Рівне – Таємниці літописного Дорогобужа (колись легендарного княжого міста, а нині мальовничого села, розташованого обабіч автотраси Київ-Чоп) розкриває щойно видана книга рівненського археолога Богдана Прищепи. На презентації книги «Дорогобуж на Горині» , яку можна назвати й археологічною розвідкою, і культурологічним довідником, йшлося про зусилля, яких довелося докласти науковцям для порятунку дорогобузьких скарбів.
Вперше згаданий у московському літописі 1084-м роком волинський Дорогобуж був тоді столицею удільного князівства, де княжив онук Ярослава Мудрого Давид Ігоревич, а згодом – Рюриковичі. Землі в середній і верхній течії ріки Горинь русичі називали Погориною. Через її центральне місто – Дорогобуж – пролягав найкоротший торговельний шлях із Києва до Володимира (Волинського). Місто занепало після нашестя Батия.
Через кілька років археологічні розкопки в Дорогобужі очолив молодий науковий працівник обласного краєзнавчого музею Богдан Прищепа. На розкопки потрапили і його дружина-історик разом із чотирирічною донькою. Бурштиновий хрестик, знайдений маленькою Оксаною, став одним із перших свідчень того, наскільки багатою на знахідки може бути ця земля.
Згодом до розкопок долучили місцеве населення, адже територія городища складає десятки гектарів. Археологи провели в Дорогобужі аж 15 (!) сезонів. І кожного року знахідки були унікальними, розповідає Богдан Прищепа.
Серед них унікальні речі: зброя дружинника, мечі – надзвичайно рідкісні знахідки для археологічних досліджень, єдиний шолом дружинника цього періоду, знайдений у Західній Україні; цікаві ювелірні вироби, зокрема, жіночі прикраси, аналоги яких поки що в Україні не знайдені; грошові зливки – гривні – 12-го – першої половини 15-го століття, чернігівського типу – на Волині подібних раніше не знаходили.
Скарби Дорогобужа
Щоб зацікавити допитливу малечу у співпраці, археологи видавали їм «премію» – наприклад, банку згущеного молока. Ті ж, у свою чергу, приходили не з порожніми руками, а з харчами для студентів.
Старожили в селі були не менш цікавими до знахідок, каже Алла Українець. Часом ненароком пригадана легенда давала поштовх для нових пошуків.
Нині музейники плекають надію, що тут будуть створені садиби для зеленого туризму. Вже розроблений екскурсійний маршрут. Тим паче, що звернути з київської траси углиб Дорогобужа мандрівникові не складе великих труднощів.
Презентуючи книгу, художник-реставратор Віктор Луц не зміг оминути начебто й не археологічної, але від того не менш цінної, знахідки – першого зразка українського іконопису Дорогобузької «Одигітрії», яка є центральним експонатом зали іконопису обласного краєзнавчого музею.
Ікона зберігалася у єдиному на території Рівненщини храмі, збереженому з давньоруських часів, розповідає Богдан Прищепа.
«Ситуація була дуже складна. Церква була закрита, напівзруйнована, у страшному стані, а в вівтарній частині висить ця ікона. Люди все, що зуміли, забрали. А ікона ця величезна. Я був просто вражений», – розповів Прищепа.
Згодом не менше дивувалися авторитетні художні експерти, адже 700-літня Дорогобузька Богородиця Одигітрія дивом чудово збереглася у несприятливих умовах.
Цінність дорогобузьких скарбів полягає ще й у тому, що попередню єдину велику колекцію, розкопану поблизу Шепетівки, учасники розкопок – тоді ленінградські науковці – вивезли до російського Петербурга, і нині про її повернення не йдеться. І якраз Дорогобузька колекція на території Волині якнайповніше представляє епоху Київської Русі.
Та чи не найбільше втішає те, що розкопки дали змогу практично повністю відтворити схему погоринської столиці. Реконструктор Іван Малиновський втілив її у макет міста, розміщений у центрі давньоруської експозиції обласного краєзнавчого музею. Макет дозволяє повністю уявити розміри, вигляд міста, відтворити побут і культуру його мешканців.
Княжого Дорогобужа рівнянам не повернути. Однак він повернувся в історію Волинського краю зусиллями сучасних погоринців.
Автор книги, археолог Богдан Прищепа
Майже через 900 років історик Юрій Нікольченко домігся створення дорогобузької експедиції. Археологам довелося буквально рятувати пам’ятки з-під ковша екскаватора, адже місцеве колгоспне начальство перетворило частину заповідної території на кар'єр цегельного заводу. Основна територія кар'єру, за іронією долі, припала на місце княжого двору – дитинець.Через кілька років археологічні розкопки в Дорогобужі очолив молодий науковий працівник обласного краєзнавчого музею Богдан Прищепа. На розкопки потрапили і його дружина-історик разом із чотирирічною донькою. Бурштиновий хрестик, знайдений маленькою Оксаною, став одним із перших свідчень того, наскільки багатою на знахідки може бути ця земля.
Згодом до розкопок долучили місцеве населення, адже територія городища складає десятки гектарів. Археологи провели в Дорогобужі аж 15 (!) сезонів. І кожного року знахідки були унікальними, розповідає Богдан Прищепа.
Серед них унікальні речі: зброя дружинника, мечі – надзвичайно рідкісні знахідки для археологічних досліджень, єдиний шолом дружинника цього періоду, знайдений у Західній Україні; цікаві ювелірні вироби, зокрема, жіночі прикраси, аналоги яких поки що в Україні не знайдені; грошові зливки – гривні – 12-го – першої половини 15-го століття, чернігівського типу – на Волині подібних раніше не знаходили.
Скарби Дорогобужа
Завідувач відділу етнографії Алла Українець презентує археологічну розвідку
А ще шматочки давньоруської цегли – плінфи, оздоблювальної мозаїки, княжі печатки, глиняні вироби… Учасниця експедицій у Дорогобужі, етнограф Алла Українець розповідає, що сучасні дорогобужці з ентузіазмом взялися допомагати науковцям.Щоб зацікавити допитливу малечу у співпраці, археологи видавали їм «премію» – наприклад, банку згущеного молока. Ті ж, у свою чергу, приходили не з порожніми руками, а з харчами для студентів.
Старожили в селі були не менш цікавими до знахідок, каже Алла Українець. Часом ненароком пригадана легенда давала поштовх для нових пошуків.
Нині музейники плекають надію, що тут будуть створені садиби для зеленого туризму. Вже розроблений екскурсійний маршрут. Тим паче, що звернути з київської траси углиб Дорогобужа мандрівникові не складе великих труднощів.
Презентуючи книгу, художник-реставратор Віктор Луц не зміг оминути начебто й не археологічної, але від того не менш цінної, знахідки – першого зразка українського іконопису Дорогобузької «Одигітрії», яка є центральним експонатом зали іконопису обласного краєзнавчого музею.
Ікона зберігалася у єдиному на території Рівненщини храмі, збереженому з давньоруських часів, розповідає Богдан Прищепа.
«Ситуація була дуже складна. Церква була закрита, напівзруйнована, у страшному стані, а в вівтарній частині висить ця ікона. Люди все, що зуміли, забрали. А ікона ця величезна. Я був просто вражений», – розповів Прищепа.
Згодом не менше дивувалися авторитетні художні експерти, адже 700-літня Дорогобузька Богородиця Одигітрія дивом чудово збереглася у несприятливих умовах.
Цінність дорогобузьких скарбів полягає ще й у тому, що попередню єдину велику колекцію, розкопану поблизу Шепетівки, учасники розкопок – тоді ленінградські науковці – вивезли до російського Петербурга, і нині про її повернення не йдеться. І якраз Дорогобузька колекція на території Волині якнайповніше представляє епоху Київської Русі.
Та чи не найбільше втішає те, що розкопки дали змогу практично повністю відтворити схему погоринської столиці. Реконструктор Іван Малиновський втілив її у макет міста, розміщений у центрі давньоруської експозиції обласного краєзнавчого музею. Макет дозволяє повністю уявити розміри, вигляд міста, відтворити побут і культуру його мешканців.
Княжого Дорогобужа рівнянам не повернути. Однак він повернувся в історію Волинського краю зусиллями сучасних погоринців.