Харків – Не будемо зупинятися на цікавих наукових експериментах. Зосередимося на соціальних. Вони розпочалися з 1919 року, коли саме Харків став головними воротами в Україну для «тріумфальної ходи радянської влади», за що й був удостоєний звання першої столиці радянської України. Що, однак, не врятувало мешканців навколишніх сіл від Голодомору: старі харків’яни пам’ятають гори трупів, звалених у міському саду недалеко від вокзалу.
Саме з Харкова починалася українізація України у 20-і, та тут вона й закінчилася у 30-і… А, починаючи з років застою, за Харковом закріпилося прізвисько «ментовське місто». Це означає, що більшість кримінальних оборудок відбувається з відома, а то й за безпосередньої участі тих, чия служба «и опасна, и трудна».
Цікавого розвитку тенденція експериментування набула з «дорослішанням» «молодої держави». Місто і область очолив унікальний навіть у європейському масштабі тандем осіб з, м’яко кажучи, неоднозначною репутацією, відео про яких і досі зберігає рекорди перегляду в інтернеті. При цьому Кернес з двох судимостей, на відміну від Президента України, має принаймні одну непогашену.
Чимало теплих слів на адресу солодкої парочки Добкін-Кернес публічно висловив екс-міністр внутрішніх справ. Більше того, їхні хобі стали предметом оперативно-слідчих дій.
Дуже дивно, що, попри гучні обіцянки екс-міністра Луценка порушити гучні кримінальні справи, усе заглухло іще під час його міністрування. Більше того, потім новий Президент призначив Добкіна «губернатором» Харківщини, а харків’яни обрали Кернеса мером.
Виходить, збрехав Луценко? Але чому ж тоді ніхто й досі не збирається вимагати ані вибачень, ані спростувань?
Дозволимо собі зовсім абстрактну паралель. Івана, відомого п’яничку з Голопупівки, односельці неодноразово ловили на гарячому. Але наступного року він – вже не Іван, а Іван Іванович, голова колгоспу. Майже за Павлом Тичиною: «Хай чабан! – усі гукнули, – за отамана буде!»
Від Калігули до наших днів
Зі сказаного можна зробити певні припущення. Потреба у соціальних експериментах знов стала актуальною для української влади. І проведення їх знов активізувалося у Харкові. Перший, найважливіший вже було описано.
Тезу про те, що, що владу складають найкращі представники народу, час від часу намагалися переглянути. Імператор Калігула, наприклад, заради експерименту призначив сенатором коня. Користувачі стілусів та воскових дощечок мовчали.
Сьогодні «сенаторами» стають ті іще коні. Користувачі ноутбуків та електронних планшетів теж не дуже заперечують.
Але і це не все. Іще у Харкові успішно проходить експеримент з приватизації міста та майна його мешканців. Керівники з неоднозначною репутацією вперше в Україні впровадили досвід російської глибинки з реформування комунального господарства.
Сьогодні власником усіх будинків та прибудинкових територій стало новоутворення під назвою «Житлокомсервіс», заради якої ліквідовані усі ЖЕКи. Ця потужна приватно-комунальна структура дозволяє концентрувати усі грошові потоки в одних руках, тримати гроші в одному банку і, звичайно ж, більш ефективно «перерозподіляти» кошти від квартплати.
При цьому якість сервісу для харків’ян значно погіршилася. Дах у кожному третьому будинку архітектури 60-х – 70-х років тече. Без перспективи на ремонт.
Ласим шматом для неоднозначних керівників стали парково-рекреаційні землі міста. Тому відбувається абсолютно хижацький наступ на зелену зону. Так, площа Лісопарку зменшується катастрофічно: з 2380 гектарів у 2004 році до менш ніж 1900 наприкінці 2010 року. Деградують абсолютно всі харківські парки, де хижацьки роздається земля під приватну забудову.
Цікавим є експеримент «неоднозначних» у скороченні муніципальних витрат та приватизації містоутворювальної інфраструктури. Наприклад, обслуговування господарства та рухомого складу харківського метрополітену передано у руки кількох (понад 5) приватних фірм. Доведено до банкрутства харківський електротранспорт, особливо запекло ведеться боротьба проти трамваю, який містом вже практично не ходить. Наразі замість одного «Міськелектротрансу» створено 5 комунальних підприємств, які поступово передаються у приватні руки. Ширмою тут стає так зване «державно-приватне партнерство», знов-таки запозичене з братньої Росії.
А харківський досвід з ліквідації райрад став настільки успішним, що у 2010 році був підхоплений столичним градоначальником Поповим.
Отже, експерименти у Харкові ідуть повним ходом. Тут випробовуються і іноземні тіньові оборудки, і старі трюки тихого впокорення мас.
Чого варті, наприклад, традиційні за останні роки концерти на центральній площі, за витратами на які Харків перепльовує навіть Київ. Але це стара технологія тих же римлян: хліба та видовищ!
Хліб дорожчає, а видовища, складається враження, дістаються задурно. Хоча, якщо підрахувати вартість, – за ці кошти можна було б, наприклад, відродити той самий трамвай. Або капітально поремонтувати дахи. Але що там ті дахи порівняно з яскравими видовищами!
При цьому свою боротьбу з протестами харків’ян влада намагається представити відносно м’якою. Акції громадських організацій у 2011 році потрапили під суцільну заборону. Але рішення про це винесли суди. Б’є харків’ян не стільки міліція, скільки представники приватних охоронних структур, де працюють особи з темним минулим.
При цьому Харків з незрозумілих причин чомусь отримує призи та рейтинги найкращого міста. Залишається тільки припускати, що коїться в «гірших» містах України.
Але найпоказовіше, що сьогодні понад 90% харківських ЗМІ є лояльними до влади або напряму належать її представникам. От і нещодавно повним власником потужного харківського телеканалу став сам «губернатор» Добкін. Опозиційні сили володіють лише одним каналом, з помітно меншим фінансуванням і, відповідно, рівнем контенту. Тож ЗМІ тотально формують у харків’ян стійкий позитивний імідж «неоднозначної» влади. У найкращих радянських традиціях.
Таким чином, можна стверджувати, що у Харкові на місцевому рівні відпрацьовується модель тотального наступу влади не лише на економічні, але й на політичні права городян. Вона заснована на давньому «парадоксі купи»: де межа, коли купа перестає бути купою?
Уявіть собі: є купа предметів (громадські свободи). Якщо прибрати з купи один-два, ніхто й не помітить. Завтра прибирають іще один-два. Післязавтра також. Раптом усі схаменулися, а купи вже немає. І нічого вже не вдієш.
Випадок з убивством харківського журналіста Климентьєва добре вписується в ідею такої моделі. Вбили безкарно. Винуватців фактично не шукали і не шукають, попри обіцянки з найвищих владних рівнів. Харків’яни, як і уся країна, це проковтнули.
Сьогодні така модель відпрацьовується у Харкові. Завтра вона буде поширена на всю державу. А післязавтра… Страшно і прогнозувати.
Заради «приколу» не лише сенатором, але й навіть Президентом можна буде поставити навіть коня. І народ це схвалить… якщо не зупинить подальший розвиток тенденції.
Петро Матвієнко – заступник головного редактора харківського видання «Новий стиль»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Саме з Харкова починалася українізація України у 20-і, та тут вона й закінчилася у 30-і… А, починаючи з років застою, за Харковом закріпилося прізвисько «ментовське місто». Це означає, що більшість кримінальних оборудок відбувається з відома, а то й за безпосередньої участі тих, чия служба «и опасна, и трудна».
Цікавого розвитку тенденція експериментування набула з «дорослішанням» «молодої держави». Місто і область очолив унікальний навіть у європейському масштабі тандем осіб з, м’яко кажучи, неоднозначною репутацією, відео про яких і досі зберігає рекорди перегляду в інтернеті. При цьому Кернес з двох судимостей, на відміну від Президента України, має принаймні одну непогашену.
Чимало теплих слів на адресу солодкої парочки Добкін-Кернес публічно висловив екс-міністр внутрішніх справ. Більше того, їхні хобі стали предметом оперативно-слідчих дій.
Дуже дивно, що, попри гучні обіцянки екс-міністра Луценка порушити гучні кримінальні справи, усе заглухло іще під час його міністрування. Більше того, потім новий Президент призначив Добкіна «губернатором» Харківщини, а харків’яни обрали Кернеса мером.
Виходить, збрехав Луценко? Але чому ж тоді ніхто й досі не збирається вимагати ані вибачень, ані спростувань?
Дозволимо собі зовсім абстрактну паралель. Івана, відомого п’яничку з Голопупівки, односельці неодноразово ловили на гарячому. Але наступного року він – вже не Іван, а Іван Іванович, голова колгоспу. Майже за Павлом Тичиною: «Хай чабан! – усі гукнули, – за отамана буде!»
Від Калігули до наших днів
Зі сказаного можна зробити певні припущення. Потреба у соціальних експериментах знов стала актуальною для української влади. І проведення їх знов активізувалося у Харкові. Перший, найважливіший вже було описано.
Тезу про те, що, що владу складають найкращі представники народу, час від часу намагалися переглянути. Імператор Калігула, наприклад, заради експерименту призначив сенатором коня. Користувачі стілусів та воскових дощечок мовчали.
Сьогодні «сенаторами» стають ті іще коні. Користувачі ноутбуків та електронних планшетів теж не дуже заперечують.
Але і це не все. Іще у Харкові успішно проходить експеримент з приватизації міста та майна його мешканців. Керівники з неоднозначною репутацією вперше в Україні впровадили досвід російської глибинки з реформування комунального господарства.
Сьогодні власником усіх будинків та прибудинкових територій стало новоутворення під назвою «Житлокомсервіс», заради якої ліквідовані усі ЖЕКи. Ця потужна приватно-комунальна структура дозволяє концентрувати усі грошові потоки в одних руках, тримати гроші в одному банку і, звичайно ж, більш ефективно «перерозподіляти» кошти від квартплати.
При цьому якість сервісу для харків’ян значно погіршилася. Дах у кожному третьому будинку архітектури 60-х – 70-х років тече. Без перспективи на ремонт.
Ласим шматом для неоднозначних керівників стали парково-рекреаційні землі міста. Тому відбувається абсолютно хижацький наступ на зелену зону. Так, площа Лісопарку зменшується катастрофічно: з 2380 гектарів у 2004 році до менш ніж 1900 наприкінці 2010 року. Деградують абсолютно всі харківські парки, де хижацьки роздається земля під приватну забудову.
Цікавим є експеримент «неоднозначних» у скороченні муніципальних витрат та приватизації містоутворювальної інфраструктури. Наприклад, обслуговування господарства та рухомого складу харківського метрополітену передано у руки кількох (понад 5) приватних фірм. Доведено до банкрутства харківський електротранспорт, особливо запекло ведеться боротьба проти трамваю, який містом вже практично не ходить. Наразі замість одного «Міськелектротрансу» створено 5 комунальних підприємств, які поступово передаються у приватні руки. Ширмою тут стає так зване «державно-приватне партнерство», знов-таки запозичене з братньої Росії.
А харківський досвід з ліквідації райрад став настільки успішним, що у 2010 році був підхоплений столичним градоначальником Поповим.
Отже, експерименти у Харкові ідуть повним ходом. Тут випробовуються і іноземні тіньові оборудки, і старі трюки тихого впокорення мас.
Чого варті, наприклад, традиційні за останні роки концерти на центральній площі, за витратами на які Харків перепльовує навіть Київ. Але це стара технологія тих же римлян: хліба та видовищ!
Хліб дорожчає, а видовища, складається враження, дістаються задурно. Хоча, якщо підрахувати вартість, – за ці кошти можна було б, наприклад, відродити той самий трамвай. Або капітально поремонтувати дахи. Але що там ті дахи порівняно з яскравими видовищами!
При цьому свою боротьбу з протестами харків’ян влада намагається представити відносно м’якою. Акції громадських організацій у 2011 році потрапили під суцільну заборону. Але рішення про це винесли суди. Б’є харків’ян не стільки міліція, скільки представники приватних охоронних структур, де працюють особи з темним минулим.
При цьому Харків з незрозумілих причин чомусь отримує призи та рейтинги найкращого міста. Залишається тільки припускати, що коїться в «гірших» містах України.
Але найпоказовіше, що сьогодні понад 90% харківських ЗМІ є лояльними до влади або напряму належать її представникам. От і нещодавно повним власником потужного харківського телеканалу став сам «губернатор» Добкін. Опозиційні сили володіють лише одним каналом, з помітно меншим фінансуванням і, відповідно, рівнем контенту. Тож ЗМІ тотально формують у харків’ян стійкий позитивний імідж «неоднозначної» влади. У найкращих радянських традиціях.
Таким чином, можна стверджувати, що у Харкові на місцевому рівні відпрацьовується модель тотального наступу влади не лише на економічні, але й на політичні права городян. Вона заснована на давньому «парадоксі купи»: де межа, коли купа перестає бути купою?
Уявіть собі: є купа предметів (громадські свободи). Якщо прибрати з купи один-два, ніхто й не помітить. Завтра прибирають іще один-два. Післязавтра також. Раптом усі схаменулися, а купи вже немає. І нічого вже не вдієш.
Випадок з убивством харківського журналіста Климентьєва добре вписується в ідею такої моделі. Вбили безкарно. Винуватців фактично не шукали і не шукають, попри обіцянки з найвищих владних рівнів. Харків’яни, як і уся країна, це проковтнули.
Сьогодні така модель відпрацьовується у Харкові. Завтра вона буде поширена на всю державу. А післязавтра… Страшно і прогнозувати.
Заради «приколу» не лише сенатором, але й навіть Президентом можна буде поставити навіть коня. І народ це схвалить… якщо не зупинить подальший розвиток тенденції.
Петро Матвієнко – заступник головного редактора харківського видання «Новий стиль»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода