Поява в російських «Ізвестіях» статті білоруського президента Олександра Лукашенка – через кілька днів після того, як російський прем’єр-міністр Володимир Путін опублікував у цій же газеті власний текст про майбутнє Євразійського союзу – продемонструвало, що на пострадянському просторі все ще хочуть годувати співгромадян байками.
Білоруський президент, звичайно ж, не міг промовчати. Протягом багатьох років він закликав до інтеграції – правда, рівно до тієї межі, на якій починався економічний суверенітет його країни. І тепер, коли пальму першості у нього спробував перехопити російський конкурент, він просто не міг промовчати.
А Володимир Путін не міг цієї відповіді не помітити і відреагувати – правда, дещо іронічно й зверхньо, сказавши про духовну спорідненість із Лукашенком.
Але спорідненість спорідненістю, а виникає питання: яка справжня мета цього листування в «Ізвестіях» і чи є вона взагалі?
Імперські ініціативи для внутрішнього вжитку
Коли Володимир Путін опублікував свою статтю, вона спочатку не викликала жодного інтересу в Росії, і це зрозуміло. У росіян сьогодні свої проблеми, і їм не до геополітичних утопій свого беззмінного правителя.
Набагато більше уваги на цю статтю Путіна звернули в Києві, Мінську, європейських столицях – саме зарубіжні експерти заговорили про нові амбіції майбутнього російського президента, про те, що під час свого третього терміну Путінові захочеться стати «збирачем земель» померлої імперії.
Але пройшло всього кілька днів – і російським журналістам-пропагандистам надійшла сувора команда негайно почати обговорення тексту. Так стало ясно: ця стаття – не для зовнішнього, а для внутрішнього вжитку.
Різні завдання шовініста й «інтегратора»
На тлі дедалі більшого в російському суспільстві відчуття безвиході й апатії і передчуття неминучого кризи Путінові абсолютно необхідно підбадьорити підданих. І він підбадьорює як уміє. Шовініст і імперіаліст за своєю природою, він упевнений, що всі інші теж мріють про новий Радянський Союз.
У Лукашенка – дещо інше завдання. Йому необхідно нагадати і росіянам, і білорусам, що він не тільки ніколи не був супротивником пострадянської інтеграції, а навпаки, є чи не ініціатором усіх інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Лукашенкові не потрібні нові звинувачення з Москви, що це через нього все не склеюється. Ось він і пише…
Найдивовижніше, що це листування відбувається на тлі погіршення ситуації в білоруській економіці. При цьому ініціатор створення Євразійського союзу байдуже спостерігає за братнім крахом і лише нагадує, що потрібно платити за рахунками, а гарячий його прихильник у Мінську намагається зробити все можливе, тільки щоб не допустити російський бізнес до контролю над білоруськими підприємствами. Повчально, але не дивно – «Ізвестія» все стерплять!
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Білоруський президент, звичайно ж, не міг промовчати. Протягом багатьох років він закликав до інтеграції – правда, рівно до тієї межі, на якій починався економічний суверенітет його країни. І тепер, коли пальму першості у нього спробував перехопити російський конкурент, він просто не міг промовчати.
А Володимир Путін не міг цієї відповіді не помітити і відреагувати – правда, дещо іронічно й зверхньо, сказавши про духовну спорідненість із Лукашенком.
Але спорідненість спорідненістю, а виникає питання: яка справжня мета цього листування в «Ізвестіях» і чи є вона взагалі?
Імперські ініціативи для внутрішнього вжитку
Коли Володимир Путін опублікував свою статтю, вона спочатку не викликала жодного інтересу в Росії, і це зрозуміло. У росіян сьогодні свої проблеми, і їм не до геополітичних утопій свого беззмінного правителя.
Набагато більше уваги на цю статтю Путіна звернули в Києві, Мінську, європейських столицях – саме зарубіжні експерти заговорили про нові амбіції майбутнього російського президента, про те, що під час свого третього терміну Путінові захочеться стати «збирачем земель» померлої імперії.
Але пройшло всього кілька днів – і російським журналістам-пропагандистам надійшла сувора команда негайно почати обговорення тексту. Так стало ясно: ця стаття – не для зовнішнього, а для внутрішнього вжитку.
Різні завдання шовініста й «інтегратора»
На тлі дедалі більшого в російському суспільстві відчуття безвиході й апатії і передчуття неминучого кризи Путінові абсолютно необхідно підбадьорити підданих. І він підбадьорює як уміє. Шовініст і імперіаліст за своєю природою, він упевнений, що всі інші теж мріють про новий Радянський Союз.
У Лукашенка – дещо інше завдання. Йому необхідно нагадати і росіянам, і білорусам, що він не тільки ніколи не був супротивником пострадянської інтеграції, а навпаки, є чи не ініціатором усіх інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Лукашенкові не потрібні нові звинувачення з Москви, що це через нього все не склеюється. Ось він і пише…
Найдивовижніше, що це листування відбувається на тлі погіршення ситуації в білоруській економіці. При цьому ініціатор створення Євразійського союзу байдуже спостерігає за братнім крахом і лише нагадує, що потрібно платити за рахунками, а гарячий його прихильник у Мінську намагається зробити все можливе, тільки щоб не допустити російський бізнес до контролю над білоруськими підприємствами. Повчально, але не дивно – «Ізвестія» все стерплять!
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода