Київ – 22 грудня – День української дипломатії. Міністр закордонних справ у розмові з Радіо Свобода чітко означив головні завдання на найближчий час для себе та своїх колег: по-перше, захист прав України та українців, по-друге, формування дієвої дипломатії і, по-третє, продовження євроінтеграційного курсу держави, не забуваючи при цьому про наявність інших корисних напрямків. Але за будь-яких обставин, захист українців за кордоном – це наріжний камінь вітчизняної дипломатії, наголошує міністр Грищенко.
– Для нас серед усього комплексу завдань, котрі стоять і перед міністерством, і перед усією дипломатичною службою, захист прав співгромадян – один з основних пріоритетів. Адже в останні роки чимала кількість українців чи то регулярно, чи зрідка виїздять за кордон: серед них є ті, хто шукає роботу або сподівається реалізувати себе в іншій країні; є і туристи, є чиновники або бізнесмени, котрі їдуть у службові відрядження за кордон. І не кожен з них розуміє, що може за кордоном зітнутися з певними складнощами, певними проблемами, ба більше – може потрапити в конфліктну ситуацію.
Ми доволі вільно та спокійно почуваємо себе у країнах Європи та у Північній Америці, але й там можуть виникнути проблеми, пов’язані з різницею у менталітеті, у культурі та традиціях. Часто ті жарти, які ми дозволяємо собі в Україні, не завжди адекватно розуміють мешканці інших держав. Часто ми, звичні до куріння у громадських місцях в Україні, забуваємо про існуючі заборони за кордоном, і сплачуємо великі штрафи. На жаль, порушення правил дорожнього руху є складовою нашої культури – а у багатьох державах світу це неприйнятно. І українець може позбутись не лише водійських прав, а й машини, що ускладнює його життя у тих країнах, де без авто неможливо рухатись.
Вже не кажу про ситуації, коли громадянин України потрапляє у країну, де йде громадянська війна, точаться бойові дії. Зазначу, що дехто їде у ці місця добровільно, а декого «надихають», спонукають інші. І це дуже небезпечно: це пряма загроза здоров’ю, безпеці й життю людини.
– Які рекомендації МЗС з цього приводу?
– По-перше, уважно вивчати ситуацію у тих країнах, у тих куточках світу, куди людина збирається їхати. Зараз це не проблема, завдяки оперативній діяльності ЗМІ, електронним комунікаціям тощо. По-друге, українські дипломати, я б сказав, розробили кілька варіантів для захисту українців за різних ситуацій та обставин. Так, це робота на упередження: ми намагаємось пояснити співгромадянам особливості тих держав, куди вони їдуть, особливості тамтешньої ментальності, традицій, поточної ситуації. Тут нам у пригоді стають названі вище комунікаційні засоби і, звичайно, інформація, яку надають звідти наші дипломатичні установи й міжнародні мас-медіа.
Коли людина потрапляє за кордон, вона отримує sms-ку від українського оператора стільникового зв’язку з контактною інформацією дипломатичного представництва України (адреса і телефони Посольства, Консульства) у тій державі, де людина перебуває. Українець знає, куди і як йому звертатись по допомогу в разі потреби.
Нарешті, якщо з громадянином України щось трапилось, починають працювати наші консульські працівники, у разі необхідності й Посол України. Найчастіше проблеми ми розв’язуємо без зайвого розголосу. Але є й винятки, це якщо українець скоїв протиправні дії на території країни перебування. Зрозуміло, що реакція місцевих властей щодо наших співгромадян така ж, як би іноземець скоїв злочин або пішов супроти закону в Україні. Але я би сказав так: ми на прикладі евакуації українців з Лівії свого часу, на основі послідовної роботи з ними на попередження небезпеки для їхнього перебування там, ми розуміємо, наскільки важливо достукатись до кожного. Для мене особисто, для моїх колег нині важливо те, що кожен український дипломат знає: захистити співгромадянина – його обов’язок. Цього вимагає і українське суспільство, і кодекс честі дипломата.
– Пане Грищенко, як МЗС, працівники Посольства України у Москві оцінюють ситуацію із подіями довкола Об’єднання українців Російської Федерації?
– Українська громада у Російській Федерації перебуває під серйозним тиском, і це об’єктивно: російська влада зацікавлена у тому, щоб зміцнювати роль російської мови як основної, не просто державної, а основної, якщо не єдиної мови спілкування. У багатонаціональній Російській Федерації склалась така ситуація, що навколо ідеї російськості влада намагається об’єднати людей. Я б так сказав: Росія збудувала цілу систему заохочення людей ідентифікувати себе росіянами. Що це означає для тих, хто нині у графі має запис, що він українець? Для тих, хто свідомо хоче залишатись українцями, мають бути забезпечені певні права. Перш за все, без будь-якого утиску, ба більше, з певним заохоченням, як то є у Канаді, можливість іти в школу, де вивчати свою мову. Звичайно, не за рахунок незнання російської мови. Тобто, ми хочемо, щоб ці люди спокійно себе почували у Росії як українці, і ми будемо говорити про такі речі з нашими російськими колегами.
Крім того, зазначу, що до українців у Росії іноді ставляться так, ніби вони комусь або чомусь загрожують. Але ж це не так! Українська діаспора у Росії відрізняється від, наприклад, діаспори північнокавказької, а офіційна Москва політику у галузі культури й освіти проводить без особливого огляду на існуючу різницю. А ще ми міркуємо над тим, як допомогти тим українцям, які досі мають зв’язки з Україною, і які хочуть повернутись на батьківщину (принаймні, виходячи на пенсію), щоб вони повернулись і нормально тут жили. Це є в наших інтересах, і ми здатні проводити відповідну політику для цього. Ми також маємо дбати про те, щоб українська громада у Росії була сильною, розумною і лобіювала інтереси України, і також щоб українці Росії розуміли важливість і складність цієї місії, як і те, що Київ їх буде у цьому підтримувати.
– Тобто, Росія – складний сусід? Адже напруження в українсько-російських відносинах існує не тільки по лінії української громади, але й по інших напрямках, включно з «газовим», енергетичним?
– Усе залежить від ціни питання, з одного боку, від переговірників – з другого, від загальних обставин з третьої сторони та від того, наскільки ці всі елементи сходяться одночасно. Скажімо, коли приїжджає керівник «Нафтогазу України» до Москви і при спілкуванні з людьми, більшість яких свого часу закінчувала Інститут нафти і газу в Івано-Франківську, вимагає перекладача з російської на українську мову – ну трапилось таке. Ці люди з російського боку, які беруть участь у переговорах, розуміють трохи українську, бо ж певний час в Україні жили, але вони мають тепер інший ранг, інакший статус. Сприйняти таку пропозицію для них непросто, з певних причин та обставин. І з таким дрібним елементом можна створити багато зовсім не дрібних проблем, ускладнити переговорний процес.
З іншої сторони, якщо ми говоримо про серйозні інтереси в енергетиці, то нині Росія зацікавлена у тому, щоб залишити в дії ті угоди, які підписані у січні 2009 року тодішнім прем’єром України Юлією Тимошенко, без жодних на те правових підстав. Досі ті документи по газу грабують Україну, але росіяни упевнені, що це відбувається на основі «чистих» правових питань. І як нам росіян переконати переглянути ці угоди, коли вони з російського боку сприймаються як такі, що мають беззаперечний правовий характер?! Звичайно, Україна може йти до Стокгольмського арбітражу, це візьме кілька років, але ж платити доведеться! Ситуація веде до дуже серйозних ризиків для української економіки, до її розвитку, а відтак – до нашого європейського майбутнього. Коли йдеться про інтереси, які виражені у мільярдах доларів, то має бути присутня в українських офіційних осіб політична воля й розуміння реалій, а також відповідальність за суспільство, а не тільки за свій красивий портрет.
– А як Ви розцінюєте проблеми, скажімо, міжособистісного спілкування керівників України з тими ж керманичами Кремля, з главами інших держав?
– Питання міжособистісних стосунків на міждержавному рівні вельми важливе й складне. Я професійний дипломат, я знаю, що таке ретельна підготовка переговорів або документів, узгодження текстів, підготовка рішень, які потім стають підґрунтям для подальших міждержавних відносин – це наша робота. А робота керівників держав чи урядів (президентів, прем’єрів) – це знаходження рішень, особливо у тих випадках, коли складається непроста ситуація. Одна річ, коли все йде гарно, економіка розвивається, коли ти можеш пообіцяти людям (виходячи з реальних обставин), збільшити соціальні виплати, підвищити зарплати, – тоді хто найкращі варіанти пообіцяє, той у симпатіях багатьох і буде перший. Коли у багатьох державах, у тому ж Євросоюзі відбуваються кризові явища в економіці, відповідно скорочуються соціальні програми, – я важко уявляю, як наше суспільство витримало б пропозицію від уряду скоротити пенсії відсотків на двадцять, «зрізати» зарплату тощо. Це доводиться робити тим, хто до подібного не звик. Маю на увазі наших європейських або американських колег, та й керівників наших країн- сусідок. Але коли йдеться про захист інтересів України, українців, ми шукаємо спільні точки й спільну мову. І всередині України, і за кордоном ми, чинна влада, маємо знаходити такі варіанти розв’язання проблем, порозуміння, щоб захистити інтереси держави та співгромадян.
Звідси і пошук нових зарубіжних партнерів. Маю на увазі Китай, Бразилію, інші держави, яких Україна цікавить, але вони не мають достатньо інформації про нашу країну. Практична площина дипломатії – налагоджувати контакти, створювати постійну систему інформаційного обміну між Україною та її партнерами. Це важливо за умов нинішньої кризи, яка торкнулася світу.
– Діяльність очолюваного Вами міністерства українці здебільшого оцінюють не за економічними, а за консульськими показниками. Тобто, наскільки забезпечує українська дипломатія можливості для вільного пересування українців – а це одна із свобод людини, прописана у Декларації ООН. Тож наскільки МЗС забезпечує право українців на вільне пересування?
– Ми постійно консультуємось з країнами ЄС, себто із членами Шенгенської зони, щодо дотримання і ними, і українською стороною тих правил, які виписані у візовому кодексі ЄС. Зазначу, що з обох сторін є порушення й вільне трактування окремих положень цього документа – як Угоди між Україною та Євросоюзом щодо лібералізації візового режиму. Так, не має бути такого, що чиновник із Києва за службовим паспортом виїхав до ЄС, а по поверненні не здав паспорт і використав його для поїздки у відпустку. Зазначу, що згідно з правилами, дипломатичний і службовий паспорт під розписку на руки власникові видається і потім віддається до МЗС.
Ми також регулярно спілкуємося з тими, хто відповідає за візи з боку Євросоюзу, з тим, щоб обмежити негативну культуру поведінки як конкретних працівників консульських відділів, дипломатів, так і найнятих ними з числа українців працівників. Точніше, йдеться про випадки хамства, зверхності у ставленні до пересічних українців, про бажання окремих працівників іноземних консульств та візових центрів особисто вирішувати питання не так, як воно має бути (згідно з правом, законом), а так, як цьому працівникові закортіло. Ми послідовно привертаємо увагу європейських колег і до фактів, які фіксуються не просто нами (МЗС), але й представниками ЄС, щодо корупції, яка є у консульствах цих держав. Так, корупція – це проблема України, її треба викорінювати, але і наші зарубіжні партнери мають зрозуміти, що вони іноді також мають корупційні проблеми. Взагалі, я повертаюсь до першого свого речення: наше завдання – захищати українців. Це стосується усіх аспектів, які пов’язані з дипломатичною службою.
Захист прав співгромадян – один з основних пріоритетів
– Для нас серед усього комплексу завдань, котрі стоять і перед міністерством, і перед усією дипломатичною службою, захист прав співгромадян – один з основних пріоритетів. Адже в останні роки чимала кількість українців чи то регулярно, чи зрідка виїздять за кордон: серед них є ті, хто шукає роботу або сподівається реалізувати себе в іншій країні; є і туристи, є чиновники або бізнесмени, котрі їдуть у службові відрядження за кордон. І не кожен з них розуміє, що може за кордоном зітнутися з певними складнощами, певними проблемами, ба більше – може потрапити в конфліктну ситуацію.
Ми доволі вільно та спокійно почуваємо себе у країнах Європи та у Північній Америці, але й там можуть виникнути проблеми, пов’язані з різницею у менталітеті, у культурі та традиціях. Часто ті жарти, які ми дозволяємо собі в Україні, не завжди адекватно розуміють мешканці інших держав. Часто ми, звичні до куріння у громадських місцях в Україні, забуваємо про існуючі заборони за кордоном, і сплачуємо великі штрафи. На жаль, порушення правил дорожнього руху є складовою нашої культури – а у багатьох державах світу це неприйнятно. І українець може позбутись не лише водійських прав, а й машини, що ускладнює його життя у тих країнах, де без авто неможливо рухатись.
Вже не кажу про ситуації, коли громадянин України потрапляє у країну, де йде громадянська війна, точаться бойові дії. Зазначу, що дехто їде у ці місця добровільно, а декого «надихають», спонукають інші. І це дуже небезпечно: це пряма загроза здоров’ю, безпеці й життю людини.
– Які рекомендації МЗС з цього приводу?
Найчастіше проблеми ми розв’язуємо без зайвого розголосу
– По-перше, уважно вивчати ситуацію у тих країнах, у тих куточках світу, куди людина збирається їхати. Зараз це не проблема, завдяки оперативній діяльності ЗМІ, електронним комунікаціям тощо. По-друге, українські дипломати, я б сказав, розробили кілька варіантів для захисту українців за різних ситуацій та обставин. Так, це робота на упередження: ми намагаємось пояснити співгромадянам особливості тих держав, куди вони їдуть, особливості тамтешньої ментальності, традицій, поточної ситуації. Тут нам у пригоді стають названі вище комунікаційні засоби і, звичайно, інформація, яку надають звідти наші дипломатичні установи й міжнародні мас-медіа.
Коли людина потрапляє за кордон, вона отримує sms-ку від українського оператора стільникового зв’язку з контактною інформацією дипломатичного представництва України (адреса і телефони Посольства, Консульства) у тій державі, де людина перебуває. Українець знає, куди і як йому звертатись по допомогу в разі потреби.
Нарешті, якщо з громадянином України щось трапилось, починають працювати наші консульські працівники, у разі необхідності й Посол України. Найчастіше проблеми ми розв’язуємо без зайвого розголосу. Але є й винятки, це якщо українець скоїв протиправні дії на території країни перебування. Зрозуміло, що реакція місцевих властей щодо наших співгромадян така ж, як би іноземець скоїв злочин або пішов супроти закону в Україні. Але я би сказав так: ми на прикладі евакуації українців з Лівії свого часу, на основі послідовної роботи з ними на попередження небезпеки для їхнього перебування там, ми розуміємо, наскільки важливо достукатись до кожного. Для мене особисто, для моїх колег нині важливо те, що кожен український дипломат знає: захистити співгромадянина – його обов’язок. Цього вимагає і українське суспільство, і кодекс честі дипломата.
– Пане Грищенко, як МЗС, працівники Посольства України у Москві оцінюють ситуацію із подіями довкола Об’єднання українців Російської Федерації?
Для тих, хто свідомо хоче залишатись українцями, мають бути забезпечені певні права
– Українська громада у Російській Федерації перебуває під серйозним тиском, і це об’єктивно: російська влада зацікавлена у тому, щоб зміцнювати роль російської мови як основної, не просто державної, а основної, якщо не єдиної мови спілкування. У багатонаціональній Російській Федерації склалась така ситуація, що навколо ідеї російськості влада намагається об’єднати людей. Я б так сказав: Росія збудувала цілу систему заохочення людей ідентифікувати себе росіянами. Що це означає для тих, хто нині у графі має запис, що він українець? Для тих, хто свідомо хоче залишатись українцями, мають бути забезпечені певні права. Перш за все, без будь-якого утиску, ба більше, з певним заохоченням, як то є у Канаді, можливість іти в школу, де вивчати свою мову. Звичайно, не за рахунок незнання російської мови. Тобто, ми хочемо, щоб ці люди спокійно себе почували у Росії як українці, і ми будемо говорити про такі речі з нашими російськими колегами.
Крім того, зазначу, що до українців у Росії іноді ставляться так, ніби вони комусь або чомусь загрожують. Але ж це не так! Українська діаспора у Росії відрізняється від, наприклад, діаспори північнокавказької, а офіційна Москва політику у галузі культури й освіти проводить без особливого огляду на існуючу різницю. А ще ми міркуємо над тим, як допомогти тим українцям, які досі мають зв’язки з Україною, і які хочуть повернутись на батьківщину (принаймні, виходячи на пенсію), щоб вони повернулись і нормально тут жили. Це є в наших інтересах, і ми здатні проводити відповідну політику для цього. Ми також маємо дбати про те, щоб українська громада у Росії була сильною, розумною і лобіювала інтереси України, і також щоб українці Росії розуміли важливість і складність цієї місії, як і те, що Київ їх буде у цьому підтримувати.
– Тобто, Росія – складний сусід? Адже напруження в українсько-російських відносинах існує не тільки по лінії української громади, але й по інших напрямках, включно з «газовим», енергетичним?
– Усе залежить від ціни питання, з одного боку, від переговірників – з другого, від загальних обставин з третьої сторони та від того, наскільки ці всі елементи сходяться одночасно. Скажімо, коли приїжджає керівник «Нафтогазу України» до Москви і при спілкуванні з людьми, більшість яких свого часу закінчувала Інститут нафти і газу в Івано-Франківську, вимагає перекладача з російської на українську мову – ну трапилось таке. Ці люди з російського боку, які беруть участь у переговорах, розуміють трохи українську, бо ж певний час в Україні жили, але вони мають тепер інший ранг, інакший статус. Сприйняти таку пропозицію для них непросто, з певних причин та обставин. І з таким дрібним елементом можна створити багато зовсім не дрібних проблем, ускладнити переговорний процес.
З іншої сторони, якщо ми говоримо про серйозні інтереси в енергетиці, то нині Росія зацікавлена у тому, щоб залишити в дії ті угоди, які підписані у січні 2009 року тодішнім прем’єром України Юлією Тимошенко, без жодних на те правових підстав. Досі ті документи по газу грабують Україну, але росіяни упевнені, що це відбувається на основі «чистих» правових питань. І як нам росіян переконати переглянути ці угоди, коли вони з російського боку сприймаються як такі, що мають беззаперечний правовий характер?! Звичайно, Україна може йти до Стокгольмського арбітражу, це візьме кілька років, але ж платити доведеться! Ситуація веде до дуже серйозних ризиків для української економіки, до її розвитку, а відтак – до нашого європейського майбутнього. Коли йдеться про інтереси, які виражені у мільярдах доларів, то має бути присутня в українських офіційних осіб політична воля й розуміння реалій, а також відповідальність за суспільство, а не тільки за свій красивий портрет.
– А як Ви розцінюєте проблеми, скажімо, міжособистісного спілкування керівників України з тими ж керманичами Кремля, з главами інших держав?
Коли ідеться про захист інтересів України, українців, ми шукаємо спільні точки та спільну мову
– Питання міжособистісних стосунків на міждержавному рівні вельми важливе й складне. Я професійний дипломат, я знаю, що таке ретельна підготовка переговорів або документів, узгодження текстів, підготовка рішень, які потім стають підґрунтям для подальших міждержавних відносин – це наша робота. А робота керівників держав чи урядів (президентів, прем’єрів) – це знаходження рішень, особливо у тих випадках, коли складається непроста ситуація. Одна річ, коли все йде гарно, економіка розвивається, коли ти можеш пообіцяти людям (виходячи з реальних обставин), збільшити соціальні виплати, підвищити зарплати, – тоді хто найкращі варіанти пообіцяє, той у симпатіях багатьох і буде перший. Коли у багатьох державах, у тому ж Євросоюзі відбуваються кризові явища в економіці, відповідно скорочуються соціальні програми, – я важко уявляю, як наше суспільство витримало б пропозицію від уряду скоротити пенсії відсотків на двадцять, «зрізати» зарплату тощо. Це доводиться робити тим, хто до подібного не звик. Маю на увазі наших європейських або американських колег, та й керівників наших країн- сусідок. Але коли йдеться про захист інтересів України, українців, ми шукаємо спільні точки й спільну мову. І всередині України, і за кордоном ми, чинна влада, маємо знаходити такі варіанти розв’язання проблем, порозуміння, щоб захистити інтереси держави та співгромадян.
Звідси і пошук нових зарубіжних партнерів. Маю на увазі Китай, Бразилію, інші держави, яких Україна цікавить, але вони не мають достатньо інформації про нашу країну. Практична площина дипломатії – налагоджувати контакти, створювати постійну систему інформаційного обміну між Україною та її партнерами. Це важливо за умов нинішньої кризи, яка торкнулася світу.
– Діяльність очолюваного Вами міністерства українці здебільшого оцінюють не за економічними, а за консульськими показниками. Тобто, наскільки забезпечує українська дипломатія можливості для вільного пересування українців – а це одна із свобод людини, прописана у Декларації ООН. Тож наскільки МЗС забезпечує право українців на вільне пересування?
Наше завдання – захищати українців. Це стосується усіх аспектів, які пов’язані з дипломатичною службою
– Ми постійно консультуємось з країнами ЄС, себто із членами Шенгенської зони, щодо дотримання і ними, і українською стороною тих правил, які виписані у візовому кодексі ЄС. Зазначу, що з обох сторін є порушення й вільне трактування окремих положень цього документа – як Угоди між Україною та Євросоюзом щодо лібералізації візового режиму. Так, не має бути такого, що чиновник із Києва за службовим паспортом виїхав до ЄС, а по поверненні не здав паспорт і використав його для поїздки у відпустку. Зазначу, що згідно з правилами, дипломатичний і службовий паспорт під розписку на руки власникові видається і потім віддається до МЗС.
Ми також регулярно спілкуємося з тими, хто відповідає за візи з боку Євросоюзу, з тим, щоб обмежити негативну культуру поведінки як конкретних працівників консульських відділів, дипломатів, так і найнятих ними з числа українців працівників. Точніше, йдеться про випадки хамства, зверхності у ставленні до пересічних українців, про бажання окремих працівників іноземних консульств та візових центрів особисто вирішувати питання не так, як воно має бути (згідно з правом, законом), а так, як цьому працівникові закортіло. Ми послідовно привертаємо увагу європейських колег і до фактів, які фіксуються не просто нами (МЗС), але й представниками ЄС, щодо корупції, яка є у консульствах цих держав. Так, корупція – це проблема України, її треба викорінювати, але і наші зарубіжні партнери мають зрозуміти, що вони іноді також мають корупційні проблеми. Взагалі, я повертаюсь до першого свого речення: наше завдання – захищати українців. Це стосується усіх аспектів, які пов’язані з дипломатичною службою.