Дніпропетровськ – 17 січня на Придніпров’ї відзначать 90-річний ювілей
художника Василя Соколенка – найстарішого з майстрів петриківського розпису. Він створив у селищі міського типу Петриківка на Дніпропетровщині унікальний музей, де представлені твори декоративному розпису. Про Василя Соколенка розповідають його учні, колеги, дослідники.
У Петриківці Василя Соколенка знає чи не кожен. У свої дев’яносто, розказують односельці, відомий народний художник ходить узимку босоніж, тримає велике господарство, допомагає дружині. В останні роки майже не виставляє свої твори і з пресою не спілкується, але, як і раніше, малює. Робить це потроху, бо більше не дозволяє зір.
«Все своє життя він проїздив на спортивному велосипеді. Дуже бадьорий дядечко, з почуттям гумору. Йому важко, бо 90 років і дуже хвора дружина, але він такий, рухливий. Малює. Для себе, на подарунок, для музеїв», – розповідає односельчанка художника, Любов.
Дослідники констатують: внесок Василя Сколенка у відродження традицій петриківського розпису неоціненний. Заслужений майстер, учасник багатьох виставок в Україні та за кордоном, він стояв біля витоків фабрики петриківського розпису «Дружба». Також він є одним із найбільших новаторів у мистецтві розпису – це йому належить ідея перенесення розкішних петриківських квіток із паперу та стін на дерев’яну основу. Петриківка, виконана на дереві, стала довговічнішою і якіснішою.
Крім того, Василя Соколенка знають як талановитого педагога. Серед десятків його учнів, котрі стали відомими майстрами, і нинішній керівник центру «Петриківка», заслужений художник Андрій Пікуш.
«Петриківський Лувр»
«Починаючи з 70 року, він започаткував на фабриці розписані вироби на чистому дереві на різьбленій основі. Це були ложки, коряки, корячки… Фабрика тоді стала безумовним лідером завдяки цій новинці. Зараз ми розвиваємо цей напрямок в умовах новітнього підприємства, яке стало власністю народних майстрів. Він така щира, відкрита людина, яка ніколи не тримає зла ні на кого, завжди захоплений новими творчими ідеями. У нього прізвисько – «Чапаєв». Людина, яка завжди з відвагою кидалась на захист петриківського розпису», – зазначив Радіо Свобода Андрій Пікуш.
Крім того, розказують у Петриківці, без Василя Соколенка був би неможливим місцевий музей, створений позаторік. У «петриківському Луврі» – так заклад звуть селяни – основу експозиції складають твори самого Соколенка та роботи його колег, які він дбайливо збирав усе життя, повідомила завідувачка музею Любов Юхименко.
«Коли працювала фабрика «Дружба», він зібрав понад 300 робіт художників, які там працювали. Це 60-70-і роки. Зараз у нас у музеї ціла кімната, присвячена цій колекції. Є у нас його картини, ложки розписані. Він сам робив стенди. Ми зберігаємо саме стенди, зроблені його рукою», – зауважила співробітниця музею.
Василь Соколенко створив також власний невеликий музей-садибу петриківського розпису, єдиний в Україні. Там зберігає паперові «мальовки» і речі хатнього вжитку, розписані родиною Соколенків, а також безліч пам’ятних фотографій.
Довідка для сайту: Василь Соколенко – талановитий майстер та митець, учень петриківської майстрині Тетяни Пати, заслужений майстер народного мистецтва України, член Національної спілки художників України. Народився 1922 року. Закінчив Петриківську школу декоративного малювання. У повоєнні роки працював методистом обласного будинку народної творчості, організував у селі Іванівна художню студію, яка діяла на громадських засадах, упродовж майже двадцяти років був головним художником петриківської фабрики розпису «Дружба», з 1962 р. викладав у петриківському філіалі Дніпропетровської дитячої художньої школи. Відомий як майстер так званого «петриківського плакату». Вийшовши на пенсію, створив на території власної садиби приватний музей декоративного розпису. Одружений з петриківською майстринею Галиною Соколенко, виростив п’ятьох дітей.
художника Василя Соколенка – найстарішого з майстрів петриківського розпису. Він створив у селищі міського типу Петриківка на Дніпропетровщині унікальний музей, де представлені твори декоративному розпису. Про Василя Соколенка розповідають його учні, колеги, дослідники.
У Петриківці Василя Соколенка знає чи не кожен. У свої дев’яносто, розказують односельці, відомий народний художник ходить узимку босоніж, тримає велике господарство, допомагає дружині. В останні роки майже не виставляє свої твори і з пресою не спілкується, але, як і раніше, малює. Робить це потроху, бо більше не дозволяє зір.
«Все своє життя він проїздив на спортивному велосипеді. Дуже бадьорий дядечко, з почуттям гумору. Йому важко, бо 90 років і дуже хвора дружина, але він такий, рухливий. Малює. Для себе, на подарунок, для музеїв», – розповідає односельчанка художника, Любов.
Дослідники констатують: внесок Василя Сколенка у відродження традицій петриківського розпису неоціненний. Заслужений майстер, учасник багатьох виставок в Україні та за кордоном, він стояв біля витоків фабрики петриківського розпису «Дружба». Також він є одним із найбільших новаторів у мистецтві розпису – це йому належить ідея перенесення розкішних петриківських квіток із паперу та стін на дерев’яну основу. Петриківка, виконана на дереві, стала довговічнішою і якіснішою.
Крім того, Василя Соколенка знають як талановитого педагога. Серед десятків його учнів, котрі стали відомими майстрами, і нинішній керівник центру «Петриківка», заслужений художник Андрій Пікуш.
«Петриківський Лувр»
«Починаючи з 70 року, він започаткував на фабриці розписані вироби на чистому дереві на різьбленій основі. Це були ложки, коряки, корячки… Фабрика тоді стала безумовним лідером завдяки цій новинці. Зараз ми розвиваємо цей напрямок в умовах новітнього підприємства, яке стало власністю народних майстрів. Він така щира, відкрита людина, яка ніколи не тримає зла ні на кого, завжди захоплений новими творчими ідеями. У нього прізвисько – «Чапаєв». Людина, яка завжди з відвагою кидалась на захист петриківського розпису», – зазначив Радіо Свобода Андрій Пікуш.
Крім того, розказують у Петриківці, без Василя Соколенка був би неможливим місцевий музей, створений позаторік. У «петриківському Луврі» – так заклад звуть селяни – основу експозиції складають твори самого Соколенка та роботи його колег, які він дбайливо збирав усе життя, повідомила завідувачка музею Любов Юхименко.
«Коли працювала фабрика «Дружба», він зібрав понад 300 робіт художників, які там працювали. Це 60-70-і роки. Зараз у нас у музеї ціла кімната, присвячена цій колекції. Є у нас його картини, ложки розписані. Він сам робив стенди. Ми зберігаємо саме стенди, зроблені його рукою», – зауважила співробітниця музею.
Василь Соколенко створив також власний невеликий музей-садибу петриківського розпису, єдиний в Україні. Там зберігає паперові «мальовки» і речі хатнього вжитку, розписані родиною Соколенків, а також безліч пам’ятних фотографій.
Довідка для сайту: Василь Соколенко – талановитий майстер та митець, учень петриківської майстрині Тетяни Пати, заслужений майстер народного мистецтва України, член Національної спілки художників України. Народився 1922 року. Закінчив Петриківську школу декоративного малювання. У повоєнні роки працював методистом обласного будинку народної творчості, організував у селі Іванівна художню студію, яка діяла на громадських засадах, упродовж майже двадцяти років був головним художником петриківської фабрики розпису «Дружба», з 1962 р. викладав у петриківському філіалі Дніпропетровської дитячої художньої школи. Відомий як майстер так званого «петриківського плакату». Вийшовши на пенсію, створив на території власної садиби приватний музей декоративного розпису. Одружений з петриківською майстринею Галиною Соколенко, виростив п’ятьох дітей.