Флорида, США – Новорічно-різдвяний час цілком природно і традиційно пов’язаний з надіями і очікуваннями як на особистому, так і на суспільно-громадському рівні. У цьому зв’язку фігура Президента, з одного боку, і усе суспільство, з іншого, зосереджують на собі центральне запитання – а що можна очікувати в Новому 2012 році?
Почнемо з Президента, оскільки від нього персонально і від його команди залежить доволі багато – які зміни можна прогнозувати протягом року і як ці зміни вплинуть на щоденне життя громадян України.
Весь політичний досвід світу, включно з персональним послужним списком Віктора Януковича, може переконливо засвідчити, що жодних серйозних змін не може статися за визначенням. Президент настільки зрозумілий, що його дії можна прорахувати наперед ледве не з аптечною точністю.
Віктор Янукович склався як типаж не сьогодні і не вчора. На ньому навіть піджак сидить як на радянських начальниках.
Він обіцятиме боротьбу з корупцією так, як обіцяли світле майбутнє Хрущов-Брежнєв-Черненко. Він недалеко відійде від своїх колишніх радянських босів у приборканні політичних опонентів.
Зараз нема необхідності влаштовувати масові посадки. Можна зробити вибірковий точковий удар, який справить враження на усіх інших опозиціонерів. Спрацьовує перевірений путінський метод: ударити по Ходорковському, і усі відчують сигнал небезпеки.
От і стався український варіант сучасної політичної розправи. Очевидно, що менше за усіх були б здивовані від тюремного вироку Юлії Тимошенко ті самі Хрущов, Брежнєв, Черненко і їм подібні. Віктор Янукович виглядає в їхніх «потойбічних» очах справжнім відмінником. Як, до речі, і Володимир Путін.
Час зупинився
За тим самим радянським визначенням, Віктор Янукович нічого кардинального не зробить, щоб зламати хребет існуючій судовій системі, і не доторкнеться навіть до спроб визволити суд від своєї опіки. Натомість влада на чолі з Президентом використовуватиме усі можливі інструменти державного примусу, аби зміцнити свої позиції і знівелювати дії своїх політичних опонентів до мінімуму. Як усе це до нестями знайоме будь-якому українському громадянинові…
У цьому контексті в уяві багатьох людей в Україні було б дуже штучним пов’язувати ім’я Януковича з надіями, мріями і сподіваннями. Четвертий Президент доби сучасної незалежності куди більше від його трьох попередників несе у собі серйозні елементи марнотратства часу. В його планах і програмах майже нема вагомого прориву для країни.
Навіть євроінтеграція наражається на перешкоди, які влада сама собі створює. Чи не тому у багатьох складається враження, що ні Віктор Янукович, ні його найближчі соратники не второпають, як розпорядитися з отією клятою Європою, і що Азія для них куди більш близька і зрозуміла.
І це при тому, що Президент особисто ніколи комфортно не почувався у середовищі московсько-євразійських ентузіастів. Однак навіть цей дискомфорт, або страх, якщо хочете, куди слабкіший, ніж паніка перед лицем демократичного європейського вибору.
Отже, у плані надій і очікувань ця влада явно демонструє брак енергетики і інтелектуального наповнення. Все більше і більше людей усвідомлює, що режим виявляється нездатним ні на великі справи, ні на значні перетворення.
Здатність чи нездатність Президента
Якщо поглянути на те, що зроблено за період президентства Віктора Януковича, то виявиться одна дивовижна обставина. Найрішучіший крок, найкардинальніша справа, найзначніший захід, на який пішла влада, – це історичний подарунок російським керівникам, продовження на 25 років оренди військово-морської бази в Севастополі. Одним розчерком пера все було подолано, проігноровано і перекреслено заради якихось і досі загадкових інтересів.
Здавалося, що ніхто особливо і не тиснув, щоб піти навіть всупереч існуючому законові. Однак Віктор Янукович виявив велетенську витримку і ризикнув.
Це був найбільший прояв сміливості Президента. Нічого подібного за масштабом він не продемонстрував після.
Численні аналітики сходяться на тому, що влада відтепер зайнята переважно тим, як саму себе продовжити і не дати жодної можливості опонентам змінити наявний статус-кво.
Що ж тоді залишається суспільству за таких принципово безнадійних обставин? Які сподівання? Які мрії?
По-перше, є одна явно позитивна перевага, практично майже у всіх. Це масовий скепсис щодо можливостей влади кардинально поліпшити ситуацію в країні. Звідси випливає доволі здоровий вихід: розраховувати не «на дядю», а лише на самих себе.
По-друге, саме така безнадійна пора підвищує шанси на появу нових людей, які зможуть викликати довіру і оздоровити країну, державу. Вони, напевно, уже є. Вони ще не звучали, не заявили себе. Суспільство явно втомилося на агресивно-сірому тлі.
Хай щастить.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Почнемо з Президента, оскільки від нього персонально і від його команди залежить доволі багато – які зміни можна прогнозувати протягом року і як ці зміни вплинуть на щоденне життя громадян України.
Весь політичний досвід світу, включно з персональним послужним списком Віктора Януковича, може переконливо засвідчити, що жодних серйозних змін не може статися за визначенням. Президент настільки зрозумілий, що його дії можна прорахувати наперед ледве не з аптечною точністю.
Віктор Янукович склався як типаж не сьогодні і не вчора. На ньому навіть піджак сидить як на радянських начальниках.
Він обіцятиме боротьбу з корупцією так, як обіцяли світле майбутнє Хрущов-Брежнєв-Черненко. Він недалеко відійде від своїх колишніх радянських босів у приборканні політичних опонентів.
Зараз нема необхідності влаштовувати масові посадки. Можна зробити вибірковий точковий удар, який справить враження на усіх інших опозиціонерів. Спрацьовує перевірений путінський метод: ударити по Ходорковському, і усі відчують сигнал небезпеки.
От і стався український варіант сучасної політичної розправи. Очевидно, що менше за усіх були б здивовані від тюремного вироку Юлії Тимошенко ті самі Хрущов, Брежнєв, Черненко і їм подібні. Віктор Янукович виглядає в їхніх «потойбічних» очах справжнім відмінником. Як, до речі, і Володимир Путін.
Час зупинився
За тим самим радянським визначенням, Віктор Янукович нічого кардинального не зробить, щоб зламати хребет існуючій судовій системі, і не доторкнеться навіть до спроб визволити суд від своєї опіки. Натомість влада на чолі з Президентом використовуватиме усі можливі інструменти державного примусу, аби зміцнити свої позиції і знівелювати дії своїх політичних опонентів до мінімуму. Як усе це до нестями знайоме будь-якому українському громадянинові…
У цьому контексті в уяві багатьох людей в Україні було б дуже штучним пов’язувати ім’я Януковича з надіями, мріями і сподіваннями. Четвертий Президент доби сучасної незалежності куди більше від його трьох попередників несе у собі серйозні елементи марнотратства часу. В його планах і програмах майже нема вагомого прориву для країни.
Навіть євроінтеграція наражається на перешкоди, які влада сама собі створює. Чи не тому у багатьох складається враження, що ні Віктор Янукович, ні його найближчі соратники не второпають, як розпорядитися з отією клятою Європою, і що Азія для них куди більш близька і зрозуміла.
І це при тому, що Президент особисто ніколи комфортно не почувався у середовищі московсько-євразійських ентузіастів. Однак навіть цей дискомфорт, або страх, якщо хочете, куди слабкіший, ніж паніка перед лицем демократичного європейського вибору.
Отже, у плані надій і очікувань ця влада явно демонструє брак енергетики і інтелектуального наповнення. Все більше і більше людей усвідомлює, що режим виявляється нездатним ні на великі справи, ні на значні перетворення.
Здатність чи нездатність Президента
Якщо поглянути на те, що зроблено за період президентства Віктора Януковича, то виявиться одна дивовижна обставина. Найрішучіший крок, найкардинальніша справа, найзначніший захід, на який пішла влада, – це історичний подарунок російським керівникам, продовження на 25 років оренди військово-морської бази в Севастополі. Одним розчерком пера все було подолано, проігноровано і перекреслено заради якихось і досі загадкових інтересів.
Здавалося, що ніхто особливо і не тиснув, щоб піти навіть всупереч існуючому законові. Однак Віктор Янукович виявив велетенську витримку і ризикнув.
Це був найбільший прояв сміливості Президента. Нічого подібного за масштабом він не продемонстрував після.
Численні аналітики сходяться на тому, що влада відтепер зайнята переважно тим, як саму себе продовжити і не дати жодної можливості опонентам змінити наявний статус-кво.
Що ж тоді залишається суспільству за таких принципово безнадійних обставин? Які сподівання? Які мрії?
По-перше, є одна явно позитивна перевага, практично майже у всіх. Це масовий скепсис щодо можливостей влади кардинально поліпшити ситуацію в країні. Звідси випливає доволі здоровий вихід: розраховувати не «на дядю», а лише на самих себе.
По-друге, саме така безнадійна пора підвищує шанси на появу нових людей, які зможуть викликати довіру і оздоровити країну, державу. Вони, напевно, уже є. Вони ще не звучали, не заявили себе. Суспільство явно втомилося на агресивно-сірому тлі.
Хай щастить.
Олександр Народецький – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода