Деякі українські державотворчі проблеми мають хронічний характер. І найперша з них – кадрова. Ось, колишній близький соратник Віктора Ющенка – Олександр Морозов – згадав, як один відносно відомий український чиновник на дні народження нині покійного посла Росії в Україні Віктора Чорномирдіна «проголошував достатньо цинічний, але відвертий тост:
«Якби не ваш газ, на якому ми усі змогли трошки вкрасти, де б ми були зараз? А так, приїхали до вас на хороших авто, з цінними подарунками – так що за вас, за нас і за вкрадений газ!»
Саме такого штибу «відносно відомі чиновники» є основним кадровим потенціалом української влади. І однією з найбільших її проблем. Зокрема, останній наш гетьман Павло Скоропадський, розповідаючи про кадрові проблеми Української держави, занотував у спогадах:
«Одне з наших найбільших нещасть полягає в тому, що в нас мало честолюбних людей… Ми страждали від браку людей, які прагнули досягти чогось більшого, все яка-небудь дрібнота, яка головним чином прагнула, аби ніхто не порушував її спокою, а якщо вже потрібно діяти, то лише для того, аби як-небудь безпечно спекульнути для свого міщанського добробуту».
Написано майже сто років тому, а таке враження, що – сьогодні і про нас. І це насправді дивно. Адже ХХ століття було надто буремним. А люди, які вміли «трошки вкрасти» та/або «спекульнути», пережили всі ці катаклізми, незмінно залишаючись на керівних посадах.
«Якби не ваш газ, на якому ми усі змогли трошки вкрасти, де б ми були зараз? А так, приїхали до вас на хороших авто, з цінними подарунками – так що за вас, за нас і за вкрадений газ!»
Саме такого штибу «відносно відомі чиновники» є основним кадровим потенціалом української влади. І однією з найбільших її проблем. Зокрема, останній наш гетьман Павло Скоропадський, розповідаючи про кадрові проблеми Української держави, занотував у спогадах:
«Одне з наших найбільших нещасть полягає в тому, що в нас мало честолюбних людей… Ми страждали від браку людей, які прагнули досягти чогось більшого, все яка-небудь дрібнота, яка головним чином прагнула, аби ніхто не порушував її спокою, а якщо вже потрібно діяти, то лише для того, аби як-небудь безпечно спекульнути для свого міщанського добробуту».
Написано майже сто років тому, а таке враження, що – сьогодні і про нас. І це насправді дивно. Адже ХХ століття було надто буремним. А люди, які вміли «трошки вкрасти» та/або «спекульнути», пережили всі ці катаклізми, незмінно залишаючись на керівних посадах.