Івано-Франківськ – Дух лемківського Різдва відтворила лемківська спільнота Івано-Франківська. Нащадки тих, кого понад 60 років тому насильно переселили з етнічних українських земель, частували стравами за давніми рецептами. Це не перша така лемківська зустріч, і 2012-ий може стати на Прикарпатті роком лемківської культури.
Оповідання Петра Мурянки, вірші Богдана-Ігоря Антонича, наукові розвідки Марії Горбаль використала при підготовці вечора Анна Кирпан. Вона видає невеликий лемківський часопис «Дротар», тож попросила інших доповнити розповідь власними спогадами. У лемків Різдво завжди було родинним святом, наповненим глибоким релігійним змістом. Люди гір консервативніші, хоча відколи лемки змушені їздити по заробітках, а особливо коли їх виселили з рідних земель, деякі традиції забуваються, каже Анна Кирпан.
«Гуцули де жили, там живуть. А лемки були переселені, і їхні традиції значною мірою втрачені. Лемки, коли приїхали тут, були депортовані на Радянську Україну, то подивилися, що тут Різдво ніби таке, але ніби інакше», – розповідає Анна Кирпан.
Призабуті, але не загублені традиції
Навіть Святвечір має у лемків свою назву – Вилия.
Марія Горбаль зі Львова від багатьох людей збирала лемківські різдвяні традиції. Приміром, з давніх часів був звичай ритуального очищення. Родиною йшли до ріки і вмивалися крижаною водою. Але чистими мали бути не лише ззовні, а «перебувати в гармонії». Мусили віддати позичену річ, дотримати слова, якщо комусь щось обіцяв.
У деяких лемківських селах було ритуальне викрешування вогню, годування худоби, «стукання» до бджіл.
А починалася Вилия зі внесення до хати дідуха – першого снопа урожаю, який жали влітку, колядуючи. Розтрясали сіно, господар усіх вітав. І вже тоді сідали до столу, де було 12 пісних страв. Поки вечеря не закінчиться, ніхто не мав права встати.
Крачун, бандурки, киселиця, бобальки – все пісне й смачне
Традиційні страви до святвечірнього столу готує Анастасія Адамчак, родина якої переселена з-під Кросна у Польщі. Визнає, що мало хто готує за старими рецептами, тому охоче ними ділиться.
«Картопля – в нас казали «бандурки», варені в мундирі, почищені, обсмажені разом з цибулею. Пампухи обов’язково мали бути (в основному з повидлом). З сиром – це вже не пісна їда. Обов’язково мали бути гриби, бо Карпати – це гори, ліси. А головне – пироги з квашеною капустою. Капуста, пшениця, гриби – це було в усіх», – показує і пригощає Анастасія Адамчак.
Лемківські господині приготували також ритуальний хліб – крачун, киселицю – вівсяний напій до картоплі (чи пак бандурки), квасолю з капустою, горох, узвар.
А Олесю Скибу 86-річна мама, родом з Горлицького повіту з-під Кракова, навчила ворожити на бобальках: «Це нині можна сказати палюшки. Але їх у Святвечір обов’язково давали домашнім тваринкам. На кожну бобальку мали задумку і мрію, особливо дівчата. І якщо її бобальку з’їла тваринка, вони страшенно тішилися».
«Днески маме своє пам'ятати»
Чимало лемківських традицій забулося, загубилося, – каже Анна Кирпан. Тому і проводять такі зустрічі, щоб їх відродити. Будують в Івано-Франківську лемківську церкву. Їздять на лемківські фестивалі в Україні та Польщі.
«Самі люди хочуть щось робити і роблять. Тут нема якоїсь компартії, яка всім вказує. Ми хочемо плекати свою рідну культуру, то ми, кожен з нас, можемо щось зробити», – переконана Анна Кирпан.
Є й такі, хто ще не забув лемківську говірку: «Ми днески перенеслися, ми днески є вдома, в рідних горах, там, на Лемківщині. Лемки розшмарени по цілій земській кулі. Але приходить час, же ми маме своє пам’ятати, одродити».
«Сніг скрипить під ногами. Щипле душу Вилия. Ходжу по подвірци од краю до краю, і так якос ми легко, якбим до іншого світа вишов, якби ся ниська вродив».
Оповідання Петра Мурянки, вірші Богдана-Ігоря Антонича, наукові розвідки Марії Горбаль використала при підготовці вечора Анна Кирпан. Вона видає невеликий лемківський часопис «Дротар», тож попросила інших доповнити розповідь власними спогадами. У лемків Різдво завжди було родинним святом, наповненим глибоким релігійним змістом. Люди гір консервативніші, хоча відколи лемки змушені їздити по заробітках, а особливо коли їх виселили з рідних земель, деякі традиції забуваються, каже Анна Кирпан.
«Гуцули де жили, там живуть. А лемки були переселені, і їхні традиції значною мірою втрачені. Лемки, коли приїхали тут, були депортовані на Радянську Україну, то подивилися, що тут Різдво ніби таке, але ніби інакше», – розповідає Анна Кирпан.
Лемківський гурт на фестивалі «Дзвони Лемківщини»
Призабуті, але не загублені традиції
Навіть Святвечір має у лемків свою назву – Вилия.
Марія Горбаль зі Львова від багатьох людей збирала лемківські різдвяні традиції. Приміром, з давніх часів був звичай ритуального очищення. Родиною йшли до ріки і вмивалися крижаною водою. Але чистими мали бути не лише ззовні, а «перебувати в гармонії». Мусили віддати позичену річ, дотримати слова, якщо комусь щось обіцяв.
У деяких лемківських селах було ритуальне викрешування вогню, годування худоби, «стукання» до бджіл.
А починалася Вилия зі внесення до хати дідуха – першого снопа урожаю, який жали влітку, колядуючи. Розтрясали сіно, господар усіх вітав. І вже тоді сідали до столу, де було 12 пісних страв. Поки вечеря не закінчиться, ніхто не мав права встати.
На одному з лемківських фестивалів: молода лемкиня готує пироги
Крачун, бандурки, киселиця, бобальки – все пісне й смачне
Традиційні страви до святвечірнього столу готує Анастасія Адамчак, родина якої переселена з-під Кросна у Польщі. Визнає, що мало хто готує за старими рецептами, тому охоче ними ділиться.
«Картопля – в нас казали «бандурки», варені в мундирі, почищені, обсмажені разом з цибулею. Пампухи обов’язково мали бути (в основному з повидлом). З сиром – це вже не пісна їда. Обов’язково мали бути гриби, бо Карпати – це гори, ліси. А головне – пироги з квашеною капустою. Капуста, пшениця, гриби – це було в усіх», – показує і пригощає Анастасія Адамчак.
Лемківські господині приготували також ритуальний хліб – крачун, киселицю – вівсяний напій до картоплі (чи пак бандурки), квасолю з капустою, горох, узвар.
А Олесю Скибу 86-річна мама, родом з Горлицького повіту з-під Кракова, навчила ворожити на бобальках: «Це нині можна сказати палюшки. Але їх у Святвечір обов’язково давали домашнім тваринкам. На кожну бобальку мали задумку і мрію, особливо дівчата. І якщо її бобальку з’їла тваринка, вони страшенно тішилися».
«Днески маме своє пам'ятати»
Чимало лемківських традицій забулося, загубилося, – каже Анна Кирпан. Тому і проводять такі зустрічі, щоб їх відродити. Будують в Івано-Франківську лемківську церкву. Їздять на лемківські фестивалі в Україні та Польщі.
«Самі люди хочуть щось робити і роблять. Тут нема якоїсь компартії, яка всім вказує. Ми хочемо плекати свою рідну культуру, то ми, кожен з нас, можемо щось зробити», – переконана Анна Кирпан.
Є й такі, хто ще не забув лемківську говірку: «Ми днески перенеслися, ми днески є вдома, в рідних горах, там, на Лемківщині. Лемки розшмарени по цілій земській кулі. Але приходить час, же ми маме своє пам’ятати, одродити».
«А ми, браття-лемки,
Будме Йому милі,
Низький поклін і молитву
Несме Йму к офірі».
(Лемківська колядка).
Будме Йому милі,
Низький поклін і молитву
Несме Йму к офірі».
(Лемківська колядка).