Угорщина – Селище Ечейд (Ecséd) на півночі Угорщини майже піввіку приваблює до себе туристів частими фестивалями сільського весілля. Тут можна побачити наречені пари, весільних дружок, старостів, сватів та свашок, троїстих музик та деяких інших персонажів, як кажуть, у всій своїй фольклорній красі. Гостей обов’язково почастують децою-другою (деца – в угорців міра рідини, одна десята літра – як наші «сто грамів») міцної паленки і пригостять національними стравами весільного асортименту. Знавці твердять, що за таких умов кепський настрій в урбанізованих жителів угорських міст розвіюється просто на очах…
Знайомі оповідали мені, що в Ечейді мешкають щирі, гостинні і веселі люди. Я б додав ще і вигадливі, якщо здатні влаштовувати показові на всю Угорщину фестивалі народного весілля.
Багатолітній керівник фольклорно-мистецького проекту Каталін Макшаней пригадує перші кроки фестивалю: «Найперша весільна вистава відбулася у 1964 році з ініціативи нашого земляка Йожефа Пейтера. Під його керівництвом у селищі безліч разів пройшли ці весільні ігрища з танцями, піснями до самого ранку… У 2004 році ми оновили наш танцювальний колектив «Кацуш», який виступає перед широкою публікою».
За словами пані Каталін, вона зі своїми однодумцями-ентузіастами намагається сучасними сценічними прийомами показати широкому загалові красу народного угорського весілля початку ХХ століття.
Народне весілля – більше, ніж гра
За сценарієм, програма першого дня фестивалю в Ечейді розпочинається в обідню пору.
Увагу присутніх привертають закличні привітання старости весілля Шандора Балажа: «Сьогодні нас зібралося тут чималенько, щоб зустріти нашу славну наречену».
У цей час святково прикрашена молода, роль якої виконує танцюристка гурту «Кацуш» Нінетта Колар, у супроводі весільних дівчат-дружок виходить із батьківської господи. Її подружки хором заводять журливу обрядову пісню: «Найбільший скарб – це серце, в якому не живе печаль».
До гурту з нареченою приєднується процесія гостей, які йдуть до церкви, де мають вінчатися молоді. А в храмі на свою суджену вже нетерпляче чекає імпозантний Норберт Мадяр. Він красується на людях у леґінському капелюсі-крисані, вишитому кавово-коричневому жилеті поверх білосніжної сорочки вільного крою, у чорних галіфе та до блиску начищених чоботях з високими негнучкими халявами.
Роль нареченого парубкові подобається. «Це для нас була гра перед публікою. Всі ми, танцюристи, прагнемо закріпити у свідомості присутніх давні традиції одруження. І, гадаю, це нам вдається. Але у нас із Нінеттою в особистому житті вже є партнери», – уточнив Норберт Мадяр після сценічного вінчання.
Втім, Нінетта Колар заявила, що попри сучасну моду жити в парі до шлюбу вона неодмінно хоче мати зі своїм молодим чоловіком справжнє сільське весілля.
Яким є рецепт сімейного щастя?
Кілька бабусь, учасниць фестивалю, які стоять поруч у старосвітському одязі домогосподарок, доброзичливо посміхаються молодятам, пригощаючи їх смачними тістечками і запрошуючи скуштувати цю смакоту гостей.
Своє скромне весілля з ностальгією пригадує пенсіонерка Кіш Мігайней: «Напередодні гостини батьки різали порося, домашню птицю, заміжні жінки розкачували тісто на локшину… Родичі приносили подарунки, звісно, хто що міг – живу курку, жбан домашнього вина, домашні тістечка, посуд чи білизну. Гроші в той час молодята майже не отримували».
Мудрі бабусі з Ечейда не приховують, що насправді для родинного щастя великого багатства і не потрібно. Аби, як кажуть, панували злагода і любов. А весілля влаштовують для того, щоб через родинне свято об’єднувати громаду, де б вона не була – у селі чи місті.
А може, ці угорські бабусі й справді мають рацію?
Багатолітній керівник фольклорно-мистецького проекту Каталін Макшаней пригадує перші кроки фестивалю: «Найперша весільна вистава відбулася у 1964 році з ініціативи нашого земляка Йожефа Пейтера. Під його керівництвом у селищі безліч разів пройшли ці весільні ігрища з танцями, піснями до самого ранку… У 2004 році ми оновили наш танцювальний колектив «Кацуш», який виступає перед широкою публікою».
За словами пані Каталін, вона зі своїми однодумцями-ентузіастами намагається сучасними сценічними прийомами показати широкому загалові красу народного угорського весілля початку ХХ століття.
Народне весілля – більше, ніж гра
За сценарієм, програма першого дня фестивалю в Ечейді розпочинається в обідню пору.
Увагу присутніх привертають закличні привітання старости весілля Шандора Балажа: «Сьогодні нас зібралося тут чималенько, щоб зустріти нашу славну наречену».
У цей час святково прикрашена молода, роль якої виконує танцюристка гурту «Кацуш» Нінетта Колар, у супроводі весільних дівчат-дружок виходить із батьківської господи. Її подружки хором заводять журливу обрядову пісню: «Найбільший скарб – це серце, в якому не живе печаль».
До гурту з нареченою приєднується процесія гостей, які йдуть до церкви, де мають вінчатися молоді. А в храмі на свою суджену вже нетерпляче чекає імпозантний Норберт Мадяр. Він красується на людях у леґінському капелюсі-крисані, вишитому кавово-коричневому жилеті поверх білосніжної сорочки вільного крою, у чорних галіфе та до блиску начищених чоботях з високими негнучкими халявами.
Роль нареченого парубкові подобається. «Це для нас була гра перед публікою. Всі ми, танцюристи, прагнемо закріпити у свідомості присутніх давні традиції одруження. І, гадаю, це нам вдається. Але у нас із Нінеттою в особистому житті вже є партнери», – уточнив Норберт Мадяр після сценічного вінчання.
Втім, Нінетта Колар заявила, що попри сучасну моду жити в парі до шлюбу вона неодмінно хоче мати зі своїм молодим чоловіком справжнє сільське весілля.
Яким є рецепт сімейного щастя?
Кілька бабусь, учасниць фестивалю, які стоять поруч у старосвітському одязі домогосподарок, доброзичливо посміхаються молодятам, пригощаючи їх смачними тістечками і запрошуючи скуштувати цю смакоту гостей.
Своє скромне весілля з ностальгією пригадує пенсіонерка Кіш Мігайней: «Напередодні гостини батьки різали порося, домашню птицю, заміжні жінки розкачували тісто на локшину… Родичі приносили подарунки, звісно, хто що міг – живу курку, жбан домашнього вина, домашні тістечка, посуд чи білизну. Гроші в той час молодята майже не отримували».
Мудрі бабусі з Ечейда не приховують, що насправді для родинного щастя великого багатства і не потрібно. Аби, як кажуть, панували злагода і любов. А весілля влаштовують для того, щоб через родинне свято об’єднувати громаду, де б вона не була – у селі чи місті.
А може, ці угорські бабусі й справді мають рацію?