16 вересня 2000 року зник Георгій Гонгадзе, не помер, не був похований, а зник. Так перше десятиліття незалежної України дістало свій особливий вимір, знак його долі – нескореної, непідробної, вразливої на фальш. У свою найновішу історію на початку третього тисячоліття Україна ввійшла з його іменем.
Можливо, ми не відразу це усвідомили, але відтоді почався новий відлік часу: час до Георгія Гонгадзе, коли ще можна було добиватись права на свободу слова, відкрито мріяти про Україну, як у Лесі – «про царство світла вічного», і час після Георгія Гонгадзе, після того, як в Україні стався замах на свободу слова, почали вбивати журналістів, зневажати інакодумців. Відтоді вже 11 років так і живемо у часі неправди «після Георгія Гонгадзе».
Минає 11 років від того дня... Але коли помер (загинув? був страчений?) Георгій Гонгадзе, де укладений його прах, чому помер український журналіст, чому й досі не покарані винні? Вже 11 років чекаємо на відповідь, яку особливо дбайливо 11 років приховує влада. Один президент її передає, як найстрашнішу агентурну інформацію, у спадщину наступникові, а той ховає таємницю далі. Чому? Чому зникнення Георгія Гонгадзе залишається таємницею для країни, заради якої він загинув, для мільйонів його співвітчизників?
Адже вже складені сотні томів розслідувань, допитані десятки свідків, деяких уже й немає серед нас. На 11 років стали дорослішими діти Георгія, вже 11 років стоять над відкритою могилою Мама і Дружина (не знаю країни, де б ще так жорстоко знущалися над людьми), а злочин не розкритий, навіть більше: клубок заплутується всупереч новим доказам і свідченням, резонансу справи у світі. Чи то у нас такі геніальні злочинці, чи то така бездарна міліція?
Життя чесних людей вільне від страху. На початку третього тисячоліття в Україні жила і працювала така чесна людина, талановитий журналіст, який хотів говорити правду, щоб навчити істині: влада має рахуватись з думкою своїх співгромадян. Цією своєю принциповою позицією Георгій Гонгадзе до смерті налякав високих достойників. Не він, а вони того страшного дня 11 років тому до смерті злякались, вони й досі смертельно бояться, адже знають, що живуть за «часом Гонгадзе», серед людей, яких Георгій навчив, як багато «важить слово».
Великий білоруський волелюбець, борець за свободу Костусь Каліновський колись зауважив, що людство кожного разу наближається до щастя на висоту своїх могил. Дуже болить, що у нас відібрали право вклонитись могилі Георгія Гонгадзе. Мабуть тому, що вони бояться цієї його «сходинки», від неї вже 11 років в Україні час іде «за Георгієм Гонгадзе».
Можливо, ми не відразу це усвідомили, але відтоді почався новий відлік часу: час до Георгія Гонгадзе, коли ще можна було добиватись права на свободу слова, відкрито мріяти про Україну, як у Лесі – «про царство світла вічного», і час після Георгія Гонгадзе, після того, як в Україні стався замах на свободу слова, почали вбивати журналістів, зневажати інакодумців. Відтоді вже 11 років так і живемо у часі неправди «після Георгія Гонгадзе».
Минає 11 років від того дня... Але коли помер (загинув? був страчений?) Георгій Гонгадзе, де укладений його прах, чому помер український журналіст, чому й досі не покарані винні? Вже 11 років чекаємо на відповідь, яку особливо дбайливо 11 років приховує влада. Один президент її передає, як найстрашнішу агентурну інформацію, у спадщину наступникові, а той ховає таємницю далі. Чому? Чому зникнення Георгія Гонгадзе залишається таємницею для країни, заради якої він загинув, для мільйонів його співвітчизників?
Адже вже складені сотні томів розслідувань, допитані десятки свідків, деяких уже й немає серед нас. На 11 років стали дорослішими діти Георгія, вже 11 років стоять над відкритою могилою Мама і Дружина (не знаю країни, де б ще так жорстоко знущалися над людьми), а злочин не розкритий, навіть більше: клубок заплутується всупереч новим доказам і свідченням, резонансу справи у світі. Чи то у нас такі геніальні злочинці, чи то така бездарна міліція?
Життя чесних людей вільне від страху. На початку третього тисячоліття в Україні жила і працювала така чесна людина, талановитий журналіст, який хотів говорити правду, щоб навчити істині: влада має рахуватись з думкою своїх співгромадян. Цією своєю принциповою позицією Георгій Гонгадзе до смерті налякав високих достойників. Не він, а вони того страшного дня 11 років тому до смерті злякались, вони й досі смертельно бояться, адже знають, що живуть за «часом Гонгадзе», серед людей, яких Георгій навчив, як багато «важить слово».
Великий білоруський волелюбець, борець за свободу Костусь Каліновський колись зауважив, що людство кожного разу наближається до щастя на висоту своїх могил. Дуже болить, що у нас відібрали право вклонитись могилі Георгія Гонгадзе. Мабуть тому, що вони бояться цієї його «сходинки», від неї вже 11 років в Україні час іде «за Георгієм Гонгадзе».