Київ – Міністерство культури майже одночасно змінило керівництво трьох знакових музеїв: Національного заповіднику «Софія Київська», Києво-Печерського історико-культурного заповідника та Національного музею Тараса Шевченка. Причому колективи софійського та шевченківського музеїв більш чи менш категорично заявляють про те, що попередні керівники були звільнені без належного пояснення причин.
Про причини «музейної активності» Мінкульту Радіо Свобода спілкувалося із заступником голови правління Українського центру розвитку музейної справи Олексієм Копитьком. На його думку, ці кадрові ротації мають радше матеріально-фінансове підґрунтя, ніж професійне.
– Насправді це перші ластівки. Приблизно такі ж рішення є стосовно Національного художнього музею України і стосовно Музею народної архітектури і побуту в Пирогові. І це ще начебто не кінець. Очікується ротація більшості директорів національних музеїв і заповідників, які підпорядковані Міністерству культури.
Офіційних і зрозумілих пояснень із боку Міністерства культури я поки що не чув. Ми розуміємо, що такі призначення мають відбуватися в рамках якоїсь ідеї. Поки що своєї логіки та ідеї Міністерство культури не пояснило. Фактично зараз воно намагається це представити як якісь персональні рішення стосовно директорів музеїв, які щось не виконали і стосовно кожного з них є певний набір формальних недоліків, які їм пред’явили і за підсумками цього були ці рішення ухвалені.
Але я далекий від думки, що це якийсь збіг. Напевно, мова йде про те, що зараз Міністерство культури буде намагатися поставити під контроль більш-менш лояльних керівників найбільш ласі та фінансово цікаві музеї-заповідники. Не знаю, чи це пов’язано з майбутнім футбольним чемпіонатом Євро-2012. Але ми бачимо, що людей, які мають певний авторитет, власну думку і вміння цю думку обстоювати, замінюють на людей без досвіду, без такого авторитету і, напевно, більш лояльних.
Приблизно така ж схема була впродовж 2011 року реалізована в Криму, коли відбулися зміни в трьох найбільш знакових, відвідуваних і найбільш багатих історико-культурних об’єктах. Це – Бахчисарай, Воронцовський і Лівадійський палаци. Тобто схема тут приблизно одна й та сама. І, на мій погляд, йдеться про контроль над фінансовими потоками.
– Ці фінансові потоки контролюються за будь-якого директора: продаються квитки, є облік. Тобто ці потоки не скеруєш якось до кишені. Чи є така можливість?
– Мова йде про те, що найбільш знакові об’єкти є найбільш привабливими і для меценатів, і для спонсорів, і для туристів. І той, хто контролює ці об’єкти, може і претендувати на матеріальний зиск, піар, популяризацію тощо.
Тобто всі ці кадрові зміни, якщо брати конкретні персоналії, то поки що я не бачу якоїсь логіки, якогось обґрунтування, щоб можна було сказати, що є якась ідея і намагаються щось системно реформувати. Тому якщо немає публічної мотивації, а є якась непублічна, виникає думка саме про контроль над чимось матеріальним. Тобто йдеться не про музейну справу, не про охорону, не про реставрацію, а про якісь матеріальні питання.
– А як би Ви оцінили підбір кадрів: Дмитра Стуса як директора музею Шевченка, Вікторію Лісничу як директора Києво-Печерського заповідника? Наскільки вдалими є призначення?
– Критикувати людей, які ще нічого не зробили, неправильно. Але поки що не зрозуміло, з чим ці люди прийшли у вище зазначені музеї… Фактично відбулися блискавичні звільнення і призначення, не було якогось періоду виконання обов’язків, якоїсь конкуренції концепцій і ухвалення відповідного рішення, що ця концепція більше підходить музеєві, тому ми обираємо такого керівника. Цього не було. У прихованому, непублічному форматі відбулися ці призначення. І наразі ніхто не знає, що ці люди там будуть робити.
Музейного досвіду для того, щоб обійняти посади такого рівня і очолювати такі знакові музеї, ані в пані Лісничої, ані в пана Стуса, як би хто до них ставився персонально, немає. Неможливо уявити, щоб у такий спосіб призначили директора Ермітажу в Росії, оскільки Лавра для України – це музей рівня Ермітажу, або, скажімо, щоб в Британії так призначили керівника Британського музею, чи у Франції – Лувру.
І зараз я б казав більше не про персоналії, а про цей непублічний формат і незрозумілість цілей, заради яких цих людей призначали. Тобто немає концепції, немає розуміння, що ці люди мають робити на цих посадах. І це зараз найбільша проблема.
– Була інформація про можливість передачі Софії Київської і Києво-Печерської Лаври до Української православної церкви (Московського патріархату). Це може бути пов’язано зі зміною керівництва?
– Підстав так стверджувати у мене немає. Питання про передачу цих об’єктів Українській православній церкві (Московського патріархату) піднімалося задовго до цих призначень. Навколо цих об’єктів давно такі своєрідні гойдалки відбуваються. Коли Церква натискає – більше шансів, що вона отримає, потім відбувається певний «відкат» – це такий пінг-понг. Я не думаю, що саме людям, які зараз призначені, поставлене якесь конкретне завдання забезпечити передачу.
– Після зміни керівництва трьох найбільш знакових кримських музеїв чи можна говорити, що там щось змінилося?
– Влітку відбулася нарада за участі уже колишнього заступника кримського прем’єра пані Юрченко, яка оголосила, що фінансові показники музеїв за зазначений період значно покращилися. Тобто намагалися підвести до думки, що зміна керівників підвищила фінансову дисципліну, зробила заклади більш ефективними і відповідно збільшилися надходження. Поки що минуло недостатньо часу, щоб давати якісь далекосяжні оцінки. Можливо, якогось безладу стало трішки менше. Але казати, що там якийсь якісний прорив відбувся – в Бахчисараї чи у палацах – не можна.
Про причини «музейної активності» Мінкульту Радіо Свобода спілкувалося із заступником голови правління Українського центру розвитку музейної справи Олексієм Копитьком. На його думку, ці кадрові ротації мають радше матеріально-фінансове підґрунтя, ніж професійне.
Міністерство культури буде намагатися поставити під контроль більш-менш лояльних керівників найбільш ласі та фінансово цікаві музеї-заповідники. Людей, які мають певний авторитет, власну думку і вміння цю думку обстоювати, замінюють на людей без досвіду, без такого авторитету і, напевно, більш лояльних
– Насправді це перші ластівки. Приблизно такі ж рішення є стосовно Національного художнього музею України і стосовно Музею народної архітектури і побуту в Пирогові. І це ще начебто не кінець. Очікується ротація більшості директорів національних музеїв і заповідників, які підпорядковані Міністерству культури.
Офіційних і зрозумілих пояснень із боку Міністерства культури я поки що не чув. Ми розуміємо, що такі призначення мають відбуватися в рамках якоїсь ідеї. Поки що своєї логіки та ідеї Міністерство культури не пояснило. Фактично зараз воно намагається це представити як якісь персональні рішення стосовно директорів музеїв, які щось не виконали і стосовно кожного з них є певний набір формальних недоліків, які їм пред’явили і за підсумками цього були ці рішення ухвалені.
Але я далекий від думки, що це якийсь збіг. Напевно, мова йде про те, що зараз Міністерство культури буде намагатися поставити під контроль більш-менш лояльних керівників найбільш ласі та фінансово цікаві музеї-заповідники. Не знаю, чи це пов’язано з майбутнім футбольним чемпіонатом Євро-2012. Але ми бачимо, що людей, які мають певний авторитет, власну думку і вміння цю думку обстоювати, замінюють на людей без досвіду, без такого авторитету і, напевно, більш лояльних.
Приблизно така ж схема була впродовж 2011 року реалізована в Криму, коли відбулися зміни в трьох найбільш знакових, відвідуваних і найбільш багатих історико-культурних об’єктах. Це – Бахчисарай, Воронцовський і Лівадійський палаци. Тобто схема тут приблизно одна й та сама. І, на мій погляд, йдеться про контроль над фінансовими потоками.
– Ці фінансові потоки контролюються за будь-якого директора: продаються квитки, є облік. Тобто ці потоки не скеруєш якось до кишені. Чи є така можливість?
Якщо немає публічної мотивації, а є якась непублічна, виникає думка саме про контроль над чимось матеріальним
– Мова йде про те, що найбільш знакові об’єкти є найбільш привабливими і для меценатів, і для спонсорів, і для туристів. І той, хто контролює ці об’єкти, може і претендувати на матеріальний зиск, піар, популяризацію тощо.
Тобто всі ці кадрові зміни, якщо брати конкретні персоналії, то поки що я не бачу якоїсь логіки, якогось обґрунтування, щоб можна було сказати, що є якась ідея і намагаються щось системно реформувати. Тому якщо немає публічної мотивації, а є якась непублічна, виникає думка саме про контроль над чимось матеріальним. Тобто йдеться не про музейну справу, не про охорону, не про реставрацію, а про якісь матеріальні питання.
– А як би Ви оцінили підбір кадрів: Дмитра Стуса як директора музею Шевченка, Вікторію Лісничу як директора Києво-Печерського заповідника? Наскільки вдалими є призначення?
Немає концепції, немає розуміння, що ці люди мають робити на цих посадах. І це зараз найбільша проблема
– Критикувати людей, які ще нічого не зробили, неправильно. Але поки що не зрозуміло, з чим ці люди прийшли у вище зазначені музеї… Фактично відбулися блискавичні звільнення і призначення, не було якогось періоду виконання обов’язків, якоїсь конкуренції концепцій і ухвалення відповідного рішення, що ця концепція більше підходить музеєві, тому ми обираємо такого керівника. Цього не було. У прихованому, непублічному форматі відбулися ці призначення. І наразі ніхто не знає, що ці люди там будуть робити.
Музейного досвіду для того, щоб обійняти посади такого рівня і очолювати такі знакові музеї, ані в пані Лісничої, ані в пана Стуса, як би хто до них ставився персонально, немає. Неможливо уявити, щоб у такий спосіб призначили директора Ермітажу в Росії, оскільки Лавра для України – це музей рівня Ермітажу, або, скажімо, щоб в Британії так призначили керівника Британського музею, чи у Франції – Лувру.
І зараз я б казав більше не про персоналії, а про цей непублічний формат і незрозумілість цілей, заради яких цих людей призначали. Тобто немає концепції, немає розуміння, що ці люди мають робити на цих посадах. І це зараз найбільша проблема.
– Була інформація про можливість передачі Софії Київської і Києво-Печерської Лаври до Української православної церкви (Московського патріархату). Це може бути пов’язано зі зміною керівництва?
– Підстав так стверджувати у мене немає. Питання про передачу цих об’єктів Українській православній церкві (Московського патріархату) піднімалося задовго до цих призначень. Навколо цих об’єктів давно такі своєрідні гойдалки відбуваються. Коли Церква натискає – більше шансів, що вона отримає, потім відбувається певний «відкат» – це такий пінг-понг. Я не думаю, що саме людям, які зараз призначені, поставлене якесь конкретне завдання забезпечити передачу.
– Після зміни керівництва трьох найбільш знакових кримських музеїв чи можна говорити, що там щось змінилося?
– Влітку відбулася нарада за участі уже колишнього заступника кримського прем’єра пані Юрченко, яка оголосила, що фінансові показники музеїв за зазначений період значно покращилися. Тобто намагалися підвести до думки, що зміна керівників підвищила фінансову дисципліну, зробила заклади більш ефективними і відповідно збільшилися надходження. Поки що минуло недостатньо часу, щоб давати якісь далекосяжні оцінки. Можливо, якогось безладу стало трішки менше. Але казати, що там якийсь якісний прорив відбувся – в Бахчисараї чи у палацах – не можна.