«Сталін всєґда живой»: що спільного між Ощадбанком і катом?


Після ремонту у філії Ощадбанку № 3725/0189, що по вулиці Марії Заньковецької в столиці України, зорові здивованих відвідувачів відкрився барельєф Сталіна. Виявляється, він там висів ще з 50-их років XX століття, але довгий час, принаймні за попередньої влади, був завішений. А з протилежної стіни установи пильно вдивляється в очі тирана ще один такий самий «вічно живий» – Ленін.

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», як свідчить офіційний сайт банку, має найбільшу мережу – близько 6000 установ, в яких працює майже чверть банківського персоналу України. «Це єдиний банк, який відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» має державну гарантію по вкладах населення». Крім того, маючи статус державного, «Ощадбанк» претендує на те, щоб бути «національним надбанням держави та символом її респектабельності». Ні більше, ні менше.

Цікаво, чи послуговувалися критерієм респектабельності ті, хто ухвалив рішення «воскресити» Йосифа Віссаріоновича? Чи, може, державної гарантії по вкладах населення недостатньо без суворого позирку вусатого вождя з позаминулої епохи?

Контекст

За дивним збігом обставин, активне просування Сталіна почалося з перших місяців президентства Віктора Януковича. Вже трохи більше, ніж через два місяці, 5 травня 2010 року, в Запоріжжі було встановлено перший із часу здобуття Україною незалежності пам’ятник Сталінові. Міська влада заплющила очі на цю аморальну акцію, і комуністи безперешкодно увічнили свого ідола. Принаймні, вони були впевнені в тому, що втілений образ вождя – на віки. Але в кінці року, 28 і 31 грудня, погруддя було знищене. За підозрою у вибуху, який знищив його, затримали кількох осіб. Суд проти них триває досі, незважаючи на те, що 15 лютого 2011 року мер Запоріжжя Олександр Сін заявив, що пам’ятник Сталіну на території Запорізького обкому Компартії встановлено незаконно, оскільки його не було внесено в архітектурний проект.

7 листопада цього року, «до 70-річчя параду 1941 року на Червоній площі в Москві», на маршрутах Севастополя з’явиться міський транспорт із портретами Сталіна – так звані «Автобуси Перемоги». Прикметно, що такі ж автобуси і тролейбуси синхронно їздитимуть вулицями російських і білоруських міст.

Ухвали й нормативно-правові акти щодо Сталіна і сталінізму

Засудження культу особи Сталіна відбулося на XX з’їзді КПРС у 1956 році. XXII партійний з’їзд 1961 року ухвалив забрати забальзамоване тіло Сталіна з ленінського мавзолею і поховати під Кремлівською стіною. Крім того, було вирішено перейменувати всі області, міста, селища, площі, вулиці, які носили його ім'я, і знищити його пам’ятники. І виконано це було впродовж короткого періоду на всій території СРСР.

В 1992 році, після ухвалення постанов Верховної Ради України про державні символи, Президент України Леонід Кравчук розіслав у всі області телеграми щодо демонтажу радянської символіки. Його наступник Леонід Кучма пішов ще далі. В пункті 4 указу «Питання щодо використання державних символів України» від 9 лютого 2001 року № 79/2001 зазначено: «Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: організувати проведення роз’яснювальної роботи серед населення, спрямованої на виховання поваги до державних символів України; забезпечити під час реконструкції будівель та споруд ліквідацію зображень державних символів колишнього СРСР та радянських республік, гасел КПРС, за винятком випадків, коли зазначені зображення містяться на будівлях та спорудах, включених до переліків пам’яток історії та культури».

Третій Президент Віктор Ющенко видав указ «Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» від 28 березня 2007 року № 250/2007, в пункті 3 якого йдеться про таке: «Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: вжити в установленому порядку заходів щодо демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами». Цю ж норму було продубльовано в ще одному указі Ющенка «Про додаткові заходи щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» від 12 червня 2009 року № 432/2009.

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав Сталіна винним в організації геноциду 1932-1933 років на території України.

25 січня 2006 року ПАРЄ ухвалила резолюцію № 1481 «Необхідність міжнародного засудження злочинів комунізму», в якій зазначено, що злочини комунізму мають бути засуджені нарівні зі злочинами фашизму. 2 квітня 2009 Європейський парламент ухвалив рішення про відзначення щороку 23 серпня Європейського дня пам’яти жертв сталінізму й нацизму. В резолюції ОБСЄ 1 липня 2009 року «Возз’єднання роз’єднаної Європи» злочини комунізму було прирівняно до злочинів нацизму. ОБСЄ засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій із метою героїзації нацистського або сталінського минулого».
До речі, в нинішній Росії Сталіна майже реабілітовано, а в методичних матеріалах до шкільних підручників з історії його названо «найефективнішим менеджером Росії».

Коментарі

Керівник філії Ощадбанку по вулиці Марії Заньковецької Людмила Охріменко перевела стрілки на комунальне підприємство «Хрещатик», якому належить приміщення, водночас запитавши: «А що Вас так бентежить? Вони (барельєфи) були тут з 1956 року і ніхто їх прибирати не буде. І, взагалі, мені не хочеться цю тему обговорювати».

Ощадбанк є членом Асоціації українських банків, президент якої Олександр Сугоняко так прокоментував «реанімацію» Сталіна: «Неусвідомлений гріх комунізму залишається з нами, і це залежить передовсім від державної політики щодо символів комуністичного минулого. Чомусь німці Гітлера не ставлять, а українці ката свого народу ставлять. Це хвора держава, в якій хворі з погляду моралі і пам’яті люди сьогодні перебувають при владі».

Тарас Марусик – колишній завідувач відділу з питань мовної
та етнонаціональної політики секретаріату Президента України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода