Донецьк – У вівторок у Донецьку презентували двотомне книжне видання про Олексу Тихого. Дисидент, правозахисник, мовознавець та вчитель, який загинув у концтаборі СРСР, народився на Донеччині. Місцеві науковці почали збирати документи й спогади про нього ще в дев’яності, але гроші на друк знайшлися лише зараз.
Двотомник про життя Олекси Тихого вийшов накладом у дві тисячі примірників, 58 тисяч гривень виділила держава, а саме Донецька облдержадміністрація. Одна з упорядників видання Марія Олійник пояснила, що в першому томі зібрані статті та заяви, листи Олекси Тихого, матеріали з його судових справ та документи про його діяльність із архівів. Другий том складається зі спогадів.
Олекса Тихий народився на хуторі Їжівка біля Дружківки в Донецькій області у 1927 році. Був викладачем, мовознавцем, правозахисником та дисидентом, а також одним із засновників Української гельсінської групи. Він був автором самвидавних праць, одна з найвідоміших – «Мова народу – народ». Виступав на захист української мови. Помер у тюремній лікарні в Пермі в 1984 році.
За словами упорядників книги про життя Олекси Тихого, попит на видання «величезний». На саму ж презентацію прийшло близько 400 людей, серед них як молодь, так і літні люди не лише з Донецька, а й з області.
У залі донецької філармонії відбувся святковий концерт, присвячений 85-й річниці від дня народження Олекси Тихого. Гостям показали експозицію документальних матеріалів про життєвий шлях і діяльність правозахисника.
Зі сцени спогадами поділився Левко Лук’яненко, український громадський діяч, який перебував із Олексою Тихим в одному таборі. «Цей чоловік, якщо треба було йти на смерть, він готовий був іти на смерть. Якщо треба було для чогось, для загальної спільної справи йти на ризик, він готовий був іти на ризик. І я був страшенно радий і щасливий, що серед усіх моїх знайомих мав земляка, бо східняк, Олексу Тихого», – підсумував Левко Лук’яненко.
Є і проблеми
Правозахисник та дисидент, ще один упорядник видання Василь Овсієнко заявив, що слова Олекси Тихого знову актуальні. «Якби зараз він тут встав серед нас і став оце говорити те, що він написав, то, мабуть, він знову опинився б у тюрмі», – зауважив Василь Овсієнко.
Син правозахисника Володимир Тихий привітав двотомне видання про батька, але нагадав і про деякі складнощі в Олексіїво-Дружківці на Донеччині, де жив та працював відомий правозахисник.
«Не вдалося перейменувати вулицю Тухачевського на вулицю Олекси Тихого. Депутати селищної ради проголосували проти. Їм Тухачевський, цей кривавий чоловік, виявляється, чомусь ближчий. Скажімо, в декількох інших містах, в Івано-Франківську, в Яремчі є вулиця Тихого», – поскаржився він.
Це не перші складнощі, які виникли з перейменуванням на Донеччині. Раніше студенти Донецького національного університету запропонували надати їхньому вишу ім’я іншого дисидента та письменника – Василя Стуса, проте ініціативу не підтримали.
Двотомник про життя Олекси Тихого вийшов накладом у дві тисячі примірників, 58 тисяч гривень виділила держава, а саме Донецька облдержадміністрація. Одна з упорядників видання Марія Олійник пояснила, що в першому томі зібрані статті та заяви, листи Олекси Тихого, матеріали з його судових справ та документи про його діяльність із архівів. Другий том складається зі спогадів.
Олекса Тихий народився на хуторі Їжівка біля Дружківки в Донецькій області у 1927 році. Був викладачем, мовознавцем, правозахисником та дисидентом, а також одним із засновників Української гельсінської групи. Він був автором самвидавних праць, одна з найвідоміших – «Мова народу – народ». Виступав на захист української мови. Помер у тюремній лікарні в Пермі в 1984 році.
За словами упорядників книги про життя Олекси Тихого, попит на видання «величезний». На саму ж презентацію прийшло близько 400 людей, серед них як молодь, так і літні люди не лише з Донецька, а й з області.
У залі донецької філармонії відбувся святковий концерт, присвячений 85-й річниці від дня народження Олекси Тихого. Гостям показали експозицію документальних матеріалів про життєвий шлях і діяльність правозахисника.
Зі сцени спогадами поділився Левко Лук’яненко, український громадський діяч, який перебував із Олексою Тихим в одному таборі. «Цей чоловік, якщо треба було йти на смерть, він готовий був іти на смерть. Якщо треба було для чогось, для загальної спільної справи йти на ризик, він готовий був іти на ризик. І я був страшенно радий і щасливий, що серед усіх моїх знайомих мав земляка, бо східняк, Олексу Тихого», – підсумував Левко Лук’яненко.
Є і проблеми
Правозахисник та дисидент, ще один упорядник видання Василь Овсієнко заявив, що слова Олекси Тихого знову актуальні. «Якби зараз він тут встав серед нас і став оце говорити те, що він написав, то, мабуть, він знову опинився б у тюрмі», – зауважив Василь Овсієнко.
Син правозахисника Володимир Тихий привітав двотомне видання про батька, але нагадав і про деякі складнощі в Олексіїво-Дружківці на Донеччині, де жив та працював відомий правозахисник.
«Не вдалося перейменувати вулицю Тухачевського на вулицю Олекси Тихого. Депутати селищної ради проголосували проти. Їм Тухачевський, цей кривавий чоловік, виявляється, чомусь ближчий. Скажімо, в декількох інших містах, в Івано-Франківську, в Яремчі є вулиця Тихого», – поскаржився він.
Це не перші складнощі, які виникли з перейменуванням на Донеччині. Раніше студенти Донецького національного університету запропонували надати їхньому вишу ім’я іншого дисидента та письменника – Василя Стуса, проте ініціативу не підтримали.