Київ – У Києві 7 лютого відкрили виставку молодих українських художників «Українське тіло». Це спроба вісімнадцяти митців осмислити сучасне суспільство, соціальні проблеми, які залишають відбиток на долях наших сучасників. Про це Радіо Свобода розповіла одна з кураторів виставки, художниця Оксана Брюховецька.
– Ви обіцяєте показати «Українське тіло». Це доволі сміливий намір. Що, власне, побачить глядач, прийшовши на виставку?
– Задум кураторський полягав у тому, щоб запропонувати художникам осмислити наше тілесне життя. Взагалі, як на тіло впливає соціум і середовище, в якому воно живе. Це вилилося в серію робіт: фотографії, інсталяції, відео- та графічні роботи.
– Тобто, наскільки я розумію, йдеться про якісь суспільні проблеми. До яких основних проблем апелюють художники?
– Скажімо, Олександр Володарський у своїй роботі торкається проблеми політв’язнів. Анатолій Бєлов піднімає тему цензури і можливості для здійснення в таких умовах якихось тілесних практик. Піднімається також тема бідності і бездомних, власне, моя робота для цієї виставки присвячена цьому. Зачіпається також тема релігійної свідомості. Євгенія Білорусець працює з темою нетрадиційної сексуальності.
– Добре: проблеми сформульовано, а далі? Чи пропонують митці якісь шляхи їхнього вирішення? Чи може мистецтво взагалі вирішувати будь-які суспільні проблеми?
– Ні, звісно, рішення доведеться шукати глядачеві індивідуально. Взагалі, виходити на рівень осмислення цих соціальних проблем. Готових рецептів художники не дають, але примушують ці теми обдумувати і до них звертатися.
– На кого орієнтована виставка? Хто, ви думаєте, прийде?
– Це університетське середовище, також це середовище митців, інтелектуалів, які здатні побачити «больові точки», про які ми зараз говоримо.
– Взагалі, останнім часом багато говорять про так зване «соціально орієнтоване мистецтво». Стосовно візуальної творчості – що це: новий тренд чи навпаки, звернення до традицій?
– Покоління «митців-двохтисячників» почало активно звертатися до цієї тематики. Зокрема, група РЕП, що стала відомою після Помаранчевої революції, почала дуже активно цікавитися так званими «соціальними темами» у мистецтві. Безперечно, ми вважаємо, що це актуально, що мистецтво торкається не лише особистого екзистенційного світу художника, а зачіпає навколишнє життя загалом, намагається звернутися до ширшого кола людей. І ми віримо в те, що напрямок цей буде розвиватися, не втрачаючи своїх мистецьких якостей, оскільки він зроблений так, що дає можливість для різних інтерпретацій, прочитань і часто зачіпає те, що словами не можна висловити.
Роботи вісімнадцяти митців можна буде побачити до кінця лютого у Центрі візуального мистецтва Києво-Могилянської академії.
– Ви обіцяєте показати «Українське тіло». Це доволі сміливий намір. Що, власне, побачить глядач, прийшовши на виставку?
– Задум кураторський полягав у тому, щоб запропонувати художникам осмислити наше тілесне життя. Взагалі, як на тіло впливає соціум і середовище, в якому воно живе. Це вилилося в серію робіт: фотографії, інсталяції, відео- та графічні роботи.
– Тобто, наскільки я розумію, йдеться про якісь суспільні проблеми. До яких основних проблем апелюють художники?
– Скажімо, Олександр Володарський у своїй роботі торкається проблеми політв’язнів. Анатолій Бєлов піднімає тему цензури і можливості для здійснення в таких умовах якихось тілесних практик. Піднімається також тема бідності і бездомних, власне, моя робота для цієї виставки присвячена цьому. Зачіпається також тема релігійної свідомості. Євгенія Білорусець працює з темою нетрадиційної сексуальності.
– Добре: проблеми сформульовано, а далі? Чи пропонують митці якісь шляхи їхнього вирішення? Чи може мистецтво взагалі вирішувати будь-які суспільні проблеми?
– Ні, звісно, рішення доведеться шукати глядачеві індивідуально. Взагалі, виходити на рівень осмислення цих соціальних проблем. Готових рецептів художники не дають, але примушують ці теми обдумувати і до них звертатися.
– На кого орієнтована виставка? Хто, ви думаєте, прийде?
– Це університетське середовище, також це середовище митців, інтелектуалів, які здатні побачити «больові точки», про які ми зараз говоримо.
– Взагалі, останнім часом багато говорять про так зване «соціально орієнтоване мистецтво». Стосовно візуальної творчості – що це: новий тренд чи навпаки, звернення до традицій?
– Покоління «митців-двохтисячників» почало активно звертатися до цієї тематики. Зокрема, група РЕП, що стала відомою після Помаранчевої революції, почала дуже активно цікавитися так званими «соціальними темами» у мистецтві. Безперечно, ми вважаємо, що це актуально, що мистецтво торкається не лише особистого екзистенційного світу художника, а зачіпає навколишнє життя загалом, намагається звернутися до ширшого кола людей. І ми віримо в те, що напрямок цей буде розвиватися, не втрачаючи своїх мистецьких якостей, оскільки він зроблений так, що дає можливість для різних інтерпретацій, прочитань і часто зачіпає те, що словами не можна висловити.
Роботи вісімнадцяти митців можна буде побачити до кінця лютого у Центрі візуального мистецтва Києво-Могилянської академії.