Мітинг протесту на проспекті академіка Сахарова в російській столиці зібрався на наступного дня після того, як у Празі ховали лідера чехословацької оксамитової революції Вацлава Гавела. У цьому є своя велика символіка – Андрій Сахаров пропонував радянському суспільству ті самі реформи та моральні норми, які змогли зробити реальними Вацлав Гавел і його соратники по змінам в Чехословаччині та інших країнах Центральної Європи. Але Сахаров не був почутий ні президентом СРСР Михайлом Горбачовим, ні більшістю радянського суспільства. Результати в наявності: Чехія та Словаччина сьогодні – успішно розвиваються в Європі, а колишні радянські республіки переживають найглибшу управлінську, моральну і економічну кризу. Саме тому з такою надією дивилися на проспект Сахарова не тільки в багатьох містах Росії, але і в столицях сусідніх держав. Проспект Сахарова – це загальна магістраль для Москви і Петербурга, Астани і Мінська, Києва і Ташкента. Це проспект надії.
Прогнози тих представників влади, хто щиро вірив, що присутні на Болотяній площі більше не зберуться ніколи, не виправдалися, Ясно, що на проспекті Сахарова зібралося більше людей, ніж на Болотяній площі. Ясно, що влада втратила активну Москву. Ясно, що потихеньку формується широка коаліція незадоволених – від колишнього прем'єра Михайла Касьянова і міністра фінансів Олексія Кудріна до популіста Олексія Навального і націоналістів. Головних питань сьогодні два – як довго влада зможе ігнорувати вимоги протестувальників і чи зможуть вони домовитися між собою? Адже ясно, що заявлені президентом Дмитром Медведєвим політичні реформи – всього лише косметичне прикриття незмінності номенклатурного свавілля. Ясно, однак, і те, що у тих, хто зібрався на проспекті Сахарова, зовсім різні уявлення про майбутнє країни. Неможливо уявити собі Росію, в якій здійсняться політичні програми Навального, Касьянова, Нємцова, Явлінського, Кудріна, лідерів екстремістського Руху проти нелегальної іміграції та інших націоналістичних угруповань. Важко оцінити, який ступінь інкорпорування багатьох протестувальників у діючу владу і наскільки серйозний зв'язок ряду екстремістських угруповань чи окремих політиків-популістів з російськими спецслужбами. Дізнатися про все це ми зможемо тільки у випадку, якщо влада в Росії зміниться кардинально. Але для цього неструктурованій, розрізненій, все ще слабо політизованій вулиці потрібен єдиний опозиційний кандидат на президентських виборах - інакше російська опозиція при будь-якій кількості протестуючих ризикує повторити долю білоруської. Український Майдан вдався саме тому, що був організований сильними політичними партіями, а його лідер і був єдиним опозиційним кандидатом на виборах – при тому, що більшість соратників і попутників цього лідера не любили і в гріш не ставили. Але іншого шляху отримати шанс на зміну влади просто не існує. Саме тому проспект Сахарова – це магістраль, що веде до змін, що виводить з застійного глухого кута. Але це ще не Майдан.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Прогнози тих представників влади, хто щиро вірив, що присутні на Болотяній площі більше не зберуться ніколи, не виправдалися, Ясно, що на проспекті Сахарова зібралося більше людей, ніж на Болотяній площі. Ясно, що влада втратила активну Москву. Ясно, що потихеньку формується широка коаліція незадоволених – від колишнього прем'єра Михайла Касьянова і міністра фінансів Олексія Кудріна до популіста Олексія Навального і націоналістів. Головних питань сьогодні два – як довго влада зможе ігнорувати вимоги протестувальників і чи зможуть вони домовитися між собою? Адже ясно, що заявлені президентом Дмитром Медведєвим політичні реформи – всього лише косметичне прикриття незмінності номенклатурного свавілля. Ясно, однак, і те, що у тих, хто зібрався на проспекті Сахарова, зовсім різні уявлення про майбутнє країни. Неможливо уявити собі Росію, в якій здійсняться політичні програми Навального, Касьянова, Нємцова, Явлінського, Кудріна, лідерів екстремістського Руху проти нелегальної іміграції та інших націоналістичних угруповань. Важко оцінити, який ступінь інкорпорування багатьох протестувальників у діючу владу і наскільки серйозний зв'язок ряду екстремістських угруповань чи окремих політиків-популістів з російськими спецслужбами. Дізнатися про все це ми зможемо тільки у випадку, якщо влада в Росії зміниться кардинально. Але для цього неструктурованій, розрізненій, все ще слабо політизованій вулиці потрібен єдиний опозиційний кандидат на президентських виборах - інакше російська опозиція при будь-якій кількості протестуючих ризикує повторити долю білоруської. Український Майдан вдався саме тому, що був організований сильними політичними партіями, а його лідер і був єдиним опозиційним кандидатом на виборах – при тому, що більшість соратників і попутників цього лідера не любили і в гріш не ставили. Але іншого шляху отримати шанс на зміну влади просто не існує. Саме тому проспект Сахарова – це магістраль, що веде до змін, що виводить з застійного глухого кута. Але це ще не Майдан.
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.