Варшава – Упродовж 20 років української незалежності відчутно змінився образ українця у Польщі. Якщо на початку 1990-х переважна більшість опитуваних соцілогами поляків декларувала свою неприязнь до українців, то сьогодні такі негативні настрої у переважній меншості. Чому так сталося, які моменти протягом останнього 20-річчя були переломними у ставленні поляків до сусідів зі сходу? Як сьогодні поляки бачать своїх східних сусідів? Про це Радіо Свобода запитало у варшавського соціолога Йоанни Конєчної-Саламатин, яка вивчає зміни у сприйнятті поляками України та українців.
– Як поляки сприймали українців 20 років тому?
– Спочатку, коли Україна здобула незалежність, для переважної більшості поляків вона асоціювалася з двома речами. Передусім – із різними етнічними конфліктами, наприклад із волинським, або ж із давнішими, скажімо, з повстанням Хмельницького, інакше кажучи, з якоюсь агресією. А друге, з чим асоціювалася Україна, – це Радянський Союз, тобто з чимсь дуже непривабливим – з бідою, вбогістю і таке інше. За даними польського Центру досліджень громадської думки, у 1993 році 65 відсотків опитаних поляків вказали, що українці їм не симпатичні.
Та саме тоді, у дев’яності роки, українці почали приїжджати до Польщі на роботу. Тобто поляки побачили справжнього, так би мовити, живого українця – не з книжки, і не з родинних переказів. У ті роки я проводила дослідження на тему сприйняття поляками заробітчан із України. Виявилося, що їх сприймають досить позитивно, більшість поляків вважала, що вони займають певну нішу на ринку. Тобто з самого початку не було конфлікту економічних інтересів, не було підозр, що українці забирають у поляків роботу. Дев’яності роки, коли з України до Польщі можна було їздити без віз, стали тим періодом, коли образ українця почав мінятися на краще.
– А чи можемо говорити про якийсь особливий переломний момент у ставленні поляків до українців?
– Процес покращення образу українця відбувався поступово аж до моменту Помаранчевої революції. Саме тоді в Польщі появилося дуже багато інформації про Україну. Поляки побачили, що українці на них схожі, бо вони також протестують, переживають своє свято демократії, також не люблять Росію, що полякам дуже подобалося. А відомо, що ми любимо тих, які на нас схожі, тож у Польщі розпочався процес великої підтримки України, зацікавлення її культурою, музикою. Це особливо відчувалося серед молодих людей. Багато поляків тоді вперше поїхали до України, щоб побачити, як вона виглядає. У різних дослідженнях громадської думки видно, що саме тоді наступив такий досить очевидний стрибок у процесі зростання симпатії до українців. Це було у 2004–2005 роках, потім цей рівень симпатії дещо зменшився, та не набагато. Він уже не знижувався до того рівня, що був перед Помаранчевою революцією. Рішення про надання Польщі та Україні проведення чемпіонату Євро-2012 увінчало цю сприятливу атмосферу для добрих стосунків.
– А який образ українця постає з матеріалів досліджень проведених у Польщі останнім часом? Знаю, що Ви стежите за такими дослідженнями серед польської молоді.
– У відповідях опитаних респондентів наголошується на кількох речах. По-перше, на волелюбності українців. По-друге, на тому, що українці – це такі люди, які люблять випити. Причому, на думку опитуваних, це не є чимсь негативним. Це начебто свідчить про товариськість українців. Водночас, згідно з результатами цих досліджень, українці, на думку поляків, – це релігійні люди. Річ у тім, що поляки самі себе вважають релігійними, а оскільки переконані, що українці на поляків схожі, то накладають на сусідів польські кальки. Насправді ж середньостатистичний поляк все ще не дуже добре знає, що таке Україна. У Польщі передусім знають тих українців, які приїжджають сюди на роботу або навчатися. Є якась група поляків, яка їздить в Україну часто, – це ті, які живуть біля кордону й займаються, так би мовити, не надто легальною торгівлею. Натомість у масштабах країни це незначний відсоток. Тож головним чином образ українця в Польщі – це результат тих польсько-українських контактів, які відбуваються у Польщі, а також на підставі того образу, який створюють преса, радіо і телебачення.
– Спочатку, коли Україна здобула незалежність, для переважної більшості поляків вона асоціювалася з двома речами. Передусім – із різними етнічними конфліктами, наприклад із волинським, або ж із давнішими, скажімо, з повстанням Хмельницького, інакше кажучи, з якоюсь агресією. А друге, з чим асоціювалася Україна, – це Радянський Союз, тобто з чимсь дуже непривабливим – з бідою, вбогістю і таке інше. За даними польського Центру досліджень громадської думки, у 1993 році 65 відсотків опитаних поляків вказали, що українці їм не симпатичні.
Та саме тоді, у дев’яності роки, українці почали приїжджати до Польщі на роботу. Тобто поляки побачили справжнього, так би мовити, живого українця – не з книжки, і не з родинних переказів. У ті роки я проводила дослідження на тему сприйняття поляками заробітчан із України. Виявилося, що їх сприймають досить позитивно, більшість поляків вважала, що вони займають певну нішу на ринку. Тобто з самого початку не було конфлікту економічних інтересів, не було підозр, що українці забирають у поляків роботу. Дев’яності роки, коли з України до Польщі можна було їздити без віз, стали тим періодом, коли образ українця почав мінятися на краще.
– А чи можемо говорити про якийсь особливий переломний момент у ставленні поляків до українців?
– Процес покращення образу українця відбувався поступово аж до моменту Помаранчевої революції. Саме тоді в Польщі появилося дуже багато інформації про Україну. Поляки побачили, що українці на них схожі, бо вони також протестують, переживають своє свято демократії, також не люблять Росію, що полякам дуже подобалося. А відомо, що ми любимо тих, які на нас схожі, тож у Польщі розпочався процес великої підтримки України, зацікавлення її культурою, музикою. Це особливо відчувалося серед молодих людей. Багато поляків тоді вперше поїхали до України, щоб побачити, як вона виглядає. У різних дослідженнях громадської думки видно, що саме тоді наступив такий досить очевидний стрибок у процесі зростання симпатії до українців. Це було у 2004–2005 роках, потім цей рівень симпатії дещо зменшився, та не набагато. Він уже не знижувався до того рівня, що був перед Помаранчевою революцією. Рішення про надання Польщі та Україні проведення чемпіонату Євро-2012 увінчало цю сприятливу атмосферу для добрих стосунків.
– А який образ українця постає з матеріалів досліджень проведених у Польщі останнім часом? Знаю, що Ви стежите за такими дослідженнями серед польської молоді.
– У відповідях опитаних респондентів наголошується на кількох речах. По-перше, на волелюбності українців. По-друге, на тому, що українці – це такі люди, які люблять випити. Причому, на думку опитуваних, це не є чимсь негативним. Це начебто свідчить про товариськість українців. Водночас, згідно з результатами цих досліджень, українці, на думку поляків, – це релігійні люди. Річ у тім, що поляки самі себе вважають релігійними, а оскільки переконані, що українці на поляків схожі, то накладають на сусідів польські кальки. Насправді ж середньостатистичний поляк все ще не дуже добре знає, що таке Україна. У Польщі передусім знають тих українців, які приїжджають сюди на роботу або навчатися. Є якась група поляків, яка їздить в Україну часто, – це ті, які живуть біля кордону й займаються, так би мовити, не надто легальною торгівлею. Натомість у масштабах країни це незначний відсоток. Тож головним чином образ українця в Польщі – це результат тих польсько-українських контактів, які відбуваються у Польщі, а також на підставі того образу, який створюють преса, радіо і телебачення.