив’язки немає. Партія влади може отримати більший відсоток, ніж сьогоднішній рейтинг президента просто у зв’язку з тим, що людям немає за кого голосувати у тій ніші політичній, де знаходиться ця партія.
– Особистий рейтинг Віктора Януковича зараз катастрофічно падає. Як в принципі відбувається майже з усіма президентами, які у нас приходять до влади. Той, хто реально працює, хто є чинним, той втрачає, тому що він в епіцентрі, і його вчинки прямо впливають на його рейтинг і на рейтинг його партії.
Пані Кушнір, як Ви думаєте, які перспективи цього співвідношення рейтингів Януковича і Партії регіонів?
Світлана Кушнір: Якщо ми будемо говорити про співвідношення рейтингів партії і її лідера, то треба… Це ж не лише закономірність, яка стосується Партії регіонів і Віктора Януковича. Цю закономірність ми можемо спостерігати і на ВО «Свобода». «Свобода», як всеукраїнське об’єднання, бере більше процентів довіри, аніж сам представник її, очільник Олег Тягнибок.
Стосовно того, чи знайде Партія регіонів свою нішу на сході і на півдні? Я думаю, що знайде (так, як і сказав Михайло Погребинський) саме тому, що не буде іншого варіанту вибору.
– А що, не хочуть працювати інші партії на цьому тепер знову «неораному полі»?
Андрій Биченко: По-перше, я хотів би все-таки трошки розвернути розмову, тому що рейтинги самі по собі – це річ для вимірювання, це такий аналітичний, абсолютно ефемерний момент. А насправді популярність і партій, і президента, і будь-якого лідера виборюється конкретними діями.
І хочу трішки не погодитися з Вами, що причиною падіння рейтингу є те, що президент змушений працювати, змушений щось робити. Власне, це відбувається в усіх країнах. Але якщо ми задаємо найяскравіші моменти скажімо, Рональда Рейгана, якого просто люди «зі сльозами на очах» хотіли мати на третій термін, але демократична країна – демократичний президент. Цього не було.
Тобто залежно від діяльності. Якщо діяльність позитивна для держави, для народу, то популярність влади лише росте. І будь-якого представника влади. Це перший момент.
Другий – це щодо перспектив Партії регіонів. Тут дійсно я абсолютно погоджуюся з Михайлом Погребинським, оскільки рейтинг і, власне, голосування – це не є вимір абсолютної популярності партії чи політика. Це відносна величина. Це співвідношення популярності цієї партії з іншими, які беруть участь у даному випадку у виборах. І тому дуже все залежить від того, хто візьме участь у виборах.
Ще треба згадати такий момент, що на зовсім нові сили не варто очікувати. Тобто це повинні бути ті, хто вже працює, тому що якщо щось з’являється перед самими виборами, то довіра до нього традиційно дуже низька. Тобто розглядати треба серед опонентів серйозних, які вже працюють.
І на цьому фоні реальними конкурентами Партії регіонів можуть бути КПУ перш за все. Але вона за середній клас навряд чи буде боротися. Ну, і партія «Сильна Україна», якщо вона не буде об’єднуватися з Партією регіонів. Хоча вона втрачає популярність, але саме тут може бути основний конкурент. Плюс, можливо, «Фронт змін», якщо йому вдасться показати себе більш всеукраїнською партією.
– У нас на телефонному зв’язку є директор Центру політичного маркетингу Василь Стоякін.
Пане Стоякін, скажіть, будь ласка, ті політики, які можуть використовувати свою повсякденну роботу задля того, щоб казати виборцям: подивіться, я – ось такий, за мене можна голосувати, а, отже, і за партію, яку я представлю, наскільки вони зможуть за той час, який залишився до парламентських виборів, підтримати рейтинг своїх політичних сил?
Василь Стоякін: Спочатку у нас все ж таки вже є досвід паралельного висування, який був у 1998 році. У той час, як правило, дуже авторитетний кандидат від партії більш чи менш ефективно підвищував рейтинг самої партії. Це можна подивитися на прикладі, припустимо, Олександра Ткаченка, який тоді був представником Селянської партії, деяких інших політичних сил. Не завжди, не з однаковою, скажемо так, міцністю, проте такий зв'язок є.
Що стосується загальної ситуації, то взагалі існує ціла система заходів, яка зветься «проведення паралельних кампаній» у технологів, сенс яких якраз полягає у тому, щоб взаємно пов’язати виборчу кампанію політичної партії і кандидата по одномандатному округу та досягнути найбільшого результату для обох.
Досить така складна тема. Фахівців з неї небагато, відверто кажучи.
– Я завжди хочу зрозуміти, наскільки те, що каже політик, те, як він себе поводить, часом це навіть може бути якийсь жест або якийсь сміх, який прозвучав у дуже потрібний момент, або не в дуже потрібний момент, або навіть проста побутова фраза може зробити так, що коли людина прийде голосувати, згадає саме її, тому що емоційний фактор – це один з головних факторів, які задіюють людину, коли вона приходить і думає, що їй робити далі з тим, кому довіряти життя країни, хотіли б ми цього чи ні? Тому що аналітикою, як правило, займаються у нас у студії. І Ви у нас на зв’язку.
Тому на завершення ефіру прошу кожного озвучити, можливо, якийсь рецепт: що би ви порадили нашим політичним лідерам задля того, щоб вони підтримали рейтинг своїх політичних партій?
Світлана Кушнір: Не просто давати рекомендації. Але я би хотіла, щоб лідери партій зрозуміли, що ці вибори будуть непростими і для партій, і для мажоритарників. Тому йдіть у народ, спілкуйтеся з ними, будьте простішими, пересядьте зі своїх дорогих іномарок і спробуйте зрозуміти, чого хочуть люди.
Андрій Биченко: Я би порадив просто більше працювати для людей. Якщо чиновники (зараз це називається не крадіжка, а політична корупція, як сказала Генпрокуратура) політично корумповані, то з ними треба боротися незалежно від того, чи є вони вашими прихильниками, чи є вашими опонентами.
І щодо емоційного такого жесту, який згадується, то мені здається, що якщо людина по калюжах по коліно прийде на виборчу дільницю, то це запам’ятається і вплине на її емоційний стан набагато більше, ніж будь-який жест, посмішка чи навіть фраза.
– Пане Стоякін, яка Ваша думка?
Василь Стоякін: Нашим політикам найкращу пораду дав Володимир Путін своїм результатом на останніх виборах в Росії. І порада ця полягає у тому, що навіть в наших умовах дуже вигідно брати на себе відповідальність, дуже вигідно відповідати за свої слова і свої дії та дуже вигідно виконувати свої передвиборчі обіцянки.
– У нас якраз з виконанням обіцянок дуже складно.
Пані Кушнір, чи згадають люди те, що виконала чи не виконала Партія регіонів за той час, поки вона була у владі?
Світлана Кушнір: Я думаю, що це було дуже широко розтиражовано, тому будуть згадувати. Я думаю, що будуть згадувати.
– Чи згадають, скажімо, тим партіям, коли будуть думати, кого обирати за партійними списками, те, як вони поводили себе впродовж цього часу, який передував виборам?
Андрій Биченко: Обов’язково згадають. Але не факт, що це напряму вплине на вибір виборця конкретного.
– Пане Стоякін, за ці півроку можна задіяти якийсь такий ресурс, щоб партія, яка себе поки що не дуже представила, могла досягнути успіху? Чи це неможливо?
Василь Стоякін: Це поки можливо, якщо діяти в рамках якихось конкретних проектів, спрямованих на чіткі групи виборців.
Зараз щось подібне пробує робити Наталя Королевська. Хоча та група, на яку вона орієнтується, має низький електоральний потенціал.
Щось подібне робить КПУ, яка запропонувала нові проекти, спрямовані безпосередньо на захист робітників на підприємствах…
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true
СЛУХАТИ / ДИВИТИСЬ
Ірина Штогрін: Залишилося трохи більше півроку до парламентських виборів. І час думати про те, кого обирати. А час нашим політикам думати про те, як завойовувати наші симпатії.
Соціологічна група «Рейтинг» оголосили результати опитування. Тут дуже цікавий грунт для аналізу.
Ми побачили, що якщо оцінювати рейтинг партій, то 4 тисячі респондентів, які були опитані у лютому місяці у різних регіонах України, розділили свої симпатії таким чином. Найбільше своїх симпатій віддають «Батьківщині», трошки менше – Партії регіонів, далі йде «Фронт змін», КПУ, «Удар» і ВО «Свобода». Тобто ось фактично ми маємо тих лідерів, які можуть претендувати на своє місце у парламенті.
Але якщо подивитися на рейтинг політиків, лідерів політичних сил, то тут Президент України Віктор Янукович посідає першу позицію – 19,7% респондентів віддали йому свої голоси. А Юлія Тимошенко, яка зараз, нагадую, перебуває в ув’язненні і є лідером партії «Батьківщини», набрала лише трохи менше – 19,4%. Далі йде Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Петро Симоненко, Сергій Тігіпко і Олег Тягнибок.
Андрій Биченко
І ось є певна різниця між тим, як люди оцінюють політичні партії, і як люди оцінюють лідерів.Пане Биченко, чи є однозначний зв’язок між рейтингом чи симпатією до конкретної людини-лідера і рейтингом чи симпатією до політичної партії, яку він очолює?
Андрій Биченко: Зв'язок безмовно є, але він, скажемо так, нелінійний. Тобто це не значить, що можна повністю на якийсь коефіцієнт помножити любов до лідера і отримати любов до партії. Оскільки ставлення до партії має багато складових. І ставлення до лідера – це лише одна складова. І лідер, звичайно, може підсилювати або послаблювати позиції партії залежно від ставлення до нього.
Не значить, що можна на якийсь коефіцієнт помножити любов до лідера і отримати любов до партії. В Україні є яскравий приклад, коли популярність партії фактично не залежить від лідера. Це КПУ. Коли партія дуже сильно залежить від лідера – це партія «Удар» Віталія Кличка
Тобто є зворотні випадки, коли партія дуже сильно залежить від лідера. Все-таки найяскравіший випадок у цьому рейтингу – це партія «Удар» Віталія Кличка, коли від лідера дуже багато залежить.
Тобто тут немає лінійної залежності і багато чинників діє.
Світлана Кушнір
– Цікаво, що опитування проводили і серед чинних народних депутатів. Так от, 40% з них кажуть, що підуть балотуватися по мажоритарних округах. І серед них є Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Що означає, що він, мабуть, зовсім не сподівається на рейтинг його власної партії.Як Ви думаєте, пані Кушнір?
Партійні проекти вичерпали себе. Вибори ці досить унікальні. Вони дадуть можливість мажоритарникам бути ближче до народу
Світлана Кушнір: Я думаю, що партійні проекти трохи вичерпали себе. Дуже багато негативу, дуже багато людей не сприймає вже партію як якусь політичну силу, яка має бути провідником їх ідей. А вибори ці досить унікальні. Вони дадуть можливість мажоритарникам бути ближче до народу. Люди вже давно це чекали.
Тому стосовно того, чому йдуть у мажоритарники навіть такі знакові фігури, як Володимир Литвин, можливо, так простіше.
– Чому простіше? Чому так важко працювати з партією? Хто винен у цьому? Можливо, суспільство не розуміє? Чи у нас політична система не досконала?
Андрій Биченко: Система у нас не лише політична недосконала. А взагалі, якщо говорити про систему державного управління, про економічну систему, на жаль, в Україні вона дуже недосконала.
Якщо ж говорити: чому простіше по округу? Тут все залежить від того, кому простіше. Насправді виборці очікують від партій не лише якоїсь активності перед виборами, навіть якщо це активність дійсно корисна і спрямована на вирішення потреб громадян. І вже ж всього менше громадянам цікаво, скільки білбордів виставить партія чи скільки реклами замовить. Від партійних структур перш за все чекають повсякденної роботи, навіть у період між виборами.
На жаль, можливо, не так партії, як місцеві осередки якихось партій… Вони, звичайно, працюють між виборами, але масовим це явище в Україні не назвеш.
– Ви можете назвати приклад партії, яка активно працює і на місцях, і лідер якої активно себе презентує і адекватно до своєї партії в нашому політичному середовищі?
Дешевше пройти по округу, тому що там 200 тисяч чи 300 тисяч виборців, ніж по Україні тягнути партію на 5%. Це більше мільйона виборців треба залучити
Андрій Биченко: Так щоб скрізь на місцях активно працювала, я думаю, що жодної партії немає. Тобто, я повторюю, є певні осередки у певних регіонах, які дійсно активно працюють навіть між виборами у різних партій. Але щоб на всеукраїнському рівні… Тобто політична активність може бути. Але це більше медіа-активність, тобто інформаційна активність. І знову ж таки вона дуже сильно посилюється до виборів, а між виборами партії економлять гроші.
Щодо конкретних осіб, якщо взяти приклад з Литвином, у якого особистий рейтинг досить непоганий, при цьому немає такої команди, яка могла б це потягти, то просто елементарно дешевше пройти по округу, тому що там 200 тисяч чи 300 тисяч виборців, ніж по Україні тягнути партію на 5%. Тобто це більше мільйона виборців треба залучити. Тому просто дешевше.
– Чи поділяєте Ви цю думку, пані Кушнір? Оскільки багато хто з експертів каже, що активно працюють у регіонах «Фронт змін», а на певній території дуже активно працює ВО «Свобода».
Світлана Кушнір: На певних територіях, особливо після місцевих виборів там, де у міські і сільські ради пройшли депутати від певних політичних сил, певних партій, ведеться робота. Можливо, вона не зовсім структурована. Можливо, вона не є такою всеохоплюючою, якої хотілося б населенню. Але вона ведеться. Постійно «підігрівається» цікавість до цих осередків, до цих партійних структур.
Стосовно «Фронту змін», то я не сказала б, що вони настільки активні. Тобто є регіони, де «Фронт змін» досить активно працює, але працює не зовсім системно. Тобто обласні осередки, місцеві осередки працюють самі по собі, немає якоїсь чіткої лінії партійної.
У цьому, мабуть, є один із моментів, чому люди не довіряють, якщо не бачать централізованого якогось зв’язку між центральним апаратом партії, центральними фігурами, ключовими, які повинні говорити, доносити якісь меседжі, бути в ключі сьогоднішніх подій, і місцевими осередками.
Тому що наші партійні структури взагалі будувалися таким дивним чином – під харизматичну особу. І якщо немає харизматичної особи, те, що ми бачимо зараз робиться з «Батьківщиною», як тільки особа, яка очолювала і була уособленням, взагалі іменем цієї партії, яка десь йде чи, як у випадку з Юлією Тимошенко, знаходиться в ув’язненні – все, рейтинг партії знижується.
– А яку роль зіграв особистий рейтинг Віктора Ющенка щодо партії «НУ», у якої (ми тут скільки бачимо у неї?) 0,6% за результатами опитування соціологічної групи «Рейтинг»?
Андрій Биченко: Вирішальну.
– Негативну?
Віктор Ющенко залишається на даний момент найнегативнішим персонажем української політики. Має найвищий рівень непідтримки його діяльності
Андрій Биченко: Звичайно, негативну. Оскільки, згідно наших досліджень, ми не маємо фізичної змоги досліджувати ставлення до всіх політиків, але ставлення громадян до ключових політиків ми досліджуємо. І от серед них Віктор Ющенко залишається на даний момент найнегативнішим персонажем української політики. Тобто він має найвищий рівень непідтримки його діяльності.
Тому, звичайно, його партії дуже важко на щось розраховувати, тим більше на 5%. У всякому разі самостійно.
– За філософськими законами, у 2004 році була теза – був найвищий рівень підтримки. Тепер ми маємо інший бік – антитезу. Десь, побачимо, можливо, буде якийсь синтез. Принаймні, «НУ» на це сподівається.
Світлана Кушнір: З моменту приходу Віктора Андрійовича Ющенка на посаду президента, ця партія перестала бути тією партійною платформою, яка би мала бути. Її ніхто не будував так, як мали би розбудовувати.
Я думаю, що найбільша помилка, коли на одному з’їзді Ющенко визнав свою поразку, але не пішов з партії. Якби у той момент істини те відбулося, відбулося б і оновлення партії.
Я хочу зазначити, що «НУ» була найбільш розвинена стосовно осередків місцевих, обласних по Україні. Це була дуже велика, потужна структура. На сьогоднішній момент ми бачимо, що відбувається, «коли у друзів немає згоди», то вперед ніхто не піде.
– Чи гарантує успіх лідера успіх партії на виборах? Я поставила це запитання і директору Київського інституту конфліктології і політичних досліджень Михайлу Погребинському.
В нас зараз вільна ніша партії, яка представляла б інтереси середнього класу на сході і півдні України. Вони не задоволені правлячою партією
Михайло Погребинський: Питання не має однозначної відповіді. Це залежить від дуже багатьох чинників.
Скажімо, ті вибори, які щойно відбулися у Москві, продемонстрували, що, з одного боку, людина, яка тільки-тільки з’явилася, взагалі не має жодної партії, і отримала дуже серйозний результат – понад 5 мільйонів виборців за нього проголосували. За Прохорова.
А, з іншого боку, і Жириновський, лідер партії, отримав суттєво менше. Так само, як і лідер партії «Справедлива Росія» Миронов. Значно менше, ніж на парламентських виборах.
Залежить від обставин. Серед цих обставин дуже важлива річ – вибір, який є у виборців. Якщо особистість дає змогу для виборця визначитися з тим, що це співпадає з його налаштуваннями, з його орієнтацією, і він хоче мати саме такого типу представника своїх інтересів, то це дає можливість додаткових якихось шансів.
Щодо партій, то відповідно чи зайнята ніша, чи вона вільна? Ну, скажімо, в нас зараз вільна ніша партії, яка представляла б інтереси середнього класу на сході і півдні України. У значній мірі вони не задоволені правлячою партією, Партією регіонів.
Звичайно, рейтинг пов'язаний лідера і партії влади. Звичайно, вони пов’язані. Але однозначної такої прив’язки немає. Партія влади може отримати більший відсоток, ніж сьогоднішній рейтинг президента просто у зв’язку з тим, що людям немає за кого голосувати у тій ніші політичній, де знаходиться ця партія.
– Особистий рейтинг Віктора Януковича зараз катастрофічно падає. Як в принципі відбувається майже з усіма президентами, які у нас приходять до влади. Той, хто реально працює, хто є чинним, той втрачає, тому що він в епіцентрі, і його вчинки прямо впливають на його рейтинг і на рейтинг його партії.
Пані Кушнір, як Ви думаєте, які перспективи цього співвідношення рейтингів Януковича і Партії регіонів?
Партія регіонів знайде свою нішу на сході і на півдні. Не буде іншого варіанту вибору
Світлана Кушнір: Якщо ми будемо говорити про співвідношення рейтингів партії і її лідера, то треба… Це ж не лише закономірність, яка стосується Партії регіонів і Віктора Януковича. Цю закономірність ми можемо спостерігати і на ВО «Свобода». «Свобода», як всеукраїнське об’єднання, бере більше процентів довіри, аніж сам представник її, очільник Олег Тягнибок.
Стосовно того, чи знайде Партія регіонів свою нішу на сході і на півдні? Я думаю, що знайде (так, як і сказав Михайло Погребинський) саме тому, що не буде іншого варіанту вибору.
– А що, не хочуть працювати інші партії на цьому тепер знову «неораному полі»?
На зовсім нові сили не варто очікувати. Якщо щось з’являється перед самими виборами, то довіра до нього традиційно дуже низька
Андрій Биченко: По-перше, я хотів би все-таки трошки розвернути розмову, тому що рейтинги самі по собі – це річ для вимірювання, це такий аналітичний, абсолютно ефемерний момент. А насправді популярність і партій, і президента, і будь-якого лідера виборюється конкретними діями.
І хочу трішки не погодитися з Вами, що причиною падіння рейтингу є те, що президент змушений працювати, змушений щось робити. Власне, це відбувається в усіх країнах. Але якщо ми задаємо найяскравіші моменти скажімо, Рональда Рейгана, якого просто люди «зі сльозами на очах» хотіли мати на третій термін, але демократична країна – демократичний президент. Цього не було.
Тобто залежно від діяльності. Якщо діяльність позитивна для держави, для народу, то популярність влади лише росте. І будь-якого представника влади. Це перший момент.
Другий – це щодо перспектив Партії регіонів. Тут дійсно я абсолютно погоджуюся з Михайлом Погребинським, оскільки рейтинг і, власне, голосування – це не є вимір абсолютної популярності партії чи політика. Це відносна величина. Це співвідношення популярності цієї партії з іншими, які беруть участь у даному випадку у виборах. І тому дуже все залежить від того, хто візьме участь у виборах.
Ще треба згадати такий момент, що на зовсім нові сили не варто очікувати. Тобто це повинні бути ті, хто вже працює, тому що якщо щось з’являється перед самими виборами, то довіра до нього традиційно дуже низька. Тобто розглядати треба серед опонентів серйозних, які вже працюють.
І на цьому фоні реальними конкурентами Партії регіонів можуть бути КПУ перш за все. Але вона за середній клас навряд чи буде боротися. Ну, і партія «Сильна Україна», якщо вона не буде об’єднуватися з Партією регіонів. Хоча вона втрачає популярність, але саме тут може бути основний конкурент. Плюс, можливо, «Фронт змін», якщо йому вдасться показати себе більш всеукраїнською партією.
– У нас на телефонному зв’язку є директор Центру політичного маркетингу Василь Стоякін.
Пане Стоякін, скажіть, будь ласка, ті політики, які можуть використовувати свою повсякденну роботу задля того, щоб казати виборцям: подивіться, я – ось такий, за мене можна голосувати, а, отже, і за партію, яку я представлю, наскільки вони зможуть за той час, який залишився до парламентських виборів, підтримати рейтинг своїх політичних сил?
Василь Стоякін: Спочатку у нас все ж таки вже є досвід паралельного висування, який був у 1998 році. У той час, як правило, дуже авторитетний кандидат від партії більш чи менш ефективно підвищував рейтинг самої партії. Це можна подивитися на прикладі, припустимо, Олександра Ткаченка, який тоді був представником Селянської партії, деяких інших політичних сил. Не завжди, не з однаковою, скажемо так, міцністю, проте такий зв'язок є.
Що стосується загальної ситуації, то взагалі існує ціла система заходів, яка зветься «проведення паралельних кампаній» у технологів, сенс яких якраз полягає у тому, щоб взаємно пов’язати виборчу кампанію політичної партії і кандидата по одномандатному округу та досягнути найбільшого результату для обох.
Досить така складна тема. Фахівців з неї небагато, відверто кажучи.
– Я завжди хочу зрозуміти, наскільки те, що каже політик, те, як він себе поводить, часом це навіть може бути якийсь жест або якийсь сміх, який прозвучав у дуже потрібний момент, або не в дуже потрібний момент, або навіть проста побутова фраза може зробити так, що коли людина прийде голосувати, згадає саме її, тому що емоційний фактор – це один з головних факторів, які задіюють людину, коли вона приходить і думає, що їй робити далі з тим, кому довіряти життя країни, хотіли б ми цього чи ні? Тому що аналітикою, як правило, займаються у нас у студії. І Ви у нас на зв’язку.
Тому на завершення ефіру прошу кожного озвучити, можливо, якийсь рецепт: що би ви порадили нашим політичним лідерам задля того, щоб вони підтримали рейтинг своїх політичних партій?
Йдіть у народ, пересядьте зі своїх дорогих іномарок і спробуйте зрозуміти, чого хочуть люди
Світлана Кушнір: Не просто давати рекомендації. Але я би хотіла, щоб лідери партій зрозуміли, що ці вибори будуть непростими і для партій, і для мажоритарників. Тому йдіть у народ, спілкуйтеся з ними, будьте простішими, пересядьте зі своїх дорогих іномарок і спробуйте зрозуміти, чого хочуть люди.
Андрій Биченко: Я би порадив просто більше працювати для людей. Якщо чиновники (зараз це називається не крадіжка, а політична корупція, як сказала Генпрокуратура) політично корумповані, то з ними треба боротися незалежно від того, чи є вони вашими прихильниками, чи є вашими опонентами.
І щодо емоційного такого жесту, який згадується, то мені здається, що якщо людина по калюжах по коліно прийде на виборчу дільницю, то це запам’ятається і вплине на її емоційний стан набагато більше, ніж будь-який жест, посмішка чи навіть фраза.
– Пане Стоякін, яка Ваша думка?
Василь Стоякін: Нашим політикам найкращу пораду дав Володимир Путін своїм результатом на останніх виборах в Росії. І порада ця полягає у тому, що навіть в наших умовах дуже вигідно брати на себе відповідальність, дуже вигідно відповідати за свої слова і свої дії та дуже вигідно виконувати свої передвиборчі обіцянки.
– У нас якраз з виконанням обіцянок дуже складно.
Пані Кушнір, чи згадають люди те, що виконала чи не виконала Партія регіонів за той час, поки вона була у владі?
Світлана Кушнір: Я думаю, що це було дуже широко розтиражовано, тому будуть згадувати. Я думаю, що будуть згадувати.
– Чи згадають, скажімо, тим партіям, коли будуть думати, кого обирати за партійними списками, те, як вони поводили себе впродовж цього часу, який передував виборам?
Андрій Биченко: Обов’язково згадають. Але не факт, що це напряму вплине на вибір виборця конкретного.
– Пане Стоякін, за ці півроку можна задіяти якийсь такий ресурс, щоб партія, яка себе поки що не дуже представила, могла досягнути успіху? Чи це неможливо?
Василь Стоякін: Це поки можливо, якщо діяти в рамках якихось конкретних проектів, спрямованих на чіткі групи виборців.
Зараз щось подібне пробує робити Наталя Королевська. Хоча та група, на яку вона орієнтується, має низький електоральний потенціал.
Щось подібне робить КПУ, яка запропонувала нові проекти, спрямовані безпосередньо на захист робітників на підприємствах…
//www.facebook.com/plugins/likebox.php?href=http%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2Fvasha.svoboda&width=510&height=590&colorscheme=light&show_faces=true&border_color&stream=true&header=true