Маю на увазі, звичайно, майже стовідсоткове формальне повернення Путіна. Формальне, бо всі роки президентства Медведєва головним залишався Путін, у чому ніхто, здається, не сумнівався. Але чому ж ніби серйозні аналітики, головно на Заході, так часто говорили про конфлікт у тандемі Путін-Медведєв, про реформаторство Медведєва, про те, що останній готовий навіть кинути виклик своєму покровителю Путіну. Справді, смішно, якщо так хтось думав усерйоз, а не грав, як кажуть галичани, вар’ята.
Але сьогодні будь-які здогадки і припущення на цей рахунок зникли самі по собі. І слава Богу! Бо навіщо тішити себе ілюзіями там, де ці ілюзії елементарно відсутні, де жорстока правда править бал. Все! Кінець комедії. Путін подякує Медведєву за бездоганно зіграну роль, вони навіть із цього приводу зберуться у вузькому колі під Москвою, вип’ють, цинічно поглузують зайвий раз із наївних співвітчизників і всіх тих, хто повірив, що Володя і Дмитро – близькі друзі з часів Санкт-Петербурга! – конкуренти і навіть антиподи.
На майже 1/6 земної суші новітня ера одного актора триває вже більше десяти років і ще триватиме щонайменше стільки ж. Сам Леонід Ілліч (керував 18 років) міг би позаздрити Володимиру Володимировичу.
І, все ж, добре, що сталося саме так. Геть театралізовані фарси з дублерами, акторами! Геть розіграші! Тепер є лише Путін. На багато років. Майже назавжди.
Що буде – ми вже знаємо, або здогадуємося…